4) якщо постановлене рішення суду України в спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо в провадженні суду України є справа між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, порушена до часу порушення справи в іноземному суді;
5) якщо пропущено строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні, встановлений міжнародними договорами України та ЦПК України;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) в інших випадках, передбачених законами України.
Ухвала, постановлена відповідним судом України про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником у порядку і строки, передбачені законодавством України.
Відкриття виконавчого провадження. На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, відповідний суд видає виконавчий лист, який є підставою для відкриття виконавчого провадження [1].
Державний виконавець (за місцезнаходженням боржника) у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець визначає строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів. Він попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. № 606-14. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. За заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження описує майно боржника і накладає на нього арешт, про що зазначається в цій постанові. Виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов’язані з реалізацією майна
боржника, не пізніше ніж у двомісячний термін з дня надходження виконавчого документа.
Слід однак відмітити, що на практиці ж на шляху виконання рішень виявляється ряд проблем. Зокрема, дуже рідко трапляється виконання рішень у добровільному порядку. Найчастіше сторона, незадоволена негативним для себе результатом винесеного рішення, намагається уникнути його виконання і всіляко йому перешкоджає.
Ефективність процесу виконання рішення часто залежить від того, чи можна знайти банківський рахунок, на якому знаходилася б сума, необхідна для виконання рішення в повному обсязі.
Обов’язок розшуку рахунку (-ів) боржника покладається на державного виконавця, який наділений відповідними повноваженнями щодо здійснення запитів до органів податкової служби, які зобов’язані надати йому необхідну інформацію протягом трьох днів [1].
3. Визнання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню
Конвенцією держав — учасників СНД (ст. 55) передбачено, що рішення іноземного суду немайнового характеру, які не підлягають примусовому виконанню, ухвалені судом кожної договірної сторони, після набрання ними законної сили визнаються на територіях інших договірних сторін без спеціального провадження, якщо установою юстиції запитуваної договірної сторони раніше у цій справі не було ухвалено рішення, що набрало законної сили, або якщо згідно з даною Конвенцією, а у не передбачених нею випадках — із законодавством договірної сторони, на території якої рішення має бути виконано, ця справа не належить до виключної компетенції її установ юстиції [1].
До рішень, які не підлягають примусовому виконанню, належать рішення про визнання прав, визнання недійсними певних актів, про позбавлення батьківства, розірвання шлюбу, визнання договору недійсним, усиновлення, встановлення юридичних фактів, визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим тощо.
У Конвенції держав — учасників СНД немає норм, які вирішували б питання щодо клопотань про визнання рішення. Розв'язано це питання частково більшістю двосторонніх договорів України про надання правової допомоги іноземним державам. Договорами України з Молдовою, Польщею і Китаєм, передбачено розгляд клопотань про взаємне визнання рішення.
Наприклад, за договором України з Республікою Молдова встановлює, що для визнання і виконання рішення (у тому числі рішення, що не підлягають примусовому виконанню) застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане [1]. Це стосується також форми клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню. В Україні процесуальний порядок визнання і виконання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, встановлений Цивільно-процесуальним кодексом України.
В Україні визнається рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, за умови якщо його виконання передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю аd hос з іноземною державою, рішення суду має виконуватися в Україні. На відкриття провадження про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заінтересованою особою подається клопотання до суду за місцем проживання (перебування) або місцем знаходження боржника. А якщо таке відсутнє або невідоме, то клопотання подається за місцем знаходження майна боржника в Україні.
Клопотання подається до суду безпосередньо стягувачем або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами передбачено, що клопотання про визнання рішення подається через державні органи України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через органи державної влади.
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається у письмовій формі за змістом, встановленим для клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду [2].
Обов'язковим додатком до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, є документи, встановлені ч. 2 ст. 400 ЦПК України:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення набрало законної сили, якщо про це не зазначено у самому рішенні;
3) засвідчений відповідно до вимог законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо клопотання і документи не оформлено відповідно до встановлених вимог, суд залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, стягувачеві.
