Судова система Німеччини була змінена стосовно особистих поглядів Гітлера про юридичну систему. Була відмінена виборність та незалежність суддів, усунутий інститут присяжних. Всі судді призначались нацистським міністром юстиції. Їх патріотичним обов'язком було прийняття судових рішень, виходячи з принципів нацистського світогляду. Роль прокурорів у судових процесах була підсилена, в той же час коли роль суддів та адвокатів послаблена. Судові процедури та вердикти на місцях знаходились під повним контролем місцевого керівництва або керівництва СС. Суди "Третього рейху" набули сумної слави внаслідок насильству та свавілля. У 1939 році було засновано особливий підрозділ Верховного суду, котрий здійснював подання позову в обхід судів нижчих інстанцій. До 1942 року зникла остання ознака незалежності суддів, коли стало стандартною процедурою визначати вихід справи до початку суду. Для захисту власного режиму Гітлер у 1942 році заснував Народний трибунал, що займався особливо небезпечними державними злочинами і став пародією на законність.
Агресивні цілі встановлення світового панування вимагали зосередження всіх матеріальних ресурсів країни, що могло бути досягнуто тільки шляхом безпосереднього втручання фашистської держави в економіку. У липні 1933 року була створена Генеральна рада німецької економіки з метою мілітарізації економіки "Третього рейху". Це був перший крок до встановлення тоталітарної форми правління у сфері економіки, що проіснувала з середини 30-х до середини 40-х років. Таємним законом від 21 травня 1935 року "Про імперську оборону" була заснована Рада імперської оборони і особливе відомство - Управління генерального уповноваження по військовій економіці. Німеччина використовувала на озброєння колосальні кошти. Кошти для цього витягалися шляхом експлуатації мільйонів людей, бесперервного зросту податків, використання фондів страхування по безробіттю, інвалідності та старості, примусових зборів. Дуже напруженим було становище в сільському господарстві, котре з метою підготовки до війни було поставлене під безроздільний контроль головного органу фашистської держави по регулюванню сільськогосподарського виробництва. Таким чином, мілітаризація народного господарства призвела до того, що значний зріст виробництва мав результатом не збільшення, а скорочення споживання. Економіка країни набувала все більш потворний характер. Виникла загроза економічної кризи небувалої сили.
Крім того фашистами була створена ціла низка органів задля контролю над населенням. Ось основні із них[22]:
Абвер - орган військової розвідки та контррозвідки нацистської Німеччини. Створений у 1919 році урядом буржуазної Веймарської республіки. З 1933 року Абвер знаходився у постійному конфлікті з нацистськими спецслужбами СД і Гестапо. У 1938 році Абвер був реорганізований в Управління розвідки та контррозвідки Верховного головнокомандуючого збройними силами Німеччини (ОКВ). Абвер повинен був забезпечити секретність військових приготувань Німеччини. Центральний апарат Абвера складався з 5-ти головних відділів:
1-й відділ займався організацією розвідки за кордоном;
2-й відділ керував організацією диверсійної діяльності за кордоном та в тилу військ супротивника.
3-й відділ Абвера очолював військову контррозвідку та вів політичний розшук у збройних силах і військовій промисловості Німеччини;
4-й відділ збирав розвідувальну інформацію шляхом вивчення іноземної преси, радіопередач і літератури, обробки даних;
5-й, Центральний, відділ Абвера займався адміністративними питаннями, вів архів і картотеку агентів Абвера.
Головне призначення цього органу - ведення підривної діяльності проти держав, які нацисти вважали ворожими.
Війська СС -- озброєні формування нацистської партії. Історія військ СС починається з 1933 року, коли Гітлер перейменував свою штабну охорону у "Полк особистої гвардії Адольф Гітлер", створивши з неї озброєне формування. На початку 1936 року есесівські частини були розділені на дві групи: "Частини підсилення СС" та загони "Мертва голова". Чисельний склад охоронних батальйонів у 1936 році збільшився до 35 тис. чоловік. В секретному наказі Гітлера уточнювалось що вони є постійним озброєним формуванням СС, створеним для "виконання спеціальних завдань поліцейського характеру". Зразу після опублікування цього наказу Гіммлер передивився організацію військ СС: він моторизував їх і створив нові частини протитанкової оборони, кулеметні та розвідувальні батальйони. Війська СС приймали участь в військових діях Німеччини. Всюди поява цих військ супроводжувалась жорстокими акціями
СА - штурмові загони, напіввійськові утворення нацистської партії, почали утворюватись в Німеччині з серпня 1921 року. Були знаряддям фізичної розправи з супротивниками нацистського режиму. Після приходу Гітлера до влади штурмові загони СА були перетворені в допоміжну поліцію, несли охорону в концентраційних таборах, здійснювали декотрі види військової та напіввійськової підготовки.
