Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД
Курсова робота з теми:
Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД
План
Вступ
1. Правова природа та поняття злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
2. Характеристика складів злочинів проти миру і мирного співіснування держав в державах-учасницях СНД
3. Злочини, які посягають на регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни в державах-учасницях СНД
4. Злочини проти безпеки людства в державах-учасницях СНД
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
злочин мирний співіснування держава
Упродовж усього свого історичного розвитку людство потерпало від безкінечних злочинів міжнародного характеру, які ставили під загрозу його існування чи певних етнічних груп. Це спонукало міжнародне співтовариство працювати в напрямку формулювання норм, що забороняють найбільш суспільно небезпечні діяння і встановлюють відповідальність за їх вчинення. Не стали виключенням і країни учасниці Союзу Незалежних Держав (далі – СНД) до складу якого входить дев’ять держав: Україна, Російська Федерація, Білорусь, Молдова, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Вірменія, Киргизія.
Актуальність даної тематики обумовлена тим, що в наш час виникають постійні конфлікти (міждержавні і внутрішньодержавні), які створюють все більше можливостей для злочинної діяльності. Не уникнули такої діяльності і держави-учасниці СНД, які стоять на шляху створення незалежних держав з власними принципами організації влади і політичного режиму, що саме по собі є каталізатором до злочинної діяльності як з боку влади (підготовка до агресивної війни тощо.), так і з боку її противників (тероризм та ін.).
Боротьба з міжнародною злочинністю об’єктивно є загальним завданням, яке неможливо вирішити силами однієї держави і досягти вагомих результатів у цій сфері можна тільки завдяки співробітництву та взаємодії держав-учасниць СНД.
Вивчення злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД для теорії кримінального права є дуже важливим, оскільки це дає змогу перейняти досвід цих держав, які до отримання незалежності, мали спільне кримінальне законодавство з метою вдосконалення власного, що дасть змогу провести найскорішу імплантацію у національне законодавство, що полегшить входження держав-учасниць СНД до світової спільноти.
Поглиблене вивчення даного виду злочинів в країнах СНД дасть змогу пізнати правову дійсність даного регіону, що дозволить проводити плідну співпрацю в ньому, а також запропонувати шляхи вдосконалення форм та методів захисту миру, безпеки людства, та міжнародного правопорядку.
Також необхідно відзначити, що вивчення законодавства держав-учасниць СНД допоможе уніфікувати кримінальне законодавство у сфері охорони людства, що дасть змогу усунути недоліки, що використовуються правопорушниками для вчинення даних злочинів, проте слід зазначити, що така співпраця повинна проводитись з перенесенням норм до законодавства певної держави з урахуванням менталітету нації, а не точним їх перенесенням.
Об'єктом дослідження курсової роботи є злочини проти миру та безпеки людства та кримінальна відповідальність за їх вчинення в державах-учасницях СНД.
Предметом дослідження є особливості злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку та кримінальної відповідальності за їх вчинення в кожній із держав СНД.
Об’єкт та предмет досліджувались основними методами пізнання кримінального права, а саме:
1) діалектичний – при встановленні зв’язку з соціальними процесами та сутністю держави;
2) метод порівняльного правознавства, або компаративістський метод – при вивченні норм ближнього зарубіжжя, а саме країн СНД;
3) догматичний – при аналізі норм що встановлюють відповідальність за злочини проти миру та безпеки людства;
4) системно-структурний – при встановленні місця даних злочинів в системі кримінального права країн СНД.
При дослідженні теми курсової роботи були поставлені такі завдання: розкрити правову природу злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; виявити особливості даного інституту кримінального права в державах-учасницях СНД по відношенню до українського законодавства; встановити, яка кримінальна відповідальність передбачена за вчинення злочинів проти миру, безпеки людства, міжнародного правопорядку в країнах СНД.
План складається з чотирьох пунктів, які були виокремленні на основі безпосереднього об’єкту кожного злочину.
В курсовій роботі використовувались праці таких авторів: Карпець, Гагаров, Н.Г. Кадинков, А.В. Наумова , М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, М.В. Буроменського, Н.А. Бабий, И.О. Грунтова та інші.
1. Правова природа злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
На зламі двох тисячоліть перед людством постала проблема необхідності пошуку ефективних шляхів розв’язання цілого масиву проблем масштабного характеру, які зачіпають інтереси усього міжнародного співтовариства, і потребують, відповідно, глобальної реакції (війни, та збройні конфлікти локального характеру, екологічні катастрофи, голод і епідемії тощо). В цих умовах перед міжнародною спільнотою стоїть завдання концентрації уваги на формах міжнародної злочинності – феномен, що вже давно не визнає таких державно-правових категорій, як «суверенітет», «цілісність» і «недоторканість кордонів», та посягає на основні загальнолюдські цінності, що стали надбанням людської цивілізації. Вона проявляється в різноманітних актах міжнародного тероризму, в тому числі у відношенні до всесвітньої мережі Інтернет, незаконному обігу зброї, наркотиків, екоциду та біоциду.
