Санкція ч.2 ст.296 КК України передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років.
Позбавлення волі – це вид основного покарання, що полягає у примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на вказаний у вироку термін до спеціально призначеної для цього кримінально-виконавчої установи закритого типу. Але, виходячи з вивченої практики, можна зауважити, що позбавлення волі за хуліганство, передбачене ч.2 ст.296 КК України, застосовується надзвичайно рідко. Це й не дивно, оскільки в абз.2 п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 року вказано: «Суди мають призначати, як правило, суворі міри покарання особам, які вчинили хуліганство із заподіянням потерпілим значної фізичної або матеріальної шкоди. Разом з тим доцільно застосовувати міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі, а за наявності підстав, зазначених у ст.69 КК,– і більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, щодо осіб, які вчинили менш небезпечні діяння та можуть бути виправлені без ізоляції від суспільства».[152]
На практиці зустрічаються випадки застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Сутність звільнення від позбавлення волі з випробуванням полягає у тому, що особа, засуджена до позбавлення волі, при умові дотримання встановлених законом вимог, не скеровується у визначену для відбування покарання кримінально-виконавчу установу.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано лише на підставі ст.75 КК України, при можливості виправлення засудженого без відбування покарання та ізоляції від суспільства. При звільненні від відбування покарання суди повинні всебічно і повно проаналізувати характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, особу винного та інші обставини справи.
Дії, передбачені частинами першою або другою статті 296 КК України, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
А дії, передбачені частинами першою, другою або третьою статті 296 КК України, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, – караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Ось така загальна характеристика застосування покарання за хуліганство. Підводячи підсумок даному розділу, хочеться зауважити, що призначаючи покарання, суд (суддя) повинні об’єктивно враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого, всі обставини справи, і, керуючись лише законом та власною правосвідомістю, призначати розумне, доцільне і справедливе покарання, яке б максимально сприяло виправленню засудженого.
Розділ 4. Відмежування хуліганства від суміжних правопорушень
Принципове значення для визначення меж кримінальної відповідальності за хуліганство, правильної організації боротьби з ним має відмежування даного злочину від суміжних з ним за складом злочинів. Воно ускладнюється збігом деяких ознак хуліганства і злочинів проти особи, що й спричиняє помилки при розгляді судами справ даної категорії. Ці проблеми стали особливо актуальними у зв’язку з тим, що в слідчо-судовій практиці виникає багато не зовсім зрозумілих або спірних питань, пов’язаних з розмежуванням хуліганства і деяких близьких до нього за складом злочинів.
Зокрема на необхідність відокремлення хуліганства від інших злочинів і на критерії такого відмежування вказує Пленум Верховного Суд України. Так, в абз.1 п.4 постанови від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» роз’яснюється, що «суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій».[153]
Підвищена суспільна небезпека хуліганства полягає не лише в безпосередньому грубому порушенні громадського порядку, а й в тому, що одночасно досить часто вчиняються інші злочини. Тому при застосуванні кримінального закону постійно виникає необхідність відмежування їх від хуліганства.
Найчастіше правоохоронним органам доводиться зустрічатися з фактами одночасного вчинення хуліганства і злочинів проти особи. Оскільки при хуліганських діях винний іноді ображає потерпілого, завдає йому побоїв, заподіює тілесні ушкодження і навіть посягає на життя, в практиці органів слідства і суду виникають три принципово важливих для правильного застосування закону питання:
- по-перше, в яких випадках названі посягання на життя, здоров’я, честь і гідність особи є самостійними злочинами і не можуть розглядатися складовими об’єктивної сторони хуліганства;
- по-друге, коли посягання на особисті блага людини як ознаки хуліганства втрачають значення самостійних діянь і цілком ним охоплюються;
- по-третє, в яких випадках злочини проти особи, хоча і скоєні в процесі хуліганства, виходять за межі його складу і потребують додаткової кваліфікації в сукупності з хуліганством.[154]
Більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини (умисне вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень тощо), скоєні з хуліганських мотивів, варто кваліфікувати за відповідним статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за них.
Труднощі викликає оцінка випадків сварок і скандалів у квартирах, що супроводжувалися посяганням на особу, нецензурною лайкою, шумом тощо. В судовій практиці спостерігається тенденція кваліфікації як хуліганства посягань на особу, вчинених на ґрунті побутових неприязних стосунків, особливо якщо це посягання мало місце під час скандалу, і винний знаходився в нетверезому стані.
Пленум Верховного Суду України з даного приводу роз’яснив: «Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім’ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.[155]
Отже, як хуліганство можна розцінювати дії, скоєні в квартирі з особистих мотивів тільки тоді, коли їх характер свідчив про явну зневагу до правил співжиття, коли в них проявлялася явна неповага до суспільства у вигляді грубого порушення традиційних норм моралі.
