Важливою складовою пропагандистської кампанії Лукашенка став курс на загострення відносин з країнами Заходу. У своєму виступі перед ветеранами 8 травня 2001 р. Лукашенко порівняв політику західних держав стосовно Бєларусі з агресією фашистської Німеччини. Підсилилися обвинувачення на адресу Консультативно-спостережної групи ОБСЄ. Участилися шпигунські історії. У суспільну свідомість наполегливо вколочували думку: Білорусь оточили самі вороги, вона у стані війни, оголошеної Заходом, а всі супротивники Лукашенко - спадкоємці фашистів, п'ята колона, "зрадники". Крім того, штучний конфлікт із Заходом мав на меті завдати превентивного удару можливій реакції світового співтовариства. Міністерство іноземних справ зобов’язали нейтралізовувати "можливість провокацій щодо волевиявлення білоруського народу". Лукашенко махнув рукою на міжнародну легітимізацію президентських виборів. Про це свідчить, зокрема, штучне затягування із запрошенням міжнародних спостерігачів з головної структури ОБСЄ за спостереженням за виборами. Масована пропагандистська кампанія, підсилена практикою репресій та залякування, була покликана нав’язати населенню стереотип: за будь-яких умов, але переможе Лукашенко. Так, у своїй промові на Всебілоруських народних зборах президент багато уваги приділив критиці влади, нездатної "захистити себе", на прикладі дій С.Милошевича і В.Кебича (колишній прем'єр Білорусі, кандидат від "партії влади" на виборах 1994 р., програв Лукашенкові), які, погодившись з волею народу, висловленою на виборах, уступили свої повноваження переможцям. Глава Білорусі заявив, що не вдасться до їхніх помилки і владу не віддасть.
3. Політичний портрет діючого президента Республіки Білорусь
У своїх діях О.Лукашенко не зважав на рамки чинних законодавчих положень. Так, протягом 1995 року Конституційний суд РБ цілком або частково скасував 18 президентських указів. Навіть рішення КС не зупинили О.Лукашенка, у відповідь він видав розпорядження про безумовне виконання скасованих Конституційним судом указів "до внесення змін у законодавство".
Характер ставлення білоруського президента до проблем дотримання законності та демократичних процедур яскраво характеризує його фраза: "Та хіба я дивитимуся на якісь закони, якщо поруч страждає людина? У мене чверть території сьогодні у чорнобильському бруді – а я буду з якоюсь демократією гратися?".
Особливо багата прикладами історія стосунків О.Лукашенка із засобами масової інформації. Він вдавався до цензури ЗМІ, припинив мовлення низки радіостанцій. За допомогою політики батога і пряника білоруський президент фактично зробив білоруські ЗМІ досить слухняною й ефективною частиною своєї державної машини.
Білоруський президент є ініціатором підписання договорів про створення митного і платіжного союзів (6.01.95), Співтовариства (02.04.96) і Союзу (02.04.97) Білорусі та Росії. У січні 2000 року О.Лукашенко обмінявся ратифікаційними грамотами Договору про створення союзної держави з тоді ще в.о. президента РФ В.Путіним. Щоправда, уперше О.Лукашенко відкрито назвав свою політику проросійською тільки 23 березня 1998 року у виступі перед членами Кабміну та представниками білоруського політичного істеблішменту. Своєрідною нагородою для О.Лукашенка стало обрання його 26 січня 2000 року, на установчому засіданні Вищої Державної Ради Союзної держави, головою Вищої Державної Ради.
Як свідчать останні події, Москва активно співпрацює з О.Лукашенком. Тісні зв'язки підтримують багато підприємств в обох країнах. Можна уявити, що одна з вигод Росії полягає у виникненні можливості більш сильнішого тиску на Україну, а також у бажанні мати значно ширший вихід в Європу в умовах просування НАТО на Схід.
О.Лукашенко взагалі вважає, що найкращий шлях українсько-білоруських відносин розвитку – об'єднання трьох слов'янських країн у союзну державу.