Під поняттям міжнародної злочинності слід розуміти різні за ступенем суспільно небезпечні діяння двох видів: міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, що є предметом регулювання міжнародного кримінального права. Міжнародні злочини – це лише ті злочини, що представляють собою найвищий ступінь небезпеки для мирних відносин між державами незалежно від соціально-економічної формації та державного устрою. До них відносять тяжкі злочини проти миру безпеки людства та міжнародного правопорядку (наприклад, геноцид, біоцид тощо). Тобто поняття злочини проти миру та безпеки людства і міжнародні злочини є тотожними. Міжнародні злочини мають такі ознаки:
1) здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;
2) здійснюються в безпосередньому зв'язку із державою;
3) зазіхають на міжнародний мир і безпеку,
4) загрожують основам міжнародного правопорядку;
5) спричиняють відповідальність держави як суб'єкта міжнародного права і персональну кримінальну відповідальності виконавців, що наступає в рамках міжнародної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції. [18, c. 318]
До злочинів міжнародного характеру відносять різного роду злочини, що представляють собою меншу небезпеку, ніж міжнародні і визначаються міжнародними актами. Вони заподіють шкоду нормальному міжнародному співробітництву держав, організацій та громадян (наприклад, незаконний обіг зброї, контрабанда людськими органами, торгівля людьми тощо). [22, c. 401-404]
Міжнародні злочини порушують права та інтереси всього світового співтовариства, загрожують знищенням міжнародного правопорядку, ставлять під загрозу існування народів, націй, навіть певної держави. Такі діяння завжди вчиняються з порушенням основних принципів міжнародного права (наприклад, принцип мирного співіснування держав, територіальної цілісності, мирного вирішення спорів тощо.), які покликані забезпечувати мир і безпеку людства. І тому співробітництво держав у боротьбі з міжнародними злочинами вимагає відповідного доктринального відображення в науці кримінального права.
Ознаки міжнародних злочинів та кримінальна відповідальність за їх вчинення визначені в міжнародно-правових нормах з урахуванням яких законодавець формулює в кримінальному кодексі злочини, які посягають на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства. Серед міжнародно-правових норм, які склали основу міжнародного права можна виділити наступні: Статут Нюрнбергського військового трибуналу (1945 р.), статут Токійського Міжнародного Військового Трибуналу (1946 р.), Міжнародна Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948 р.), Женевські конвенції про поводження з військовополоненими, про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях, про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали аварії на кораблі, із складу збройних сил на морі, про захист цивільного населення під час війни, Міжнародна Конвенція про ліквідацію апартеїду і покарання за нього (1973 р.), Декларація Генерального Генеральної Асамблеї ООН про заборону ядерної зброї для цілей війни (1961 р.), Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1992р.) і Руанді (1993р.) та ін. норми міжнародного права. Також слід зазначити, що з 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства, який об’єднає найважливіші норми з кримінального права, що полегшить роботу судів. [23, c.920]
Міжнародні злочини відповідно до міжнародно-правових договорів (а саме ст. «б» Статуту Нюрнбергського трибуналу) і їх безпосередніх об’єктів мають наступну класифікацію:
1) Злочини проти миру і мирного співіснування держав (наприклад, ведення агресивної війни тощо);
2) Злочини, які посягають на регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни (наприклад, порушення законів та звичаїв війни тощо);
3) Злочини проти безпеки людства(наприклад, геноцид тощо);
4) Злочини, які посягають на безпеку представника іноземної держави чи співробітника міжнародної організації, які користуються міжнародним імунітетом(наприклад, посягання на життя представника іноземної держави). [23, c. 923]
Проте слід відмітити, що ця класифікація має дещо умовний характер, адже міжнародний правопорядок є найбільш широким поняттям, що охоплює і порядок, встановлений з метою забезпечення миру на планеті, і порядок, встановлений для забезпечення безпеки людства.
Цілком зрозуміло, що поняття «злочин», як і поняття «кримінальне право» мають насамперед внутрішньодержавне походження. Ними визначають найважчі та найнебезпечніші для суспільства протиправні діяння. Однак, з визнанням державою принципу приорітету міжнародного права над внутрішньодержавним, який закріплюються в Конституції (наприклад, ч. 4 ст. 15 Конституції Російської Федерації) та законодавстві держави (наприклад, закон «Про міжнародні договори Білорусії»), принципи та норми міжнародного права стають частиною їх правової системи. [21, c. 298]
