Большая База Рефератов - Захист прав дітей в міжнародних і національних правових актах

Захист прав дітей в міжнародних і національних правових актах

• ознайомлюватися з проектами державного та місцевих бюджетів в частині фінансування потреб та інтересів дітей, а також вносити до них свої пропозиції;

• одержувати об’єктивну інформацію від державних органів і установ щодо фактичного стану реалізації і захисту прав дітей;

• заслуховувати інформацію керівників державних органів та установ щодо стану реалізації та охорони прав дітей, одержувати від них документи, які необхідні для оцінки поточної ситуації;

• проводити конференції, „круглі столи”, ділові зустрічі та інші заходи, спрямовані на об’єднання зусиль і дій державних структур, наукових, громадських організацій по удосконаленню системи охорони прав дітей;

• вільно і самостійно інформувати суспільство та доповідати вищим державним органам про становище у сфері захисту прав дітей.

Діяльність омбудсмана не передбачає ізольованості. Навпаки він повинен перебувати у тісних контактах з усіма іншими організаціями, що займаються захистом прав дітей, а також урядом, громадянським суспільством, профспілками, профільними науковими, релігійними організаціями, засобами масової інформації.

Особливо важливо постійно підтримувати зв’язок з дітьми. Це необхідно і самому омбудсману для того, щоб отримувати інформацію безпосередньо від дітей про їх становище та обставини, що впливають на дотримання їхніх прав. Разом з тим, доступність та відкритість контактів з омбудсманом, можливість особисто поскаржитися йому на порушення своїх прав - необхідно і важливо для самих дітей. Тому омбудсман повинен мати засоби для інформування дітей про їхні права та про існування спеціальної інституції, яка їх захищає.

Згідно з положеннями Конвенції ООН про права дитини основну відповідальність за їх реалізацію несе уряд держави, який представляє країну – учасницю, що її ратифікувала. Водночас було визнано, що незалежні громадські організації, які займаються захистом прав дітей, є також відповідальними за стан захисту дитинства в країні і можуть відігравати важливу роль у створені омбудсмана у справах дітей шляхом подання відповідних пропозицій уряду та іншим постійним державним структурам, а також формування думки суспільства щодо потреб у створенні такої інституції. Доречно зауважити, що ідея введення інституту у справах дітей була запропонована вперше шведською неурядовою організацією„ Врятуйте дітей”.

Неурядові організації співпрацюють з омбудсманом у справах дітей, надають йому свою підтримку, здійснюють моніторинг його діяльності, стежать за тим, щоб він зберігав свою незалежність від державних органів і посадових осіб під час прийняття рішень.

Для повноцінного функціонування омбудсману потрібен штат кваліфікованих працівників і відповідні фінансові ресурси. Розмір фінансування повинен бути достатнім та надходити з постійних та надійних джерел.

Омбудсман зобов’язаний подавати щорічний звіт про свою діяльність парламенту чи іншому органу, який його утворив.

5. Функції та принципи міжнародного права захисту прав людини та основних свобод

Під функціями права, як відомо, розуміють певні напрямки правового впливу, який відповідає роль права в організації суспільних відносин. До юридичних функцій відносять регулятивні, превентивні, охоронні. Міжнародному праву захисту прав людини та основних свобод притаманні ці та деякі інші специфічні функції.

У міжнародному праві захисту прав людини та основних свобод переважають функції конструктивно – творчого характеру, в міжнародному праві – функції охоронно – забезпечувального характеру.

Соціальна функція – це функція зміцнення поваги всі суб'єктів міжнародного права до прав, свобод і гідності людини. Це головна функція міжнародного права захисту прав людини та основних свобод, яка реалізується тільки через норми права, завдяки забезпеченню певного порядку, через засоби масової інформації, рішення неурядових організацій, політичні декларації тощо.

Юридична функція – полягає в правовому забезпеченні прав і свобод людини на міжнародному і національному рівнях. Головна мета реалізація даної функції – не лише консервація статус – кво, але й досягнення прогресу в розвитку прав і свобод людини.

Функція контролю за дотриманням прав і свобод людини.Функція протидії новим явищем суспільного життя, якщо вони суперечать основним правам і свободам людини.

Ці функції сприяють зміцненню режиму визнаних прав і свобод людини. завдяки цим функціям на міжнародному і регіональному рівнях практично покінчено з такими ганебними явищами, як расизм, шовінізм, націоналізм, тощо. Хоча вони зберігаються на побутовому рівні, де міжнародне право не діє.

Функція інтернаціоналізації основних правових досягнень у галузі міжнародного захисту прав та основних свобод – здійснюється через укладання універсальних пактів з прав людини, розширення взаємодії суб'єктів міжнародних відносин з питань прав людини, зміцнення соціальної основи міжнародного і національного розвитку і свобод людини.Інформаційна – виховна функція – реалізується через підготовку й огляд повідомлень та доповідей з прав людини; розслідування грубих порушень прав людини; гласність і інформування, дослідження, консультативні послуги, публікації у спеціальних виданнях, святкування Дня Загальної декларації прав людини, Дня боротьби за ліквідацію расової дискримінації тощо.

