Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
Міністерство освіти і науки України
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Історичний факультет
Кафедра політології
Реферат
Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
Зміст
2. Політична система і політичний режим Ізраїлю
Ізраїль – країна в південно-західній Азії на південно-східному узбережжі Середземного моря.
На півночі межує з Ліваном, на північному сході – з Сирією, на сході – з Йорданією, на південному заході – з Єгиптом.
Незалежність проголошено 14 травня 1948 року на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 181, прийнятої 29 листопада 1947 року.
Згідно з Декларацією Незалежності, Ізраїль є єврейською державою. В той же час Ізраїль є багатонаціональною та демократичною державою, де, разом з євреями, рівні права мають всі інші релігійні та етнічні групи: араби-мусульмани, араби-християни, друзи, бедуїни, самаритяни та ін. Зокрема, арабські партії та депутати представлені в Кнесеті.
Населення Ізраїлю становить близько 7 мільйонів осіб, у тому числі понад мільйон громадян – палестинські араби.
Багато що в Державі Ізраїль – як ніде у світі. Інакше кажучи, так склалося, було створено, організовано, що не відповідає прийнятим у світі зразкам, стандартам, які існують варіантами, рекомендаціям і правилам. Чимало оригінальному зародилося «в дорозі», у специфічних умовах.
Про особливості політичної будови і політичного життя Ізраїлю детальніше, мова піде далі.
1. Форма правління Ізраїлю
Ізраїль – парламентська республіка. Вищим законодавчим органом є однопалатний парламент – кнесет, який складається з 120 депутатів. Вибори до кнесету загальні, прямі при таємному голосуванні. Виборці голосують не тільки за списки, які висунули політичні партії, але й за блоки партій, які можуть виступати за єдиним списком. Характерно те, що число списків в ході виборів до кнесету, як правило, перевищує число постійно діючих політичних партій. Місця в парламенті розподіляються пропорційно числу голосів, поданих за кожен список, але не менше 1 % всіх голосів. Кнесет вибирається на 4 роки. При необхідності можуть бути призначені дострокові вибори. Засідає кнесет не менше 8 місяців за рік, збираючись на 2 сесії щорічно. Засідання, як правило, відкриті, протоколи видаються тільки на івриті. Процедура роботи в парламенті визначається спеціальними законами.
Кнесет – ізраїльський парламент – основна арена політичної боротьби партій в період між виборами. Партійні фракції в кнесеті грають головну роль у процесі підготовки парламентських рішень. Обрання того чи іншого партійного діяча в кнесет означає, що він вже зробив добру політичну кар'єру. За невеликим винятком членство в кнесеті є чимось на зразок нагороди за хорошу службу, яку роздає вища партійна еліта. При існуючій системі партійних списків депутат повністю залежить від керівництва своєї партії, яка помістила його на "реальне" місце в списку. Депутату не потрібно контактувати зі своїми виборцями, тому що його діяльність спрямовується і контролюється безпосередньо керівництвом партійної фракції в кнесеті, яка, у свою чергу, підпорядковується партійним апаратом.
Лідери основних партій правлячої коаліції, сформувавши свій кабінет міністрів і отримавши більшість у кнесеті, здійснюють всі основні державні функції: формулюють загальні цілі державної політики; контролюють виконавчу і законодавчу (кнесет) влади і формують вищий прошарок політичної (правлячої) еліти. Таким чином, саме партійна верхівка утворює ядро партійно-політичної еліти Ізраїлю, яка, у свою чергу, є основною частиною правлячої еліти та концентрує у своїх руках владу в державі.
В Ізраїлі політична влада кабінету міністрів надзвичайно велика. Усі найбільш важливі рішення для життя країни – від проблем загальнонаціонального рівня (війни і миру) до питань суспільного змісту (перехід на літній час) приймаються урядом. 90% законодавчих ініціатив, представлених на обговорення в кнесет, виходить від уряду. До справжнього моменту в країні змінилося 25 урядів і 15 складів кнесету.
Партійної приналежністю обумовлено розподіл міністерських портфелів за ступенем їх важливості між учасниками правлячої коаліції. В Ізраїлі основна політична влада знаходиться перш за все в руках прем'єр-міністра, влада якого близька до диктаторської. Він володіє традиційними президентськими повноваженнями і в той же час є лідером правлячої партії, яка має більшість у парламенті. До 1995 року керівництво партій ще до виборів обирало свою кандидатуру на пост прем'єра. Після проведеної реформи прем'єр-міністр Ізраїлю став вибиратися шляхом прямого голосування всього електорату країни. Це ще більше підсилило владу прем'єра, так як він тепер істотно менше залежить від своєї партійної машини. Він може самостійно формувати уряд, не піклуючись про те, якими міністерськими постами "винагородити" того чи іншого соратника по партії. Найчастіше міністри відіграють підлеглу роль і не часто є реальними радниками прем'єра. Вони також не є експертами в тій області, якою займається їх міністерство, і займають ту чи іншу посаду тільки у відповідності зі своєю політичною роллю і місцем в партійній еліті, яка увійшла в урядову коаліцію, а головне, своїми особистими стосунками з прем'єр-міністром.
Тому найбільшим впливом володіє найближче оточення прем'єра в кабінеті міністрів, наближені особи в його канцелярії, голови основних парламентських фракцій і голови комітетів найважливіших кнесету.
За ініціативою Аводи (одна з найвпливовіших партій Ізраїлю) напередодні виборів 1996 року була проведена реформа виборчої системи і прийнятий закон про прямі вибори прем'єр-міністра країни, а також про "праймеріз" – новий порядок відбору кандидатів до партійних списків на парламентських виборах. Останнє було прийнято під тиском рядових членів партій, які виступали за демократизацію процесу формування партійного керівництва. За новими правилами кожен виборець на виборах має два бюлетеня: один за кандидата в прем'єри, другий за партійний список, склад якого вже визначений на внутріпартійних виборах - "праймеріз".
