1995 р. Але Акт аж ніяк не є вичерпним документом. Розробити єдиний порядок проведення виборів у всіх державах-членах поки не вдалося. Мабуть, така задача виявилася набагато складніше, ніж це могли передбачати ті, хто її ставив. Дотепер конкретний порядок проведення виборів у Європарламент у кожній державі-учасниці визначається нею самою. Різноманіття підходів при цьому зберігається, і тому депутати Європарламенту обираються на різних, часом протилежних підставах. Переважна більшість країн (крім
Великобританії, де за виключенням Північної Ірландії діє мажоритарна система) використовували до останнього часу ту або іншу модифікацію пропорційної виборчої системи. [8, с.№ 324]
На додаток і розвиток положень, закріплених в Акті про введення загальних і прямих виборів депутатів Європарламенту, у державах-членах розроблені й прийняті свої виборчі закони.
Амстердамський договір підтримав принцип загального і прямого
виборчого права. Європарламенту доручено розробити пропозиції про
проведення виборів на основі цього принципу у всіх державах - членах
Європейського союзу. Можливо, буде встановлений єдиний порядок для всіх
держав-членів або ж Рада виробить за згодою Європарламенту загальні умови,
які будуть рекомендовані державам-членам для їх прийняття у відповідності
зі своїми конституційними встановленнями.
Чисельність депутатів постійно зростала. Загальна асамблея ЄОВС
нараховувала в 1952 р. 78 членів. Парламентська асамблея європейських
співтовариств складалася в 1958 р. з 142 членів, а після приєднання до
співтовариств Великобританії, Ірландії і Данії вже з 198 членів.
Напередодні перших прямих виборів депутатів населенням була встановлена
нова вихідна цифра: 410 мандатів. Для Греції в 1981 р. були передбачені ще
24 місця. У 1987 р., коли в співтовариства вступили Іспанія і Португалія,
склад Європарламенту зріс на 84 місця і склав 518 депутатів. [8, с.№ 324]
Після возз’єднання Німеччини склад Європарламенту був збільшений, причому
додаткові місця були дані не тільки Німеччині, - хоча головним чином їй.
Загальна чисельність Європарламенту досягла 567 депутатів. І нарешті,
новітнє розширення Європейського Союзу (вступ у нього Австрії, Фінляндії і
Швеції) додало на початку 1995 р. Європарламенту 58 місць. В даний момент у
Європарламенті 625 місць. Амстердамський договір встановив ліміт збільшення
числа депутатів Європарламенту. Відтепер Європарламент не може нараховувати
більш 700 депутатів. [8, с.№ 325]
Звертають на себе увагу нормативи представництва держав-членів у
Європарламенті. Спочатку ці нормативи були затверджені рішенням Ради від 20
вересня 1976 р. напередодні прямих виборів депутатів населенням. В основу
розподілу мандатів між державами-членами із самого початку був закладений
головний критерій - чисельність населення, що, однак, не завжди точно
визначало питому вагу тієї або іншої держави в співтовариствах. В цей
розподіл потім вносилися зміни, що випливали за прийомом нових членів і
возз'єднанням Німеччини.
В даний момент число депутатів, що обираються населенням, по країнах
таке. Більше всіх депутатів у Німеччини - 99. Франція, Італія,
Великобританія мають по 87 депутатів. Далі випливає Іспанія - 64 депутата.
Голландія одержала 31 мандат. Бельгія, Греція, Португалія обирають по 25
депутатів. Австрія і Швеція розпоряджаються кожна 21 мандатом. Данія і
Фінляндія посилають у Європарламент по 16 депутатів, Ірландія - 15.
Найменше депутатів обирає Люксембург - 6. Амстердамський договір оговорює,
що у випадку зміни наведеного розподілу мандатів, число депутатів від країн
повинне забезпечувати належне представництво народів держав, об'єднаних у
Європейський Союз.