Значну роль в успіху О.Лукашенка відіграють ірраціональні чинники суспільної свідомості. У країні немає повноцінної соціальної бази для формування партій і груп інтересів. У суспільстві, де близько 80% власності належить державі, кількість власників мізерна. Значна частина населення люмпенізована. Суспільство не структуроване і не диференційоване в соціально-політичному плані. Соціальні прошарки і групи із своїми специфічними інтересами тільки починають складатися.
Білоруси, на думку багатьох дослідників, найбільш "радянський" народ. Переважно це стосується проблеми національної самосвідомості.
Боротьба з ворогами, публічне їхнє викриття, штучне провокування суспільної конфронтації, свідоме нагнітання напруженості, доведення політичної боротьби до ступеня психологічної війни, створення ситуацій, що межують з уведенням надзвичайного стану стали улюбленою справою О.Лукашенка, складовою частиною його іміджу, способом його політичного виживання. Якось Голова Верховної Ради 13-го скликання С.Шарецкий назвав його "патологічним революціонером".
О.Лукашенку надзвичайно вдало підійшов образ "людини з народу", "народного президента". Він висловлював те, про що люди говорили у своєму буденному житті на кухнях чи стоячи в чергах. Усім виглядом, культурою, вимовою з недосконалими стилістичними зворотами, натиском, демонстрованою рішучістю змінити все на краще, щирістю, поєднаною з цинізмом, що виглядав природно і правдиво, О. Лукашенко виявився найближчим і найзрозумілішим простому народові. Він чудово зіграв роль жертви, що страждає за народ. А білоруське суспільство виявилося не тільки готовим, а й очікувало на прихід такого народного оборонця, "твердої руки".
У державне мислення він привніс методи, притаманні рівню "директора радгоспу", що нерідко ставить у незручне становище багатьох керівників країн. Але сьогодні в республіці ніхто не може порівнятися з ним у популярності, що дає йому можливість почуватися упевнено і робити те на що мало хто зважився б, встановлення, по суті, режиму особистої влади з вибудовуванням наджорсткої її вертикалі.
У даному разі народ виступає заручником політики О.Лукашенка, а з іншого боку, – інструментом, за допомогою якого він вершить справи в державі (до того ж без чіткого програмного забезпечення). Таким чином, інститути влади переважно беруть участь у проведенні політики, що він її пропонує і яка має переважно ситуативний характер. В цілому О.Лукашенко належить до тієї групи діячів, які "зробили себе самі" і реалізуються за типом "диктатора".
О.Лукашенко прагнув досягти такого стану, коли б над ним ніхто не міг би домінувати, і він його досяг. Потреба у владі сформувалася у нього як компенсаторна і пов'язана з травматичною самооцінкою, яку можна вважати заниженою. Отой із дитячих років тиск оточення, сформована у зв'язку з цим невдоволеність собою були внутрішньою рушійною силою гартування волі до характеру.І як тільки трапилася нагода, він повною мірою використав ситуацію, вгадавши напрямок, у якому необхідно було діяти для свого самоствердження, вгадавши панівні настрої суспільства, яке його підтримало.
Кожною своєю перемогою, хоч би як вона досягалася (визнати власну помилку для нього є нестерпним), він постійно доводив собі та іншим, що чогось вартий. І коли чогось досягав, виникала необхідність у подоланні нових перепон, щоб упевнитися у власній значущості (цьому феномену слугує і наявність величезного апарату особистої охорони, яка за деякими оцінками сягає чотирьох тисяч чоловік – як у президента США). Про це свідчить і дещо екстравагантна поведінка, несподівані повороти у політиці тощо.
І неповноцінність, і внутрішню уразливість та чутливість у О.Лукашенко компенсує відчуттям власної вищості, демонстрацією патерналізму ("Мы, президенты...", "За мной стоят 11 млн., за них я отвечаю..."), – тобто програванням ролі батька для тих, хто залежний від нього, включаючи й громадян республіки.