Реформа не дала очікуваних результатів. Прямі вибори прем'єра не призвели до зменшення представництва релігійних партій в уряді та парламенті, а навпаки, навіть збільшили його - замість 14 депутатських мандатів релігійники отримали 25. "Праймеріз" хоча і дозволили відійти від старої практики відбору кандидатів на замкнутих вузьких партійних комітетах, де олігархи нескінченно "само висувалися" на депутатські місця, але вони не змогли ослабити впливу партійних босів, які все одно диктували свою волю як в місцевих партійних організаціях, так і на загальнонаціональному партійному з’їзді.
Обраний за новими правилами прем'єр-міністр набагато менше залежав від партійного апарату. Він теоретично може майже безконтрольно 4 роки керувати країною. Партійна еліта як би стає заручником його доброї волі, так як саме прем'єр формує свою команду і уряд. Проте практика показала, що це не так просто зробити. На прикладі правління Нетаньяху стало зрозуміло, що навіть самий незалежний прем'єр не зможе утриматися на вершині політичного Олімпу без підтримки керівництва своєї партії. Для більшості політиків його діяльність не тільки визначає стиль життя, але і є основним засобом існування. Це дає можливість партійному апарату зберігати механізм контролю за життям і діяльністю своїх лідерів. У той же час політична лояльність партійної еліти щодо своїх лідерів, які вирвалися на вищі урядові пости, і боязнь скандалу, який може пошкодити свій партії, як правило, утримує їх від відкритої критики того чи іншого політичного персонажа. В 2001 році закон про прямі вибори прем’єр-міністра Ізраїлю був відмінений.
Крім того, в Ізраїлі існує значне обмеження персональної влади того чи іншого політика вищого рангу у вигляді громадської думки. Хоча влада правлячої партійної еліти в Ізраїлі, як і раніше непохитна, вона все ж діє не безконтрольно. Політична і персональна життя вищих партійних бюрократів - "апаратників", як їх називають в Ізраїлі, - постійно піддається пильній увазі суспільства, особливо якщо цей політик очолює партію або кабінет міністрів.
Незважаючи на те, що фактичну владу має прем’єр-міністр, він не є главою держави. Глава держави - президент, якого обирає Кнесет на п'ять років таємним голосуванням. Президент може займати свій пост не більше двох строків підряд. Згідно з чинним законодавством президент практично не має великі владними повноваженнями, він служить одним із символів держави і виконує представницькі функції. Єдині повноваження президента – затверджувати новий склад уряду після виборів (якщо президент його не затверджує, то посади в уряді перерозподіляються), відкриття першої сесії парламенту, здійснення прийому іноземних послів, підписання від імені держави договори і закони, які прийняті парламентом, призначення суддів і амністувати ув'язнених (кожен громадянин Ізраїлю, який потрапив до в'язниці, може один раз в житті попросити президентську амністію).
Політичне життя країни характеризується наявністю великої кількості партій, що відображають найширший спектр переконань і поглядів. Основні політичні партії: Партія праці Ізраїлю («Авода») - соціалістична партія з 1968; «Лікуд» - блок правих з 1988; «Мерец» - лівоцентристський альянс, до якого увійшли: РАЦ (Рух за громадянські права), «Шину» ( «Зміна»), МАПАМ (Об'єднана робоча партія); ШАС («Сефардські вартові Тори») - релігійна партія; «Мафдал» (національно-релігійна партія); «Ісраель ба-Алія» («Ізраїль на підйомі») об'єднує вихідців з РФ і СНД; «Яхадут ха-Тора ха-Меухедет» («Об'єднаний іудаїзм Тори») - релігійна партія; «Наш дім - Ізраїль» - партія вихідців з країн колишнього СРСР. Більшість партій представляють основні ідеологічні чи релігійні переконання.
Інші громадські організації та елементи громадянського суспільства. Загальна федерація трудящих Ерец Ісраель («Гістадрут» - перше слово назви організації на івриті) була заснована в грудні 1920. Нині найбільше профспілкове об'єднання в Ізраїлі Чисельність членів перевищує 500 тис. чол. Головна мета - захист прав трудящих, а також створення робочих місць для забезпечення зайнятості єврейського населення. Голова організації з 1995 - Амір Перец.
Єврейське агентство для Ізраїлю ("Сохнут") було створено у 1929. Воно виконує ряд завдань, що мають загальнодержавне значення: організація імміграції євреїв до Ізраїлю і пристрій новоприбулих, створення сільськогосподарських поселень і будівництво житла для нових ізраїльтян, сприяння розвитку національної освіти і єврейського молодіжного руху, благоустрій міст. У 1999 головою «Сохнут» обрано Салай Мерідор.
Особливе місце в партійній і державній системі Ізраїлю займають релігійні партії, чиї лідери, безумовно, дуже впливають на ізраїльське суспільство. Релігійні лідери користуються величезним авторитетом і майже абсолютною владою не тільки в своїх партіях, але і в середовищі віруючих – послідовників тих релігійних течій, які ці партії представляють. Вони беруть активну участь у політичному житті країни і широко представлені у всіх її владних структурах. Традиційно лідери релігійних партій входять у всі уряди і всі склади парламенту.
Їх вплив на ізраїльське суспільство посилюється за рахунок діяльності різних релігійних інститутів, створених ще в додержавний період. Почавши свою діяльність в історичних умовах, що принципово відрізняються від сучасних реалій, що швидко розвивається сучасної держави, релігійна еліта навмисно не бажає адаптуватися до нових умов.
Страницы: 1, 2
