Предметом хабара може бути майно (гроші, продукти, речі, будівельні матеріали тощо), право на майно (документи, що надають право на отримання майна, надання права користуватися майном або вимагати виконання майнових зобов’язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).
Не можуть визначатися предметом хабара надані посадовій особі послуги немайнового характеру (наприклад, улеслива характеристика або відгук в пресі, інтимний зв’язок, виступ на ”захист” посадової особи, яка критикується за недоліки в роботі).
Із суб’єктивної сторони одержання хабара завжди вчиняється з прямим умислом. Посадова особа усвідомлює, що вона незаконно отримує матеріальну винагороду віє іншої особи за вчинення певних дій по службі, і бажає отримати таку винагороду.
Умислом особи, яка одержала хабара, охоплюється й те, що особа, яка передає цінності, знає, що вона отримала матеріальні цінності від іншої особи шляхом обману, повинні кваліфікуватися не як одержання хабара, а як зловживання посадовим становищем чи шахрайство.
Давання хабара із суб’єктивної сторони передбачає вину лише у формі прямого умислу. Хабародавець може діяти з мотивів корисливості, особливої зацікавленості, а також з міркувань отримання будь-яких переваг для державних, приватних чи громадських організацій.
До хабарництва тісно примикає провокація хабара. Під нею розуміється підмовництво з метою викликати вчинення злочину іншою особою, а потім викрити її в цьому. Стаття 370 КК передбачає відповідальність за провокацію хабара і визначає цей злочин як ”свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара”. Отже, ст. 370 КК передбачає провокацію хабара двох видів: 1) давання хабара чи 2) одержання хабара.
Об’єктивна сторона цього злочину характеризується створенням посадовою особою обставини і умов, що спричиняють пропонування чи одержання хабара з метою викрити того, хто його дав або одержав. злочин вважається закінченим з того моменту, коли посадова особа створила обстановку і умови, що спричинили пропонування або одержання хабара незалежно від того, чи був хабар переданий або одержаний.
У випадку, коли спровокований хабародавець дав хабара з метою захисту своїх законних прав та інтересів, він звільняється від кримінальної відповідальності, якщо мало місце спровоковане вимагательство хабара.
Суб’єктивна сторона цього злочину включає наявність прямого умислу або давання хабара. Злочин може вчинятися з різних мотивів (помста, кар’єризм, заздрість тощо).
1.2.2 Суб’єкти хабарництва
Відповідно до норм вітчизняного кримінально-правового законодавства, суб’єктами одержання хабара є посадові особи. Відповідно до приміток до статті 364 Кримінального кодексу України, під останніми розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. До їхнього числа відносяться народні депутати, судді, слідчі, керівники міністерств і відомств, державних, колективних чи приватних установ і організацій, ділянок робіт (майстра, виконроби), начальники постачальницьких і фінансових відділів і служб і багато інших осіб.
2. Хабарництво: кримінальна відповідальність та проблеми кваліфікації
2.1 Кримінальна відповідальність за хабарництво
Нині діючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, яке охоплює три пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК) и давання хабара (ст. 369 КК). До хабарництва примикає провокація хабара (ст. 370 КК).
За здійснення даного злочину законодавцем передбачено покарання в виді штрафу в розмірі від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина 1 статті 368 КК України).
Кваліфікованим і особливо кваліфікованим складами одержання хабара передбачається більш сувора кримінальна відповідальність.
Так, наприклад, одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна (частина 2 статті 368 КК України).
Особи, які вирішують свої проблеми шляхом давання хабара, вчиняють злочин, передбачений статтею 369 КК України. Згідно частини 1 цієї статті, давання хабара карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років. Давання хабара, вчинене повторно, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої (частина 2 статті 369 КК України).
Порівнюючи розглянуті положення нині діючого кримінального законодавства з КК України 1960 року, відзначимо, що законодавцем в цілому зм’якшена кримінальна відповідальність за одержання і давання хабара.
Новацією є виключення з КК такого складу злочину, як посередництво в хабарництві (стаття 169 КК України 1960 року).
2.2 Проблемні питання кваліфікації хабарництва
Склад злочину, передбаченого ст. 368 КК України присутній не тільки тоді, коли посадова особа одержала хабар для себе особисто, але і тоді, коли вона одержала його для близьких йому осіб (родичів, знайомих та ін.). При цьому не має значення, як фактично був використаний предмет хабара.
