Хочеться погодитися і з думками у відношенні «...народного
вчителя...», якого треба поставити «...на ту висоту, без якої і мови бути
не може ні про яку культуру...». Звичайно, сьогодні ми повинні розуміти під
вчителем і вузівськими викладачами, і, у відомій мері наукову інтелігенцію.
Якщо у відношенні останньої в попередні роки керівництво країни ще виявляло
якусь турботу, то вимоги до якості шкільних вчителів останні роки були явно
не високими, як, в іншому, і їхній статус у суспільстві.
В останніх роботах Ленін торкався широкого спектра питань державного будівництва - питання культури, національне питання, розвиток кооперації і т.д. Однак багато хто його думки не відрізняються оригінальністю і тільки з цієї причини зберегли свою актуальність до сьогоднішніх днів. Наприклад, усім добре відомо, що потрібно дуже акуратно відноситися до національних почуттів і традицій народів і народностей. Але так повинно робити завжди: і вчора, і сьогодні!
Потрібно займатися розвитком промисловості, сільського господарства, культурою (і не важливо, назвемо ми цю діяльність «культурною революцією» чи якось по-іншому!).
Робота «Про нашу революцію» вважається ключовий у всьому циклі робіт
політичного заповіту. Імовірно, цей висновок напрошується з тієї причини,
що питання розвитку революції й охоплення нею усього світу спливають
практично в кожній з робіт цього циклу. Дивно сьогодні читати про те, що до
«цивілізованості» Ленін відносив вигнання поміщиків і капіталістів. Ну,
добре, поміщики - вони гальмували розвиток економіки, а капіталісти в
Росії, що фактично-те і не жила на той час при капіталістичному ладі! Якби
ми дискутували з Леніним сьогодні, то вийшло б, що увесь світ навколо нас - нецивілізований, а ми, так ще Південна Корея, Куба - оплот цивілізації!
Правда от з Китаєм щось не дуже ясно: формально соціалістична країна, а має
сьогодні 9% економічного росту щорічно. Може бути, вони Леніна краще
читали, чи взагалі не читали, а живуть своїм розумом?
У роботі «Як організувати змагання?» Ленін наполягає на масовому
контролі робітників і селян «...за багатими, за шахраями, за
хуліганами...», називаючи їхніми пережитками проклятого капіталістичного
суспільства. Шахраї і т.п. - зрозуміло. А чому треба стежити за багатими,
так ще в першу чергу, якщо вони і не шахраї, і не хулігани, і не дармоїди,
і взагалі не злочинці? До речі про злочинний світ Ленін узагалі мовчить.
Можна подумати, що в той час і злочинності те в країні не було, чи всі
злочинці - це багаті? У таких фразах Леніна виявляється його істотний
примітивізм і ідеалізований світогляд. Разом з тим, його вплив на розвиток
ситуації в країні і реальна побудова нової сильної держави потрібно якось
пояснити. Як пояснити - не знає, напевно, ніхто. Чи то це його політична
воля, особисті якості, чи те від нього тоді взагалі мало що залежало.
Мрії Леніна про світову революцію через залучення в цей процес країн з великим населенням і слаборозвиненою економікою - Китай і Індія - так і залишилися мріями. Очевидно крім ефекту юрби і масовості є ще якісь фактори, не менш важливі, котрі Ленін не врахував.
Цікаво проаналізувати думка Леніна «Про кооперацію». Очевидно, він
наполягав на розвитку кооперації, але не дуже швидко й у цивілізованій
формі. Не зрозуміло інше - якщо це повинна була бути цивілізована
кооперація на основі кредитно-грошових відносин між її членами, те чому всі
засоби кооперативних підприємств повинні належати робітником? Так адже і
зробили, колгоспна власність - це зовсім не та кооперація, що цивілізована.
Як можна усунути протиріччя між особистою власністю члена кооперативу і, що
обмовляється Леніним, власністю, що належить «державі». Відповідей два:
1) імовірно, Ленін, не цілком усвідомлював, а точніше лише смутно представляв, як змусити селян об'єднатися;
2) чи розмови про кооперацію є завуальована спроба позбавити самий численний клас країни його власності, поділивши її знову на усіх.