Ототожнення хуліганства з побутовими злочинами проти особи призводить в одних випадках до посилення відповідальності (коли менш небезпечний злочин проти особи, наприклад, заподіяння побоїв, образ кваліфікується як хуліганство), а в інших – до пом’якшення відповідальності (коли злочин проти особи розцінюється як дрібне хуліганство, тобто адміністративний проступок). Як те, так і інше рішення свідчать про неправильне застосування закону, а отже, завдають шкоди законності, існуючим принципам правосуддя і, нарешті, інтересам суспільства.
Чітке розмежування хуліганства і злочинів проти особи на практиці повинно сприяти ефективнішому застосуванню кримінально-правових норм, посиленню виховного впливу правосуддя, підвищенню авторитету правоохоронних органів.[156]
Однією з характерних рис хуліганства є його складна структура об’єктивної сторони складу злочину, різноманітність проявів хуліганських дій, які кримінальне законодавство нерідко визначає самостійними злочинами (побої, катування, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, знищення або пошкодження державного, комунального або приватного майна).
Грубе порушення громадського порядку як ознака кримінально-карного хуліганства полягає в суттєвому порушенні правил співжиття. В одному разі злочинець завдав удар ножем знайомій особі, що проходила повз нього, в іншому, – знаходячись в стані сильного алкогольного сп’яніння, зірвав збори трудового колективу, а в третьому – бешкетував у барі. При безумовній різниці між усіма цими діями, кожна з них грубо порушує громадський порядок.
Явна неповага до суспільства проявляється в умисному недотриманні моральних вимог, що визначають відносини між громадянами. Вона може проявитися в бійці, розв’язаній на концерті, знищенні, псуванні в парках лавок або зелених насаджень тощо.
У тому, що зазначені ознаки є і при хуліганстві, і при злочинах проти особи, міститься ще одна причина можливості змішування їх складів.
Якщо винний при заподіянні потерпілому, скажімо, тілесних ушкоджень одночасно усвідомлював і бажав порушення громадського порядку (діяв з прямим умислом), то в таких випадках можна стверджувати, що він діяв з хуліганських мотивів, і тому вчинене ним повинно кваліфікуватися лише за ст.296 КК України.
Труднощі при оцінці діяння, як правило, виникають тому, що в даній ситуації є поєднання двох мотивів (особистого і хуліганського). У таких випадках за умови реального порушення громадського порядку сукупне діяння повинно кваліфікуватися лише як хуліганство.
Не можуть кваліфікуватися за ст.296 КК України такі діяння, коли при умисному заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень одночасно порушувався громадський порядок, але ставлення до факту його порушення з боку винного виявилося у формі необережності. В такому випадку дії кваліфікуються за статтями КК України як злочини проти особи. Основним підтвердженням такого висновку може слугувати те, що хуліганство, передбачене ст.296 КК України,і – умисний злочин.[157]
Для того щоб визначити чіткі критерії, що відрізняють хуліганство від злочинних діянь проти особи, необхідно встановити ознаки, які характеризують хуліганство.
У юридичній літературі пропонувалися різні критерії визначення таких ознак. Одні юристи вирішальними ознаками хуліганства вважали вчинення привселюдно дій, що грубо порушують громадський порядок, інші головне значення надавали хуліганському мотиву вчинення злочину. Проте, на мою думку, і та, й інша позиції, є недостатньо переконливими, тому що вони не є визначальними. Насправді, частіше за все хуліганство відбувається в громадських місцях і привселюдно. Проте, це не обов’язкові ознаки даного злочину, про що вже йшлося в главі 2 розділу 1.
Практика свідчить, що при реальній сукупності хуліганства й інших злочинів ускладнень при кваліфікації не виникає. В таких випадках злочини відділені один від одного певним проміжком часу і є самостійними актами антигромадської поведінки. Відповідно до закону кожний злочин, що входить в таку сукупність, повинен одержати самостійну юридичну оцінку (ч.2 ст.33 КК України). Набагато складніше вирішити питання про кваліфікацію при ідеальній сукупності, коли однією дією вчиняються два або більше злочинів, і, отже, шкода завдається різним суспільним відносинам, які охороняються самостійними нормами КК України.
При розгляді кримінальних справ з ідеальною сукупністю часто виникає необхідність визначити, коли посягання на особу цілком охоплюється складом хуліганства і додаткової кваліфікації не потребує, або, навпаки, коли діяння варто кваліфікувати за двома статтям КК України, і, нарешті, коли воно підпадає під ознаки норми, що передбачає відповідальність за посягання тільки на особу.[158]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
