У відповідності до статті 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.[4] Отже, підставою кримінальної відповідальності є наявність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву «склад злочину».
Для вирішення багатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації злочинів, а також з навчальною метою наукою кримінального права визначено риси, притаманні складові будь-якого конкретного злочину. На цій основі будується узагальнена абстрактна модель складу злочину. Ця модель, хоча вона й є науково-теоретичною, водночас має важливе практичне значення – вона вказує на обов’язкові (універсальні) елементи складу будь-якого злочину. Такими елементами є: 1) об’єкт злочину; 2) об’єктивна сторона злочину; 3) суб’єктивна сторона злочину; 4) суб’єкт злочину.[5]
Зазначені елементи складаються з обов’язкових і факультативних ознак. Ознаки складу злочину – це характерні риси, які визначають кожен елемент складу злочину. Обов’язкові ознаки – це ті, які властиві будь-якому складу злочину і без яких взагалі відсутній склад злочину. Обов’язкові ознаки складу злочину мають значення і беруться до уваги при кваліфікації злочинів.
До обов’язкових ознак складу будь-якого злочину належать:
1) ознаки, що характеризують об’єкт злочину: суспільні відносини, на які здійснено посягання;
2) ознаки, що характеризують об’єктивну сторону злочину: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння об’єкту, для матеріальних складів злочину обов’язковими ознаками, поряд із суспільно небезпечним діянням, є суспільно небезпечні наслідки і причинно-наслідковий зв’язок між діянням і наслідком;
3) ознаки, що характеризують суб’єктивну сторону злочину: вина (умисел або необережність);
4) ознаки, що характеризують суб’єкт злочину: фізична особа, досягнення віку кримінальної відповідальності, осудність.
Факультативними визнаються ознаки, які не є обов’язковим для всіх складів злочинів. Вони не впливають на кваліфікацію, але враховуються при призначенні покарання. У випадку, якщо факультативні ознаки передбачені в диспозиції норми Особливої частини КК України, то вони стають обов’язковими і їх встановлення є обов’язковим.[6]
Визначення складу злочину шляхом встановлення в законі його об’єктивних і суб’єктивних ознак є однією з найважливіших гарантій обґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Юридичний аналіз складу хуліганства, як і будь-якого іншого злочину, здійснюється, виходячи із законодавчої характеристики його делікту. Диспозиція частини 1 статті 296 Кримінального кодексу України визначає цей злочин наступним чином: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».
1.1 Об’єкт хуліганства
Правильне вирішення питання про об’єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об’єкт дає змогу визначити соціальну сутність злочину, з’ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об’єкт має істотне значення також для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст його об’єктивних і суб’єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК. Усе це дозволяє зробити висновок про те, що проблема об’єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права.[7]
Перед тим, як розкривати поняття об’єкта хуліганства, необхідно розкрити зміст взагалі об’єкта посягання.
Об’єктом злочину прийнято вважати те, на що посягає злочин. В науковому розумінні об’єктом злочину є суспільні відносини, на які посягає злочин, яким він спричинює шкоду, наносить збитки і які захищаються нормами кримінального закону.[8]
Однак, як зазначає Є.Л.Стрельцов, визнання суспільних відносин об’єктом злочинного посягання ще не дає підстав вважати дану проблему до кінця вирішеною. Проблема об’єкта злочину не є новою в теорії кримінального права, і особливо останнім часом, у підручниках та інших роботах з кримінального права дедалі частіше висловлюються сумніви в тому, що об’єктом злочину дійсно у всіх випадках є суспільні відносини.[9] Так, А.В.Наумов стверджує, що в ряді випадків теорія об’єкта злочину як суспільних відносин не спрацьовує. Об’єктом злочину, на його думку, слід визнати ті блага, інтереси, на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом.[10]
Проте, спроба відходу від визнання об’єктом злочину суспільних відносин поки що не втілилась у розгорнуту нову теорію об’єкта злочину. Тому, саме на положеннях про те, що об’єктом злочину є суспільні відносини, побудовані позиції практично всіх вчених України.[11]
В науці кримінального права розроблена класифікація об’єктів злочинів на загальний, родовий і безпосередній. Така класифікація має не тільки пізнавальне, але й кодифікаційне і правозастосовне значення.