Зіставлення кількості депутатських місць з чисельністю населення
показує, що великі країни виявилися пропорційно гірше представлені, ніж
малі. Якби принцип пропорції був послідовно витриманий, то Німеччина мала б
137 депутатських місць, Великобританія - 98, Франція - 97 і т.д. У той же
час Люксембургові було б відведене всього одне місце, а Ірландії - 6, Данії
і Фінляндії - по 9 місць. Сьогодні на одне місце депутата Європарламенту в
Німеччині приходиться 817 000 чоловік, а в Люксембурзі - 65 000. Відхід від
буквального проходження принципові пропорційності був обумовлений
прагненням послабити можливий диктат великих країн. У визначених випадках
малі країни, об’єднавшись одна з одною, а ще краще одержавши підтримку
однієї з великих країн, здатні відстоювати свої інтереси. [8, с.№ 323]
Питання про забезпечення відповідного представництва держав-членів у
Європарламенті на майбутнє розглядалось на Міжурядовій конференції 1996-
1997 р. Конкретні нормативи не були визначені, але в Амстердамському
договорі з'явилося положення про те, що у випадку зміни діючих установ,
число депутатів від кожної держави-члена має забезпечувати відповідне
представництво народів держав, об'єднаних у Європейський Союз.
Вибори в Європарламент проводяться після закінчення п’ятирічного терміну повноважень діючого складу депутатів. Визначення часу виборів входить у компетенцію Ради, яка зобов’язана, однак, попередньо заслухати думку Європарламенту. Конкретна дата виборів у кожній державі-члені (в межах від четверга до неділі в тиждень, установлений для виборів) встановлюється нею самою. Якщо вибори в державі-члені проводяться в два тури, то перший тур має бути намічений саме в даний проміжок часу.
Разом з тим в Амстердамському договорі звернена увага на виконання депутатами своїх обов'язків у Європарламенті. У новій редакції пункту 5 статті 138 Договору про Європейський Союз записано, що Європарламент після одержання думки Комісії і схвалення Ради, прийнятого одноголосно, визначить директиви і загальні умови, що стосуються виконання депутатами своїх обов’язків.
Однак значення виборів у Європарламент не варто перебільшувати. У
цілому вони ще уступають у престижі виборам до національних парламентів.
Про це свідчать показники участі виборців у голосуванні. Їхнє зіставлення з
підсумками національних виборів говорить не на користь виборів у
Європарламент. Є кілька причин, що пояснюють таке положення. Об'єктивно
європейські інтереси уступають за своїм значенням для виборців національним
і навіть регіональним, локальним інтересам. Не менш істотно і те, що
головну роль на виборах до Європарламенту, як і на виборах у національні
парламенти, грають національні політичні партії. Європейських політичних
партій практично немає, а координація діяльності національних партій,
близьких по ідеології і головних цілям, по-справжньому не налагоджена
навіть після введення прямих виборів до Європарламенту.
В цілому ж перехід до виборів депутатів Європарламенту безпосередньо
населенням зіграв важливу роль. Такі вибори сприяли підвищенню престижу,
легітимності Європарламенту - як загальнополітичної, так і правової.
Змінилося співвідношення "сил" інститутів. Претендуючи на статус
представників населення Європи, депутати Європарламенту стали не тільки
більш активними, але й більш агресивними стосовно Ради і Комісії. Та
обставина, що депутати Європарламенту представляють не національні
парламенти своїх країн, а безпосередньо виборців, робить їхні думки більш
незалежними під час обговорення і вирішення проблем розвитку. Депутати
незалежні від національних парламентів, що не можуть ні визначати їхньої
дії, ні відзивати або зміщати їх у випадку розбіжностей.
Прямі вибори в Європарламент привнесли чимало нового й у
характеристику співтовариств і Європейського Союзу. У них з'явився свій
"народ", що здійснює одну з найважливіших функцій - обрання своїх
представників у парламентську установу. Таким чином, усталюються, одержують
додаткові підстави державні ознаки Європейського Союзу, подібні тим, що
відрізняють державу в її класичному розумінні. І хоча це поки тільки одна з
декількох ознак і поряд з нею зберігаються багато інших ознак, властиві
міжнародним організаціям, прямі вибори депутатів Європарламенту населенням
явно підбадьорили прихильників перетворення Європейського Союзу у
федеративний державний союз.
Депутати Європарламенту обираються на п'ять років. Цей термін
обчислюється з відкриттям першого після виборів засідання парламенту.