У структурі міжнародного захисту прав людини та основних свобод виділяють такі принципи: загальні принципи права; принципи міжнародного права; норми міжнародного права звичаєвого характеру і міжнародного – правові стандарти.

Найважливішими загальновизнаними принципами у цій галузі є:·Принципи суверенної рівності держави; ·Не вторгнення у внутрішні справи держави; ·Принцип рівноправ'я та самовизначення народів; ·Принцип сів праці держав; ·Принцип добросовісного виконання державами своїх міжнародних зобов'язань.До спеціальних принципів відносять: ·Заборону усіх видів та форм дискримінації; ·Рівність перед законом; ·Захист державою своїх громадян незалежно від місця їх знаходження чи проживання;·Спеціальний захист прав жінок та дітей; · Відповідальність держави та її органі за порушення прав і свобод людини.

У галузі міжнародного захисту прав людини та основних свобод першорядну роль відіграють принципи сучасного міжнародного права, серед яких центральним галузевим є принцип поваги прав людини. він покладає на держави зобов'язання щодо дотримання і забезпечення широкого кола прав і свобод людини. На цьому принципі ґрунтується відповідальність за порушення цих прав. Принципи є головними імперативними нормами галузі.Міжнародні стандарти прав і свобод людини встановлюють мінімальні вимоги до їх дотримання, регламентують права і свободи людини у конкретній галузі життєдіяльності. Міжнародні стандарти визначають, у який спосіб загальновизнані норми міжнародного права можуть бути застосовані в цій галузі, які зобов'язання держави можуть чи мають брати на себе; якими міжнародними гарантіями підкріплені ці права і свободи, ступінь обов'язковості закріплення їх вимог у національних правах актах тощо.Міжнародні стандарти як мінімальні вимоги стосуються як матеріального так і процесуального права прав людини. З огляду на відсутність у їхніх приписах теоретичних імперативних вимог держави погоджується (дедалі частіше) визнати міжнародні стандарти прав і свобод людини. до найвідоміших документів, що формують міжнародні стандарти прав і свобод людини, слід віднести: Правила поводження з ув'язненими 195р.; Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримання правопорядку 1979р.; Заходи гарантії захисту прав засуджених до смертної кари; Міжнародні стандартні правила стосовно здійснення правосуддя щодо неповнолітніх 1985рю; Звід принципів захисту всіх осіб, затриманих або заарештованих у будь – який спосіб 1988р.; Стандартні правила з рівняння можливостей 1993.; Принципи медичної етики 1982р. та ін.

Проте основний комплекс прав і свобод людини базується на загально прийнятих нормах міжнародного права імперативного чи диспозитивного характеру, для забезпечення яких функціонує звичайний механізм міжнародного співробітництва.

6. Права та обов'язки батьків і дітей

Взаємні права та обов'язки батьків і дітей грунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку (ст. 51 КпШС). Походження дитини від батьків, які перебувають

між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків; походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в органи реєстрації актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлено в судовому порядку за заявою одного з батьків. При цьому діти, походження яких встановлено за спільною заявою батьків чи за рішенням суду, мають ті ж самі права і обов'язки стосовно батьків і їх родичів, що і діти, народжені від батьків, які перебувають між собою в шлюбі.

До особистих прав та обов'язків батьків стосовно дітей лежать: право та обов'язок дати дитині прізвище, ім'я, по батькові; право та обов'язок виховувати, навчати, утримувати своїх дітей. По досягненні дітьми повноліття ці права та обов'язки припиняються. Законодавством передбачено також обов'язок батьків утримувати непрацездатних дітей, які потребують допомоги При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку.

За загальним правилом на утримання неповнолітніх дітей стягується певна частка заробітку (доходу) батьків залежно віх кількості дітей, а саме: на одну дитину - 1/4, на двох - 1/3, на трьох і більше - 1/2 заробітку (доходу) батьків, але не менше 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину.

У разі, якщо один із батьків, який зобов'язаний сплачувати аліменти, має нерегулярний, непостійний заробіток (доход) або якщо частину заробітку (доходу) він одержує в натурі, а також в інших випадках, коли стягнення аліментів у частковому відношенні до заробітку (доходу) неможливе або утруднене, аліменти на прохання особи, яка їх вимагає, можуть бути визначені в грошовій сумі, що має сплачуватися щомісяця.

Батько і мати несуть обов'язки щодо утримання своїх неповнолітніх і непрацездатних неповнолітніх дітей. При відшкодуванні аліментів з батьків на непрацездатних неповнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у частковому відношенні до заробітку (доходу) виходячи з матеріального і сімейного становища особи, з якої стягуються аліменти, та особи, яка отримує їх, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходу громадян на кожну дитину.

Діти також зобов'язані піклуватися про батьків і подавати допомогу. Згідно зі ст. 81 КпШС утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей.

