Етапи розвитку політичної думи в Україні
Реферат
ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ
1.
Політичні ідеї мислителів Княжої Русі у ІХ-ХІУ ст.
Політичні ідеї мислителів Княжої Русі у ІХ-ХІУ ст., у княжу добу, фіксовані в творах визначних державних і церковних діячів, літописців. Митрополит Іларіон у "Слові про Закон і Благодать", Ярослав Мудрий у "Руській правді", монахи-літописці Нестор і Сильвестр у "Повісті минулих літ", Володимир Мономах у "Повчанні дітям" розглядали такі теми, як сутність, походження і легітимність влади, взаємовідносини світської і духовної влади, місце Русі серед держав світу.
Вони витлумачували державну владу як відносини панування і підкорення. У рамках цих відносин воля людей, що стоять на вершині суспільної піраміди, рухає нижчими верствами суспільства. Це відбувається з волі Божої та згоди людей на такий порядок у суспільстві. Основними складовими і ознаками влади мислителів тієї доби вважали справедливість - "правду" і примус - "силу". Вони виділяли такі функції влади, як забезпечення захисту, порядку, справедливості та спасіння. Ці ж прояви влади вони розглядали і як чинники легітимації влади, тобто за їх допомогою обґрунтували і справедливість вимог, які ставали носії влади до підданих, і за їх же допомогою пояснювали, чому підвладні зобов’язані коритися.
Походження державної влади літописці пояснювали насамперед в рамках теологічного витлумачення. Законність влади династії Рюрика вони пояснювали, "богообраністю" і "благословенністю". Сутність "богообраності" полягала в тому, що Бог обрав князя і його рід на воладарювання, а "благословенність" - у тому, що Бог оберігав увесь княжий рід, а через нього - всю землю Руську. Одночасно історичну легенду про покликання Рюрика вони інтерпретували у рамках укладення договору між ним і народними зборами слов'янських племен. Незважаючи на ідею «благородності» літописці бачили і цілком світські аспекти здійснення влади. Зокрема вони її розглядали як інструмент надійного захисту від нападів чужинців і ліквідації міжусобиць. Владу Рюрика - правителя знатного походження вони пояснювали й актом вияву народної волі - віча. Яскравим проявом політичної думки того часу стала розробка проблеми ідеального правителя Найбільш повно ідеал князя розкритий Київським князем Володимиром Мономахом у "Повчанні дітям". Він виділяє такі риси ідеального володаря як мудрість, справедливість, милосердя, вірність слову, повага до духовних осіб, шанування родичів, гостей, турбота про підданих, забезпечення рівноваги між прагненнями знаті і потребами простого люду.
Предметом аналізу мислителів княжої доби не могли не стати стосунки світської і церковної влади. Сформувалися дві концепції: "богоугодного" володаря і князівського єдиновладдя. Засновниками першої концепції стали другий ігумен Печерського монастиря Феодосій Печерський і відомий Нестор літописець. Вони сформулювали ідею "духовного проводу " церкви над світською владою; ідею об'єднання київських князів навколо Церкви, а не навколо великокнязівського престолу; ідею божественної природи влади, її обов'язку творити богоугодні справи.
Засновником другої концепції став перший Київський митрополит Іларіон. Він вбачав у сильній монархічній владі князя запоруку територіальної цілісності держави, переконував, що Церква мала слугувати володареві, підтримувати загальнодержавний централізм.
Політична думка часів Великого князівства Литовського і Руського і періоду включення України до складу Речі Посполитої.
Найяскравішими представниками того часу стали Ю. Дрогобич та С. Оріховський ( Роксолан). Вони підняли українську політичну думку до рівня найкращих зразків гуманістичної традиції, Ю.Дрогобич - доктор філософії та медицини Болонського університету. До кола його інтересів належали аналіз та прогноз політичної ситуації на Ленінському півострові середини ХVІ. Він був прихильником сильної королівської влади, визнавав зверхність світської влади над церковною.
