2. Політична система і політичний режим Ізраїлю
Політична система Ізраїлю почала формуватися ще до виникнення самої держави Ізраїль. Початком формування, першим етапом, можна вважати становлення політичної системи єврейської общини Палестини – ішува. Сіонізм – основна національно-політична і ідеологічна база ішува – запропонував свій зразок «національного будівництва». Потім він почав здійснюватись як конкретна політика і практика одночасної реалізації і національних цілей та ідеалів. В той період був здобутий досвід функціонування демократичних виборних інститутів влади, політичних і партійних коаліцій і об’єднань, сформувався певний політичний стиль, який надовго визначив клімат і розстановку сил на політичний арені Ізраїлю.
Другий етап почався після створення ізраїльської держави в 1948 році. З перших днів існування Ізраїлю почався процес становлення і розвитку органів парламентської моделі демократії: був створений парламент і уряд. Паралельно розроблена законодавча основа держави. В сьогоднішньому Ізраїлі існують і діють інститути законодавчої і виконавчої влади – Кнесет і кабінет міністрів, розвинена судова і пропорційна виборча системи. Ізраїльській демократії, як і багатьом іншим західним демократіям, притаманна багатопартійність.
Ізраїльська модель парламентської демократії законодавчо в цілому склалась до початку 1970 року. Але процес створення і розвитку державних демократичних інститутів не завершений по нинішній день. До нинішнього часу на повістці дня стоять такі важливі питання як прийняття Конституції і реформа виборчого права, що свідчать про деяку незавершеність політичної системи Ізраїлю.
В рамках широкого консенсусу всіх сіоністських сил Ізраїль із самого початку визначався як єврейська та демократична держава, причому на початковому етапі вряд чи будь-хто бачив протиріччя між двома цими поняттями. Право народів на самовизначення в формі незалежної національної держави сприймалось як одне із невід’ємних громадянських прав, а поняття «єврейська держава» і «демократія» були майже синонімами. Однак те, що Ізраїль був створений як продукт єврейської національної ідеї і єврейського національного руху – сіонізму, вплинуло на його ідейно-політичну доктрину і впливало на природу його демократії.
Важлива особливість ізраїльської політичної системи – винятково велика роль релігії, іудаїзму, а також рабинату і релігійних партій у державному будівництві. Взаємозв'язок і співвідношення цих інститутів утворюють особливий тип впливу на розвиток суспільства.
З утворенням Держави Ізраїль для забезпечення релігійних потреб населення і контролю над діяльністю релігійних установ було створено Міністерство у справах релігій. Свобода совісті та релігії проголошена одним з основних принципів ізраїльської демократії. Офіційно в єврейській державі існує повна свобода релігії. Визнані релігійні громади наділені повноваженнями реєструвати звернення в релігію нових членів, а також шлюби між членами своїх громад. Єврейськими общинно-релігійними установами керує Верховний рабинат, що є одночасно верховним апеляційним рабинських судом.
У Державі Ізраїль «єврейське право» не було формально прийнято в якості офіційного права держави, на чому наполягали релігійні кола. Проте «єврейське право» було узаконене у приватному праві і продовжує відігравати важливу роль у тлумаченні законів і навіть в тих питаннях, які не відносяться виключно до компетенції релігійних судів. Наприклад, в законі про громадянство, безпосередньо пов'язаний з питанням про приналежність до єврейства - «Хто є єврей?». Не тільки право рабинів, що застосовується в даний час, але й Танах, який продовжують використовувати як джерела права та обгрунтування правових рішень. У Верховній раді регулярно засідають один або два експерта з «єврейського права».
Суди рабинату мають виняткову компетенцію в питаннях шлюбу та розлучення євреїв, які проживають в Ізраїлі. Верховний рабинат (у якому представлені глави основних етноконфесійних громад Ізраїлю - сефардів і ашкеназі) є вищим релігійним органом країни, що виконує ряд найважливіших державних функцій, в тому числі у сфері рабинської юрисдикції.
Таким чином, хоча іудаїзм у Ізраїлі і не має офіційного статусу державної релігії, його роль дуже важлива не тільки в релігійному житті країни, але і в її державно-політичному житті. Релігійні партії, перш за все Національно-релігійна партія, ШАС, Агудат Ізраель та ін, входили в різний час в блоки правлячої коаліції. Релігія охоплює своїм впливом всю приватну і суспільне життя євреїв - громадян країни.
Для внутрішньополітичної обстановки в Ізраїлі характерно безперервне загострення протиріч між релігійною і світською культурами. Прихильники відділення релігії від держави знаходять все нові аргументи, підкріплюють їх позицію. А вимоги ультраортодоксів про дотримання релігійних законів усім суспільством стали важливою причиною напружених відносин між світським і релігійним населенням.