Про наявність клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п'ятиденний строк надсилає повідомлення заінтересованій особі з пропозицією подати проти нього можливі заперечення у місячний строк. Після перебігу зазначеного строку, незалежно від того, було чи не було подане заперечення, суддя постановляє ухвалу про час і місце розгляду клопотання і повідомляє заінтересованих осіб письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду. За наявності поважних причин суд може за заявою заінтересованої особи перенести час розгляду клопотання, про що повідомити заінтересованих осіб.
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, розглядається суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. Неявка у судове засідання без поважних причин заінтересованих осіб, яким своєчасно було вручено повістки про виклик до суду, не перешкоджає розгляду клопотання. За результатами його розгляду та розгляду заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
Суд відмовляє у визнанні в Україні рішення іноземного суду у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами такі випадки не передбачені, суд відмовляє у задоволенні клопотання за наявності підстав, передбачених ст. 396 ЦПК України, які були мною перелічені в Розділі ІІ.
Ухвала суду, постановлена з приводу розгляду судом клопотання про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, має відповідати таким вимогам, повинна складатися з:
1) вступної частини із зазначенням:
- часу і місця її постановлення;
- прізвища та ініціалів судді (суддів — при колегіальному розгляді);
- прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;
- імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;
- предмета позовних вимог;
2) описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;
4) резолютивної частини із зазначенням:
- висновку суду;
- строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження [1].
Копія такої ухвали у триденний строк з дня постановлення надсилається заінтересованим особам, які мають право оскаржити її в апеляційному, касаційному, іншому процесуальному порядку, встановленому ЦПК України [2].
Висновки
Таким чином, при вирішенні питання про прийняття клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду суд повинен досконально перевіряти відповідність їх вимогам міжнародних угод та законодавству відносно форми, змісту, мови, переліку доданих документів, враховувати, що питання про виконання рішень може вирішуватись лише в межах, визначених в клопотанні, а саме — подаватись лише особою, на користь якої постановлене рішення, або належно уповноваженим її представником.
Питання визнання і виконання іноземних судових рішень, у тому числі з окремих категорій справ, врегульовані міжнародними конвенціями. Так, з метою забезпечення взаємного визнання і виконання рішень за позовами міжнародного або внутрішнього характеру про утримання дітей, які народилися у шлюбі, а також позашлюбних і усиновлених дітей була прийнята Гаазька конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні зобов'язання щодо дітей від 15 квітня 1958 р.
Дальшим розвитком її положень стала Гаазька конвенція про визнання і виконання рішень, які належать до аліментних обов'язків від 2 жовтня 1973 р.
Комплексному вирішенню питань визнання і виконання іноземних судових рішень присвячена Гаазька конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільних і торговельних справах від 1 лютого 1971 р.
Рішення іноземного суду — рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфiскацiї майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбiтражiв та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набрали законної сили i підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України.
Виконання рішень шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а також на інші активи, крім грошових, на практиці супроводжує велика кількість проблем. Так, всі активи компанії та її кошти можуть навіть не вказуватись у бухгалтерській документації, і державному виконавцю часто доводиться проводити величезну роботу для визначення активів, на які можна звернути стягнення.
Отже, можна зробити висновок, що головні труднощі в процесі врегулювання спірних питань між сторонами трапляються саме на стадії виконання рішення суду. З огляду на це механізми регулювання цього процесу потребують подальшого вдосконалення на національному та міжнародному рівні.
Список використаної літератури
1. Цивільний процесуальний кодекс України 2004р., прийнятий Верховною Радою України 18.03.2004р. (із змінами внесеними згідно із Законом України від 16 березня 2006р. №3570-ІV);
2. Лунц Л.А., Маришева Н.І. "Курс міжнародного приватного права. Міжнародний цивільний процес" — М., 1976. – 516с.;
3. Шак X. Міжнародне цивільно-процесуальне право. — М., 2001. – 478с.;
4. Цивільний процес: підручник / за ред. проф. Комарова В.В. – Х.: ВАТ "Одісей", 2001. – 704с.;
5. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2006. – 384с.;
6. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. – 624с.;
7. Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 1;
8. Договір між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993р.;
9. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961р.;
10. Закон України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV-ВР від 21.04.1999р.;
11. Закон України "Про міжнародне приватне право" № 2709- ІV-ВР від 23.06.2005р.;
12. Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958р.;
13. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена державами-членами СНД від 22.01. 1993р.;
14. Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992р.