Чергові вибори проводяться протягом останнього року п'ятирічного терміну,
на який обирається Європарламент. Якщо проведення чергових виборів у
встановлений термін виявиться неможливим, нова дата виборів повинна бути
визначена одностайно Радою за пропозицією Європарламенту.
Для того, щоб взяти участь у виборах як виборець (активне виборче
право) або кандидат (пасивне виборче право), громадянин повинний бути
включений у список виборців - зареєстрований як кандидат . З цією метою,
виходячи з принципу рівності, особа , що володіє громадянством іншої країни
ЄС, що проживає в державі, де проводяться вибори, повинна представити такі
ж документи, що потрібні від громадян цієї країни Європейського Союзу. Крім
того, "країна-учасниця проживання" може вимагати додаткової документації,
що включає для виборця: "дійсне посвідчення особи" і "формальну
декларацію", з інформацією про його громадянство, місце проживання в країні
проживання; для виборів у Європарламент від виборця може бути потребовано
вказати дати, коли він проживав за межами "рідної країни учасниці" і
зробити заяву про те, що не був позбавлений там виборчих прав. [10, с.№
514] У будь-якому випадку, однак, якщо мова йде про вибори в Європарламент,
потенційний виборець не буде зареєстрований при відсутності декларації про
громадянство і місце проживання, про місце (виборчий округ) на території
"рідної країни учасниці", де він був востаннє внесений у виборчий список, і
заяви про те, що він буде голосувати винятково на території "країни-
учасниці проживання". Подібні вимоги встановлені і для кандидатів. Кандидат
у депутати Європарламенту зобов'язаний також представити довідку, від
"компетентних адміністративних органів своєї держави, яка засвідчує, що він
не був позбавлений права балотуватися кандидатом у цій країні або що дані
органи не мають відомостей про подібну поразку в правах".
Виборець/кандидат, що представив усю необхідну документацію, повинний
завчасно бути проінформованим компетентною владою держави ЄС, де він буде
голосувати/балотуватися, про прийняте рішення. [12, с.№ 498]
Депутати Європарламенту здійснюють свою діяльність відповідно до
принципу "вільного мандата". Вони не зв'язані ні з наказами виборців, ні з
вказівками фракцій. У виборчому законодавстві та у Регламенті
Європарламенту особливо оговорюється, що депутати Європарламенту голосують
особисто та окремо. Вони не зобов'язані виконувати нічиї доручення та
інструкції. Нерідко "вільний мандат" витлумачується більш широко - як повна
відсутність залежності депутатів від виборців. Підтвердження нерідко
шукається у відомій формулі: депутат представляє не тільки своїх виборців,
а й весь народ. Однак ця формула може бути оскаржена навіть у національних
масштабах і тим більше не обов'язкова в рамках Європейського Союзу. Можуть
сказати, що парламентське право Європейського Союзу не передбачає
відкликання депутата, але настільки ж вірно і те, що воно таке відкликання
безпосередньо не забороняє.
Виборче право ЄС не обмежується досить детальним регулюванням
національним правом держав-членів питання про можливості суміщення
депутатом Європарламенту цієї посади з іншими посадами. В Акті про введення
загальних і прямих виборів депутатів Європарламенту утримуються докладні
правила на цей рахунок. Характерно, що, крім загального прагнення підвищити
авторитет і зміцнити самостійність Європарламенту, чітко виявляється ідея
поділу влади. Немає обмежень у занятті посад у представницьких установах
держав-членів, але поставлені тверді бар'єри на шляху, що веде до злиття з
іншою владою, особливо з виконавчою владою. [12, с.№ 499] Так, депутат
Європарламенту може бути одночасно депутатом парламенту держави-члена, але
встановлена несумісність мандата депутата Європарламенту із заняттям
наступних посад:
. члена уряду держави-члена;
. члена Комісії;
. судді, генерального адвоката або канцлера Суду європейських співтовариств;
. члена Палати аудиторів;
. члена Консультативного комітету ЄОВС або члена Економічного і соціального комітету ЄЕС і Євратому;
. члена комітету або іншого органа, що на основі установчих договорів відає засобами співтовариства або безпосередньо виконує довгострокові управлінські завдання;
. члена Ради керуючих або Директорату або службовця Європейського інвестиційного банку;
. інститутів, що служать, що знаходяться на активній службі, або утворених при них спеціальних служб.
