Широке поширення теологічна теорія одержала в часи феодалізму, однак і тепер ця концепція репрезентує офіційну доктрину Ватикану, а також деяких мусульманських країн Сходу.
Патріархальна теорія, за якою держава уподібнюється до великої сім’ї, яку, як батько (латинською - pater), очолює правитель.
Теорія була широко поширена у Древній Греції і рабовласницькому Римі, пізніше відродилась у період середньовічного абсолютизму. Біля її витоків стояв Аристотель, який розглядав державу як природну форму людського життя, поза якою існування людини неможливе. Будучи істотами суспільними, люди прагнуть до об’єднання та створення патріархальної сім’ї. Збільшення числа таких сімей, гуртування їх у роди призводять до утворення держави. Саме тому Аристотель стверджував, що державна влада є продовженням батьківської влади.
Патріархальна теорія була зручна для обґрунтування монархічної форми правління, оскільки влада монарха розглядалась як природне продовження влади батька (патріарха), що піклується про членів своєї родини і забезпечує їхню слухняність.
Договірна теорія, за якою держава виникла в результаті угоди між людьми, також сягає глибини століть. Ще у Древній Греції софісти вважали, що держава виникла в результаті договірного об’єднання людей з метою забезпечення справедливості. Але якщо у поглядах грецьких філософів ця теорія лише зароджується, то у працях блискучої плеяди мислителів XVII-XVIII ст. Г.Гроція, Т.Гобса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо та інших вона одержала повний свій розвиток.
Її прихильники виходили з того, що державі передує природний стан людини, який вони характеризували по-різному. Джон Локк вважав, що додержавний період – це „золотий вік”, у якому люди володіють усіма природними правами та свободами. Для Гобса – це стан «війни всіх проти всіх». Потім заради миру і добробуту укладається суспільний договір між кожним членом суспільства і створюваною державою, за яким люди передають частину своїх прав державній владі і беруть зобов’язання підкорятися їй, а держава зобов’язується охороняти невідчужувані права людини: право власності, волю, безпеку. „Угода людей, – на думку Руссо, – основа законної влади”[7]. Суверенітет належить народу в цілому, а правителі – це лише уповноважені народу, які зобов’язані звітувати перед ним і змінюватися за його волею. Якщо ж умови угоди порушуються, то народ отримує право на революцію.
Теорія насильства, прихильники якої стверджують, що держава виникла в результаті завоювання слабких і беззахисних племен сильнішими та організованішими. Яскравими представниками теорії були Л. Гумплович та К. Каутський.
„Саме у племенах, у їхній взаємній боротьбі, – пише Л. Гумплович, – ми можемо визнати головні, основні частини, дійсні наріжні камені держави, – у племенах, що помалу перетворюються в класи і стани. З цих племен створюється держава. Вони і тільки вони передують державі”. Водночас обґрунтовувалось, що держава більш необхідна слабким племенам, ніж сильним. Будучи інструментом організації та управлінського впливу завойовників, вона стає могутнім засобом захисту завойованих від можливих зазіхань з боку інших сильних племен.
К. Каутський намагався довести, що при подальшому розвитку суспільства держава трансформується в інструмент загальної гармонії, в орган захисту і забезпечення загального блага як сильних, так і слабких.
Оскільки теорія проповідувала культ насильства, завоювання, експлуатації, поневолення одних народів іншими, вона була сприйнята офіційною ідеологією нацистської Німеччини.
Психологічна теорія, за якою виникнення держави пояснюється властивостями людської психіки, потребою індивіда жити в колективі, його прагненням до пошуку авторитету, вказівками якого можна було б керуватися у повсякденному житті, природним бажанням людини владарювати і підкорятися. Для обґрунтування своєї ідеї прихильники цієї теорії посилаються на історичні приклади залежності людської свідомості від авторитету вождів, релігійних і політичних діячів, царів, королів та інших лідерів.