Етапи соціально-економічного розвитку держави Ізраїль також мають ряд характерних особливостей. Видатний російський спеціаліст з економіки Ізраїлю А. Федорченко наводить наступну періодизацію економічного розвитку цієї країни. Історичний етап – забезпечення економічних завдань сіоністського руху з освоєння Палестини і будівництва там національного вогнища. У додержавний період зростаюча єврейська імміграція на територію Палестини дала поштовх до формування моделі економіки майбутнього держави. Відновлювальний період 1948-й – 1950-і рр. Період вирішення політико-економічних завдань, що тривав з 1948 р. по середину 1970-их рр., був етапом одночасної прискореної індустріалізації, початком мілітаризації економіки, а також швидкого будівництва політичних інститутів і законотворчості. Середина 1970-х - кінець 1980-х рр.. - це період повільного і нестійкого зростання, пошуку шляхів інтенсифікації економіки, перша хвиля господарської лібералізації. Кінець 1980 – початок 2000 р. – етап реформування ізраїльської моделі змішаної економіки, прискорення економічного зростання, завдання створення держави з розвиненою сучасною економікою, якісної соціальною структурою і потужними збройними силами.
У ході розвитку країни, природно, виникали нові проблеми. До них належить, зокрема, проблема зростаючої соціальної нерівності суспільства. Розрив між бідними і багатими в рівні життя росте. Деякі ізраїльські експерти вважають, що соціальна нерівність небезпечніше для успіху сіоністського проекту, ніж арабські війська. Сьогодні більше мільйона ізраїльтян заробляють менше 750 доларів на місяць, що в Ізраїлі вважається межею бідності. Але при цьому загальний рівень життя досить високий, а великий розрив у доходах частково пояснюється тим, що в суспільстві з'являється все більше по-справжньому багатих людей, чого не спостерігалося ще яких-небудь 20-30 років тому.
Останні вибори в ізраїльський парламент, що відбулися в лютому 2009 р., підтвердили, що реформа виборчої системи - одне з самих актуальних питань сучасного Ізраїлю. Ціна питання – політична стабільність.
З 1988 р, Кнесет жодного разу не відпрацював повністю відведений йому законодавством термін в 4 роки, втім, і раніше це вдавалося йому через раз за винятком періоду 1960-х рр. Урядова чехарда відрізняється ще більшою інтенсивністю, ніж парламентська.
Розрив голосів виборців між правлячої «Кадімою» і опозиційним «Лікудом» на лютневих виборах виявився настільки мінімальним, що в розрахунку на отримані депутатські мандати склав лише одне місце в Кнесеті (відповідно 28 і 27 мандатів). Вперше в історії Ізраїлю формування уряду було доручено не лідеру партії, що перемогла (у даному випадку Ципі Лівні), а її противнику – Беньяміну Нетаньяху.
Якщо розглядати історію опозиції в Ізраїлі, то будь-яка опозиція була доволі сильною і мала значний вплив на владу. Досить поглянути на те, скільки урядів були при владі повний строк. Стабільним можна назвати лише період 60-их років.
Наразі стосунки між владою та опозицією переросла в політичну кризу.
Висновки
Ізраїльська держава є доволі молодою і багато, що в ній ще будується або розбудовується. В першу чергу це стосується політичної системи. До сьогоднішнього дня в Ізраїлі не прийнята конституція, і снує багато проблем в взаємостосунках між владою та опозицією. Не раз ці проблеми призводили до політичної кризи. Також до однієї з найважливіших проблем політичного життя можна віднести те, що дуже часто політик зайнявши певну посаду старається будь що втримати її і отримати максимум користі для себе. Вирішенням цієї проблеми могла б стати політична реформа.
Однією з особливістю Ізраїлю є висока мілітаризація суспільного життя. З моменту створення країна фактично перебуває в стані війни. Переважно це час перемир’я, але дуже часто бувають загострення конфліктів. Найбільшим таким конфліктом є конфлікт з Палестиною. Перебіг конфлікту в першу чергу залежить від того, який уряд - «голубів» (ті хто виступають за мирне вирішення конфлікту) чи «яструбів» (ті хто виступають за силові методи вирішення) - перебуває при владі. Великий вплив на політику Ізраїлю мають військові. Багато військових, після того як пішли у відставку, продовжили кар’єру в політиці і досягли значних висот.
Щодо соціальної сфери Ізраїлю, то вона розвивається в позитивному руслі. Але негативним є те, що збільшується розрив між бідними і багатими. Позитивним є виникнення класу дуже багатих людей, що концентрують в своїх руках бізнес Ізраїлю, тим самим зменшуючи його залежність від іноземців.
Отже, Ізраїль є унікальною державою. Всю свою історію він знаходиться в стані війни. Політична система розвивається в дусі демократичних цінностей, хоча не без проблем.
Список використаних джерел
1. Демократия по-израильски /Кардасова Т.А. //Азия и Африка сегодня. – 2009 - №6
2. Израиль в пути: некоторые итоги парламентских выборов /Носенко Т. //Мировая экономика и международные отношения. – 2009 - №20
3. Канцельсон М. Израиль глазами очевидца. 2-е изд. – СПб: Союз художников, 198 с.
4. Очень много и очень дорого: у Израиля новое правительство //Эхо планеты. – 2009. - №10
5. У політичному мікрокліматі Ізраїлю /Семенов В. //Зовнішні справи. – 2008 - №4
6. Беды велики, но и плечи широки /Шифтан Д. //http://www.jewishagency.org
7. Государство Изаиль: политическая жизнь, партии //http://www.eleven.co.il/article11749
8. Израиль: государственный строй и политика //http://www.diclib.com
9. Кардасова Т.А. Политическая элита Ближнего Востока. – М., 2000. – 176 с.
Страницы: 1, 2
