Таким чином 14 березня 2002 року Союзна Республіка Югославія припинила своє існування, а замість неї на карті з`явилася нова держава – Сербія і Чорногорія (СіЧ). Реально СРЮ розпалася ще в 1998 році, а в 2002, це було лише затверджено в міжнародних домовленостях. Епоха СРЮ та її залишків де-факто скінчилася, а де – юре – ні.
2.2 Референдум та нова конституція Сербії 2006 року
Після підписання і ратифікації Белградського договору пройшло лише три роки і відбулося те, що багато політиків передбачали – СіЧ припинила своє існування. Це стало відомо 21 травня 2006 року. Таким чином прогнози більшості політиків, які казали, що існування СіЧ, це лише перехідний етап, по завершенні якого епоха Югославії остаточно завершиться збулися. Чорногорське керівництво, яке теж прагнуло повної незалежності, використало одну зі статей Белградського договору, згідно з якою, через три роки після утворення СіЧ обидві республіки мали змогу переглянути свій статус у складі співдружності.
Чорногорія проголосувала за свою незалежність, відокремившись від Сербії і тепер думає про те, яке значення це має для Балкан і всієї Європи. Перш за все зрозуміло, що референдум 21 травня остаточно поховав мрію сербів про створення «Великої Сербії» і позбавив їх останнього виходу до моря – невеличкої ділянки Адріатики.
Є одна обставина, що може утішити як прихильників, так і супротивників розлучення: він пройшов мирно, без кровопролитної війни, що супроводжувала розпад Югославії в останнє десятиліття минулого століття.
Нагадаю історичні факти недавнього минулого. В 90-х пішла епоха «великий» (що складалася із шести республік) Югославії, в 2003 формально зникла й «мала», у яку входили лише дві, що трансформувалися в співдружність Сербії й Чорногорії. Тепер мир остаточно попрощався з югославською спадщиною, тому що Словенія, Хорватія, Македонія й Боснія з Герцоговиною свого суверенітету вже домоглися.
У той вечір 21 травня незалежної стала й Сербія, оскільки вибір, зроблений чорногорцями, означав кінець союзу між двома республіками. Однак, відповідно до Бєлградської хартії, на основі якої в 2003 році замість Югославської Федерації був створений союз Сербії й Чорногорії, Сербія стане єдиною законною спадкоємицею єдиної держави.
Власне кажучи, референдум тільки оформив розлучення держави, яке не можна було назвати єдиним у повному змісті цього слова. Союз Сич мав дві столиці, дві валюти, 3 парламенти, 3 президентів – 2 національних і однієї загального – і різної економічної стратегії. Сербські влади результати волевиявлення народу Чорногорії визнали, а міністр закордонних справ уже неіснуючої держави Вук Драш-Кович заявив, що тепер з'явиться «можливість відновлення в Сербії парламентської монархії».Сербії має бути заново визначити свою ідентичність і територію, нормалізувати відносини зі своїми сусідами й – повторю – розстатися із мріями про «Велику Сербію», що продовжують плекати ультраправі націоналісти. Змушене здобуття незалежності зажадає якнайшвидшого прийняття нової конституції (у противному випадку країну захлисне нова хвиля розколу й сепаратизму), що у свою чергу може прискорити проведення дострокових парламентських виборів в умовах досить ослабленої позиції сербського прем'єра Воіслава Коштуниці.
Сербія залишається з важкою спадщиною – проблемою Косово, де більшість становлять албанці. Остаточний статус краю, що перебуває під протекторатом ООН, теоретично повинен бути визначений до кінця цього року шляхом переговорів, на яких сторони мають протилежні позиції: Белград згодний на всі, крім надання Косово державної незалежності, а косовскі албанці не бажають чути ні про що, крім незалежності. Як уважають експерти, албанське керівництво Косово не має наміру зупинятися винятково на одержанні незалежності для краю. Остаточною його метою є приєднання до Косово ряду стратегічно важливих територій, зокрема в Македонії, і створення Великої Албанії. Що стосується Чорногорії, то свого прагнення до волі вона не приховувала з кінця 90х. Але в той час проти такої перспективи виступав Європейський союз, що боявся, що незалежність Чорногорії автоматично спричинить незалежність і Косово. Зараз же Євросоюз, сам того не бажаючи, допоміг успіху прихильників незалежності Чорногорії, заморозивши на початку травня переговори із Сербією й Чорногорією про вступ союзу в ЄС. Приводом для такого рішення стала нездатність влади Сербії передати Гаазькому трибуналу генерала Ратко Младича, що дозволили прем'єрові Мило Джукановичу заявити, що Чорногорія «виявилася в позиції заручника» Сербії на переговорах з ЄС, і провести на Балканах референдум. Проте головну роль в утворенні незалежної Чорногорії відіграла не стільки Європа з її не рішучою позицією, скільки вкрай рішучі дії чорногорського керівництва, яке спиралося на підтримку США, які хоч і неофіційно, але таємно зацікавлені в збереженні на Балканах напруги, яка дозволяє США впливати на Європу, тримати у балканському регіоні значні збройні сили та заважати укріпленню ЄС. Фактично Балкани з початку 90 х років є зброєю США в протистоянні з Європою.