Так, переглянувши зауваження деяких істориків, можна прийти до
висновку, що це дійсно було прагнення Леніна утягнути самий масовий клас
країни в революційну перебудову. Це, на думку не тільки Леніна, але і його
соратників по партії, цілком відповідає другому варіанту відповіді на
найважливіше питання. Сьогодні в Росії багато різних партій і дуже кривдно,
що більшість з них проповідують генеральне гасло «Відняти і поділити!».
Більшість політиків не бачать іншого шляху рішення проблем цілої країни.
Чому Ленін, не шукає рішення в підвищенні продуктивності праці? Чому його
останні роботи торкаються лише особистісні аспекти партійної політики?
Відповідь проста і не дуже прийнятний: він мало що розуміє в той час, коли
майже пройшла епоха мов, коли потрібно було робити конкретна справа, а не
вимовляти гасла, уже навіть не перед юрбою пролетарів, а перед
функціонерами, що мають свої інтереси. Наївна гра старця, що живе в
ірреальному світі.
Отже, наш не занадто докладний аналіз останніх робіт Леніна,
знайомство з думками радянських політологів (а в 1999 р. ніхто обговорювати
це питання не стане) приводять до висновку, що
1. Ленін і його соратники, чи комуністи того часу, розуміючи прагнення більшості людей до соціальної справедливості, не змогли (а швидше за все і не могли) привести народ величезної країни до тих взаєминам, що відповідали би представленням людей про справедливість;
2. Революційна зміна існуючого ладу, принаймні, Жовтнева революція, не були викликані об'єктивними причинами, як і наступна побудова соціалістичної держави;
3. Ідея соціальної справедливості займала, і завжди буде займати розуми людей поза залежністю від того, у якій країні вони живуть;
4. Спроби колишніх політологів колишнього Радянського Союзу вкласти у вуста
Леніна, а також між рядків його останніх робіт, деякий, не усім зрозумілий «найглибший» зміст, є не що інше, як бажання виправдати своє право одноособове, у своїх інтересах, трактувати мутні думки хворої людини, наживаючи при цьому аж ніяк не міфічний політичний капітал, а використовуючи цю можливість для кар'єрного росту і, говорячи мовою більшовиків, гноблення простих трудівників (пролетарів).
Сучасні політичні погляди російського суспільства і відношення людей до історичних особистостей, так чи інакше вплинули на розвиток не тільки однієї країни, але й усього світу, перетерпіли за останні кілька років серйозні зміни. Однак не можна забути і зневажити історичним досвідом того давнього років хоча б по тому, що все це було, залишило свій слід, а люди, що керували величезною країною, домагалися визначених результатів, тобто були досить сильними і розумними.
Не можна заперечувати і того, що серед усіх діячів, що направляла народи на шлях комуністичного розвитку, Ленін займає найперше місце по всіх позиціях. У цьому зв'язку особливий інтерес представляють його погляди саме в останній період життя, коли його діяльність уже дала визначені результати, а сам він уже повинний був бачити свої і чужі помилки і, якимсь образом, повинний був спробувати скорегувати курс «революційної боротьби», змінити з урахуванням практичного досвіду свої погляди на шляху побудови соціалізму. Останні роботи Леніна ввійшли в 45 тім Повного зібрання його творів під загальною назвою «Останні листи і статті В.И. Леніна».
Можливо, важкий стан Леніна в період написання, а точніше в період диктування, останніх своїх думок відбилося на змісті цих документів. Наше завдання полягає не в тім, щоб піймати автора на якихось помилках і протиріччях, а спробувати знайти і проаналізувати спроби Леніна скорегувати політику партії, оцінити із сьогоднішньої точки зору роль і наслідки цих робіт.
Почнемо з «Листа до з'їзду», у першій частині якого говориться про
поповнення складу ЦК робітниками. Результат такої кадрової політики усім
нам, на жаль, добре відомий. Замість підйому інтелектуального рівня
керування країною, дотримуючи цієї тези і поширюючи його не тільки на склад
ЦК, але і на склад усієї партії, комуністи домоглися практично повної
деградації своєї структури, повної втрати авторитету не тільки партії і її
членів, але і самої ідеї соціальної справедливості. Сьогодні в можливість
соціальної справедливості мало хто вірить уже в усьому світі. Дивує
примітивізм вимоги Леніна по цьому питанню. Якби ця теза була
супроводжувалась якимись застереженнями, уточненнями і т.п., то можна було
б говорити про неправильне тлумачення ідеї нащадками. Але цього ні, а
виходить, ідея була цілком невірною.
