Своєрідним інструментом контролю є резолюція про осудження. У тих європейських країнах, у яких передбачена резолюція про осудження уряду, прийняття її парламентом зобов'язує уряд піти у відставку.
Європейський парламент може винести резолюцію про осудження лише Комісії Європейського співтовариства, але не провідним органам керування, якими є Європейська рада й рада міністрів. Таким чином, права Європейського парламенту щодо цього не настільки вуж значні. Проте внесення резолюції про осудження може бути серйозним знаряддям у руках парламенту, а прийняття її (для цього потрібне більшість у дві третини голосів від облікового складу членів парламенту) означало б, що всі члени Комісії повинні піти у відставку й що політика, що проводиться Комісією з питання, що викликали сумнів, не відповідає, на думку парламенту, інтересам Співтовариства.
За увесь час існування Європейського парламенту резолюція про осудження вносилася всього чотири рази. Причому у двох випадках вона знімалася до голосування, у двох випадках резолюція відхилялася переважною більшістю голосів.
Останній раз резолюція про осудження Комісії була внесена у зв'язку з рішенням останньої схвалити угоду про продаж масла в країни Східної Європи.23 березня 1977 р. після тривалих дебатів резолюція про осудження була відкинута поіменним голосуванням 95 голосами з ІІІ прийнявших участь у голосуванні.
Порівняно недавно, починаючи з кінця 1982 р., Європейський парламент став розширювати сферу свого впливу на механізм Співтовариства, використовуючи надане право звертатися в Суд Європейського співтовариства зі скаргою на невиконання Радою або Комісією покладених на них обов'язків. Це право парламенту було підтверджено рішенням Суду Європейського співтовариства від 22 травня 1985 р. Суд визнав обґрунтованої скаргу парламенту на те, що Рада ухилився від обов'язку розробити загальну для Співтовариства політикові в області транспорту.
Два роки через, у жовтні 1987 р., парламент знову звернувся в Суд цього разу зі скаргою на те, що Рада не схвалила в належний строк проект бюджету Співтовариства на 1988 р. Хоча рішення суду Співтовариства не виходить за рамки осуду органа, що не виконує обов'язків, покладених на нього договором, сам факт констатації Судом з ініціативи парламенту бездіяльності того або іншого органа сприяє підвищенню значення парламенту як стимулятора прогресивного розвитку Співтовариства. Нарешті, до повноважень Європейського парламенту ставляться також повноваження по розгляду петицій, тобто запитів або скарг. Вони можуть направлятися будь-яким вхідної в Співтовариство громадянином індивідуально або разом з іншими громадянами. Петиція може бути спрямована по будь-якому питанню. Однак більшість їх надходить у Європарламент зі скаргами на забруднення навколишнього середовища, на порушення права по одержанню соціальних посібників, а також інших прав. Чимале число петицій пов'язане зі скаргами на недосконалість митного законодавства.
Таким чином, можна дійти висновку, що обіг з петиціями пов'язане з тим, що держави - члени недостатньо послідовно реалізують норми права Співтовариства. Парламент зі своєї сторони прагне використовувати право петицій для впливу на держави-члени. петиції, Що Надійшли в парламент, розглядаються й вивчаються комісією з петицій, що, як правило, збирає необхідну інформацію й публікує свою доповідь, у якому втримується авторитетне тлумачення по порушеній проблемі. У багатьох випадках доповіді підготовляються комісією з петицій разом з іншими компетентними парламентськими комісіями.
Число подаваних петицій досить швидко зростає. Якщо в 1979 - 1980 гг. було отримано 57 петицій, то через чотири роки їхнє число майже подвоїлося, а ще через чотири роки збільшилося вже більш ніж в 8 разів. В 1987 - 1988 гг. Європейський парламент одержав уже 484 петиції, в 1988 - 1989 р. їхнє число досягло майже 700.
Розглянувши повноваження Європейського парламенту, варто звернути увагу на те, що формально вони менш значні, чим повноваження парламентських установ в окремих державах. Але, разом з тим, треба відзначити, що Європейський парламент дійсно повністю використовує приналежні йому повноваження й робить серйозний і всезростаючий вплив на такі керівні органи Співтовариства.
Реальний вплив Європейського парламенту на громадське життя не обмежується реалізацією їм зазначених вище повноважень. Може бути, не менш важлива роль парламенту як виразника суспільної думки. Зложилася практика прийняття парламентом резолюцій, що містять оцінку політичних і інших ситуацій як усередині Співтовариства, так і поза ним. Формальною підставою для прийняття таких резолюцій є положення Єдиного європейського акту, що зобов'язує міністрів закордонних справ держав - членів враховувати думку парламенту.
Структура й організація роботи європейського парламенту
Детально організація й процедура Європарламенту визначені Регламентом. Цей досить об'ємний документ (136 статей і шість додатків), що став кишеньковою книгою всіх депутатів і чиновників Європарламенту, детально розписує повноваження й положення керівних органів парламенту - голови й бюро, постійних і тимчасові комісії, проведення прєній в самому парламенті і його органах, порядок прийняття рішень, права й обов'язки депутата, правове положення політичних груп.
Основними керівними органами Європейського парламенту є голова й бюро, що включають голови, його 14 заступників і квестори (із правом дорадчого голосу).
Голова Європарламенту. Повноваження голови Європейського парламенту, що обирається на два з половиною року, багато в чому нагадують повноваження голів парламентів західних країн: ст.18 Регламенту говорить, що він "керує всією діяльністю парламенту і його органів". Голова в силу ст.18 Регламенту має широкі повноваження визначати порядок денний, він повідомляє про початок і завершення обговорення якого-небудь питання, порушує це питання на голосування, нарешті, тільки він має право дозволити депутатові виступати по одному питанню більше двох разів. Крім того, він має у своєму розпорядженні значну дисциплінарну владу, може оголосити порушникові регламенту осудження, що спричиняє заборона бути присутнім на засіданні від двох до п'яти днів. Однак найважливішим правом голови є його право виступати від імені Європарламенту в інших країнах Співтовариства або за рубежем. Тому за цей пост іде досить тверда політична боротьба.
