Не випадковою й не марною виявилася ідея європейської орієнтації України. І тут Хвильовий може бути для нас досить повчальний, схиляючи нас до засвоєння не зовнішніх форм європейського життя, іноді розкладницького й минущого, а вічної культурної й інтелектуальної спадщини, духу творчості, цивільної свідомості й усього того, що зараз називається цивільним суспільством. І немає необхідності доводити, наскільки актуальне застереження Хвильового від «малоросійства» і «хохляцтва», від загіпнотизованості «московським диригентом», від інерції багатовікового самовдоволеного й агресивного рабства.
А як бути з «азіятським ренесансом»? Він відбувався й відбувається, хоча й не зовсім у тих формах, які представлялися Хвильовому. Але почасти — і в них. Хіба не підтвердилася його думка про те, що енергія революційного руху загасає в Європі, а з більшою чинністю спалахує в Азії? І що комуністичні ідеї будуть перемагати в Азії? Так і відбулося в ХХ ст., особливо в другій його половині. Тільки до Азії потрібно додати ще Африку й Латинську Америку. І хоча комуністичний експеримент у багатьох країнах Азії й Африки провалився, але він дав потужний імпульс національно-визвольному руху на цих континентах.
А як з місією України, її чільною роллю в цьому русі? По зрозумілих причинах вона цю роль не змогла зіграти, оскільки й сама вона, Україна, тоді була подавлена як суб'єкт світової політики.
2. Історичні та геополітичні погляди Ю.Липи (1900-1944)
Юрій Іванович Липа — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, один з визначних ідеологів українського націоналізму.
Юрій Липа зробив свій внесок до національної скарбниці як філософ, громадський діяч, лікар, письменник, публіцист, поет, драматург, політолог, літературознавець, історик, активний учасник національно-визвольного руху.
Батьком Юрія був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа — комісар Одеси від Центральної Ради (1917), міністр культів і віросповідань Директорії УНР та автор проекту її першої Конституції (1918), міністр здоров'я уряду УНР в екзилі (1921).
Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії № 4 Одеси. Тут же вступив до Новоросійського університету в Одесі.
У 1917 р. Ю.Липа робить свої перші кроки на літературній ниві — він є редактором часопису «Вісник Одеси», пише свої перші брошури: «Союз визволення України» (історія і діяльність), «Королівство Київське за проектом Бісмарка», «Носіть свої відзнаки», «Гетьман Іван Мазепа», які побачили світ у заснованому батьком видавництві «Народний стяг». Тоді ж, з огляду на загрозу більшовицького перевороту в м. Одесі, вступає до лав організованої полковником І.Луценком та підполковником В.Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь. Пізніше вступив до куреня Морської піхоти Збройних сил УНР, бере участь у січневих боях з більшовиками на вулицях Одеси [3, 151].
Після вступу у місто союзних німецько-австрійських та українських частин Ю. Липа стає заступником командира одеської «Січі» В.Яніва. В той час він редагує українську щоденну газету, видає останню, написану в Одесі, книжку «Табори полонених українців».
Вступивши 1922 р. до Познанського університету на медичний факультет, він не полишає громадсько-політичної діяльності. Зі студентів, колишніх вояків армій УНР і ЗУНР, за почином Ю.Липи утворюється таємне товариство, корпорація «Чорноморе», де Ю.Липа обіймає посаду ідеологічного референта. В умовах бездержав'я українські емігранти, очолені Ю.Липою, намагалися не лише зберегти своє національне обличчя, але й думали про майбуття України.
Разом з цим Ю.Липа плідно працює на літературній ниві, здебільшого з суспільно-політичної тематики. В численних виданнях з'являється друком перша поетична збірка Ю.Липи «Світлість», одразу помічена критиками, які пророкували авторові велике майбутнє [3, 154].
По закінченні університету 1929 р. разом з Є. Маланюком Ю.Липа стає натхненником і організатором літературної групи «Танк». Друкувався в альманасі «Сонцецвіт».
Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, орієнтація на Європу, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю — ось основні гасла і принципи, за якими творили молоді письменники. Пройнята цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з'являється 1931 р. друга збірка поезій Ю.Липи з такою характерною назвою — «Суворість».
На шпальтах «Вісника» друкуються його літературознавчі статті: «Розмова з порожнечею», «Розмова з минулим», «Совіцькі фільми», «Розмова з наукою», «Організація почуття», «Боротьба з янголом», «Розмова з Заходом», «Селянський король», «Сатриз Мапіпз», «Провідництво письменства», «Батько дефетистів», «Сіре, жовте і червоне», в яких він дає оцінку українській літературі та визначає головні напрямки її розвитку в майбутньому [3, 158].
У Варшаві в 1934 р. вийшов друком роман Ю.Липи «Козаки в Московії». Наступного року він познайомив читача зі збіркою літературознавчих есе під назвою «Бій за українську літературу». Ю.Липі вдалося досягти дивовижної цілісності у виявленні цінностей української культури та накреслити у глобальному плані проблеми і завдання, які стоять перед нею у майбутньому як перед культурою незалежної України — перлини світової цивілізації.
