Фюрер взяв ініціативу в свої руки. Ультимативний тон телеграми очевидний. Сталін прочитав її декілька разів, підкреслив своїм синім олівцем: "криза може статися в будь-який день".
Сталін з Молотовим довго сиділи над посланням, ще раз вислухали Ворошилова про хід переговорів з англійцями і французами, намагались з'ясувати достовірність повідомлень про контакти Берліна з Парижем і Лондоном, які могли стати основою антирадянського альянсу. Після остаточного зважування всіх "за" і "проти" рішення нарешті було прийнято. У великій політичній грі необхідно було зробити відповідальний крок. І він був зроблений.
Сталін піднявся, поглянув на Молотова і продиктував: "Рейхсканцлеру Німеччини А, Гітлеру 21 серпня 1939 р.
Дякую за листа. Народи наших країн мають потребу в мирних відносинах між собою. Згода Німецького уряду на укладення пакту про ненапад створює базу для ліквідації політичної напруги і встановлення миру та співробітництва між нашими країнами. Радянський уряд доручив мені повідомити вам, що він згідний на приїзд у Москву п. Ріббентропа 23 серпня 1939р."
Ріббентроп приїхав 23 серпня пополудні, наділений Гітлером повноваженнями для підписання договору, який би набирав чинності негайно.
Переговори розпочалися зразу після приїзду Ріббентропа, а вночі пакт було підписано. В історії цей документ більш відомий як пакт Ріббентропа -Молотова. Він складався з двох частин. Першою з них був договір про ненапад. В ньому заявлялося, що обидві країни хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язувалися не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної... вирішувати конфлікти між ними тільки дружнім обміном думками або через арбітраж. Договір, що вступав в дію негайно, укладено терміном на десять років, з автоматичним подовженням ще на п'ять років, якщо жодна зі сторін не денонсує його за рік до закінчення його терміну.
Набагато важливіший був таємний додатковий протокол, що складався з трьох основних статей. Стаття перша відносила до російської зони впливу на Фінляндію, Естонію й Латвію "в разі політико-територіальних змін", Литва входила до зони впливу Німеччини. Стаття друга визначала межу зон впливу в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сян і в ній також додавалося: "Питання про те, чи є в обопільних інтересах бажання зберегти незалежну Польську державу і які будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясовано тільки протягом дальшого політичного розвитку. У кожному разі обидва Уряди будуть вирішувати це питання в порядку дружньої обопільної згоди".
Стаття третя відзначала "інтереси СРСР щодо Бессарабії." Німеччина заявляла, що не має ніяких політичних інтересів у цьому регіоні .
Ці два документи підписали Молотов і Ріббентроп. Подали шампанське, і Сталін виголосив тост на честь Гітлера: "Я знаю, як німецька нація любить свого фюрера, і хотів би випити за його здоров'я".
У спогадах М.С. Хрущов свідчить, що після підписання пакту Сталін радів, що обманув Гітлера. Пакт був пасткою для Гітлера. Пакт Молотова -Ріббентропа був придуманий Сталіним для того, щоб руками Гітлера розпочати Другу світову війну, розорити і послабити Європу, в тому числі і Німеччину.
Комуністи запевняли радянський народ в тому, що Сталін вірив Гітлеру. Статистикою це запевнення не підтверджується.
Справа виглядала якраз навпаки. Гітлер повірив Сталіну і підписав пакт, який створив для Німеччини заздалегідь програшну ситуацію війни проти всієї Європи і всього світу. Пакт поставив Німеччину в становище єдиного винуватця війни.
"19 серпня 1939 р. Сталін почав таємну мобілізацію Червоної армії, після чого Друга світова війна стала цілком неминучою".
Великобританія та Франція відреагувала на підписаний в Москві пакт прогнозовано. Чемберлен заявив у Палаті громад, що його країна дотримає своїх зобов'язань щодо Польщі. Франція також відповіла в цьому ж дусі. В повітрі запахло війною. Запитання стояло тільки одне — коли?
