Якщо характеризувати в цілому потенційне майбутнє лівого руху в Україні, то тут можна погодитися з українськими соціалістами, які на своєму офіційному сайті під рубрикою „Суспільна свідомість, ідеологія” зазначили, що це майбутнє пов’язане з сучасним антиглобалістським (правда, поки що більше західним, ніж українським) рухом, який пройде період свого теоретичного структурування і переродиться на нову інтегральну ідеологію лівого руху ХХІ століття. У такому разі на лівому фланзі, шляхом природного відбору, залишаться, з одного боку, СПУ (як лівоцентристська партія), з іншого – більш радикальна організація (чи партія) на кшталт Робітничого спротиву[14,с. 25].
Розділ 2. Соціально-економічна політика в програмах партій лівого спрямування
2.1 Програмні положення економічної політики українських лівих партій
Економічні проблеми посідають центральне місце в передвиборних програмах абсолютної більшості партій і партійних блоків, що переконливо свідчить про визначальну роль економічної мотивації в поведінці українських виборців.
Аналіз змісту економічних аспектів передвиборних програм однозначно вказує на переважну увагу партій і блоків до проблем, по-перше, реформування і розвитку системи державного управління економікою, по-друге, до соціального захисту населення. Такі акценти видаються цілком логічними, зважаючи на те, що головними економічними проблемами на нинішньому етапі розвитку стали надмірний податковий тягар, всеосяжна бюрократизація та низька ефективність державного регулювання економіки. З іншого боку, для мільйонів українців саме соціальна незахищеність, неможливість в достатній мірі забезпечити свої сім'ї матеріально стала визначальним чинником ставлення не тільки до досягнутих результатів реформ, але й до будь-яких економічних програм розвитку в майбутньому.
На фоні вищезазначених проблем порівняно мало уваги сьогодні приділяється питанням макроекономічної політики. Після того, як у країні досягнуто помітного приросту виробництва і зниження до однозначного показника рівня інфляції, питання про те, як зупинити різке падіння виробництва та хвилю інфляції, що домінували під час попередніх виборів, очевидно, втратило свою політичну гостроту [16,с. 127].
Водночас слід зауважити, що практично всі провідні політичні сили, обійшли увагою ту обставину, що досягнута відносна макроекономічна стабілізація має дуже нестійкий характер. І головним чинником, що підриває перспективи тривалої стабільності, виступає невиважена бюджетна політика держави. Прийняті напередодні виборів додаткові соціальні зобов'язання, які не підкріплені реальними статтями доходів бюджету і необхідним перегрупуванням бюджетних витрат (зокрема, зменшенням витрат на економічно неефективні види субсидій галузям), повертають нас до бюджетної ситуації, що була кілька років тому. В поєднанні з сумнівною курсовою політикою, що має наслідком постійне підвищення курсу гривні до іноземних валют, нинішня бюджетна ситуація може виступити чинником, що підірве економічне зростання. Однак, здається, для більшості партій і блоків бюджетної проблеми ніби взагалі не існує. І це також має своє логічне пояснення. Адже за умов вираженого акценту на збільшення соціальних витрат держави посилена увага до макроекономічних проблем не тільки могла б заплутати виборця, але й поставити під сумнів реальність запропонованих рецептів соціальної політики [49,с. 88].
Водночас не можна сказати, що великою популярністю в абсолютної більшості партій лівого спрямування користується питання про формування інноваційної моделі розвитку економіки та розвитку відносин власності, ринкових інституцій та ринкової інфраструктури. Це може викликати подив, адже саме інноваційно спрямовані структурні реформи, послідовні інституційні перетворення мають закладати довгострокові основи сталого економічного зростання і вирішення соціальних проблем. Зазначена обставина ще раз засвідчує, що передвиборні економічні програми партій мають передусім пропагандистський характер, розрахований на масового споживача.
Зміни податкової системи. Зміни в податковій політиці держави практично всі політичні партії і блоки розглядають як один із головних засобів поліпшення соціально-економічної ситуації. Це повністю відповідає сприйняттю цих проблем населенням, яке вважає прийняття нових законів у сфері оподаткування пріоритетом №1 серед усіх інших можливих законів з економічних питань.
Проте конкретні цілі таких змін в програмах різних партій і блоків визначаються по-різному:
Наприклад СПУ вихід України з кризових економічних ситуацій бачить в наступних положеннях:
Становлення і розвиток народної економіки передбачає розвиток і чисельне збільшення підприємств, вільних від найманої форми експлуатації, народних підприємств. Ними можуть бути підприємства різних форм власності, якщо вони працюють на засадах самоврядування, вільної від експлуатації праці.
Переваги народних підприємств над іншими типами підприємств полягають передусім у тому, що їхньою активною рушійною силою стають інтереси всіх працівників, зумовлені справедливим розподілом доходу між членами трудового колективу, участю їх у цьому розподілі і в управлінні, колективістськими засадами в організації виробництва, духовною спільністю людей [27,с. 125].
Спільно з державними підприємствами народні підприємства є фундаментом економічної системи суспільства демократичного соціалізму. Окрім них, ця система включає також підприємства приватної власності, які є її повноцінним і рівноправним компонентом. Оптимізація структури економіки визначатиметься в конкурентній боротьбі з урахуванням рівня ефективності виробництва.