Саме питання, що інтригує, – чи спрацює тепер «принцип доміно» – спершу в країнах Європи, а потім перекинувшись і на інші регіони миру.
Офіційно Євросоюз привітав результати референдуму. Еврокомісар з питань розширення Олли Рен похвалив Чорногорію за спокійний хід голосування й високу явку виборців (у голосуванні взяли участь 86,49 відсотка від 484 тисяч 718 громадян, включених у списки для голосування). Але насправді ні єврокомісія, ні глава загальноєвропейської дипломатії Хав'єр Солана прямо ідею незалежності Чорногорії не підтримали, а результати референдуму глибоко розчарували керівництво ЄС, тому що він може викликати нову хвилю сепаратистських настроїв, що підсилюються останнім часом у багатьох країнах Європи. Та й не тільки в Європі.
Висловився із цього приводу навіть депутат Сенату Канади Джеррі Граф-Штейн, що як заступник голови групи спостерігачів від ОБСЄ стежив за ходом голосування 21 травня. Він сказав, зокрема, що «підсумки референдуму в Чорногорії можуть мати досить значні внутрішньополітичні наслідки для Канади. Умови референдуму, відповідно до яких прихильникам відділення досить набрати ледве більше 55 відсотків, підтримані міжнародним співтовариством, можуть обернутися проблемами у випадку проведення референдуму про незалежність Квебека».
Світова преса бурхливо відреагувала на сербсько-чорногорське розлучення. Одні коментатори оцінили референдум як подальше продовження «балканізації», інші відзначили розкол у суспільній думці між прихильниками й супротивниками незалежності, треті застерегли про ріст сепаратизму, четверті попередили, що процес роздроблення може торкнутися й країни Євросоюзу й що незабаром виявиться «ефект доміно».
І справді, навряд чи можна сумніватися в тому, що розлучення додає головного болю Європі. Тепер чорногорський прецедент уважно вивчається баскськими, каталонськими й іншими націоналістами. Виникає цілком законне питання: якщо можна відділитися чорногорцям, те чому це не можуть зробити баски, каталонці, фламандці, шотландці або корсиканці?
Французька «Монд» так прокоментувала сформовану ситуацію: «Невже Європа приречена на роздроблення в ім'я концепції «чим менше, тим прекрасніше» і бажання зберегти ідентичність, про яку часто забувають при європейському будівництві? Це ще один парадокс у століття глобалізації й появи великих політичних і економічних об'єднань. На прикладі Чорногорії міжнародне співтовариство дійшло висновку, що неможливо змусити жити разом народи, які цього не хочуть. Самовизначення – сам по собі принцип похвальний, але не позбавлений небезпек. Якщо його застосовувати в буквальному значенні, то це може привести до продовження балканізації регіону. Зародковим мікродержавам знадобиться багато років для того, щоб виконати всі критерії, необхідні для вступу в Євросоюз. І це на тлі обстановки, коли ні суспільна думка, ні уряду країн ЄС не розташовані до прийому нових членів». Сформовану ситуацію «Монд» називає «квадратурою кола».
Росія результати референдуму по Чорногорії визнала. Разом з тим члени Ради Федерації Росії також відзначають, що його результати викликають в усьому світі питання, як це позначиться на політичному статусі Косово, Нагорного Карабаху, Абхазії, Південній Осетії, а заступник голови комітету з міжнародним справам СФ Василь Ліхачов уважає, що це питання необхідно підняти на засіданні «великої вісімки» у Санкт-Петербурзі.
Приклад Чорногорії, видимо, страшно налякав президента Грузії Саакашвілі, що, як повідомляє газета «Джорджиан таймі», спішно почав проводити зустрічі із грузинськими бізнесменами, щоб мобілізувати грошовий капітал для «підкупу абхазьких сепаратистів». За неофіційним даними, Тбілісі згодний надати Абхазії статус державного утворення, максимально наближеного до «мрії про абхазьку незалежність». Якщо буде потреба Тбілісі обіцяє першим особам Абхазії захист від росіян, розуміє за допомогою американців. США згодні навіть надати політичний притулок тим абхазам, які допоможуть Грузії в поверненні загубленої Абхазії. Ціна питання – понад 700 мільйонів доларів.
Таким чином Югославія та її спадкові державні утворення, припинили своє існування; якщо повернути політичне положення югославського регіону, ми побачимо, що усі югославські країни мали незалежність, або певну автономію. Читаючи підручник з історії ми бачимо до чого та роздробленість призвела (турецьке завоювання). Що тепер, покаже майбутнє.
Висновки
Тема курсової роботи охопила великий обсяг інформації з історії трансформації політичного устрою Югославії в кінці 90 х – початку ХХІ століття. Через це була розглянута велика кількість проблем. Це, зокрема. особливості процесу трансформації, його наслідки для югославських земель та Балкан в цілому, значення цих змін, участь у них зовнішньополітичних сил.
