Положення офіційно опублікованих міжнародних договорів, які не вимагають видання відповідних внутрішньодержавних актів, діють в державах СНД безпосередньо. Тобто при розгляді судами кримінальних справ безпосередньо застосовується міжнародний договір, який набрав чинності, тобто стає обов’язковим для виконання суб’єктами кримінального права і породжує права і обов’язки для суб’єктів національного права. Міжнародні договори, в яких передбачено ознаки складів злочинів не можуть застосовуватись судами безпосередньо, оскільки такими договорами прямо встановлюється обов’язок держави забезпечувати виконання передбачених договором обов’язків шляхом встановлення караності внутрішнім законодавством, а міжнародно-правові норми, які передбачають ознаки складів злочину повинні застосовуватись в тих випадках, якщо норма кримінального кодексу прямо встановлює необхідність застосування міжнародного договору.
Пряма дія міжнародного договору при розгляді кримінальних справ допускається лише в тому випадку, якщо міжнародний договір встановлює інші правила судового розгляду, чим передбачені кримінальним законодавством певної держави чи коли предметом судового розгляду стали врегульовані міжнародним договором. [23, 920-921]
Як і будь-яке суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним правом, злочин в міжнародному праві має складові частини, тобто склад злочину. Який складається з об’єкту, об’єктивної сторони, суб’єкту, суб’єктивної сторони.
Об’єкт будь-якого злочину поділяється на родовий і безпосередній. Родовим об’єктом злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку є суспільні відносини, які забезпечують мирне співіснування держав і народів світу, а також основні принципи міжнародного права, які стоять на захисті миру і безпеки людства, тобто це мир, безпека людства та міжнародний правопорядок. [23, c. 521]
Безпосередні об’єкти аналізованих злочинів загалом збігаються з родовими. Водночас, вони можуть мати комплексний характер (наприклад, при вчиненні найманства шкода заподіюється як миру, так і міжнародному правопорядку) чи підкреслювати специфіку суспільних відносин, яким спричиняється шкода в конкретній ситуації (наприклад, безпосереднім об’єктом піратства є безпека міжнародного судноплавства). Додатковими необхідними або факультативними безпосередніми об’єктами злочинів, які ми розглядаємо, можуть бути: життя, здоров’я, честь і гідність особи, її права та свободи, довкілля, власність, інші блага.
Потерпілим може бути фізична особа, юридична особа (наприклад, напад на заклад іноземної держави), суспільство і держава, а в сукупності мир і безпека людства чиї права та інтереси були заціплені в результаті злочинного діяння винного. Спеціальними потерпілими в міжнародних злочинах є: військовополонений або представник цивільного населення, члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, представник іноземної держави чи інша особа, що має міжнародний захист, члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна та деякі інші. [15, c. 890]
Предметом злочину можуть виступати хімічна, біологічна та ін.. вид зброї масового знищення забороненою міжнародними договорами, національне майно, флора і фауна, атмосфера і водні ресурси, службові чи житлові приміщення чи транспортні засоби осіб, які користуються міжнародним імунітетом.
Об’єктивна сторона. Злочини проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку в своїй більшості вчиняються шляхом активних дій, а використання заборонених засобів війни може бути скоєно у формі дії чи бездіяльності.
Склади майже всіх злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку мають формальний склад. В якості обов’язкової ознаки діяння винного необхідна наявність тільки суспільно небезпечного діяння, вказаного в диспозиції, а настання яких-небудь наслідків лежить в рамках складу. Склад злочину, екоциду, біоциду сформований як матеріальний і передбачає настання суспільно небезпечних наслідків передбачених законом. Посягання на життя представника іноземної держави є злочином з усіченим складом, а тому вважається закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків. [17, c. 519]
Спосіб, обставини, місце, засоби і методи вказані в міжнародних договорах – обов’язкові ознаки об’єктивної сторони екоциду, біоциду. Способи здійснення геноциду є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину.
Суб'єктом злочинів міжнародного характеру виступають осудні фізичні особи, які досягли певного віку. Однак, при вирішенні питання про вік кримінальної відповідальності може виникнути колізія між законодавствами різних країн, оскільки в них вік, з якого можливо притягати до кримінальної відповідальності визначається по-різному. Тому в загальній формі запропоновано настання відповідальності з 16 років, а за злочини, в яких суб'єктом виступає посадова особа, з повноліття. Як і при загально-кримінальних злочинах, при вчиненні міжнародних злочинів може підніматись питання про спеціальний суб'єкт злочину, яким виступають особи, окремо виділені в міжнародно-правових актах: найманці, посадові особи та ін. Що стосується осудності, то як і при звичайних кримінальних злочинах, якщо є сумніви у психічній повноцінності, необхідний висновок лікарів-спеціалістів про психічний стан осіб, які вчинили злочини міжнародного характеру. Осудна чи неосудна особа вирішує суд з урахуванням думки експертів.