Налагодження народної економіки передбачає свідомі і цілеспрямовані дії з боку держави. Організаційне оформлення системи народної економіки проводиться:
- передачею власності на засоби виробництва фактично і юридично трудящим;
- стимулюванням створення народних підприємств;
- створенням умов для розвитку відносин самоврядування у трудових колективах;
- наданням державного сприяння всебічному розвиткові особистості працівників, органічному залученню їх творчого потенціалу у трудовий процес;
- забезпеченням свободи діяльності народних підприємств без втручання у їхні виробничі справи держави;
- створенням умов для ефективної дії ринково-конкурентних і договірних механізмів між підприємствами;
- здійсненням на основі аналізу балансів регулюючої функції держави в економічній сфері;
- використанням, як правило, економічних методів державного впливу на виробничі процеси (за винятком надзвичайних ситуацій і окремих спеціалізованих видів виробництв) [33,с. 27].
Народна економіка передбачає створення стабільної і високоефективної системи економічних і моральних стимулів до праці на всіх рівнях економічної ієрархії, раціонально поєднуючи індивідуальні, колективні та суспільні інтереси.
Натомість в КПУ такі погляди на економічну політику: Від хаотичного "наведення порядку" у всіх сферах економічної діяльності варто перейти до послідовного розвитку перспективних галузей. Україна має приєднатися до спільноти країн, що сповідують ідеологію сталого економічного розвитку, та здійснити низку заходів, спрямованих на вдосконалення системи господарювання.
Фінансово-економічною передумовою переходу до сталого економічного розвитку має стати підготовка та прийняття Державної стратегії оподатковування природних ресурсів й екологічних благ. Уряд має провести системну оцінку природних ресурсів на базі рентного підходу, а також підготувати закони про рентні платежі [39,с. 32].
Крім того, перехід до сталого економічного розвитку вимагатиме від нас дієвих зусиль у трьох ключових напрямках.
По-перше, Україна має реалізувати свій потенціал в області енерго- та ресурсозбереження, а також освоєння альтернативних джерел енергії. Для системних зрушень у сфері техногенної безпеки Україна повинна перейти від технологій, пов’язаних з надмірним споживанням невідновлюваних джерел енергії та природних ресурсів, до технологій, здатних гарантувати прийдешнім поколінням належний рівень продуктивності та ресурсної безпеки [10,с. 18].
По-друге, потрібно вийти за межі поточної економічної доцільності та відмовитися від системи субсидіювання екологічно та техногенно шкідливих технологій та проектів. Зокрема потрібно:
А) реалізувати нову політику енергетичної безпеки України. Основні орієнтири в цьому напрямку - зниження енергоємності ВВП, збільшення видобутку енергоносіїв (газу, нафти, вугілля), збільшення фінансування програм розвитку вітчизняного ПЕК та розвиток системи транзитних газопроводів. Треба стабілізувати відносини з країнами-постачальниками енергоресурсів, а також розв'язати конфлікти щодо транзиту ресурсів через територію України;
Б) віднайти нові інструменти покращення інвестиційної привабливості української економіки. Від традиційного протекціонізму необхідно поступово рухатись у напрямку розвитку податкового стимулювання та захисту пріоритетних інвестиційних проектів у перспективних галузях;
В) перейти до реалізації державних програм інвестування у перспективні галузі української економіки, що зможе забезпечити конкурентоздатність України на світовій арені, а також надати поштовх розвитку інших галузей національної економіки та внутрішнього ринку. Це продукція АПК, включно із сільським господарством; продукція машинобудівного комплексу, в тому числі такі високотехнологічні товари, як військова, авіаційна, ракетно-космічної техніка, продукція суднобудування, енергетичне машинобудування; надання послуг щодо будівництва залізничних доріг, газо- та нафтопроводів, розвідки та освоєння родовищ корисних копалин;
Г) розробити та застосувати механізми міжнародної торгівлі включно із квотами на викиди парникових газів промисловими підприємствами в рамках Кіотського протоколу. При цьому необхідно забезпечити перерозподіл доходів від торгівлі „екологічними квотами" на заходи щодо оздоровлення населення і навколишнього середовища.
ПСПУ в своїй передвиборчій програмі пропонує такі вирішення економічних проблем:
Стратегією держави вважати захист внутрішнього ринку та вітчизняного товаровиробника. Необхідно перейти до державного регулювання соціально-економічних процесів на основі розробки поточних і перспективних планів, національного ресурсного балансу. Впровадити державне замовлення та розмістити його на підприємствах усіх форм власності [6,с. 43].
Державними пріоритетами визнати:
1) впровадження в виробництво наукомістких, високоефективних технологій;
2) розвиток сільського господарства;
3) енергетики;
4) машинобудування;
5) житлового будівництва.
Забезпечити пріоритетний розвиток усуспільнених форм власності як основи справедливого суспільства і потужних соціальних гарантій. Природні ресурси України — земля, надра, водні ресурси — виключна власність усього народу. На цій основі змінити Земельний кодекс, виключивши розпродаж землі, чим забезпечити надання землі тим, хто на ній працює.
Розробити дієву програму створення робочих місць через відродження вітчизняного виробництва, підтримку підприємств усіх форм власності, розгортання суспільних робіт [7,с. 3].
Запровадити фіксовані ціни на енергоносії, стратегічні ресурси і товари першої необхідності. Спростити податкову систему, значно зменшивши тиск на товаровиробника. Підтримати підприємництво і розвиток малого і середнього бізнесу. Захистити промисловців і підприємців від поборів та здирства контролюючих, митних та правоохоронних органів. Забезпечити доступність кредитів, необхідні обсяги грошової емісії, припинити використання доларів у внутрішньодержавних розрахунках. Забезпечити дієвий контроль діяльності банків.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