СД - нацистська секретна служба безпеки, розвідувальне управління СС. Утворена у 1934 році, спочатку з метою забезпечення безпеки Гітлера і нацистського керівництва. Органи СД займались дослідженням і підготовкою експертиз і матеріалів загального характеру - плани опозиційних партій та течій, сфери їх впливу, системи зв'язків і контактів, вплив окремих нелегальних організацій і таке інше.
Гестапо - тайна державна поліція "Третього рейху", призначена для боротьби з супротивниками нацистського режиму, що стала символом нацистського терору.
Внутрішня структура Гестапо налічувала п'ять відділів:
А - боротьба з супротивниками нацизму, здійснював заходи проти саботажу та заходи загальної безпеки;
В - нагляд за політичною діяльністю католицької та протестантської церков, релігійних сект, євреїв, франкмасонів та опозиційних течій молоді;
С - картотека, друк, складання досьє, а також превентивні арешти та слідкування;
D - справи окупованих територій;
Е - контррозвідка, боротьба зі шпигунством.
У боротьбі з супротивниками нацистського режиму Гестапо широко застосовувало катування над заарештованими. З кожним роком зростала кількість розстріляних заложників. По всій Німеччині та на окупованих нею територіях створювалась широка агентурна мережа з осіб, котрих вдалось зламати за допомогою фізичного та психологічного тиску, різних форм шантажу та загроз.
2.4 Економічна політика фашизму
Сутність економічних теорій фашизму зводиться до теоретичного виправдання економічної політики фашистських держав і формування ідеології фашизму. На формування цих теорій суттєво впливали ідеї Ф. Ліста і представників історичної школи в Німеччині, концепція солідаризму Л. Дюгі. Визначальними були також расова та геополітична доктрини фашизму. У кайзерівській Німеччині головним теоретиком територіальних зазіхань був прихильник географічного детермінізму Ф. Ратцель, який сформулював "основні закони просторового зростання держав". У нацистській Німеччині особистий радник Гітлера К. Хаусхофер проповідував теорію "справедливого розподілу життєвого простору" на користь "великої Німеччини" за рахунок поглинання європейських держав, знищення слов'янських народів і заселення їхніх земель "вищою німецькою расою". Фашистські теоретики вміло використовували праці видатних німецьких філософів — Ф. Гегеля, Ф. Ніцше, особливо ідеї сильної особистості та сильної влади.
Зазначені чинники, які зумовили розвиток фашистських економічних доктрин, покликали до життя переважно однорідні економічні та політичні теорії. Незалежно від конкретної країни всім подібним теоріям притаманні кілька спільних ознак:
· економічний націоналізм,
· економічна та політична експансія,
· соціальна демагогія,
· непримиренність до демократичного та робітничого руху.[23]
Одним з елементів економічних теорій фашизму є концепція "корпоративного ладу", спрямована на забезпечення умов класового миру, з одного боку, і мобілізацію матеріальних і фінансових ресурсів для підготовки до воєнних дій — з іншого. Було створено централізовану систему, багато в чому подібну до радянської, але із значно вищим технічним рівнем і мілітаризацією виробництва.
Економічна концепція німецького фашизму знайшла відображення також у теорії "третього шляху" -- головний шлях світового економічного й політичного розвитку лежить між соціалізмом і капіталізмом, а рух "третій шлях" визначається метою всієї нації, що має неекономічний зміст. Існування загальнонаціональної мети ліквідує соціальні суперечності всередині господарської системи націонал-соціалізму, побудованої за расовою ознакою.
Забезпечення економічної єдності німецької нації покладалося на систему терору, усунення з економічного життя країни представників неарійських рас, поширення фашистської ідеології, посилення економічних функцій держави та німецький різновид корпоративізму. У рамках союзів підприємців найбільші капіталісти повинні були відігравати роль "природних лідерів. Відсутність соціальних конфліктів всередині національного господарства, на думку фашистських ідеологів, створювала умови для світових геополітичних змін. У центрі німецької концепції світової економіки був принцип економічного націоналізму, що гарантує економічну самозабезпеченість Німеччини.