Суб’єктивна сторона злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що скоює злочин проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку і бажає настання суспільно небезпечних наслідків.
Мета – повне чи часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи (геноцид), провокація війни чи ускладнення міжнародних відносин (провокація війни) – є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складів зазначених злочинів. [23, c. 922-923]
Слід також мати на увазі, що давність притягнення особи до кримінальної відповідальності чи давність виконання щодо неї обвинувального вироку не застосовується в разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.
2. Характеристика складів злочинів проти миру і мирного співіснування держав в державах-учасницях СНД
Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, відповідальність за даний злочин закріплений кримінальним законодавством усіх держав СНД і має однакові ознаки в усіх цих державах. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: Статут ООН, Статути міжнародних військових трибуналів для суду над головними військовими німецькими і японськими злочинцями, Статути Міжнародних трибуналів по бувшій Югославії і Руанді 1991 і 1994 років і резолюція «Визначення агресії» прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1974 р.
Безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, які виникають в процесі охорони миру і мирного співіснування держав, суверенітет і територіальна недоторканість держав, їх політична незалежність. Під миром ми розуміємо відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних) конфліктів. [23, c. 924]
Об’єктивна сторона виражається у формі дії. За своєю структурою склад злочину є формальним, тобто злочин є закінченим з моменту початку дії, яка може проявлятися у п'яти формах:
1) планування агресивної війни чи воєнного конфлікту означає розроблення системи діяльності, яка передбачає порядок, послідовність, строки та інші суттєві умови щодо їх підготовки та розв'язування (обґрунтування ідеї війни, розробка її політичної концепції, стратегії і тактики мобілізації та початку воєнних дій тощо);
2) підготовка агресивної війни чи воєнного конфлікту – це дії, пов'язані з попереднім готуванням засобів ведення війни, зосередженням збройних сил на певних напрямках, проведенням розвідувальних заходів, схиленням населення до ненависті до народів інших держав та інші дії, спрямовані на усунення можливих перешкод для вторгнення збройних сил на територію іншої країни або для іншого акту агресії, створення умов для успішного розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту;
3) розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту – це знищення існуючих ідеологічних, політичних, дипломатичних та інших перешкод і надання можливостей для розвитку агресії (наприклад, ультиматум іншій державі тощо);
4) участь у змові, що спрямована на планування, підготовку та розв'язування агресивної війни, передбачає наявність попередньої змови двох чи більше осіб про вчинення таких дій;
5) ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій – це здійснення будь-якого акту агресії проти іншої держави.
Ключовими поняттями в цих діях є агресивна війна і воєнний конфлікт, які є видами актів агресії, що відрізняються між собою масштабами дій, і передбачають застосування державою чи від її імені збройних сил першою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або народу (нації). При цьому будь-який спір, що виникає між двома державами і викликає введення в дію збройних сил, є воєнним (збройним) конфліктом, незалежно від його тривалості, наслідків, а так само факту заперечення однією із сторін наявності стану війни. Війна або воєнні дії можуть бути кваліфіковані як агресивні лише Радою Безпеки ООН і може бути застосоване тільки щодо відповідальності держав, але не до персоналій. [19, c. 860-861]
Суб'єктом злочину є осудна фізична особа, що досягла 16 років. Проте у перших трьох формах, а також у п'ятій цей злочин може вчинюватися лише службовою особою збройних сил чи інших військових формувань країн СНД або службовою особою вищого органу державної влади чи центрального органу державної виконавчої влади, яка за своїми повноваженнями фактично може спланувати, підготувати чи розв'язати або ініціювати ведення агресивної війни (воєнний конфлікт).
Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямими умислом. [16, c. 851]
Пропаганда війни, відповідальність за даний злочин передбачена у кримінальному законодавстві всіх держав-учасниць СНД і характеризується в них однаковими ознаками. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: Договір про відмову від війни як знаряддя національної політики («Пакт Бріана-Келлога») від 27 серпня 1928 р. СРСР приєднався до договору «б» вересня 1928 р., Декларація ООН про право народів на мир від 12 листопада 1984 р., Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р.
Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, які виникають в процесі охорони миру і мирного співіснування держав. Предметом злочину є матеріали із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіокасети, дискети, лазерні диски тощо). [23, c. 924]
Об’єктивна сторона проявляється у формі дії. По своїй структурі склад злочину є формальним. Дії передбачені в об’єктивній стороні проявляються у трьох формах, а саме:
1) публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;
2) виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;
