Вона може також вирішувати визначені фінансові, організаційні й адміністративні справи депутатів, організацій при парламенті, його секретаріаті та інших органів. Президія вирішує питання, зв'язані з проведенням засідань, встановлює штатний розклад для Генерального секретаріату Європарламенту, розробляє проект бюджету Європарламенту, дає від імені Європарламенту вказівки квесторам, призначає генерального секретаря Європарламенту і т.д. [1, с.№ 35]
Важливу роль у Європарламенті відіграє Конференція голів
(Президентів). До неї входять голова Європарламенту і голови фракцій
(голову фракції може представляти її член). Депутати, не вхідні в жодну з
фракцій, направляють зі свого середовища двох представників на засідання
Конференції голів. Ці представники не одержують права голосу. В основу
діяльності Конференції голів покладена ідея досягнення консенсусу. Якщо
його не вдається досягти, проводиться голосування з урахуванням кількості
депутатів фракцій.
Конференція приймає рішення з питань організації роботи парламенту і з
питань планування законодавства, відносин із інститутами й організаціями
поза Європейським союзом. Вона представляє свій проект порядку денного
засідань парламенту. Особливо варто відзначити, що Конференція наділена
правами, що дозволяють їй визначати склад і компетенцію комітетів,
тимчасових слідчих комісій, Змішаного парламентського комітету. Крім того,
Конференція представляє Президії Європарламенту пропозиції фракцій за
рішенням адміністративних і бюджетних питань. [2, с.№ 32]
Ще один орган Європарламенту - це Конференція голів комітетів. До неї
входять голови всіх комітетів Європарламенту - як постійних, так і
тимчасових. Конференція самостійно обирає свого голову. Найважливіше у її
діяльності полягає у розробці пропозицій з питань, які стосується як
комітетів, так і порядку денного пленарних засідань Європарламенту.
Президія Європарламенту, а також Конференція голів можуть доручати
Конференції голів комітетів виконання окремих задач. [2, с.№ 32]
У числі органів Європарламенту є також Конференція голів міжпарламентських груп. Подібно Конференції голів комітетів вона сама обирає свого голови. Схожа і їхня діяльність.
Особливої уваги заслуговує питання про фракції Європарламенту. Навіть розміщення депутатів у залі засідань здійснюється не по країнах, а по фракціях. Невипадково місця для депутатів визначаються не секретаріатом і навіть не Президією, а Конференцією голів. Якщо дотримуватися Регламенту, то фракція - це об'єднання депутатів по їхній партійній приналежності. При цьому депутат може складатися тільки в одній партії. Установлено, що для утворення фракції з депутатів однієї держави необхідно мати 29 членів. Якщо мова йде про депутатів із двох держав, то мінімальне число членів знижується до 23 депутатів, із трьох держав - до 18 депутатів, з чотирьох і більш держав - до 14 депутатів. Це зроблено для того, щоб підтримати депутатів, що складаються в партіях, хоча і невеличких, але діючих у декількох країнах.
Утворення фракції зовні виглядає як досить простий процес: потрібно
тільки офіційно заявити про це голові Європарламенту. У заяві варто вказати
назву фракції, її склад і склад Президії. Але на практиці утворення фракції
далеко не проста справа. Адже в Європарламенті представлено дуже багато
різних політичних партій. Багато хто з них складаються усього з декількох
депутатів. Немає жодної партії, що мала би більшість у Європарламенті. Тому
партії поєднуються одна з одною, укладаючи найчастіше "шлюб з розрахунку".
Ідеологічні і політичні розбіжності вимушено відступають на задній план:
головної є проблема - бути або не бути.
Комітети Європарламенту організовані і діють в основному по зразках парламентської демократії.
1.3. Функції та повноваження Європейського Парламенту
Критика Європейського союзу за "дефіцит демократії" аргументується в
першу чергу слабкими повноваженнями Європарламенту. Звичайно, не можна
скидати з рахунків зміни, що трапились за останній час. Хоча як і раніше
Європарламент не може ініціювати нове "законодавство", його вплив на
"законодавчий процес" у рамках Європейського союзу помітно зросло.