Численні дослідження дозволяє вважати білоруського президента одним з популярних в Росії політиків (рівень впізнавання - 96%). Загалом він оцінюється негативно, але, проте, серед респондентів 18% були його повними прихильниками, а 71% змогли виділити серед його особистісних якостей позитивні характеристики. Головну увагу респонденти приділили його політичним і діловим якостям: 25% серед "прихильників" ("Подобається, що він прагне союзу Білорусії і Росії, що веде до відродження велич Росії і об'єднання двох дружніх слов'янських народів. Будуть стерті кордони і поліпшиться економічна ситуація") і 46% серед "противників" ("Не подобається, що він переслідує журналістів, оскільки цим він обмежує свободу слова. Також не подобається його небажання добровільно скласти свої повноваження, оскільки таким чином він використовує антидемократичні методи"). Менш за все опитані звертали увагу на його тілесні характеристики. Загалом позитивно оцінювалися психологічні ("Правдивість, відвертість, прямолінійність, жорсткість") - 23% і тілесні характеристики ("Вуси. Мені подобаються вусаті чоловіки"), негативно - зовнішність ("Зовнішній вигляд викликає огиду") і моральні якості ("Самовдоволення, самовпевненість").
Амбівалентність і невизначеність раціональних оцінок привабливості Лукашенка підкреслює наявність серед мотивів, що приписуються йому, як прагнення зробити справу (33%), так і мотиву, який концептуалізований як влада заради влади (29%). Тільки 68% процентів опитаних упевнено заявили, що не стануть голосувати за нього на виборах. Враховуючи те, що дослідження проводилося в Росії, цей показник, а також наявність 11%, готових голосувати за нього, примушує зробити висновок про те, що на раціональному рівні привабливість цього президента має все-таки досить високі показники, особливо для "чужого" політика.
Лукашенко однозначно оцінюється як сильний політик, причому показники можна назвати просто вражаючими: 47 проти 6% серед "прихильників" і 32 проти 3% серед "противників".
Схожа картина і в оцінках за шкалою активність – пасивність: 77-23% серед "прихильників" і 61-5% серед "противників". Таким чином, на фоні певної невизначеності оцінок привабливості президент Білорусії сприймається як безсумнівно сильний і активний політик.
На несвідомому рівні показники привабливості Лукашенка мають високі значення. Він асоціюється з привабливими тваринами - білий ведмідь, орел - (35%), основними (68%), теплими (47%) і яскравими (42%) кольорами, природними - бузок, морський бриз - (62%) і здоровими - свіже молоко, польові квіти - (57%) запахами. Цікавою особливістю є те, що переважають асоціації з сільськими запахами - сіно, гній - (43%).
Сила президента Лукашенка не сприймається на несвідомому рівні так само виразно, як на раціональному, хоч все ж її показники - ведмеді, вовки - (35%) вищі, ніж показники слабості - тарган, ховрах - (30%). Цей політик сприймається як особистість великого масштабу - лось, лев, зубр - (47%), досить мужній (41%). Цій тенденції суперечить лише переважання асоціацій зі світлими кольорами (37%).
49% респондентів на несвідомому рівні високо оцінюють активність президента Білорусії, але при цьому 60% сприймають його як неагресивного. Примітно, що 30% респондентів порівнювали цього президента з тваринами, що виконують роль жертви (заєць, кролик).
Важливою особливістю сприйняття образу Лукашенка є дисонанс раціональних і несвідомих оцінок. На несвідомому рівні він виглядає привабливо, в той час як на раціональному переважають негативні оцінки. Показники сили і активності на несвідомому рівні набагато нижчі, ніж на раціональному. Причому, за шкалою активність – пасивність багато найважливіших показників мають вже негативні значення.
У О.Лукашенка спостерігається величезна потреба у контролі над подіями та людьми, завдяки чому з'являється вкрай необхідне та важливе для нього почуття задоволення, рівноваги обох сутностей "Я": внутрішнього – реального і зовнішнього – гіпертрофованого. Разом з тим проглядається й потреба у схваленні, бажання одержати підтримку від громадян, що поєднується з відчуттям неусвідомленої тривоги.
