У правозастосовній діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя у кримінальних справах.
Отже, узагальнюючи матеріал, ми можемо визначити, що згідно чинного Кримінального кодексу України, злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, диспозицією відповідної норми Особливої частини КК. Злочин вважається закінченим з моменту виконання діяння, яке містить характеристики об'єктивної сторони складу злочину.
Склад злочину – це, насамперед, сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому, що відповідно до кримінально-процесуального законодавства України (п. 2 ст. 6, ст. 213, ст. 324 КПК) усуває можливість настання кримінальної відповідальності.
Якщо узагальнити види складу злочину, то з моменту закінчення всі склади злочинів поділяються на:
· злочини з матеріальним складом;
· злочини з формальним складом;
· злочини з усіченим складом.
Крім цього для правильного визначення складу злочину застосовується поняття кваліфікації. Кваліфікація – це не тільки встановлення фактичних даних про подію злочину, а й відшукання логічного зв'язку між подією злочину і конкретним складом злочину.
Розділ 3. Незакінчений злочин
За загальним правилом, умисне вчинення дій, спрямованих на створення умов для вчинення злочину, або дій, спрямованих на досягнення відповідного злочинного наслідку, коли він не настав з причин, що не залежали від волі та свідомості винного, утворюють незакінчений злочин.
Незакінчений злочин може існувати у вигляді готування до злочину і замаху на злочин. Кожна стадія має власний комплекс характеристик і суттєво відрізняється від іншої.
На перший погляд, навіть виходячи із самої назви цих стадій, і готування і замах несуть у собі меншу суспільну небезпеку порівняно із закінченим злочином. Однак цей висновок абсолютно помилковий. Законодавець, визначаючи умови призначення покарання, не ставить вимоги обов'язкового його зменшення при закінченні злочинної діяльності на попередніх стадіях, хоча ст. 68 ч. І КК і встановлює, що суд при призначенні покарання повинен враховувати «ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». З огляду на це практика судової діяльності іде шляхом призначення покарання менш суворого при вчиненні готування до злочину в порівнянні із покаранням, що призначається при замаху на злочин, а при останньому - більш м'якого, ніж за закінчений злочин.[45]
Як зазначає В. П. Тихий – «відповідальність за незакінчений злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Якщо мотив і/або мета є обов'язковими ознаками закінченого злочину, вони повинні бути і в незакінченому злочині. Якщо певні час, місце, спосіб дії також є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні бути щонайменше у меті особи, яка вчинила незакінчений злочин. Суб'єкт незакінченого злочину також повинен мати ознаки, обов'язкові для суб'єкта закінченого злочину».[46]
Із суб'єктивної сторони і готування, і замах на злочин характеризуються тільки прямим умислом. Не можна готуватись або вчиняти замах з евентуальним умислом. Це суперечить загальній логіці.
Крім цього треба наголосити на деякі суперечності у трактуванні поняття незакінченого злочину і призначення за нього покарання. Існують спеціальні випадки, коли діяння визнається закінченим злочином, будучи фактично незакінченим. Йдеться, наприклад, про посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110 КК України), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України), посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України), посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України).
Всі три стадії умисного злочину мають спільні риси. По-перше, всі вони є суспільно небезпечними діяннями, але різного ступеня. По-друге, кожна з них містить певний обсяг фактично вчинених дій, який також є різним. По-третє, суб’єктивна сторона кожного етапу характеризується умисною формою вини, проте зміст і спрямованість умислу може змінюватися.
Проаналізувавши зміст статей 13, 14, 15 КК України, логічно дійти висновку, що у загальному випадку лише закінчений злочин (третя стадія) містить усі обов’язкові ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Тобто, із трьох стадій перша і друга не є злочином на відміну від третьої.
Таким чином, напрошується висновок, що кримінальна відповідальність може наставати за вчинення діяння, яке злочином не є. Але кримінальна відповідальність може наставати лише за вчинення злочину. Протилежне суперечить, по-перше, Конституції України, зокрема ч. 2 ст. 58, яка встановлює, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Також це явно не відповідає Загальним положенням Кримінального кодексу України, а саме ч. 1 ст. 2, яка визначає підставою кримінальної відповідальності вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
На жаль, положення щодо регулювання питання відповідальності за незакінчений злочин не вирізняються ані кількістю, ані якістю. КК України обмежився тут двома правовими нормами, а саме, ст. 16 та ч. 1 ст. 68.