Регламент у редакції 1979 р. (ст.16, п.1) визначає строк повноважень голови, голів і квестори на два з половиною року, тобто на половину строку легіслатури Європарламенту.
Процедура виборів голови й членів бюро Європарламенту, керована найстаршим за віком депутатом, відбувається в такий спосіб.
Кандидатури голови й членів бюро повинні бути запропоновані за згодою самих кандидатів від імені однієї з політичних груп або щонайменше 13 депутатами (ст.12, п.1 Регламенту). Якщо в результаті таємного голосування кандидат набирає абсолютну більшість голосів, вона проголошується вибраним. Європарламент із метою більшої ефективності своєї роботи встановив, що, якщо після трьох турів голосування жоден з кандидатів не набере абсолютної більшості голосів, у четвертому турі балотуються тільки два кандидати, що набрали в попередніх турах найбільше число голосів (ст.13 і 17 Регламенту). Такий же порядок виборів установлений і для заміщення вакансій у випадку, якщо мандат кого-небудь зі членів бюро перерваний (смерть, відставка й т.п.). Заступники голови (зараз їх 14) обираються по тій же процедурі з урахуванням представництва різних країн і політичних груп.
Повноваження заступників голови складаються звичайно в заміщенні голови в його відсутність: головування на засіданнях парламенту (ст. 19 Регламенту), присутність на офіційних церемоніях. Більше важливої представляється їхня роль у бюро або Розширеному бюро.
Бюро Європейського парламенту, як ми вже відзначали, складається з голови й 14 віце-голів. Членами бюро із правом дорадчого голосу є також п'ять квесторів, що виконують адміністративні й фінансові функції, що стосуються безпосередньо парламенту. Бюро вирішує фінансові й організаційні питання, пов'язані з турботою депутатського корпуса, парламенту і його органів.
Коли бюро збирається за участю голів політичних груп, воно йменується розширеним бюро. Що стосується депутатів, що не складаються в жодній з політичних груп, то вони делегують двох своїх представників у розширене бюро, щоправда, без права вирішального голосу (ст.23, п.2 Регламенту). Крім того, статус спостерігача може бути наданий депутатові від країни, не представленої в бюро, наприклад, рішенням розширеного бюро від 11 вересня 1984 р. такий статус був наданий датському депутатові. У такий спосіб частково відновлюються права політичних або географічних "меншостей".
Які питання вирішує розширене бюро, цей своєрідна рада старійшин Європейського парламенту? Завдання розширеного бюро складаються насамперед у підготовці перед кожною сесією повістки для її роботи, що потім затверджується на пленарному засіданні Асамблеї. Воно ж вправі вносити до порядку денного так звані "усні питання" (тобто без попередньої підготовки письмових документів) і дебатів по них (ст.58, п.1, 2,6), a також визначати порядок постановки питань у так званий "годину питань і відповідей" (ст.59, п.1,5), як і час цієї години (ст. б0, п.1). Йому доводиться виконувати й досить делікатну роботу зі складання схеми розміщення депутатів у залі засідань (ст.28) і правил електронного голосування (ст.98, п.1). Однак діяльність розширеного бюро не обмежується процедурними питаннями. Воно також розробляє програму законодавчих робіт парламенту (ст.29, п.4). Розширене бюро повноважне також вирішувати питання, пов'язані з відносинами парламенту з іншими інститутами Співтовариства (ст.24, п. З), між Європарламентом і організаціями, що не входять у Співтовариство (ст.24, п.2).
На засіданнях розширеного бюро звичайно присутні залежно від поставлених на його обговорення питань генеральний секретар, юридичний радник, директори департаментів і інших чиновників. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх членів із правом голосу.
Як правило, бюро й розширене бюро збираються на свої засідання двічі на місяць. Для зручності роботи було вирішено відмовитися від обов'язкового кворуму.
Колегія квесторів створена в 1977 р. для рішення проблем, що стосуються безпосередньо діяльності депутатів. Це свого роду адміністратори депутатського корпуса. Якщо до 1979 р. вони були головами, то на першій сесії першого вибраного прямим голосуванням Європейського парламенту вони знайшли статус обираються на два з половиною року членів. Як ми вже відзначали, вони входять у бюро й розширене бюро із правом дорадчого голосу. Усередині самої колегії кожні чотири місяці відбувається ротація її голови, щоб квестори не здобували смак до командування депутатами. Колегія квесторів вправі виносити рішення по тлумаченню й виконанню правил адміністративного керування в сфері своєї компетенції, вона ж вирішує такі питання, як норми добових витрат при переїздах депутатів із країни в країну, оплата їхнього секретаріату, соціальне страхування депутатів, експлуатація й гарантії безпеки приміщень парламенту, створення необхідних для роботи парламентаріїв зручностей (кур'єрська служба, переклади, організація курсів іноземних мов, службовий транспорт). Квестори можуть вносити на розгляд бюро пропозиції про зміну положень внутрішніх правил або пунктів Регламенту, що стосується забезпечення діяльності депутатів. Останнім часом квесторам доводиться часто відповідати на запити бюро й секретаріату із проблем організації роботи Європарламенту відразу в трьох містах - Люксембурзі, Брюсселі й Страсбурзі, по перекладу всієї документації на мови країн - членів Співтовариства й т.д.