Навіть поверховий семантичний аналіз вказує на велику значущість цього чинника, оскільки завдяки йому влада О.Лукашенка, хоч би в який спосіб він її реалізовував, може мати легітимний характер. У цьому він впевнений і тому багаторазово порушував Конституцію.
Засобом творення необхідної соціально-політичної ситуації в республіці є "конструювання ворогів". Неодноразово пробували провадити заходи, пов'язані з пошуком тих, хто намагався вчинити замах (і ЦРУ також), витискуванням опозиційних лідерів за межі республіки, боротьбою з представниками ЗМІ чи вказівкою на віртуальну їхню присутність (щось на зразок "Я знаю, хто за цим...") тощо. У цьому криється прихований острах перед можливою агресією, що є цінним маркером у визначенні його поведінкових стратегій.
В цілому він демонструє домінуючу авторитарну позицію, в зв'язку з чим йому важко (чи й неможливо) змінити власні стереотипи спілкування з людьми, а це надзвичайно важливо для нього для збереження незмінності "Я". Така поведінка у своїй основі є маніпулятивною бо демонструє громадянам міцність позиції, виконання ролі "справжнього мужика" – ця роль, до речі, найулюбленіша.
Для посилення владних рис О. Лукашенко вдається до відповідних стереотипів поведінки, характерних для "справжніх" у суспільній думці.
Він багато працює, виступає на мітингах, з презирством ставиться до своїх супротивників, робить усе, щоб вони не заважали йому на політичній сцені, зважується на вчинки, які нібито характерні сильній особистості, вживає не зовсім цензурні слова, а невербальна поведінка включає жести та пози тіла, які трактуються як агресивні – стрімкість ходи, підвищений тон розмови, відповідна міміка, тощо. Безсумнівно, така форма зовнішнього виразу, окрім розрахунку, має ще й глибоко компенсаторну природу.
У нього немає близьких друзів, нормальної сім'ї, а є одна мета -- влада. Він постійно демонструє, що влада для нього – інструмент. Але його амбіції сягають далі, ніж керувати Білоруссю. І він завжди шукатиме варіанти для підтримки свого гіпертрофованого, або уявного "Я", що сприятиме відновленню внутрішньої рівноваги і хоч якось урівноважуватиме його діяльну натуру.
Висновки
Зараз у Білорусі є відчуття, що ситуація може швидко змінюватися. Немає визначеності у відносинах із Росією, з Європою, яка дедалі жорсткіше ставиться до Білорусі. Більш близька кампанія дає менше часу для можливого розігрування якихсь альтернативних політичних проектів, для можливості впливати на позицію Лукашенка під час тих самих переговорів із Росією. Протягом останніх чотирьох років всі відносини Білорусі з Росією спираються на визначення моделі можливої інтеграції. Інтеграція, звичайно ж, абсолютно не вигідна ні білоруському народу, ні політичній еліті, але процес уже запущений. Як модель співробітництва висувають, умовно кажучи, модель Європейського Союзу, модель входження до складу Росії, модель єдиного митного й економічного простору. Звісна річ, що позиція Росії досить жорстка, спрямована на те, щоб максимально виграти в цій ситуації: отримати у власність певні білоруські підприємства, одержати довгостроково лояльний і підпорядкований собі уряд Білорусі. Це не в інтересах місцевої еліти, оскільки це замах на її владу, на контроль над ситуацією. Те, що пропонує Білорусь, — фактично рівноправна співпраця, — неприйнятне для Росії, оскільки Росія не мислить у категоріях рівноправності: в нас може бути тільки статус молодшого партнера, адже в них економічний потенціал набагато вищий, чисельність населення не порівнянна з білоруськими десятьма мільйонами. Однак з огляду на те, що Білорусь зараз уже перебуває в абсолютній політичній ізоляції, єдиним партнером, із яким вона може вести більш-менш конкретні переговори, залишається Росія. Ясно, що офіційні результати голосування 19 березня 2006 року, швидше