Ідеологи фашизму розуміли майбутній розвиток світової економіки як насильницьке формування замкнених господарських блоків, оточених протекціоністськими бар'єрами, що характеризуються расовою однорідністю населення. Економічні блоки повинні були створюватися за принципом концентрації сировинних і продовольчих зон навколо міцної індустріальної держави.
Обов'язковими елементами економічної концепції німецького фашизму були твердження про необхідність боротьби проти "відсоткового рабства", які спрямовувалися на відмову від репарацій та інших зобов'язань Німеччини згідно з Версальським договором. Причиною всіх суперечностей капіталізму проголошувався позичковий капітал, а в глобальному розумінні — уряди держав-переможниць у Першій світовій війні, які, за словами німецьких ідеологів, збирають гроші для своїх анонімних хазяїв на Уолл-Стріт, у Лондон-Сіті й Парижі.
Офіційною доктриною італійського фашизму була концепція "корпоративної держави", згідно з якою реалізувати загальнонаціональну мету повинна фашистська держава, яка спирається на систему корпорацій. Корпорація, що функціонує в економічній сфері, повинна відповідати певним вимогам і мати галузеву структуру та керівництво на чолі з представниками фашистської партії, асоціації підприємців і верхівки фашистських профспілок, а також виконувати рішення центрального корпоративного органу й мати примусовий всезагальний характер участі.
Економічна концепція іспанського фашизму дістала назву "національний синдикалізм"; принципово вона не відрізнялась від італійської.
В історії економічної думки фашизм був і залишається найбільш реакційним політичним напрямком, який відбивав інтереси найбільш агресивних і екстремістських сил.
фашизм війна політика
Висновок
Розкриваючи тему "Політична концепція фашизму" можна зробити наступний висновок: фашизм – це відкрита терористична диктатура, яка тримається на застосуванні насильства. Вона виникла реакційно після Другої світової війни як відповідь на сильну економічну кризу, в якій опинилося багато країн Європи. Можливо при наявності сильної влади при лише становленню фашизму можна б було зупинити цей рух .
Фашизм відкрито проповідує ідеї расизму, шовінізму, жорстких методів регулювання економіки. Зовнішня політика агресивна, направлена на розв'язування воєн і захоплення територій інших держав. У такій державі існує культ особи вождя. Фашизм має свої витоки у далекому минулому. Елементи фашизму ми бачимо в історії Римської Імперії, за часів Наполеона.
Велика проблема – це расизм. Основи якого складають положення про не фізичну і психологічну рівноцінність людських рас і про вирішальний вплив расових відмінностей на історію культури суспільства, про розділення людей на вищі і нижчі раси, з яких перші, – це єдині творці цивілізації, покликані до панування, а другі приречені на експлуатацію.
Основними причинами того що саме фашизм розв'язав Другу світову війну було реваншистські почуття народів Німеччини та Італії, а також можливість реалізації економічних планів цих країн лише шляхом ведення завойовницьких воєн.
В даний час фашизм в його класичній формі ніде не існує. Проте елементи фашистської ідеології можна побачити в політиці багатьох правих рухів. Тому існує можливість відновлення фашистських режимів в країнах "третього світу". Щоб не допустити цього міжнародна спільнота повинна жорстко контролювати появу таких рухів і унеможливлювати їх прихід до влади.
Використані джерела
1. Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина. Київ. МАУП, 2003. — 424 с.
2. Борозняк А.И. Историки ФРГ о нацизме//Новая и новейшая история. 1997 г., №1. 135 с.
3. БСЭ, т.27, Москва, Наука, 1981 г., 911 с.
4. Галкин А.А. Потребность в фашизме возникает в кризисной ситуации//Диалог, 1992 г., № 8-10, 86 с. 5. Галкин А.А. Фашистский идейный синдром: генезис германского варианта// Вопросы философии, 1988 р., №11. 153 с.
6. Желев Ш. Фашизм//Преподавание истории в школе, 2000 г., №10, 55 с.
7. Жидков О.А., Крашенинниковая Н.А. "История государства и права зарубежных стран" Москва. "Норма-Инфра-М" , 1998 г., 541 с. 8. История фашизма в Западной Европе. Москва. Наука, 1987 р., 609 с. 9. Кин Ц.И. Начало итальянского фашизма: Бенито Муссолини, социально- психологический портрет//Вопросы философии, 1988 г., №11, 153 с.