Давання й одержання як хабар майна, збут і придбання якого утворить самостійний склад злочину (вогнепальної зброї (крім гладкоствольного мисливського), бойових припасів чи вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, отрутних чи сильнодіючих речовин тощо), утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються по відповідній частині статті 368 і 369 КК України і відповідній статті Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за збут чи придбання цих предметів.
Давання й одержання хабара можуть здійснюватися й у завуальованій формі під видом складення законної угоди, безпідставного нарахування і виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо).
Давання й одержання хабара тісно зв’язані наміром осіб, що роблять ці злочини. Якщо особа, надаючи посадовій особі незаконну винагороду, по тим чи іншим причинам не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, в зв’язку з обманом чи зловживанням довіри), вона не може нести відповідальності за давання хабара, а посадова особа — за одержання хабара. Дії останньої при наявності підстав для цього можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим положенням, обман покупців чи замовників, шахрайство тощо.
Дії посадової особи, що, прилучаючи гроші чи інші цінності начебто б для передачі іншій посадовій особі як хабар, мала намір не передавати їх, а привласнити, треба кваліфікувати не по ст. 368 КК України, а по відповідним частинах статей 190 та 364 КК України як шахрайство і зловживання владою чи посадовим положенням, а при наявності для цього підстав — и по відповідним частинах статей 28, 14, 15 і 369 (підбурювання до спроби на давання хабара). Особа, що у такому випадку передала гроші чи цінності, вважаючи, що вона дає хабар, несе відповідальність за спробу давання хабара.
Давання хабара й одержання хабара вважаються закінченими з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б частину хабара. У випадках, коли запропонований хабар посадова особа відмовилася прийняти, дії того, хто намагався дати хабар, треба кваліфікувати як спробу давання хабара. Якщо ж посадова особа виконала визначені дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його по причинах, що не залежали від її волі, зроблене нею треба кваліфікувати як спробу одержання хабара.
Одержання посадовою особою хабара від особи, яка діє з метою її викриття і звільняється від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених законом, є закінченим складом злочину і кваліфікується в залежності від обставин справи по відповідній частині статті 368 КК України.
Посадова особа, що дала хабар за одержання визначених благ, пільг чи переваг для установи, організації чи підприємства, несе відповідальність за давання хабара, а при наявності для цього підстав — і за інший злочин (зловживання владою чи посадовим положенням, розкрадання).
Склад злочину, передбаченого ст. 369 КК України, у діях посадової особи буде й тоді, коли вона дала вказівку підлеглому домагатися таких благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших посадових осіб, надало для цього засоби чи інші цінності чи розпорядилося їх виділити, додала законний вид виплатам у випадках давання хабарів у завуальованих формах та ін.
Якщо ж посадова особа тільки рекомендувала підлеглому домагатися благ, пільг чи переваг за хабарі, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, передає незаконну винагороду. Дії посадової особи в цьому випадку можуть кваліфікуватися як підбурювання до давання хабара.
Оскільки від розміру хабара залежить кваліфікація злочину, предмет хабара повинний одержати грошову оцінку в національній валюті України. Грошову оцінку предмета хабара необхідно визначити і у випадках, коли як хабар було передане майно, що хабародавець по тим чи іншим причинам не купував (украдене майно, подарунок, знахідка тощо).
При визначенні вартості предмета хабара треба виходити з мінімальних цін, по яких у даній місцевості на час здійснення злочину вільно можна було придбати річ чи одержати послуги такого ж роду і якості.
При кваліфікації одержання хабара по причинах великого чи особливо великого розміру треба керуватися приміткою 1 ст. 368 КК України, яка встановлює, що ”хабаром у великому розмірі вважається такий, що в двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому — такий, що в п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”.
Згідно з законом не об’єднане одним наміром одержання декількох хабарів, кожна з який не перевищує в 200 (500) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватися як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо загальна їхня сума перевищує ці розміри. У зв’язку з цим послідовне одержання одного хабара в великому, а в другому — в особливо великому розмірах треба кваліфікувати по сукупності злочинів.
Якщо ж намір посадової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на одержання збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих ”такс” чи у формі ”поборів”, ”данини” тощо), його дії треба кваліфікувати як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.
Якщо при намірі посадової особи на одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі по причинах, що не залежали від його волі, їм була отримана тільки частина обумовленого хабара, то його дії треба кваліфікувати як спробу на одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.