У 1936 р. Ю.Липа видав три томи новел «Нотатник» на тему національно-визвольних змагань 1917-21 років, а також дві політичні праці — «Українська доба» й «Українська раса», в яких проаналізував політичні доктрини Європи XX століття.
Найповніше ідейно-філософські погляди Ю.Липи розкриті в його «всеукраїнській трилогії» — «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940) та «Розподіл Росії» (1941). В цих працях Ю.Липа виступає як теоретик сучасної української геополітики.
У вкрай несприятливий час воєнного лихоліття Юрій Липа разом із Левом Биковським та Іваном Шовгенівим 1940 року утворюють у Варшаві Український Чорноморський інститут — науково-дослідну установу вивчення політичних і економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття незалежності. Протягом 1940—1942 років ними було видано 40 актуальних праць. Мрією вчених було після відновлення Української держави перенести Український Чорноморський інститут до Одеси, щоб він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. 3 цією метою Юрій Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок. Проте війна не дала змоги довершити задумане [3, 169].
Постать Ю.Липи була настільки значущою, що 1943 р. його діяльність помітили у вищому державному проводі фашистської Німеччини. За наказом Гітлера Ю.Липу було перепроваджено до Берліна, тому що, на думку правителів Німеччини, він був найбільшим українським ідеологом-державником. Йому було запропоновано очолити маріонетковий уряд України. Однак Ю.Липа з гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим…
Помітили його і радянці, з лабет яких вирватись мислителю не поталанило. На світанку 20 серпня 1944 р. Ю.Липу було по-звірячому замордовано в с. Бунів Яворівського району, що на Львівщині.
поетична збірка “Світлість”
збірка поезій “Суворість” (1931)
роман “Козаки в Московії” (1934)
три томи новел “Нотатник” (1936)
“Українська доба”
“Українська раса”
“Чорно-морська доктрина” (1940)
“Розподіл Росії” (1941)
Геополітичні орієнтири нової України
Юрій Липа напередодні Другої світової війни видав працю «Призначення України», в якій всебічно обґрунтував «чорноморську доктрину», а згодом, у 1940р. у Варшаві вийшло друком ще одне геополітичне дослідження Ю.Липи під недвозначною назвою «Чорноморська доктрина», в якому ще більш глибоко визначалися перспективи України як лідера країн басейну Чорного моря.
Ю.Липа був одним з не багатьох дослідників, котрі вважали, що основною віссю для України має бути не Схід-Захід, а Південь-Північ. «Річна мережа, - писав він, - формує єдність території, її торгівлі, влади, звичаїв, врешті мови і релігії» [9,52]
Ю.Липа вважав, що вісі „Північ-Південь" дотримувалися ще київські князі, зокрема Ярослав Мудрий, намагаючись побудувати свою державу «від моря до моря». Цей же напрям був визначальним за часів Литовсько-Руської держави, а трохи пізніше, «успіх революції Богдана Хмельницького, правдоподібно, був уможливлений підтримкою османів», цебто «опертям на південь». Геополітична вісь України Південь-Північ дає ключ до розуміння орієнтації її життєвих інтересів. Можливо, і нині опора на південні країни спроможна допомогти Україні вирватися з економічної залежності від Росії?
У своїй книзі «Призначення України» Ю.Липа прагнув синтезувати національну ідею, визначивши її місце в світі, в історії світової цивілізації. Вже назвою своєю ця праця спонукає до творчих пошуків. Її автор ламає традиційні уявлення про українську націю. Можна не погоджуватися з цими ідеями, але нехтувати не можна. Юрій Липа робить лаконічний висновок: «Отже, треба бути, ставати самим собою» [9,248].
Шукаючи відповіді на питання про сучасні йому ідеї українців, Ю.Липа розглядає «український соціалізм», «український націоналізм», «відрухи і традиції». Він показує наслідки розповсюдження в Україні «безжалісної доктрини ленінізму», зазначає, що «збочення марксизму полягає у впровадженні на перше місце ненависті» [9,213]. Повстання українського націоналізму він пов'язує з іменами Богдана Хмельницького і Дмитра Донцова. Водночас, Ю.Липа критикує нетерпеливість українців у шуканні себе і своїх традицій, що тягне їх до «ворожбитства», розуміння історії «як мальовничого запального ентузіазму, як наскоку, з пізнішою заплатою за це безтурботним життям, своєрідною посадою», пропаговані в цій атмосфері чужинецькі гасла «не найкращих взірців». Їм протиставляється традиціоналізм. «Новітній державний традиціоналізм українців, або, скоріш, легітимізм, може мати в майбутньому велике значення. Все залежить від того, як довго можуть носії державності всупереч усьому чинити так, як би ця державність існувала далі» [9,214-215].