Марксистська теорія, представниками якої є видатні мислителі К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, вказує на те, що держава є результатом зміни соціально-економічних відносин, способу виробництва, підсумком виникнення класів і загострення боротьби між ними. За цією теорією, держава виступає засобом гноблення людей, підтримки панування одного класу над іншими. Зі знищенням класів держава має відмерти.
Марксистська теорія походження держави є однією з найсильніших та науково послідовних. Разом із тим, помилковим є її підхід до розуміння держави як засобу насильства одного класу над іншим, оскільки, як можна переконатися на прикладі сучасних держав, з часом класи відмирають, але держава продовжує існувати як засіб досягнення загального добробуту.
Інші теорії та концепції. Серед альтернативних теорій виникнення держави також вирізняють іригаційну теорію. Цю теорію пов`язують з іменем німецького вченого К. Віттфогеля. В своїй праці „Східний деспотизм»” він пояснює виникнення держави необхідністю побудови гігантських іригаційних споруд в аграрних районах. І дійсно, в перших містах-державах – Месопотамії, Єгипті, Індії, Китаї діяли процеси створення великих іригаційних систем. У зв`язку з цим сформувався прошарок управлінців, які знали як підтримувати роботу цих споруд, забезпечувати судоходство, розподіляти воду, ремонтувати споруди та інші. Ці роботи, на думку Віттфогеля, потребували жорсткого централізованого управління, розподілу і т.п. Ця теорія відображала деякі реальні процеси, які мали місце у східних регіонах, але в дійсності процеси виникнення держави і ведення іригаційний робіт йшли паралельно, хоча створення держави було первинним, оскільки саме держава була здатна вести такі гігантські роботи як побудова зрошувальних систем.
Серед інших теорій походження держави заслуговують на увагу космічна і технократична. Прихильники космічної теорії пояснюють виникнення держави завезенням на землю політичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями. Суть цієї концепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається про роль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації. Суть технократичної теорії виникнення держави начебто полягає в необхідності здійснювати управління технічними засобами та знаряддями праці.
Таким чином, в світі завжди існувало безліч різноманітних теорій, пояснюючих процес виникнення і розвитку держави. Це цілком природно, бо кожна з них відображає думки і погляди різних груп, прошарків, націй і інших соціальних спільнот на даний процес. В основі цих поглядів завжди знаходились різні економічні, фінансові, політичні і інші інтереси. Договірна теорія відрізняється від інших тим, що виникла як протест на релігійний гніт, на сковування філософської думки і втілила в собі ідеал держави, створеної на засадах демократизму, свободи прав людини.
1.3 Модель держави, яка утворилася внаслідок „суспільної угоди”
Договірна концепція походження держави пов’язана з поняттям „суспільної угоди”. Якою має бути суспільна угода?
На думку маркіза де Сада, це суспільство, де все підкоряється нестримній пристрасті. А для неї виправдані грабунок, насилля, адюльтер, содомія та, нарешті, вбивство[8]. Кожний урівнюється в правах чинити так, як підказує йому його чуття. Використовуючи інших, кожний має бути також і у їхньому розпорядженні.
Але, з іншої сторони, „чи не найголовнішим чинником є суспільна угода щодо побудови національної демократичної держави. Угода нації, що дала цій державі назву, з усіма без винятку етносами, які в цій державі живуть. Угода не формальна, а взаємовідповідальна, з гарантією рівних прав та рівних обов’язків тих, хто домовляється”[9].
Ідея демократії, її загальнолюдська сутність усвідомлюються й реалізуються людьми упродовж усього історичного розвитку. Проте жодний з етапів цього руху не може претендувати на завершеність. Демократії, які існують нині в західному світі, тією чи іншою мірою ґрунтуються на принципах класичної ліберальної демократії, що сформувалися у XVIII ст.
Згідно з Монтеск'є, головна мета держави — примирити суперечності, що виникли між людьми у суспільстві, і скерувати їх у русло правової форми вирішення спорів між приватними особами, використовуючи загальну силу, якщо окремі індивіди не захочуть підпорядковуватися створеному правопорядку[10]. Поділяючи концепцію суспільного договору, мислитель, разом з тим, розглядає державу не як довільну, а як історично необхідну умову, що визначається об'єктивними факторами суспільного розвитку. Ідеал держави для мислителя — це вільна держава, яка базується на концепції розподілу влади. Мета теорії розподілу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля і зловживання влади, забезпечити їхню політичну свободу, зробити право справжнім регулятором відносин.
