- економічну незалежність, що в умовах сучасного світового господарства аж ніяк не носить абсолютного характеру. Міжнародний поділ праці робить національні економіки взаємозалежними одну від одної. У цих умовах економічна незалежність означає можливість контролю держави за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва, ефективності і якості продукції, що забезпечує її конкурентноздатність і дозволяє на рівних брати участь у світовій торгівлі, обміні науково-технічними досягненнями;
- стабільність і стійкість національної економіки, що припускають захист власності у всіх її формах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької діяльності, боротьба з кримінальними структурами в економіці, недопущення серйозних розривів у розподілі доходів, що грозять викликати соціальні потрясіння і т.д.;
- здатність до саморозвитку і прогресу, що особливо важливо в сучасному світі, який невпинно розвивається. Створення сприятливого клімату для інвестицій і інновацій, постійна модернізація виробництва, підвищення професійного, освітнього і загальнокультурного рівня працівників стають необхідними й обов'язковими умовами стійкості і самозбереження національної економіки.
Таким чином, економічна безпека – це сукупність умов і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного відновлення і самовдосконалення.
Найглибша криза, що охопила російське суспільство, істотно ускладнює рішення задач, зв'язаних з відображенням погроз економічної безпеки. Утрата загальнонаціональних орієнтирів і ідеалів, інтуїтивний перехід до стратегії самовиживання, що спостерігається на всіх рівнях народного господарства (регіональні структури, підприємства, родини), турбота про миттєві інтереси відсувають на другий план рішення загальнодержавних задач, підривають основи майбутнього відродження Росії і її економіки.
Відображення погроз економічної безпеки вимагає не тільки високопрофесійних і ефективних політичних дій, але і зміни соціально- психологічних установок, що панують у суспільстві.
Якщо говорити про вищі довгострокові національно-державні інтереси, на які спирається вироблення концепції економічної безпеки, то тут Росія має свої особливості, які диктуються як її федеративним пристроєм, так і статусом великої держави. Тут мова йде про ідентифікацію інтересів суб'єктів Федерації і, природно, їхнього населення з інтересами зміцнення і захисту російської державності. З обліком цього економічна безпека країни може виступати як вища цінність лише за умови, що вона гарантує стабільність і стійкий ріст у кожнім з регіонів.
Коли ж мова йде про статус Росії як великої держави, виникає новий зріз у розумінні її національно-державних інтересів і відповідно умов забезпечення економічної безпеки. Ці інтереси, як і будь-якої іншої великої держави, не можуть замикатися межами її границь. Росія має свої особливі життєво важливі інтереси в багатьох регіонах земної кулі, з якими вона зв'язана економічно і від обстановки в яких залежить забезпечення її стабільності.
Форми і методи захисту Росією своїх особливих життєво важливих інтересів повинні відповідати нормам міжнародного права. Однак варто підкреслити, що облік цих інтересів - необхідна ланка в розробці концепції економічної безпеки.
Крім численних задач, розв'язуваних у рамках цивільного суспільства і ринкової економіки, існують проблеми, що відносяться до виняткової прерогативи держави. Ніхто інший, крім держави, їх просто не може вирішити. До числа таких проблем відноситься і забезпечення економічної безпеки країни. Строго говорячи, сама необхідність існування держави обумовлена наявністю проблем подібного рівня. Якби їх можна було вирішувати без його участі, то держава стала б непотрібною.
Ключова функція держави полягає в тому, щоб забезпечити стабільність суспільства, його самозбереження і розвиток, відбити можливі погрози безпеці країни. При цьому вирішальне значення має попередження ще тільки зароджуючихся небезпек, а не пасивне слідкування за подіями.
Забезпечення економічної безпеки - задача по самій своїй істоті
довгострокова, стратегічна. Її рішення припускає розробку і твердження
Державної стратегії (доктрини) економічної безпеки Росії. Це повинна бути
саме державна стратегія, що відповідає вищим національно-державним
інтересам Росії і така, що має нормативний характер.
Державна стратегія економічної безпеки повинна бути прив'язана до
реального часу (15-20 років) і стати орієнтиром при прийнятті
найважливіших політичних і господарських рішень. Довгостроковий
характер державної стратегії економічної безпеки вимагає не тільки
позначення в ній кінцевих цілей, але і виділення етапів їхнього досягнення.
При цьому глибина сучасної кризи і безліч погроз роблять необхідним
концентрацію уваги на першочергових негайних заходах.
Розробка стратегії економічної безпеки, додання їй нормативного характеру в процесі прийняття політичних і господарських рішень, включення в механізм керування суспільними процесами індикаторів, що сигналізують про появу погроз, ефективні заходи по їхньому відображенню - такі головні напрямки діяльності держави як гаранта економічної безпеки країни.
Розробка програми першочергових заходів для забезпечення економічної безпеки Росії і практичних кроків у цьому напрямку повинні спиратися на чітке усвідомлення сучасних погроз.
Руйнування науково-технічного потенціалу і деіндустріалізація економіки. Серйозну і дуже реальну погрозу економічній безпеці країни представляють згортання фундаментальних досліджень, розпад науково- дослідних колективів і конструкторських бюро світового класу, різке скорочення замовлень на цілком конкурентноздатну продукцію, "витік мозків" з Росії. Не менш серйозною небезпекою є відхід висококваліфікованих фахівців і робітників зі сфери своєї професійної діяльності в сектори економіки, які виявились більш престижними і високооплачуваними.
Істотно змінюється структура промислового виробництва, у якому усе більше починають переважати сировинні галузі – паливна промисловість і металургія – при скороченні питомої ваги фінішних галузей – машинобудування, хімічної, легкої і харчової промисловості.
