Характеристика хабарництва. Проблемні питання кваліфікації
Міністерство освіти і науки України
Запорізький державний університет
Курсова робота на тему
«Характеристика хабарництва. Проблемні питання кваліфікації»
Запоріжжя 2002
Реферат
Где еще сдавалось: Aкадемия ДПС (Ирпень), 2002, Міжнародний університет внутрішніх справ, СУМИ 2004, Aкадемия ДПС (Ирпень), 2005
Указанные в работе нормативно-правовые акты в работе проверены на соответствие действующему законодательству по состоянию на октябрь 2007. В списке литературы публикации по 2007 г.
Курсова робота: 25 с., 21 дж.
Об’єкт дослідження — хабарництво
Мета роботи — дати характеристику хабарництва та дослідити проблемні питання кваліфікації.
Метод дослідження: структурний та порівняльний аналіз.
В роботі аналізувалися питання характеристики та причини хабарництва, законодавство деяких країн про хабарництво, а також українське законодавство щодо нього; визначалися проблемні питання щодо кваліфікації хабарництва в залежності від різних обставин одержання, давання чи провокации хабара.
ПРАВО, ЗЛОЧИН, ХАБАР, ХАБАРНИЦТВО, ОДЕРЖАННЯ ХАБАРУ, ДАВАННЯ ХАБАРУ, КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ.
Зміст
Вступ
1. Хабарництво: поняття та загальна характеристика
1.1 Законодавство різних країн про хабарництво
1.2 Українське законодавство про хабарництво
1.2.1 Об’єктивна сторона, предмет та суб’єктивна сторона хабарництва
1.2.2 Суб’єкти хабарництва
2. Хабарництво: кримінальна відповідальність та проблеми кваліфікації
2.1 Кримінальна відповідальність за хабарництво
2.2 Проблемні питання кваліфікації хабарництва
Загальні висновки
Використана література
Вступ
Сьогодні багато говорять і пишуть про корупцію й організовану злочинність. Сполучною ланкою між ними є те, що повинне бути неприпустимим для будь-якого чесного чиновника — хабарництво. Однак, як свідчить історія, це негативне явище в тих чи інших формах було присутнє людському суспільству на більшості етапів його розвитку.
Історія корупції як соціального явища бере свій початок у глибокій давнині. В античному світі під корупцією розуміли участь в діяльності декількох (не менш двох) осіб, мета яких полягає у ”псуванні”, ”руйнуванні”, пошкодженні” нормального розвитку судового процесу або процесу керування справами суспільства [17].
Сучасного значення термін корупція набув у Європі в XV— XVI століттях і був нормативно закріплений в міжнародній резолюції ”Практичні методи боротьбі з корупцією”, підготовлений секретаріатом VIII Конгресу ООН про попередження злочинності і становлення до правопорушників”. У резолюції ”Корупція” в державному управлінні” відзначається, що проблеми корупції в державній адміністрації мають загальний характер і їхній згубний вплив відчувається в усьому світі [8, 7]. В міжнародній практиці є багато інших визначень корупції. Але перш за все треба мати на увазі, що корупція, як говорить доктор Сар Дж.Пундей, ”не є інфекцією, яку раптом може ”підхопити” здорове суспільство. Вона є наслідком явищ і тенденцій політики, економіки та розвитку держави. Жодна країна не була ніколи повністю вільною від неї. Найбільш небезпечні форми корупції, як правило, спостерігаються в країнах, що перебувають у процесі політичного, економічного та соціального становлення.” [15]. До цієї групи країн входить і Україна.
Паразитуючи прояви корупції ведуть до економічного занепаду й зниження загального добробуту, оскільки у виборі пріоритетів перевага надається тим проектам, які приносять більшу вигоду особистим інтересам чиновників. При цьому прибутки, отримані від реалізації цих проектів, ніколи не використовуються як інвестиції і не спрямовуються на задоволення потреб населення. Нечесно одержані гроші витрачаються на власний розсуд державних чиновників або переводяться на їхні рахунки в іноземні банки.
Матеріальні і грошові ресурси в корумпованому середовищі нерідко спрямовуються на підкуп працівників правоохоронних, контролюючих та інших органів соціального контролю, тому що державні чиновники прагнуть захистити себе і свій матеріальний добробут. Усе це прямо або опосередковано призводить до стримання поширенню корупції, оскільки той, хто не може чесно задовольнити свої основні потреби, змушений вдаватися до нечесних шляхів вирішення їх.
Це все дає підстави щодо дуже серйозного відношення до самої проблеми хабарництва, щодо дослідження його сутності та проявів, а також юридичного стримання цього явища. Тому темою цієї курсової роботи і буде характеристика хабарництва та проблеми його кваліфікації.
1. Хабарництво: поняття та загальна характеристика
Злочини, що охоплюються поняттям ”хабарництво”, є найнебезпечнішими посадовими злочинами. Вони підривають авторитет державного апарату, підприємства, установи чи організації, комерційної чи підприємницької структури, дискредитують їх діяльність, руйнують моральні підвали суспільства. Хабарництво у вигляді одержання та давання хабара тісно пов’язане з іншими злочинами з боку посадових осіб, а також із розкраданням майна у великих і особливо великих розмірах. Воно є складовою корумпованості багатьох ланок державного апарату різних країн. Ми почнемо розгляд хабарництва з розгляду різних підходів до його визначення та відповідальності за нього в інших країнах.