1 вересня 1939 року німецькі, а 17 вересня радянські війська напали на Польщу. Це й був початок Другої світової війни. З вересня Англія та Франція оголосили війну Німеччині. Польща захищалась, але сили були надто нерівними. Коли Радянський Союз вступив у війну, було вже зрозуміло, що Польща не встоїть. Радянські війська обережно просувалися на Захід. Незважаючи на загальний занепадницький стан у польських військах, вони де-не-де чинили опір східному окупантові. На Волині відбувалися досить завзяті бої між польськими і радянськими частинами. Навіть за офіційними радянськими даними в цій війні загинуло 1,5 тис. і поранено 2,5 тис. радянських солдатів . Хіба це не доказ участі у війні? Хіба можна вірити радянській пропаганді про визволення українського і білоруського народів від польської окупації? Адже майже двадцять років після Ризького договору не пробуджувалась несподівана "любов до братів".
В жовтні 1939 року на 4 сесії Верховної Ради СРСР (позачерговій ) Молотов сказав, що Радянський Союз вступив у війну і "досить було двом державам вдарити по Польщі, як вона розпалась". Хіба це не визнання участі СРСР у війні, причому на боці Німеччини?
Радянсько-німецька співпраця розвивалася. Ще гуркотіли постріли, Варшава оборонялася, а два хижаки вже ділили завойовану територію. 22, а згодом і 28 вересня підписано документ про демаркацію кордону між СРСР та Німеччиною. Відбувся четвертий в історії поділ Польщі. Як бачимо, пакт Ріббентропа - Молотова став визначальним для мільйонів мешканців Центральної та Східної Європи. Закономірно виникає питання: чи почалась би ця страхітлива війна, коли б не підписали документ? На жаль, історія не визнає умовного мислення, вона констатує факти, події. Вони же свідчать, що внаслідок пакту Ріббентропа — Молотова Друга світова війна стала реальністю. Причому Радянський Союз брав активну участь у початковій фазі війни на боці Німеччини, тобто був державою-агресором. Війна проти Польщі (вересень 1939 року) переконливо доводить цей факт. Друга світова війна розпочалась.
Дипломатія ультиматумів і силового тиску на інші держави, в порушення взятих перед ними правових зобов'язань, зазнала поразку. І Сталін, і Західні демократії опинились не на висоті справді державної мудрості. Класові упередження, помилковий політичний аналіз, взаємна недовіра, спроба перехитрити іншу сторону залишила всіх у програші.
Висновки
Мюнхенська конференція, яка стала справжнім прологом Другої світової війни – події вересня 1938 – березня 1939р. не тільки передували початку війни у вересні 1939р., але й завершили психологічну підготовку світової громадськості до можливості спалаху нового світового конфлікту. Були скинуті всі моральні пута, які можливо стримували агресію Німеччини – після жахливої дикунської “Кришталевої ночі”, німецьке суспільство стало готовим до будь-яких інших страхіть.
До 1939 р. демократична громадськість сподівалася на те, що новоявлений німецький месія Гітлер буде грати за давно встановленими європейськими правилами, тому й не вчиняла якихось спроб ліквідувати нацистський режим – майже так само розвивалися і стосунки з Італією, але якщо Муссоліні був людиною справді вихованою європейською цивілізацією, то Гітлер з його неймовірною сумішшю расизму, антисемітизму, східного містицизму і арійського вчення, був зовсім іншим. Режим, що встановився в Німеччині, спочатку мало хвилював західні уряди. Допоки не стало занадто пізно.
На сьогодні так і не вирішеним залишається віковічне слов’янське питання:“ Хто ж винен в Мюнхенській катастрофі?”. Можливо винне керівництво Чехословаччини, яке не використало всі можливості для захисту незалежності, аж до можливої війни. І це притому, що Чехословаччина могла виставити армію яка була найкраще озброєною не тільки у Східній Європі, але й можливо у західній; мала добре захищені природою і воєнними укріпленнями кордони. Можливо й так.
Може винні Західні союзники Чехословаччини – Англія та Франція, які були гарантами незалежності нових держав Східної Європи і всієї Версальсько - Вашингтонської системи. Так можливо Франція і не втримала свого слова, даного Чехословаччині 1919р., але ж при такій внутрішньополітичній кризі в якій опинилася Франція після поступового розкладу Народного Фронту Даладьє було надзвичайно важко проводити активну зовнішню політику і чинити опір не тільки тиску Німеччини, але й відвертому шантажу з боку Великобританії. Можливо особисту відповідальність за капітуляцію перед Гітлером має нести британський прем’єр Н.Чемберлен, але він і справді вірив що шляхом поступок можна відвести загрозу війни, не дарма тоді все англійське суспільство наївно вважало що “війна відтягнена ще на рік, може так і розпочатися”[11.184]. Англійці панічно боялися втратити залишки давньої морської могутності і колоніальну імперію, яка вже тоді почала розпадатися, а Німеччина завдяки своїй військовій потузі могла легко спрямувати напрям агресії не у Східну Європу, а на Близький Схід і на серце британської колоніальної імперії – Індію. Англія і Франція тоді з усієї сили намагалися втримати звання великих держав, на які реально вже не могли претендувати у змаганні з Центральноєвропейським колосом Німеччиною, Євразійським –СРСР, і американським – США.