С.Оріховський (Роксолан) на початковому етапі наукової діяльності виступав проти божественного походження влади, відстоював принцип невтручання Церкви в державні справи. Держава, на його думку, подібна до живої істоти, яка має своє тіло (посполиті), душу (шляхетний стан), розум (король). Мета держави - плекання релігійної духовності забезпечення, добробуту і свободи громадян. У праці "Про природне право" С.Оріховський одним із перших у Європі розробив концепцію природного права, захищав ______ закону над волею монарха чи інших посадових осіб. На заключному етапі життя та діяльності в праці "Польські діалоги політичні" він відійшов від попередніх поглядів, відстоював зверхність папської влади над королівською. Цей принцип письменник-публіцист поклав в основу моделі владу у Польській державі, яку уявляв у вигляді трикутника. Його вершиною він бачив духовну владу, у двох інших кутах він розмістив - свячено -служителів, та - короля.
Окремим яскравим явищем суспільно-політичної думки другої половини ХVІ ст. стала полемічна література. Вона здебільшого торкалася питань релігійного життя, реформи Церкви, але в контексті релігійних піднімалися і політичні питання. Всю полемічну літературу, що нараховує близько 200 творів, можна згрупувати у два напрями: перший був зорієнтований на унію православної й католицької Церков, другий тісно пов'язувався з анти уніатською боротьбою та реформою православної Церкви.
Яскравою постаттю другого напряму був автор "Апокрисису" Х.Філарет. У полемічній боротьбі з П.Скаргою він пропонував демократизувати Церкву, в дусі протестантського віровчення захищав право світських людей на участь у церковних справах, на вибори духовної влади, був прихильником релігійної терпимості. Х.Філарет виходив з тези, що відносини влади і народу базуються на суспільному договорі. Відповідно до нього король і піддані зобов’язані непорушно дотримуватися закону. Зневага до прав і свобод підданих як з боку короля, так із боку шляхетства, послаблює державу, веде до її занепаду. Х.Філарет заперечував абсолютизм монарха.
Інший визначний український письменник-полеміст І.Вишенський висунув концепцію колективного соборного правління християнською Церквою. В її основу він поклав демократичну ідею рівності всіх людей перед Богом. В контексті соборності І.Вишенський заперечував не тільки абсолютизм духовної влади - Папи Римського, а й абсолютизм світської влади - королів і царів. І. Вишенський вважав, що будь-який володар отримує владу від Бога і не може використовувати її на свій розсуд. Разом з владою Бог зобов’язав володарів турбуватися правами і свободами своїх підданих.
2. Політична думка доби Української козацької держави 1648-1764рр.
Протягом цього часу українська політична думка розвивалася у контексті обґрунтування права українського народу на побудову суверенної і соборної держави. Теоретичним джерелом для українських політиків стали концепції просвітників щодо суспільства і держави. До важливих правових документів того часу можна віднести "Березневі статті", "Гадяцький трактат" Ю.Немирича, "Конституцію" П. Орлика. В них була закладена правова основа міжнародних договорів України з іншими країнами, чітко простежувалися ідеї суверенітету Української козацької держави, визначалися конституційні засади державного і суспільного ладу.
"Березневі статті" передбачали створення конфедеративного об’єднання Гетьманщини і Московії для спільної боротьби проти Польщі. Збереження козацьких, міщанських і шляхетських прав, вольностей; право українців самим вирішувати, хто до якого стану має належати, самостійно збирати податки, обирати гетьмана, розв'язувати питання міжнародної політики. Зміст статей розкривав, з одного боку, демократичну сутність української державності, яка ґрунтувалася на принципі виборності вищих посадових осіб і суддів, з іншого - взаємні правові зобов'язання сторін, які передбачали військово-політичну єдність України і Московії та суверенність суспільно-політичних порядків в Україні.