Порядок кваліфікації встановлює ст. 16 КК України: кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Це означає, що формула кваліфікації за вчинення, наприклад, готування до крадіжки буде мати такий вигляд: ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 185 КК України. Дана норма носить суто процесуальний характер, оскільки регламентує правило написання формули кваліфікації. Стосується воно виключно діяльності правозастосовчих органів.[47]
Отже, законодавець встановив у Кримінальному кодексі (ст. 16) процесуальну правову норму під назвою «Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин», і тим самим закріпив кримінальну відповідальність за діяння, які не є злочинами. Виключенням є лише готування до злочину невеликої тяжкості, яке кримінальної відповідальності за собою не тягне (ч. 2 ст. 14 КК України).
Порядок призначення покарання за незакінчений злочин регламентує ч. 1 ст. 68 КК України у такій редакції: «При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». Жодна із статей 65 (загальні засади призначення покарання), 66 (обставини, які пом’якшують покарання) та 67 (обставини, які обтяжують покарання) не містить згадки про стадії злочину. Тут можна заперечити, що перелік обставин, які пом’якшують покарання (ч. 1 ст. 66 КК України), є невичерпним; що суд при призначенні покарання може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в цьому переліку (ч. 2 ст. 66 КК України).
Різниця полягає у тому, що невизнання обставин, закріплених у переліку, пом’якшуючими є незаконним. А не визнати незакріплені обставини пом’якшуючими, є законним. Тобто, покарання за незакінчений злочин може бути пом’якшено судом на підставі недоведеності до кінця. А може і не бути пом’якшено. Причому і перше, і друге рішення будуть відповідати закону.
Досить поверхово досліджує і роз’яснює дане питання Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року. Єдине положення, яке має щось спільне із незакінченим злочином, звучить так: «Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо)».
Таке тлумачення не тільки не вирішує питань, але й додає нових. Ступінь тяжкості злочину визначається не лише відповідно до ст. 12 КК на підставі санкцій статей Особливої частини. А вони, у свою чергу, є константами, і вказують на ступінь тяжкості злочину певного виду.
Але головним запитанням залишається те, яким має бути покарання за незакінчений злочин. Оскільки готування і замах не мають усіх обов’язкових ознак злочину (крім окремих спеціальних випадків, коли кодексом криміналізуються дані стадії у статтях Особливої частини), було б логічно, аби і покарання було нижчим, ніж за вчинення закінченого злочину. Для порівняння, у карних законах багатьох зарубіжних країн закріплюється норма, відповідно до котрої покарання за незакінчений злочин не перевищує половини санкції за відповідний закінчений злочин.
У мінімальному і максимальному аспекті меж покарання на рівні КК України обмежень немає. Це означає, що формально за незакінчений злочин може наставати така ж сама відповідальність, як і за відповідний закінчений злочин. Неможливо ж, що особа, котра купує лом із думкою в майбутньому пограбувати квартиру сусіда, повинна нести відповідальність за крадіжку, що супроводжується проникненням у житло (ч. 3 ст. 185 КК України), тобто таку ж саму, як і за закінчений злочин. Чи відповідає санкція ч. 3 ст. 185 КК України – позбавлення волі на строк від трьох до шести років – ступеню суспільної небезпеки даного діяння.
Або інший приклад: особа, виношуючи план убивства двох людей, налагоджує із ними близькі, дружні стосунки для подальшого полегшення виконання своїх намірів. Вона підлягає кримінальній відповідальності одразу після знайомства із ними? Тобто на стадії готування до умисного вбивства двох осіб можна казати про можливість несення кримінальної відповідальності на рівні санкції за закінчений злочин. А санкція ч. 2 ст. 115 КК України (п.1 – умисне вбивство двох або більше осіб) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років, або довічним позбавленням волі.[48]
Готування до злочину. Згідно зі ст. 14 ч. 1 КК України «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину».
Готування до злочину – перша стадія розвитку умисної злочинної діяльності. Практично всі – і дореволюційні, і радянські вчені-теоретики кримінального права виділяли її в генезисі розвитку злочину. Знало його, як це вже згадувалось, і кримінальне законодавство.
Готування, з точки зору аналізу свідомої людської поведінки, є первинною стадією її розвитку.
Дії, які характеризуються як готування до злочину, не утворюють об'єктивної сторони складу злочину, на вчинення якого націлений злочинець.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