1.1 Законодавство різних країн про хабарництво
У кримінальному законодавстві як багатьох європейських держав, так і країн англо-саксонської правової системи, застосовуються різні підходи до визначення поняття посадової особи. Так, наприклад, відповідно до кримінального законодавства США, суб’єктами одержання хабарі є публічні посадові особи, а також особи, обрані для виконання обов’язків публічних посадових осіб, відібрані як кандидати чи призначені, якщо вони сповіщені офіційно про майбутні виборі чи призначенні. В коло публічних посадових осіб входять члени Конгресу США, члени постійних комісій, що служать, наймані робітники або особи, які діють від імені США. Крім того, відповідальність за хабарництво можуть нести спеціальні урядові службовці, до яких відносяться чиновники чи службовці федеральних законодавчого чи виконавчого органів.
У ФРН кримінальна відповідальність за давання чи одержання хабара багато в чому залежить від того, чи відбуваються за хабар нібито законні чи, навпаки, незаконні дії, що йдуть врозріз з обов’язками посадової особи. Так, відповідно до частини 1 § 331 Кримінального кодексу ФРН, посадова особа, що вимагає майнову чи іншу вигоду або обіцянку її в майбутньому, за здійснення якої-небудь дії зараз або в майбутньому, карається позбавленням волі на строк від 2 років чи штрафом. Здійснення подібних дій чи суддею третейським суддею карається позбавленням волі на строк від 3 років чи штрафом. У випадках же, коли хабароодержувачи виходять за межі своїх повноважень, законом передбачається покарання у виді позбавлення волі від 6 місяців до 5 років (у менш тяжких випадках — позбавлення волі на строк від 3 років чи штраф), а для суддів чи третейських суддів — на строк від 1 до 10 років (у менш тяжких випадках — від 6 місяців до 5 років).
За аналогічною схемою той, хто пропонує, обіцяє чи гарантує хабар посадовій особі чи солдату бундесверу за здійснення дій, що входять в їхні службові обов’язки, карається позбавленням волі на строк до 2 років (у відношенні судді чи третейського судді — до 3 років) чи штрафом (§ 33 КК ФРН).
Якщо ж хабар дається за здійснення посадовою особою, солдатом бундесверу, суддею чи третейським суддею дій, що виходять за межі їхньої компетенції, міра покарання у виді позбавлення волі може бути призначена на строк від 3 місяців до 5 років (§ 334 КК ФРН).
У кримінальному законодавстві Італії за одержання хабара передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 2 до 5 років, а якщо при цьому посадова особа сприяє або заподіює шкоду однієї зі сторін у цивільному, кримінальному чи адміністративному процесі — в виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років (стаття 319 КК Італії).
Якщо предметом хабара є одержання службового місця, стипендії, пенсії чи письмове оформлення контракту, що цікавить адміністрацію посадової особи, то подібні обставини вважаються обтяжуючими.
До хабарництва в США прирівнюється одержання службовцями незаконної винагороди за виконання своїх службових обов’язків. Так, згідно § 203 розділу 18 Зводу законів США, той, хто, будучи членом Конгресу чи особою, обраною у Конгрес, чи членом постійної комісії, а також служить найманим робітником органів законодавчої, виконавчої чи судової влади США, просить, вимагає, одержує чи погоджується одержати крім передбаченої законом плати за виконання своїх офіційних обов’язків компенсацію за послуги у відношенні якого-небудь процесу, клопотання сторін та інших питань, де США є стороною або мають істотний матеріальний інтерес, вчиняє злочин у виді хабарництва і карається штрафом до 10 тис. доларів або (та) позбавленням волі на строк до 2 років а забороною займати коли-небудь, державну посаду.
Особлива концепція відповідальності за хабарництво мається в законодавстві штату Нью-Йорк, де виділяється три ступені давання й одержання хабара.
Хабарництво третього ступеня відноситься до фелонії класу ”Д” і полягає в тім, що хабародавець пропонує, надає чи погоджується надати публічному службовцю благо в обмін на угоду, якщо цей службовець зробить свій вплив при голосуванні, винесенні рішення, висловленні думки, здійсненні дій.
Злочини, що відносяться до цього класу, караються позбавленням волі на строк до 7 років.
Хабарництво другого ступеня полягає в тих же діях для хабародавця і хабароодержувача, однак розмір хабара перевищує 10 тис. доларів. Воно відноситься до фелонії класу ”С” і карається позбавленням волі на строк до 15 років.
Хабарництво першого ступеня відрізняється від попередніх ступенів не розміром хабара, а об’єктом впливу, що досягається в силу підкупу. Вплив при цьому може бути спрямований на проведення розслідування, арешт чи ізоляцію будь-якої особи за здійснення чи передбачуване здійснення якого-небудь тяжкого злочину. Дане суспільно небезпечне діяння карається позбавленням волі на строк до 25 років [16, 11].
1.2 Українське законодавство про хабарництво
1.2.1 Об’єктивна сторона, предмет та суб’єктивна сторона хабарництва
Нині діючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, яке охоплює три пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК) и давання хабара (ст. 369 КК). До хабарництва примикає провокація хабара (ст. 370 КК).
Із об’єктивної сторони одержання хабара — це прийняття посадовою особою від іншої особи матеріальних цінностей, отримання майнових вигод чи користування послугами майнового характеру за діяння, яке вона повинна біла чи могла виконати або виконала на користь інших особи завдяки посадовому становищу.
Давання хабара із об’єктивної сторони — це дія, яка виявляється в давання хабара. Під даванням хабара треба розуміти передачу матеріальних цінностей або надання їй майнових вигод чи послуг майнового характеру за виконання або невиконання нею в інтересах хабародавця будь-якої дії, яку ця посадова особа повинна була або могла вчинити з використанням свого посадового становища. Давання хабара вважається закінченим злочином з моменту прийняття посадовою особою хоча б частини хабара.
