2.1 Визначення поняття "фашизм"
Ледве з'явившись в політичній термінології, слово «фашизм» почало служити для позначення самих різних режимів, рухів, колективних і індивідуальних дій і образів мислення. До останнього часу, особливо в країнах ліберальної демократії, фашизмом називали будь-які прояви правої політики. Праві ж, навпаки, з фашизмом ототожнювали комуністичний тоталітаризм. При цьому ні в тому, ні в іншому таборі не могли чітко пояснити, де кінчається права політика і де починається тоталітаризм.
Проте спочатку слід дати визначення терміну "фашизм".
Найбільш загальне визначення фашизму міститься у Великій радянській енциклопедії, де, зокрема, в словарній статті вказується, що слово "фашизм" утворилось від італійського "fascismo", що дослівно означає – пучок, зв'язка, об'єднання. Фашизм – це політична течія, що виникла в капіталістичних країнах в період загальної кризи капіталізму і що виражає інтереси найбільш реакційних і агресивних сил буржуазії. Найважливіші відмінні риси фашизму – це використання крайніх форм насильства для придушення робочого класу, войовничий антикомунізм, шовінізм, расизм. Зовнішня політика фашизму характеризується як мілітаристична політика завоювань.[11]
Проте разом з цим визначенням існує багато інших, кожне з яких в тій або іншій мірі розкриває політичну суть цього суперечливого і загадкового явища ХХ століття.
Французький дослідник Пьер Мілза конкретизує приведене вище визначення, акцентуючи увагу на тому, що слово «фашизм» походить від італійського «Fascio di combattimento», що означає «бойова зв'язка». Термін був запозичений італійськими націоналістами у украй лівих і пов'язаний з революційною традицією. Фашистським назвали себе загально італійські збори прихильників Муссоліні, що зібралися 23 березня 1919 р. в Мілані.[12]
Пьер Мілза пише про те, що в цілому існує 3 інтерпретації фашизму:
· Перша з цих інтерпретацій – теорія «етичної хвороби» Європи. Найбільш розроблена версія даної теорії належить італійському філософу Б.Кроче, який вважав, що фашизм – це реакція в більшості європейських країн проти загальної тенденції здійснення ідеалів, успадкованих від філософії Освіти.[13]
· Друга інтерпретація фашизму, згідно точці зору Мілза, - це радикальна, така, що спочатку з'явилася в лівих марксистських кругах. На думку радикалів, фашизм є логічним і неминучим результатом тривалої еволюції, наслідком вроджених вад історичного розвитку певних країн, в першу чергу Італії і Німеччині.[14]
· Третя класична інтерпретація фашизму належить марксистам, які вважають, що фашизм можна пояснити лише в межах соціекономічних структур суспільства, що знаходиться на стадії монополістичної концентрації капіталу. Фашизм є специфічною для ХХ століття формою антиробітничої реакції.
Еріх Фромм, розмірковуючи про фашизм, пише, що в науковій літературі про фашизм висловлюється дві протилежні точки зору. Перша полягає в тому, що фашизм – це суто економічне і політичне явище, і психологія ніяк його не пояснює, а друга – в тому, що фашизм – чисто психологічна проблема.[15]
Він висловлює гіпотезу про те, що фашизм – це, безумовно, психологічна проблема, проте уточнює, що самі психологічні чинники можна зрозуміти лише при врахуванні їх формування під впливом чинників соціально-політичних і економічних. Таким чином, згідно теорії Фромма, фашизм – це економічна і політична проблема, але без урахування психологічних чинників неможливо зрозуміти, яким чином він придбав владу над цілим народом.[16]
Деякі дослідники відділяють фашизм від націонал-соціалізму. Другий, на їх думку, був характерний виключно для Німеччини 20-40-х років.[17] На мою думку націонал-соціалізм є лише регіональним різновидом фашизму, тому в даній роботі я ці концепції не враховував і в рівній мірі досліджував італійський, німецький, іспанський фашизм.
Отже, ми бачимо, що не існує якогось єдиновірного визначення фашизму. Усі з вищезгаданих у роботі визначень не є не вірними, вони просто відображають лише певні сторони цього поняття.
2.2 Ідейні принципи фашизму
В центрі фашистської ідеології – ідеї військової експансії, расової переваги (теорія "народного співтовариства"), вождизму ("принцип фюрерства"), всевладдя державної (теорія "тотального панування"). Домінік Кола вказує на ще одну рису фашизму -- монополізація засобів масової інформації і нав'язування суспільству однієї єдиної ідеології.[18]
Фашистами були використані і найбільш прості і доступні масовій свідомості ідеї:
1) історичне призначення -- знищити марксизм. На основі антимарксизму і будувалася вся нацистських націоналістична теорія;
2) визначальне місце в ідеологічному багажі фашизму зайняла расова теорія, оскільки, вона більшою мірою, чим будь-які інші, відповідала настроям, відчуттям і тієї частини населення, на яких орієнтувався фашизм[19];
3) розвиток держави підкоряється тим же закономірностям, що і розвиток живих істот. Існують молоді, зрілі і вмираючі держави. Згідно цієї концепції Німеччина оголошувалася молодою державою, внаслідок чого будь-яка її агресивний вчинок міг бути пояснений і виправданий динамічною стадією розвитку;
4) теорія "природної межі", що дозволяє претендувати на забезпечення Німеччини виходом до Середземного і Чорного моря, на контроль над Рейном, на перенесення південних німецьких меж до Альп, до Балкан і куди завгодно[20];
5) теорія про "життєвий простір", в основі якої лежала теза про те, що в світі існує не тільки тіснота і перенаселення, але і є країни, які не в змозі достатньою мірою обробити і розвинути свою територію. Зрозуміло, що будь-який агресивний акт супроводжувався посиланнями на необхідність "життєвого простору";
6) найважливішою ідеєю була ідея "національного соціалізму". Цікаво, що нацистські ідеологи визначали соціалізм як форму громадської організації, при якій державі належать вирішальні функції у всіх областях життя, починаючи з політики і закінчуючи культурою і особистим життям громадян.