Загальним об’єктом злочину виступають всі суспільні відносини, які охороняються нормами кримінального закону. Цей об’єкт є сталим, але до тих пір, поки не зміниться сам кримінальний закон (криміналізація, декриміналізація).[12]
Родовий об’єкт – це група схожих (однорідних) суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає відповідна група злочинів. Розміщення злочинів у розділах в Особливій частині КК провадиться, як правило, саме за родовим об’єктом.[13] Родовий об’єкт більш детально конкретизує об’єкт посягання, він є частиною загального об’єкту.
В правовій літературі питання про родовий об’єкт хуліганства є спірним. Ряд авторів визнають родовим об’єктом хуліганства суспільний порядок.[14]
На думку ж авторів одного з підручників Особливої частини кримінального права, родовим об’єктом злочинів, об’єднаних тоді ще в десятій главі Кримінального кодексу України 1960 року, є сукупність близьких між собою суспільних відносин, що складають зміст громадського порядку, громадської безпеки і здоров’я населення.[15]
Професор В.О.Навроцький з даного приводу зазначає, що в теорії кримінального права намітилися принаймні три підходи до вирішення цього питання.
Перший зводився до того, що визнавалася наявність єдиного родового об’єкта, який охоронявся нормами глави Х Особливої частини КК – суспільних відносин, що складалися з приводу громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я.
Другий – що в главі «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я» об’єднані посягання на три самостійних родових об’єкти:
- громадський порядок;
- громадську безпеку;
- народне здоров’я.
Третій полягав у визнанні наявності ще більшої кількості родових об’єктів, які охоронялися нормами тоді чинної глави Х Особливої частини КК. Крім трьох вказаних вище серед них виділяли:
- інтереси сім’ї та молоді;
- відносини, що складалися з приводу обов’язку громадян займатися суспільно корисною працею;
- безпеку виробництва;
- безпеку транспорту;
- відносини з приводу обороту предметів, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих.[16]
Суспільна небезпечність діянь, зазначених в розділі ХІІ Особливої КК України «Злочини проти громадського порядку та моральності», полягає в тому, що вони завдають або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства.
Громадський порядок – це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Суспільна мораль – це система етичних норм, правил поведінки, які склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість, що визначають умови нормального громадського життя людей.[17]
Оцінюючи думки, висловлені з приводу родового об’єкта в кримінально-правовій літературі, слід відзначити наступне. Існують фактори, які об’єднують суспільні відносини, вказані у назві розділу ХІІ Особливої частини КК України, водночас є ознаки, які дозволяють їх досить чітко розмежувати. Вбачається, що жодний зі злочинів, передбачених даним розділом Особливої частини КК України, не посягає одночасно і на громадський порядок, і на суспільну мораль. Тому, мені видається необґрунтованим констатувати наявність єдиного родового об’єкта для всіх таких посягань. Тому, на мою думку, найбільш зручною видається позиція, за якою визнається, що в розділі ХІІ Особливої частини КК України передбачена кримінально-правова охорона двох самостійних родових об’єктів, які вказані в назві цього розділу.
На мою думку, найбільш обґрунтованою є позиція авторів, що визнають родовим об’єктом хуліганства громадський порядок. Ця позиція базується, по-перше, на тому, що громадський порядок і суспільна моральність – поняття не тотожні і навіть не однорідні, хоча близькі і взаємообумовлені. По-друге, в дійсності ні один із злочинів, передбачених розділом ХІІ, не посягає одночасно і на громадський порядок, і на суспільну моральність.
Виходячи з особливостей безпосередніх об’єктів, ці злочини можуть бути поділені на два види:
1) злочини проти громадського порядку (групове порушення громадського порядку – ст.293 КК; масові заворушення – ст.294 КК; заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, – ст.295 КК; хуліганство – ст. 296 КК);
2) злочини проти суспільної моральності (наруга над могилою – ст.297 КК; знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці – ст.298 КК; знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду – ст.2981 КК; жорстоке поводження з тваринами – ст.299 КК; ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, – ст.300 КК; ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів – ст.301 КК; створення або утримання місць розпусти і звідництво – ст.302 КК; сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією – ст.303 КК; втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність – ст.304 КК).[18]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