Демократія також першочергового значення надає проблемі розподілу влади. Однією з засад ліберальної демократії є принцип згоди і громадянського консенсусу. В його основі лежить ідея "суспільного договору". Люди, вважав Б. Спіноза, свідомо поступаються частиною своєї природної свободи і згоджуються підкорятися верховній владі і сукупній могутності всіх, яка незмінно перевищує силу кожної окремо взятої людини. Дж. Локк підкреслював, що добровільна політична спільність людей покликана забезпечити природні права, рівність і свободу, захист особи та її власності. Більше того, як підкреслював Ж.-Ж. Руссо, згода людей основа всякої законної влади. Відображенням цього є суспільний договір: кожна людина віддає свою особу під вище керівництво загальної волі і так стає її учасником. Суверенітет належить народові. Якщо природна свобода обмежена силою окремого індивіда, то громадянська свобода, яка виникає на ґрунті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена. Люди стають рівними в силу права і згоди. Із двох попередніх принципів випливала вимога здійснення поділу влади. Свобода і рівність учасників договору забезпечують об'єднання народу в єдине ціле — колективну особу, інтереси якої не можуть суперечити інтересам окремої особи. В результаті суспільного договору, утворюється асоціація рівних і вільних індивідів, або республіка. Демократія на засадах громадянського консенсусу не виключає протиборства.
Суспільною угодою між владою і суспільством в сьогоднішніх умовах є конституція і конституційні закони. „Так от тільки та суспільна угода, щодо якої діє природний, постійно оновлюваний процес узгодження, що перебуває під охороною судової влади, є конституцією”[11]. Договірна концепція походження держави поклала початок розвиткові демократизму і легітимності, відродженню прав людини.
політична правова держава договірна
ІІ. ДОГОВІРНА КОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ В ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ
2.1 Обґрунтування прихильників договірної концепції походження держави
Деякі ідеї про договірне походження держави виникли ще в давні часи (ранній буддизм, вчення Лао-Дзи), мали місце в античній філософії (твори Епікура, Тіта, Лукреція Кара). Але все ж таки авторами договірної теорії походження держави прийнято вважати голландського вченого Гуго де Гроот Гроція (1583-1645), англійських мислителів Т. Гоббса і Дж. Локка, французьких вчених Ж.-Ж. Руссо і П. Гольбаха, Н. Макіавелі, Ш. Монтеск’є.
Класичне обґрунтування договірна теорія отримала в працях Ж.-Ж. Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитись на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, людьми, які пригнічують народ. Деспотизм, за Руссо, це вищий прояв суспільного розшарування: нерівності бідних та багатих як наслідок приватної власності, сильних і слабких як наслідок влади, господ та рабів як наслідок заміни законної влади владою зловживання. Ця нерівність стає причиною нової від`ємної рівності – перед деспотом всі рівні, тому що кожен рівен нулю. Але це вже не стара природна рівність первинних людей, а рівність як викривлення природи. Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення справжньої рівності і свободи потрібно заключити вільний суспільний договір. Питання про те, чим э суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, рівно як і багато аналогічних питань отримали найбільш яскраве і змістовне втілення в ланці трактатів Руссо і особливо в його відомій праці «Про Суспільний Договір». Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, яка захищала і охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника і в якій кожен, поєднуючись із усіма, підкорювався б тільки самому собі і залишався б таким саме свободним яким він був раніше». Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відмічає: «Кожен з нас віддає свою особистість і всю свою могутність під владу загальної волі і ми разом приймаємо кожного члена як нероздільну частину цілого». Влада монарха є похідною не від божественного провидіння, а від самих людей. Ця теза була найбільш яскраво і повно розвинута Полем Гольбахом (1723 – 1789) в його праці «Священна зараза або природна історія забобонів».