Вважаю за доцільне виділити основні прикмети фашизму:
· Перша прикмета – неприйняття історії. Реальна дійсність складна і заплутанна. Фашизм цінує лише прості і механічні вирішення питань
історії.
· Друга прикмета – це наявність ворогів. Звідси – головне завдання – розібратися з ворогами. Гітлер виступав проти християнства і комунізму, тому легко було оголосити ворогами євреїв, які, нібито, придумали як християнство, так і комунізм.
· Тотальний контроль над населенням і диктатура сили. Фашизм опирався на силові структури, які не гребували ніякими методами у своїй діяльності.
Тому фашистська ідеологія – це одна з найжорстокіших ідеологій ХХ сторіччя. Наскрізь побудована на брехні і націоналістичних гаслах про перевагу одного народу над іншими вона принесла лише війни і розруху у світ.
2.3 Механізм фашистської держави
У даному розділу зображено сам механізм фашистської держави на конкретному прикладі Німеччини. Встановлення режиму фашистської диктатури завжди супроводжувалося великими змінами у законодавстві, які були направлені на зміцнення і централізацію влади, або на обмеження прав громадян, що в принципі також слугувало цій цілі. 24 березня 1933 року вступив у дію закон "Про захист народу та рейху", що надавав Гітлеру надзвичайні повноваження і конституційні основи для режиму диктатури. Уряд отримав законодавчі права, у тому числі з питань бюджету. Допускалось, що норми законів, що прийняті урядом, можуть прямо відхилятись від норм Веймарскої конституції. Формально закон був прийнятий як тимчасовий до 1 квітня 1937 року, фактично він став постійно діючим основним законом фашистської держави.[21]
Функції партійних і державних органів були тісно пов'язані. Управлінський апарат фашистської Німеччини був багаточисельним і громіздким, він перебудовувався за волею Гітлера, котрий поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера фашистської партії та верховного головнокомандуючого. Так, поряд з існуванням імперського уряду в фашистській Німеччині були створені: Рада міністрів з питань оборони імперії (урядовий орган, який займався питаннями переозброєння та підготовки до війни), Таємний кабінет (особливий кабінет міністрів, на котрий покладались питання зовнішньої політики), колегія трьох уповноважених (входили начальник партійної канцелярії, начальник імперської канцелярії та начальник штаба верховного командування збройних сил, в завдання входило проведення тотальної мобілізації та вирішення великого кола економічних та військових питань). Всі ці установи, що підпорядковувались безпосередньо Гітлеру, мали законодавчі повноваження.
Важливою ланкою механізму фашистської диктатури стали органи, що здійснювали широкомасштабну пропаганду для німецького народу. Впроваджуючи політику держави та партії, нацисти уніфікували не тільки партії, але і пресу. Органи друку, крім нацистських, чи ліквідовувались, чи включались в систему фашистської пропаганди, якою керував міністр народної освіти та пропаганди Геббельс. Міністр пропаганди підкорив своїй владі всі сфери ідеологічного впливу на свідомість мас -- пресу, радіомовлення, літературу, музику, кінематографію, театр, образотворче мистецтво, комерційну діяльність, туризм. Особливу увагу приділяли пропаганді в дусі мілітаризму, шовінізму та расизму для молоді, контроль над світоглядом якої здійснювався фашистськими молодіжними організаціями - Юнгфольк (складалась з хлопчиків від 10 до 14 років), "Гітлерюгенд" (молодіжна нацистська організація воєнізованого типу, складалась з хлопчиків з 14 до 18 років) та іншими. Ці організації включались в розгалужену систему різноманітних нацистських організацій, що охоплювали всі сторони життєдіяльності держави.
Юридична система "Третього рейху" повністю відповідала особистим уявам фюрера про юстицію. Ставши канцлером Німеччини, він прагнув не допустити контролю чи обмежень своєї влади з боку закону. Тому Гітлер відразу приступив до перегляду німецької юридичної системи. Його мало цікавили розділи цивільного права, він дозволив залишити їх фактично без змін. Однак велику увагу він приділив карному праву, як базовому моменту для збереження власної диктатури. За ініціативою Гітлера була видана ціла серія правопорушуючих законів, направлених проти всіх, хто чинив опір чи намагався організовувати змови проти його держави. В першу чергу це був закон "Про надзвичайні повноваження", який зробив владу фюрера необмеженою. Однією з головних турбот Гітлера було очищення німецької юридичної системи від євреїв. Практикуючі адвокати, правознавці, судді єврейського походження були звільнені.
