Головну роль у творенні Галицької держави С. Томасівський відводив грекокатолицькій церкві. Виходячи з того, що саме уніатська церква відкрила українцям доступ до західноєвропейської культури і зберегла при цьому українську самобутність, вчений підтримував ідею створення «клерикальної монархії». Продовжувачем державницької ідеї став В.Кучабський. він називав свою концепцію позитивним мілітаризмом. Ця концепція, провідну роль у побудові монархічної держави відводила військовій еліті з національним світоглядом, військовим хистом, аристократизмом і вождистьким спрямуванням. В.Кучабський також дотримувався ідеї "українського П'ємонту". Він виходив з того, що український народ наділений кордонами чужих держав і об’єднаний лише усвідомленням своєї етнокульрної єдності ніколи не зможе, особливо при імперсивній політиці цих держав, створити власну державу. Зародком майбутньої української нації може стати глибоко прийнята ідеями національного відродження, міцно згуртована, компактно розміщена територіальна спільнота. Таким П'ємонтом, на його думку, могла стати Галичина, де склалися для цього найсприятливіші умови.
5. Націоналістичний напрям української політичної думки
У його основу лягли ідеї Братство тарасівців, а також уже згадувані ідеями М.Міхновського. Це зокрема, такі засадові ідеї як: нація - основний чинник державного і суспільного життя; волюнтаризм - один із організаційних принципів; національна диктатура - початкова форма державного будівництва; активна меншість - віддані національній ідеї патріоти організатори боротьби пасивних мас за українську державу; національна революція - основний засіб досягнення державності.
Головним ідеологом націоналістичного напрямку став Д.Донцов. Основні засади своєї доктрини він виклав у праці "Націоналізм". Він не заперечував духовного впливу М.Міхновського на становлення свого світогляду, проте власну націоналістичну концепцію (волюнтаристську й ірраціональну, елітарну) протиставляв народницькій демократичній концепції свого духовного натхненника.
Д.Донцов виділяв п'ять принципів своєї ідеології інтегрального, або чинного, націоналізму сутність першого принципу полягала в тому, що національна ідея має будуватися не на розумі, а на волі - інстинктивному прагненні нації до життя, влади і панування. Другий принцип спрямований на виховання в народу прагнення до боротьби, готовності досягнути кінцевої мети. Третій принцип - це принцип романтизму і фанатизму, надавав національним почуттям релігійного змісту, а ідеям - догматичного характеру і спонукав маси до експансії насильства за торжество своїх ідей. Четвертий принцип - це проголошення імперіалізму як синтезу між націоналізмом та інтернаціоналізмом, що дозволяло б цивілізувати безпорадні народи. П'ятий принцип визначав обов’язковим завданням формування національної еліти - ініціативної меншості, яка продукує для несвідомої маси ідеї і організовує її на боротьбу за них. Для забезпечення перемоги Д. Донців визнає за ініціативою меншістю право на використання "творчого насильства".
Реалізація цих принципів дозволила б витворити українську націю як самосвідому культурну і політичну спільноту. Саме вона стала б передумовою для створення власної національної держави.
З позицій демократичного націоналізму висвітлювали теоретичні проблеми нації і держави П.Полтава і Л.Ребет.
П.Полтава дотримувався таких теоретичних положень: національно-визвольна, а не класова боротьба/ (як вважають марксисти), є рушійною силою історичного росту; держава - вища форма організації нації, результат національного розвитку; права особи неможливо реалізувати без реалізації прав нації; більшовицька Росія є головним ворогом національно-визвольних змагань за державну незалежність України; може очолити боротьбу за українську державність лише патріотична еліта, озброєна ідеологією націоналізму.
Л.Ребет визначав націю як спільноту, що органічно поєднує етнополітичні (державу, територію, населення, расу, родину, покоління), етнокультурні (мову, звичаї, релігію), етнопсихологічні (колективну свідомість і волю) характеристики. Він полемізував як марксистським, так і ліберальним витлумаченням сутності нації. Насамперед, він не погоджувався з твердженням, що нації і рухи є тимчасовими явищами, які мають зникнути або нівелюватися в процесі глобалізації світового розвитку, підпасти під управління універсальних урядових міжнародних структур. У таких ідеях Л.Ребет вбачав рецидиви імперської ідеології і доводив, що світові управлінські структури, вільна торгівля і вільна співпраця можуть розвиватися, лише опираючись на вільний союз справді вільних народів.
6. Національно-державницька ідеологія
Попередником національно-державницького і національно- демократичного напряму був І.Франко. Він одним із перших розробив концепцію політичної самостійності України. Основні риси цієї концепції, чітко змальовані в працях «Uкгаіпа ігеdentа», "Поза межами можливого", Зокрема І. Франко стверджував, що: головною причиною сповільненого економічного і культурного розвитку українського народу є відсутність його національної самостійності; відсутність ідеалу національної самостійності не дозволяє реалізувати ідеали політичної свободи і соціальної рівності; політичної самостійності; останнього ідеалу, можна досягнути дієвою копіткою працею борців-революціонерів; для повноцінного національного розвитку необхідне відтворення повної соціальної структури, для України це означає-доповнення її структури вищими верствами, які б втілювали ідею політичної самостійності України. У витлумаченні сутності соціальних відносин І.Франко стояв на позиціях громадівського соціалізму. Подібно до М.Драгоманова він відстоював федеративно-громадівський принцип, який передбачав свободу й автономію у відносинах між особою і громадою. У рамках соціалістичної концепції І.Франко стояв також на позиціях кооперації, колективної громадської власності, соціальної взаємодопомоги між трудівниками, боротьби проти соціального гноблення та ін. Таким чином соціалістичні погляди І.Франка докорінно відрізнялися від марксистських. Насамперед І.Франко відкидав ідеї економічного детермінізму й історичної невідворотності диктатури пролетаріату і державної централізації суспільства.