Розширилися його консультативні і наглядові функції. В цілому
Європарламенту додалися скоріше функції обмежуючого, негативного характеру.
І все-таки підстави для докорів співтовариств і всього Європейського союзу
в малій авторитетності Європарламенту зберігаються. Досить звернутися до
аналізу його повноважень по основних напрямках діяльності.
Європейський Парламент надає можливість для вільних дискусій. Він має наглядову функцію, а також бере участь у законодавчому процесі.
Парламент поділяє законодавчу функцію з Радою: бере участь у розробленні директив і постанов, пропонує поправки, які подіє Комісії для включення до її пропозицій.
Єдиний Європейський Акт, який вніс поправки до договорів, запровадив
процедуру двох читань у Парламенті й двох у Раді. Відома як процедура
співпраці, вона надає Парламенту більшої ваги в широкому колі політичних
питань, зокрема щодо єдиного ринку. Процедуру співпраці було скасовано
Амстердамським договором (за винятком кількох випадків у розділі про
економічний і валютний союз) задля того, щоб спростити законодавчі
процедури й розширити процес спільного ухвалення рішень.
Маастрихтський договір надав Парламентові ще більших повноважень, наділяючи його правом спільного з Радою ухвалення рішень в окремих питаннях: свобода пересування для трудящих, свобода започаткування комерційної діяльності, свобода надавати послуги, єдиний ринок, освіта, дослідна діяльність, охорона довкілля, трансєвропейські мережі, охорона здоров’я, культура та захист прав споживачів. Парламент нині може відхилити спільну позицію Ради й зупинити законодавчий процес, який обумовлює абсолютну кількість голосів, хоча Договором передбачено узгоджувальну процедуру. [8, с.№ 341]
Амстердамський договір посилив роль Європейського Парламенту,
поширивши процедуру спільного із Радою ухвалення рішень на нові сфері,
такі, які, як охорона здоров’я, транспортна політика, свобода пересування
осіб, певні пункти в соціальній політиці та питаннях зайнятості. Віднині
акт щодо процедури спільного ухвалення рішень (Стаття 249, колишня Стаття
189b) вимагає схвалення Радою і Парламентом або відсутності протидії
останнього.
Сфера обов'язкових консультацій з Європарламентом розширюється і
стосується тепер всіляких областей діяльності Європейського союзу. До того,
що було записано з цього приводу в Римських договорах 1957 р. (вільний рух
товарів, загальна аграрна політика, транспортна політика, угоди про
асоційоване членство в Європейському союзі) із прийняттям Єдиного
європейського акта додалося небагато нового - соціальне і економічне
зближення, технологічні дослідження, екологія. Маастрихтський договір пішов
далі, включивши в сферу обов'язкових консультацій ряд нових питань.
Амстердамський договір залишив умови і порядок проведення консультацій без
змін. [3, с.№ 112]
Обов'язкові консультації, що фактично являють собою процедуру одержання згоди Європарламенту, стали вже традицією. Нині вони регулярно проводяться з проблем виборів депутатів у Європарламент, міжнародних договорів Європейського союзу з третіми країнами. Відчуваючи потребу в підтримці з боку Європарламенту, Рада і Комісія стали звертатися до нього за консультацією навіть тоді, коли порядок прийняття того або іншого правового акта такої консультації не потребує. Необов'язкові консультації значною мірою стали символом нових відносин між інститутами Європейського союзу. [8, с.№ 342]
Нарешті, Єдиний Європейський Акт вимагає згоди Парламенту в питаннях міжнародної співпраці, щодо угод про асоційоване членство і всіх подальших розширень Співтовариства. У Маастрихтс було вирішено, що згода Парламенту вимагається також у питаннях про єдину виборчу процедуру, свободу пересування й місця проживання, Структурних фондів. Амстердамський договір також обумовлює, що парламентська згода необхідна й для вжиття заходів щодо якоїсь з держав-членів ЄС за серйозне постійне порушення основних прав. [1, с.№ 10]
Парламент також поділяє з Радою бюджетні повноваження. Він може затвердити бюджет або відхилити його, як це вже бувало в минулому. Якщо таке відбувається, вся процедура повторюється спочатку.