за все, не розходяться з реальними. На жаль, шансів виграти вибори громадянину Нелукашенку в Білорусі фактично немає. "І всі претенденти про це знають, - зазначає Олег Новиков, оглядач газети "Наша нiва", - зважаючи як на високий рейтинг Лукашенка (понад 50% згідно з більшістю опитувань, враховуючи незалежні), так і на адміністративний ресурс, що дозволяє накинути ще в 30—40% до "соціологічних" цифр. Передбачуваний кінцевий результат неважко завбачити вже тепер. Однак опоненти нинішньої влади знають і те, що Лукашенко не стільки бажає, скільки зобов’язаний отримати такий надхмарний результат і є його заручником. Отримання приблизно 53,5% в першому турі — небувалий тріумф у будь-якій іншій країні — для білоруського режиму стало б рівносильне зреченню від престолу. А тому опоненти Лукашенка логічно пов’язують надії з наростаючим тиском на країну ззовні вкупі з подальшою політичною поляризацією суспільства — наслідком проведеної владою політики самоізоляції та проявів явного маразму. Також ясно, що після поразки опозиції 19 березня 2006 року не буде римейком 2001 року, коли тогочасний "батько білоруської демократії" Володимир Гончарик, зазнавши фіаско, автоматично пішов із політики. Лукашенко, Козулін і Мілінкевич залишаться в грі, формуючи нову конфігурацію білоруської політичної сцени. Гайдукевич, який відіграє роль технічної похибки кандидата влади, швидше за все, й надалі залишиться гутаперчевим статистом.
Олександр Лукашенко подає себе як деміург, спершу приречений на успіх, якому за великими вчинками ніколи панькатися з карликами. Немає сумніву, що у чергових виборах білоруський диктатор Олександр Лукашенко знову "виборе" собі право називатися президентом Білорусі. Тож дійсно можна зробити висновок про те, що режим О.Лукашенка є авторитарним.
Очевидність політики абсурду лукашенківського режиму вже давно є ясною для усього демократичного світу, але внаслідок використання свого найбільшого важелю впливу – адміністративного ресурсу та прямого залякування населення країни, "король", хоча й голий, знову має усі шанси видерся на трон і багатостраждальна Білорусь на роки знову опиниться у мороці тоталітарного правління. Можливо, позитивним є лише одне – після заходу зірки югославського правителя Слободана Мілошевича Лукашенко залишається останнім диктатором у Європі.
Список використаної літератури:
1. Crazy prezident. // Московский Комсомолець. – 6 августа. – 2002.
2. Всеобщая история государства и права: Учебник/Под ред. проф. К.И.Батыра. – М.: Юрист.. 1998.
3. Дети патриотов. // Московский комсомолець. – 30 октября. – 2001.
4. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Изд. 2-е, под общ. ред. В.С.Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФА М – НОРМА, 1997.
5. Кипиани В. Джинсовая революция переносится на сегодня. // Украинская правда. – 2006. – 20 сентября.
6. Пазьняк З. Політика – це мистецтво не слухати дурнів. // Універсам. – травень 1998.
7. Карбалевич В. Президентські вибори в Білорусі. // Політична думка. – № 1. – 2002.
8. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт. В.К. Гіжевський, В.В. Головченко та ін. – К.: Хрінком Інтер, 20002.
9. Почему Александр Лукашенко не пьет. // Комсомольская правда. – 6 февраля. – 2003.
10.Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004.
11. Зорин В. Сприйняття образів Путіна, Кучми і Лукашенка. // Російський журнал. – 2 листопада. – 2001.
12.Убийство с целью похищения. // Новая газета – 6 марта. – 2003
13. Гринкевич О. Феномен Олександра Лукашенка (політична біографія Президента Білорусі). // Політична думка. – № 2. – 2000.
14. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. Посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1994.
15.Шляхтун П.П. Політологія ( теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 1996.