Розробником національно-державницької ідеології був також правник і політолог С.Дністрянський. Головними ознаками держави С.Дністрянський визначав територію; людей, котрі живуть на ній; суспільний лад з його характерними ознаками - автономією, авторитетом і автаркією. Головними ознаками нації він визначав людей, територію і народну культуру. Ідею федерації він розглядав, як наслідок втілення у життя концепції єднання народів, ґрунтованої на чотирьох основних принципах: 1)питання про федеративне об'єднання народів може бути поставлене на порядок денний лише після міжнародного визнання їхньої державної самостійності; вирішення питання про вступ до міжнародного федеративного об'єднання- справа національного парламенту; спільна угода про утворення федеративного об'єднання, має бути вироблена однаковою кількістю депутатів від кожного народу, незалежно від розмірів його території та чисельності; на тих же засадах заснування спільного адміністративного трибуналу для розв'язання спірних питань.
В.Старосольський, й також правник і політолог, доповнив державницьку концепцію попередників ідеями про соціально-класову структуру суспільства.
Тоді, коли багато хто ігнорував наявність соціально-класоого поділу українського суспільства, або ж розглядав українське суспільство безкласовим, В.Старосольський наголошував на необхідності врахування цього чинника українського життя у теорії та політичній практиці. Він наголошував на обов’язку національно свідомої інтелігенції поширювати національно-державницькиі ідеї у робітничому та селянському середовищах з метою перетворення їх у свідомих учасників національного державотворення.
О.Бочковський розробив концепцію формування нації. Її основою мало бути створення широкої мережі громадських організацій і підтримка середнього класу; утворення власної держави; за її допомогою поглиблення етногенезу, перетворення його в націогенез; розвиток капіталізму і демократії, перетворють у суб’єктів історії колись пасивних робітників і селян.
С.Рудницький, розглядав Галичину і Наддніпрянщину складовими єдиної етнічно-національної єдності та складової Східної Європи. На цій основі він підтримував ідею М.Грушевського про можливість створення Балтійсько-Чорноморської федерації у складі Фінляндії, Латвії, Естонії, Білорусі й України.
7. Націонал-комунізм
Його винекнення зумовлювали дві причини: 1)тісний зв'язок попереднього національного руху з соціалістичними ідеями; 2)порушення політичних і національно-культурних прав Української Радянської Республіки з боку більшовицької Росії.
Засадовою працею "національного" комунізму стала праця С.Мазлаха і В.Шахрая "До хвилі (Що діється на Україні і з Україною)". Вони ґрунтовно розкритикували політику більшовиків стосовно України, доводили необхідність незалежної УСРР, об'єднаної з радянською Росією та іншими соціалістичними державами на засадах реальної, а не декларативної федерації. Зв'язок незалежної української комуністичної партії, поєднаної з російською комуністичною партією через комуністичний Інтернаціонал.
Найпомітнішими діячами цього напряму стали В.Винниченко, М.Хвильовий.
В.Винниченко визнав радянську владу в Україні і хотів працювати в її урядових структурах. Повернувшись у 1920 р. з еміграції, він поділяв ідею утворення реальної федерації радянських республік. Тому у "Листі до українських робітників і селян" В.Винниченко звинувачував більшовицьку політику, що до України. Насамперед за декларативне проголошення УСРР як самостійної, незалежної робітничо-селянської держави і руйнування її у політичній практиці. Так уряд УСРР призначався політбюро ЦК РКП(б).Хоча Україна носила назву Радянської республіки, насправдіж централізму дозволив партії більшовиків узурпувати владу.
В еміграції В.Винниченко проаналізував причини поразки української національної революції, розробив концепцію колектократії. Відповідно до неї соціалізм можна побудувати не шляхом відняття приватної власності у капіталістів та її націоналізації та утворення влади робітників та селян радянська держава мала б формально суспільну власність перетворювати у реально суспільну через створення промислових, сільськогосподарських, торгівельних, фінансових та інших кооперативів.
Побудова соціалізму через кооперацію дозволяла використати не лише революційний, але й еволюційний шлях побудови нового ладу. Такий різновид соціалізму він назвав колектократією, насамперед тому, що перевагу пропонувалося надавати колективними формами власності. Колектократії В.Винниченко допускав приватну власність, але виключав найману працю.
М.Хвильовий вважав, що комунізм можна побудувати на українському національному ґрунті, але відкинувши "російський шлях" розвитку у культурній сфері. А для цього потрібно подолати, український просвітянський провінціоналізм та орієнтуватися на ідеал європейської людини-громадянина, творця історії. За його словами, необхідно покінчити не тільки з малоросійством, українофільством, а й москвофільством. Таким чином характерними рисами націонал-комунізму були: визнання УСРР як держави трудящих, а комунізму - як прогресивного ладу, в межах якого можна реалізувати національно-державницький ідеал; підтримка ідеї федерації незалежних державних республік; критика більшовицького режиму Росії як небезпечного ворога для української незалежності; розуміння національної революції як продовження соціальної; надання переваги колективним формам соціалістичної власності.