При загальному спаді промислового виробництва в січні-вересні 1994р.
на 23,1% у порівнянні з відповідним періодом 1993р. у ще великих масштабах
скоротився випуск високоефективних видів промислової продукції:
персональних ЕОМ - на 26-46%, металорізальних верстатів – на 86%,
вантажних автомобілів, що працюють на стиснутому і зрідженому газі – на
98%.
Небезпека втрати продовольчої незалежності країни. Загострення цінових
диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, відмовлення від
розумного патерналізму стосовно вітчизняних виробників і практично
повне відкриття внутрішнього ринку для імпорту продуктів харчування – усе
це підриває базу для самозабезпечення країни продовольством. Але це не
означає проведення курсу на повну ізоляцію країни від світового ринку.
Світова практика виробила ряд важливих і надійних підходів до рішення даної
проблеми, серед них – гнучкий і ефективний захист вітчизняних виробників,
регулювання співвідношень, що дозволяють весь імпорт продуктів харчування
покривати експортом також продуктів харчування, виробництво яких більш
ефективне.
Зараз створюється погроза втрати продовольчої незалежності країни, що стане фактом, що здійснився, якщо небезпека не буде вчасно усвідомлена і не будуть прийняті радикальні заходи для її відображення.
Ріст безробіття й ослаблення трудової мотивації. Ріст безробіття, негативний сам по собі, викликає особливу тривогу тоді, коли безробіття здобуває масовий і застійний характер.
Безробіття збільшує навантаження на зайнятих, переносячи на них
витрати по змісту свого роду соціальних утриманців, тобто вона вкрай
нераціональна і неефективна з економічної точки зору. За масове безробіття
приходиться розплачуватися усім у першу чергу зниженням рівня життя, тому
що на підвищення продуктивності праці розраховувати не приходиться.
Нарешті, безробіття згодом неминуче веде до втрати кваліфікації і трудових
навичок, що знов-таки завдає серйозної шкоди економіці.
Істотну погрозу соціальної стабільності й економічної безпеки представляє і різке посилення диференціації в доходах різних груп населення. Світовим досвідом доведено, що якщо децильный коефіцієнт перевищує відношення 1:10, то суспільство вступає в зону соціальної нестабільності. Якщо в найбільш розвинутих європейських країнах співвідношення в доходах 10% найбільш забезпечених і 10% найменш забезпечених груп населення коливається у відношенні 1:6-8, то в нас же це співвідношення росте, досягнувши до осені 1994р. 1:13.
Також сьогодні різко порушена структура особистих доходів населення по
джерелах їхнього утворення. Якщо ще в 1993р. 2/3 особистих доходів
формувалися за рахунок оплати праці, то в першому півріччі 1994р. ця частка
знизилася до 50%, а в 1995р. вона упала до 41%. Подібної структури
особистих доходів населення немає в жодній розвиненій країні і світу.
Частка оплати праці в них не менш 60-65%.
Така структура особистих доходів підриває основи трудової мотивації поводження. Працювати ефективно і продуктивно стає невигідним і малоприваблюючим. А це вже серйозна погроза економічної безпеки країни.
Істотне збільшення зовнішнього боргу. В умовах наростаючої економічної кризи і штучного стримування ділової й інвестиційної активності російське керівництво усе ширше використовує зовнішні запозичення для "латання дір" у фінансовій системі. Строго говорячи, використання іноземних позик саме по собі не є чимось негожим і небезпечним. Навпроти, воно може стати потужним важелем підйому економіки, її технічного переозброєння, підвищення конкурентноздатності виробленої продукції. Усе питання в цільовому використанні позик і в масштабах державного боргу.
Про неефективність зовнішніх запозичень наочно свідчить сам хід економічного розвитку: триваючий спад виробництва, погіршення його структури, зниження інвестиційної активності. Особливу тривогу викликає орієнтація на покриття дефіциту федерального бюджету за рахунок зовнішніх позик. Розмір зовнішнього боргу складе до кінця 1995р. 130 млрд. американських доларів. Це в півтора з зайвим разів більше, ніж зовнішній борг Радянського Союзу до моменту його розпаду. До того ж частка Росії у валовому внутрішньому продукті колишнього СРСР складала 65%, а в 1995р. абсолютний обсяг ВВП складе приблизно 32% від обсягу ВВП колишнього СРСР.
З обліком усіх цих факторів своєрідна "навантаження" зовнішнього боргу на ВВП виросте в 4,5 рази. Уже цього року на його обслуговування буде спрямоване понад 10 трлн. карбованців, чи близько 5% бюджетних витрат. В наступні роки вони будуть стрімко підвищуватися.
Усе це відбувається на тлі масштабного і слабко контрольованого відтоку валютних засобів, розташовуваних у західних банках. Таким чином, у наявності розвиток процесів, що представляють серйозну погрозу незалежності й економічної безпеки Росії.
Криміналізація економіки. В останні роки різко погіршується криміногенна ситуація в економічній сфері, що уже сьогодні становить реальну небезпеку. Криміналізація охопила практично всі області господарського життя – відносини власності, фінансову і банківську діяльність, виробництво, торгівлю і послуги, зовнішньоекономічні відносини.
По офіційним даним Держкомстату РФ, за січень-вересень 1994р. число
економічних і посадових злочинів зросло на 15%, у тому числі виявлені
факти шахрайства – на 2,9%, фальшивомонетництва – на 3,5%, хабарництва – на
17%.
Серйозну погрозу для економіки і насамперед для становлення сучасних ринкових структур представляють рекет у всіх його формах і терор стосовно працівників банків, керівникам державних і комерційних підприємств.