Бюджет готується Комісією. Потім він узгоджується Радою і Парламентом
– двома гілками бюджетної влади. Тимчасом як думка Ради має більшу вагу в
“обов’язкових”, особливо сільськогосподарських видатках, Парламенту
належить останнє слово в “необов’язкових” видатках, які він може змінювати
у встановлених Договором межах. Парламент повністю використовує свої
бюджетні повноваження для впливу на політику. Амстердамський договір
залишив бюджетні повноваження, так само як і процедуру прийняття бюджету,
без помітних змін. Разом з тим варто сказати, що реальний авторитет
Європарламенту в бюджетних справах виріс. Це наслідок загального підвищення
ролі Європарламенту в системі інститутів і інших органів Європейського
союзу.
Однією з суттєвих функцій Європарламенту є, звісно, надання
політичного імпульсу. Зрештою, він є, так би мовити, важелем політичних і
національних почуттів, що репрезентує 373 мільйони чоловік. Часто це сприяє
виробленню нової політики та розвитку або зміни існуючої. Проект Договору
про Європейський Союз, схвалений 1984 року, став каталізатором, який в
результаті привів держави-учасниці на шлях до Єдиного Європейського Акта.
Саме Парламент підтримав скликання двох міжурядових конференцій з питань
економічного й валютного союзу та політичного союзу. Представлений двома
спостерігачами, він узяв помітну участь у переговорах про амстердамський
договір. Його слід ще більшу залучати для вироблення подальших поправок до
договорів. [4, с.№ 9]
Нарешті, парламент є організацією, яка здійснює демократичний контроль
за діяльністю Співтовариства. Він затверджує призначення Голови Комісії та
може звільнити його чи її, виявивши недовіру, підтриману більшістю в дві
третини його складу. Щороку він також висловлюється й голосує щодо програми
Комісії.
Амстердамський договір обумовлює, що Європарламент має розробляти план
організації виборів до нього згідно із загальним виборчим правом,
відповідно до “спільних для всіх держав-членів принципів”. Парламент
наглядає за здійсненням спільної політики, використовуючи інформацію,
викладену в звітах, що їх подає Суд аудиторів. Він також контролює
повсякденне впровадження цієї політики шляхом усних і письмових запитів до
Комісії і Ради.
Ущербність Європарламенту в сфері законодавства, традиційної найоб’ємнішої та найважливішої функції будь-якого парламенту, давно вже стала нормою в усіх дискусіях, що стосується реформи інститутів співтовариств. Сам Європарламент не раз висловлювався за те, щоб мати широкі і діючі повноваження в цій сфері. Однак дотепер справи до кардинальних змін не дійшло - в принципі "законодавство" залишається привілеєм Ради
Розділ 2
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРІВ ДО ЄВРОПАРЛАМЕНТУ
2.1 Порядок виборів до Європейського Парламенту
Авторитет Європарламенту якоюсь мірою підвищився після того, як він
став подібно всім іншим парламентам обиратися населенням. Принципове
рішення про це було прийнято на засіданні Європейської ради в Римі 1-2
грудня 1975 р. Європейська рада назвала навіть дату перших виборів -
травень - червень 1978 р. Відповідно до цього рішення Рада розробила
положення про вибори, що одержали потім схвалення в державах-членах. Вони
були оформлені у виді Акта про введення загальних і прямих виборів
депутатів Європейського парламенту, що вступив в силу 8 жовтня 1976 р.
Положення цього Акту замінили статтю 138 Договору про ЄЕС і відповідні
статті інших установчих документів. У такий спосіб була визначена правова
база для проведення перших виборів до Європарламенту в 1978 р.