"Гадяцький трактат", розроблений Ю. Немиричем 1658 р., мав на меті втілення ідеї української державності у складі триєдиної Речі Посполитої: Україна на федеративних засадах як Велике князівство Руське входить до Речі Посполитої; гетьман є цивільним і військовим правителем України, а спільний для всіх король обирається трьома народами; передбачається існування власної скарбниці, монетного двору, війська, генерального трибуналу; без дозволу українського уряду коронне військо не має права в ступати на територію князівства; православне духовенство зрівнюється в правах з римо-католицьким, а права унії обмежуються територією, на якій вона існує; Київська академія прирівнюється до Краківської.
"Пакти і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" складалися з 16 статей і розпочиналася з урочистої декларації: "Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування". Визначалися кордони України з Польщею і Московією, передбачалося після закінчення війни підписання трактату зі шведським королем як постійним протектором України, закріплювалося право запорожців на повернення всіх відібраних у них земель і поселень, на відновлення колишнього статусу православної Церкви під зверхністю царгородського патріархату. Конституція передбачала розподіл влади між гетьманом як вищою виконавчою владою, генеральною радою як вищою представницькою владою і генеральним суддею. Хоч прерогатива органів влади не була ще чітко визначена, все ж тогочасна конституція наближалася до реалізації принципу розподілу влади.
Таким чином, ці правові документи утверджували державний статус України, визначали конституційні засади суспільного і державного ладу, її міжнародно-правову суб'єктність.
Просвітницький напрям в українській політичній думці знайшов своє відображення в працях Ф.Прокоповича і М.Козачинського.
Ф.Прокопович у трактатах "Правда волі монаршої", "Духовний регламент" розробив концепцію освіченого абсолютизму. Використовуючи думки Т.Гоббса і С.Пуфендорфа про природний стан, Ф.Прокопович висунув тезу, що в додержавному стані існували як мир, любов, добро, а також війна, ненависть і зло. Для того, щоб надійно захистити природні права від зовнішніх ворогів і внутрішньої війни «всіх проти всіх», народ передав свою волю монархові. Ф.Прокопович, як і Т.Гоббс, вважав, що договір між підданими і монархом є однобічним, і тому засуджував усякі виступи проти влади монарха. Він також обґрунтував необхідність підпорядкування духовної влади світській.
М.Козачинський у праці "Громадська політика" розробляв питання природного права як складової людської природи, поділяв людські закони на громадські й канонічні, вивчав проблеми військової політики, намагаючись викласти своє розуміння причин воєн, дати їх типологізацію (справедливі й несправедливі, зовнішні та внутрішні).
Демократично-народницький напрям представляло Кирило-Мефодіївське братство. Його головним ідеологом якого був М.Костомаров. Його "Закон Божий (Книга буття українського народу)" поєднував, синтезував романтичні народницькі ідеї з радикальними; політичними і соціальними поглядами та християнськими цінностями, став програмою кирило-мефодіївців. Програма містила такі засади: визнання української етнокультурної ідентичності; створення самостійної української республіки в рамках федерації слов'янських народів; скасування кріпацтва й утвердження суспільного ладу на засадах правової і соціальної рівності в дусі християнських заповідей; протиставлення українських демократичних традицій традиціям аристократичної Польщі й самодержавної Росії.
Суспільно-політичні ідеї кирило-мефодіївців слугували орієнтиром українському рухові, який оформився у мережу громад - напівконспіративних гуртків демократично налаштованої інтелігенції. Одним із лідерів руху став історик В.Антонович. Він першим назвав Київську Русь українською державою, обґрунтував природне походження нації, охарактеризував основні принципи життя трьох народів: українців (принцип демократизму, що забезпечує права для особи), поляків (принцип аристократизму, що призводить до боротьби між різними соціальними групами), росіян (принцип абсолютизму-домінування державної влади, що втілюється у необмеженій владі російського монарха).