Висновки

Протягом останніх двадцяти років помітно змінилася суспільна свідомість щодо прав дітей, системи їх захисту:

нині дитина все більше набуває статусу самостійного суб’єкта права;

діти визнаються найбільш незахищеною соціальною групою населення.

Таку точку зору на дитину проголошують чимало міжнародних і національних законодавчих актів.

Найважливішим серед них є Конвенція ООН про права дитини, яка ратифікована Верховною Радою України в 1991 року. Цей найбільш послідовний та вичерпний документ про права дитини не тільки визначає політичні, економічні, соціальні, культурні права дітей до 18 років, але й, що особливо важливо, проголошує право дитини на їх захист та обов’язковість створення для цього необхідних умов.

Дбаючи про захист прав дитини, держава має не тільки створити скоординовану систему їх реалізації, але й забезпечити застосування особливих механізмів їх впровадження.

Захист прав дитини має певні особливості, специфіку, а тому вимагає використання специфічних інституцій і механізмів, які нині фактично відсутні в країні. право дитина омбудсман

Запровадження в Україні інституції Омбудсмана (уповноваженого) у справах дітей відповідно до спеціального закону, який би визначав його статус, функції, повноваження як вищого державного правозахисного органу, дало б можливість, як засвідчує досвід інших країн, зліквідувати значною мірою вищезазначені проблеми, удосконалити систему захисту прав дітей.

Генеральна Асамблея ООН 20 листопада 1959 р. прийняла Декларацію прав дитини - документ, що регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Головна ідея цього акта " Добро-дітям ". Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно. У соціальному відношенні висунуто вимоги щодо створення умов для здорової і нормальної життєдіяльності дитини, гарантування її свободи й гідності. Дитина повинна бути першою серед тих, хто одержує захист і допомогу, а також захищеною від усіх форм недбалого ставлення до неї, не говорячи вже про жорстокість та експлуатацію.

Документом, де проголошувалося, людство зобов'язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20 листопада 1989 р. Україна ратифікувала Конвенцію у 1991 р. та внесла відповідні зміни до національного законодавства.

Вихідною ідеєю законодавчого забезпечення прав дітей в Україні загалом є принцип " усі діти рівні від народження ". Працювати, жити, бути захищеним неможливо, не знаючи межі своїх прав і свобод, дозволеного і забороненого в інтересах суспільства. Тож активну і дієздатну у правовому відношенні людину необхідно формувати з дитинства. Права дитини - це те, що їй гарантує держава. Це свого роду допомога дорослих у законодавчій формі, щоб дитина розвинулася і реалізувала себе.

Основні положення Конвенції про права дитини:

(скорочено)

Дитина (у віці до 18 років) незалежно від її раси, національності, кольору шкіри, статі, мови, релігії, етнічного чи соціального походження, майнового стану, стану здоров'я, незалежно від її батьків та законних опікунів має право:

• на життя;

• на ім'я та набуття громадянства;

• знати своїх батьків;

• на збереження своєї індивідуальності;

• підтримувати взаємини з обома батьками;

• висловлювати свої погляди і думки з усіх питань;

• одержувати і передавати інформацію (за винятком певних обмежень);

• на свободу думки, совісті й релігії;

• на свободу об'єднань і товариств у мирних цілях;

• на захист від посягань на особисте сімейне життя, честь і гідність;

• на повноцінне і достойне життя, на піклування;

• на освіту відпочинок і дозвілля;

• на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового і соціального розвитку дитини;

• на захист від економічної експлуатації;

• на захист від незаконного зловживання наркотиків, психотропних речовин, від усіляких форм сексуальної експлуатації;

• на гуманне поводження, на захист від незаконного позбавлення волі;

• на негайний доступ до правничої допомоги і на таке поводження, яке сприяє розвитку у дитини почуття гідності й значущості, змінює в ній повагу до прав людини і її свобод, сприяє виконанню нею корисної ролі в суспільстві.

Для того щоб дитина знала про свої права та протидіяла їх порушенню, вона повинна мати змогу як отримувати інформацію щодо своїх прав, так і вільно обговорювати її.

Список використаних джерел і літератури

1. С. Гавриш. Права і свободи дитини. Х.: 2001р.

2. В.С. Тарасенко. Соціальний захист дитини у міжнародно-правових актах. О.: 2001

3. Закон України «Про охорону дитинства»

4. Є.Г. Азарової, Т.Г. Войтчака. Захист прав дітейК.:К 2003

5. М.П. Тулісова. Державний інститут проблем сім'ї та молоді. К.:2001

6. А.М. Єгорова. Стан дітей в Україні. К.: 2005

7. Р.І. Іванової, А.В. Іпатова, Т.Т. Копать Права дітей. К.: 2000

8. В.С. Андріїва. Проблеми сім’ї та молоді. Х.:2003

9. Н.Б. Болотіної, Т.З. Герасимова. Сучасна молодь К.: 2006

10. Б.І. Смичка. Права дитини. К.:2004

11. І.М. Сироти. Юридичний довідник Х.:2007