Щоб зробити певні висновки, автору довелося опрацювати багато матеріалів, документів. Більшість з них були суперечливими, не об`єктивними, уривчастими. проте автор намагався послідовно і об`єктивно дослідити проблеми, розкрити поставлені на початку роботи завдання та досягти поставленої мети. В результаті, після кропіткої роботи, були зроблені наступні висновки:
особливостями трансформації югославської держави в кінці 90 х – початку ХХІ століття були не лише мирні шляхи змін, постійні важкі політичні та економічні потрясіння, великий вплив зовнішніх сил;
·загалом вплив зовнішньополітичних чинників був дуже значним і часом відігравав провідну роль;
·реакція світової спільноти на зміни в Югославії була неоднозначною. в Європі, це переважно позитивні настрої, але в Росії та деяких інших країнах (наприклад Білорусь), реакція була негативною.
·наслідки трансформації політичного устрою Югославії є дуже незначними, з одного боку в ході них народи здійснили своє право на самовизначення, а з другого – відбулися війни, наслідки яких досі відчуваються;
·положення погіршується і тим, що ситуація в регіоні залишається нестабільною. загрозливою. зберігаються перспективи нових війн, нових конфліктів;
·в той же час, внаслідок трансформації політичного устрою Югославії, стали можливими в цьому регіоні такі речі, як запровадження демократії європеїзація.
Загалом події трансформації політичного устрою Югославії в кінці 90 х – початку ХХІ століття набули світового значення, зачепили багато країн, народів та спричинили велику політичну «бурю» в Європі. Їх значення і наслідки, будуть ще довго вивчатися, проте відповіді на багато питань дасть час, адже процеси трансформації не тільки не дійшли до завершальної стадії і настане час нових випробувань.
Список використаної літератури
1. Веденський Б.О. Велика Радянська Енциклопедія. В 52 Т.-Т.23. Друге видання. М.1953. Cтр.636.
2. Дергачёв В.А. Геополитика. – Киев: ВИРА-Р, 2000. Cтр. – 448.
3. Новое время // Дидушенко А. Черногорская альтернатива. – 1998. №24. Cтр.27.
4. Долгополова С. Развод Сербии и Черногории – головная боль для ЕС. // Эхю планеты. №22–23, май-июнь 2006 г. C. 16–17.
5. Замятина Т., Калинцев Н.В Сербии снова пахнет войной. \\Эхо планеты. – №12, – март2000г. C. 14–15.
6. Замятина Т., Калинцев Н. «Бархатная революция», югославский вариант.\\ Эхо планеты. – №42, – октябрь 2000 г. Стр. 5–9.
7. Замятина Т., Калинцев Н. Милошевич под арестом. Что дальше? \\Эхо планеты. – №15, – апрель2001г. Стр. 14–15.
8. Замятина Т., Калинцев Н. Экзамен, проваленный Россией. \\Эхо планеты. – №48, – ноябрь 2002 г. Стр. 20–23.
9. Замятина Т., Калинцев Н. В защиту Милошевича выступили свидетели из России. // Эхо планеты. – №50–51, – декабрь 2004 г. Стр. 14–16.
10. Иванов И. Сколько проживут вместе Сербия и Черногория? // Эхо планеты. – №17, – апрель 2002 г. Стр. 18–20.
11. Иванов И. Выборы в Югославии: кандидатов много но ничего не ясно. // Эхо планеты. – №39, – сентябрь2002г. Стр. 18–20
12. Иванов И. Югославии не будет. Но что будет? // Эхо планеты. – №4, – январь 2003 г. Стр. 16–17.
13. Иванов И. Выступы, потрясшие Сербию. // Эхо планеты. – №12, – март 2003 г. Стр. 14–16.
14. Калинцев Н. Время разобраться: кто виноват? Эхо планеты. – №27, – июль 1999 г. Стр. 16–17
15. Кожемякин М. Где генерал? // Эхо планеты. – №20–21, – май 2006 г. Стр. 16–18.
16. Огняник А., Шапочка Я. Во время военной операции на Балканах НАТО использует оружие, запрещённое женевской конвенцией? // Факты и комментарии 17 апреля 1999 г. Стр. 3.
17. Полкин Н. Переговоры в косовском тупике. // Киевские ведомости. – №26,-1998 г. Стр. 20–21.
18. Родрігес А.М., Пономарьов М.В. // Новейшая история стран Европы и Америки.ХХ век. В 3 ч. Ч 3. ВЛАДОС, – 2004 г. Стр. 256.
19. Терешко: Балкани в очікуванні незалежності Косово. // Дзеркало тиждня. – 2006. – №23.-стр. 5.
20. Яровий В. І. // Новітня історія центральноєвропейських та Балканських країн. ХХ ст.-К.: Ґенеза, 2005 р. – стор 816.
21. Дневник. Сербия: «Игра продолжается», // Эхо планеты. – №41, – октябрь 2002 г. Стр. 13.