Можливо винен Гітлер – який своїми діями розпалював вогнище війни у Європі? Так Гітлер розпочав шалену мілітаризацію своєї країни, але до наміченої мети йшов відкрито, не зважаючи на політичні чи моральні табу. Тому у змові його звинувачувати непотрібно.
Як би там не було, це вже стало набутком історії, і завданням європейських нації сьогодні є не розпалювання старих конфліктів, а побудова нового спільного європейського дому, давньої мрії філософів і митців.
Література
1. Ji iPokorny. The Czech Lands 1918-1997. –Praga , 1998.-52s.
2. Борисов А.Ю. Мюнхенская трагедия. Размышления полвека спустя.- М.1988.- с.78.
3. Ваничек В. История государства и права Чехословакии. -М.1981.
4. Вегеш М. М Відняньський С. В. Країни Центрально-Східної Європи і українське питання (1918-1939). –Київ-Ужгород,1998.
5. Всемирная история. Т22. Канун II мировой войны. Минск-Москва. 2000. с.265.
6. Волков В.К. Мюнхенский сговор и балканские страны. М.1978. –с.327
7. Газін В. П., Копилов С. Новітня історія країн Європи та Америки 1918-1939рр. –Кам’янець-Подільський, 1997.
8. Гуса В. История Чехословакию Прага, 1963.
9. Гусев В. До или после Мюнхена 15 марта 1939 года перестала существовать Чехословакия.// Зеркало недели. -1999.-№10. –с.20
10. Гусев В. Спустя 60 лет: рассказ о том, как предали Чехословакию.// Зеракло недели 1998. №40.-с.20 Дейвіс Н. Європа: Історія.- К.2000.- с.1390.
11. Джонсон П. Современность. Т.1- М.1996. с.389
12. Документы по истории Мюнхенского сговора. 1937-1939 гг.-М.,1979.
13. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919р. до наших днів..-к.1995.-с.905.
14. Кізіченко А. Ф. Напередодні трагедії. Чехословаччини (травень 1935- березень 1938 р.). –К., 1971. -250 c.
15. Історія західних і південних слов’ян: ХХ ст.. Є.П.Пугач, С.Ю.Страшнюк, Р.М.Постоловський - Харків 1998 – 464с. Ъ
16. История южных и западных словян в 2т. Т.2 –М.1998. с.272
17. .История стран Центральной и Юго-Восточной Эвропы ХХ век.(ред. Фадеева. А.
18. Клеванский А. Х. Коалиция правящих партий в Чехословакии: структура, характер, динамика.//Социальная структура и политические движения в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. Междувоенный период. –М.,1986. –C. 129-136.
19. Крал В. Дни, которые потрясли Чехословакию.-Мю.1980.-386 с.Крал В. План “Зет”.-М.1978. -с.389.
20. Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. –М.1988.-С.227-335.
21. Лойда В. 1918 год-год возникновения Чехословацкой Республики.// Сов. Славяноведение.-1988.-№3,6,8,10.
22. Новейшая история(1918-1939) (ред. Александрова В.).- М.1972.- с.584
23. Политический кризис 1939г. И страны Центральной и Юго-Восточной Европы.- М.1989.-С. 15-25.
24. Серапионова Е.П. Чешские земли, чехи и немецкий вопрос(1918-1945)// Славяноведение 2000. №5. с.43-53.
25. Серапионова Е.П. Э.Бенеш и его идеи демократического развития общества// Славяноведение 1998. №1. С11
26. Ротшильд Дж. Східно-Центральна Європа між двома світовими війнами.-К.2002.-с.387.
27. Фирсов Е. В. Эволюция парламентской системы в Чехословакии в1920-е годы. -М.1989-160с.
28. Шмераль Я.Б.Образование Чехословацкой республики в 1918г.М.,1967.-340с.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