10. Кола Д. Артикуляции политики, ч. III. Политическая социология. Москва, "Норма-Инфра-М", 2001 г., 523 с.
11. Колодій А. Політологія: Друге видання перероблене і доповнене. Київ. Ельга, 2003 р., 664 с.
12. Милза П. Что такое фашизм? Москва, Полис, 1995 г., 328 с.
13. Пленков О. Ю. Феномен фашизма: некоторые аспекты интерпретации//Обществознание в школе. 1999. №1. 64 с.
14. Політологія. Підручник. За редакцією О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка, Київ, Академія, 2002 р., 528 с.
15. Рудич Ф. М. Політологія: Підручник. Київ, Либідь, 2006 р., 460 с.
16..Сазонова Н.И. Политология, Харьков, Фолио, 2001 г., 812 с.
16. Тарасов А. Бритоголовые. Москва, Дружба народов, 2000 г., 210 с.
17. Фромм Э. Психология нацизма. Тайна порока или душа просит грязи. Составитель Е.В. Медреш – Харьков, ИКФ "Гриф", 1995 г., 460 с.
18. Хейвуд Э. Политология: Учебник. Москва. Юнити, 2005 р., 525 с.
19. Шведа Ю.Р. Теорія політичних партій і партійних систем. Київ, Юрист, 1999 р., 630 с.
19. Шевченко О.О. "Історія держави та права зарубіжних країн". Київ. "Вентурі", 1994 р., 304 с.
20. Штанько В.І,. Чорна Н.В, Авксентьева Т.Г.,. Тіхонова Л.А. Політологія, Киів, Фирма С, 2007, 468 с.
21. Еко У. Вечный фашизм. Москва, Наука, 1984 г., 362с.
Размещено на .ru
[1]Рудич Ф. М. Політологія: Підручник. Київ, Либідь, 2006 р., с.196
[2] Кин Ц.И. Начало итальянского фашизма: Бенито Муссолини, социально- психологический портрет. Вопросы философии, 1988 г. №11, с.121-122
[3] Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина. Київ. МАУП, 2003. с 87
[4] Галкин А.А. «Потребность в фашизме возникает в кризисной ситуации».// Диалог, 1992 г., № 8-10, с. 21
[5] Політологія. Підручник. За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка, Київ, Академія, 2002 р., с 354
[6] Шевченко О.О. "Історія держави та права зарубіжних країн". Київ. "Вентурі", 1994 р., с. 232
[7] История фашизма в Западной Европе. Москва. Наука, 1987 р., с 381
[8] Політологія. Підручник. За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка, Київ, Либидь, 2002 р., 528с,
[9] Тарасов А. Бритоголовые. Дружба народов, 2000 №2,с.142
[10] Тарасов А. Бритоголовые. Дружба народов, 2000 №2,с.142
[11] БСЭ, т.27, с. 895
[12] Милза П. Что такое фашизм?// Полис, 1995 №2, с.156.
[13] Борозняк А.И. Историки ФРГ о нацизме // Новая и новейшая история. 1997. №1.
[14] Милза П. Что такое фашизм? Полис, 1995 №2, с.157.
[15] Фромм Э. Психология нацизма. Тайна порока или душа просит грязи. Составитель Е.В. Медреш – Харьков, ИКФ «Гриф», 1995 г., с.181
[16] Желев Ш. Фашизм. Преподавание истории в школе, 2000 г., №10, с.25
[17] Пленков О.Ю. Феномен фашизма: некоторые аспекты интерпретации//Обществознание в школе. 1999. №1. с. 3-4.
[18] Кола Д. Артикуляции политики, ч. III. Политическая социология. М. Издательство «Весь мир», «ИНФРА-М», 2001 г., с.259
[19] Галкин А.А. Фашистский идейный синдром: генезис германского варианта. Вопросы философии, 1988 №11, с.130-131
[20] Галкин А.А. Фашистский идейный синдром: генезис германского варианта. Вопросы философии, 1988 №11, с.132
[21] Сазонова Н.И. Политология, Харьков, Фолио, 2001 г., с 442
[22] История фашизма в Западной Европе. Москва. Наука, 1987 р., с. 579
[23] Милза П. Что такое фашизм? Москва, Полис, 1995 г., с. 262