Друга частина «Листа до з'їзду» містить особисті характеристики
видатних діячів партії. На думку істориків, незважаючи на вимогу Леніна
зберігати ці записи в абсолютному секреті, вони стали відомі членам ЦК ще
при його житті. Імовірно, ця думка породила першу частину листа. Але тоді
виходить, що невдоволення складом ЦК Ленін хотів виправити аж ніяк не
кращим образом. Нереальними чи просто наївними варто визнати і спроби
Леніна змусити партійний «...авангард...попрацювати над самим собою,
переробити самого себе, визнати відкрито свою недостатню підготовленість,
недостатнє уміння». (Ленін В.Т. 45, с. 137.)
Як відомо, ленінська пропозиція про розширення ЦК було прийнято, хоча і не за рахунок робітників. Однак у цілому ця теза використовувалася партією постійно і дав відомий результат: верхівка партії стала складатися з людей, яких не можна віднести ні до робітників, ні до інтелігенції, ні взагалі до яких-небудь людей, здатним ефективно займатися корисної для суспільства діяльністю.
Багато моментів у роботах, що відносяться до політичного заповіту, у тім чи іншому ступені актуальні для нас сьогодні. Але це не має відносини до політичних аспектів існуючого суспільного ладу. Ленін часто критикував чиновників («Краще менше, так краще»). Але чиновник є чиновник при будь- якому ладі, у будь-якій країні. Не треба плутати державного чиновника і клерка приватної чи комерційної фірми. Досвід функціонування фінансово- промислових монстрів на Заході свідчить про те, що чим більше фірма, чим більше її чиновницький апарат, тим більше клерки схожі на державних чиновників. Однак різниця все-таки є. Навіть при найбільшій кількості клерків усі співробітники фірми зацікавлені в одержанні прибутку, у той час як і при капіталізмі і при соціалізмі держчиновник зацікавлений тільки у своєму особистому благополуччі і кар'єрі.
У роботі «Як організувати змагання?» Ленін наполягає на масовому
контролі робітників і селян «...за багатими, за шахраями, за дармоїди, за
хуліганами...», називаючи їх пережитками проклятого капіталістичного
суспільства. Шахраї і т.п. - зрозуміло. А чому треба стежити за багатими,
так ще в першу чергу, якщо вони і не шахраї, і не хулігани, і не дармоїди,
і взагалі - не злочинці? До речі про злочинний світ Ленін узагалі мовчить.
Можна подумати, що в той час і злочинності то в країні не було, чи всі
злочинці - це багаті? У таких фразах Леніна виявляється його істотний
примітивізм і ідеалізований світогляд. Разом з тим, його вплив на розвиток
ситуації в країні і реальна побудову нової сильної держави потрібно якось
пояснити. Як пояснити - не знає, напевно, ніхто. Чи то це його політична
воля, особисті якості, чи те від нього тоді взагалі мало що залежало.
Мрії Леніна про світову революцію через залучення в цей процес країн з великим населенням і слаборозвиненою економікою - Китаю і Індії - так і залишилися мріями. Очевидно крім ефекту юрби і масовості є ще якісь фактори, не менш важливі, котрі Ленін не врахував.
Отже, мій не занадто докладний аналіз останніх робіт Леніна,
знайомство з думками радянських політологів (а в 1999 р. ніхто обговорювати
це питання не стане) приводять до висновку, що:
1. Ленін і його соратники, чи комуністи того часу, розуміючи прагнення більшості людей до соціальної справедливості, не змогли (а швидше за все і не могли) привести народ величезної країни до тих взаємин, що відповідали би уявленням людей про справедливість;
2. Революційна зміна існуючого ладу, принаймні, Жовтнева революція, не були викликані об'єктивними причинами, як і наступна побудова соціалістичної держави;
3. Ідея соціальної справедливості займала, і завжди буде займати розуми людей поза залежністю від того, у якій країні вони живуть;
4. Спроби колишніх політологів колишнього Радянського Союзу вкласти у вуста
