Загальна характеристика конституції України
Міністерство освіти та науки України
Вінницький державний технічний університет
ІНЕЕМ
Кафедра політології
Реферат
З «Основ політології»
На тему:
Загальна характеристика конституції України, як основного закону держави
Виконав:
Ст.. гр.. 2ЕСЕ-99
Степлюк М. О.
Перевірив:
Кавка В. В.
2002
Загальна характеристика Конституції України як основного закону держави
Зміст
Загальна характеристика Конституції України як основного закону держави 2
Зміст 2
вступ 3
1.1 Поняття і основні властивості Конституції як основного закону держави
6
1.2 0сновні етапи розвитку конституційного процесу в Україні. 8
1.3 НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 11
2 Загальна характеристика Конституції України як політико-правового документу. 14
2.1 Ознаки Конституції. 14
2.2 Структура Конституції. 17
3 Конституційний суд – правова охорона Конституції України. 19
3.1 Що таке Конституційний Суд і який його статус? 20
3.2 Які нормативні акти України регулюють діяльність Конституційного Суду?
20
3.3 Які повноваження Конституційного Суду ? 20
3.4 Чи може Конституційний Суд вирішувати питання за власною ініціативою або на прохання суб’єктів права в Україні? 21
3.5 Склад і структура Конституційного Суду. 22
Висновок 23
Література 25
вступ
Не можливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала
своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні положення,
на яких грунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає
підвалини організації та функціонування держави і громадських структур,
формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї правотворчої
діяльності. Необхідною передумовою забезпечення реальності конституційних
приписів, неухильного впровадження їх у повсякденну практику всіх учасників
суспільних відносин є правильне розуміння сутності конституції, її місця та
ролі в житті суспільства й держави, знання її конкретних положень. Сутність
конституції — це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і
властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики
Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз
у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні
ознаки соціального, політичного призначення та нормативно-правового змісту
конституції.
Однак конституція — явище історичне: вона постійно розвивається і
вдосконалюється, її сутність не може розглядатися як щось застигле і
незмінне. І це не випадково: історія засвідчує, що застиглість — це
деградація і смерть інститутів суспільства. Ось чому зміна й оновлюваність
суспільства — неодмінна умова нормального його функціонування і розвитку.
Тому усвідомлення сутності конституції, її соціальної ролі та призначення в
сучасних умовах набуває особливого значення.
Сутність конституції знаходить своє втілення в найрізноманітніших
аспектах. Крім юридичного важливий, перш за все, соціальне — політичний
аспект сутності конституції. Конституція — це фіксація становища
співвідношення політичних сил, що склались на час прийняття конституції.
Це — своєрідний суспільний договір, який фіксує і узгоджує політичні
інтереси різноманітних соціальних груп, прошарків, класів тощо. А такі
інтереси дуже різноманітні. Багато з них виникають і реалізуються в
політичній сфері, яка як відомо, є об’єктом діяльності політичних партій,
громадських рухів та інших соціальних об'єднань. Така діяльність знаходить
свій вираз в різноманітних правових, в тому числі й конституційних
документах. Тобто конституція не може не враховувати дійсний стан речей, не
фіксувати їх у відповідних її положеннях. Без такого узгодження неможливо
досягти соціальної злагоди, забезпечити законність і правопорядок.
В сучасному постіндустріальному суспільстві конституція має бути механізмом здійснення консенсусу всіх соціальних груп, суспільним договором, коли різноманітні верстви суспільства немов передають державі свої повноваження по забезпеченню соціальної гармонії і злагоди на всіх рівнях. Це, безперечно, не означає, що традиційні соціальні та суспільні суперечності зникають зовсім: вони пом’якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план.
Проголошення 24 серпня 1991р незалежності України створило умови для
радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі.
Змінилась організація державної влади — відбувся поділ її на законодавчу,
виконавчу, судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній
демократичній правовій державі, зокрема, інститути президентства,
конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалось становлення
сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи
органів виконавчої влади. Водночас відійшли у небуття колишні
загальносоюзні державні органи й організації та численні недемократичні
інститути (однопартійність, цензура тощо).
У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування тощо. Українська держава поступово входить у світове співтовариство як повноправний і рівноправний суб’єкт.
Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм, відбуваються зміни у правовій системі в цілому.
Важливим етапом в українському державотворенні, у розвитку
українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996р нової
Конституції України. Прийняття Основного Закону нашої держави — це визначна
подія в її історії, у житті її народу. Прийнята Верховною Радою України
Конституція є історичною віхою в утвердженні державної суверенності
України. Якою мірою і яку роль вона відіграє в процесі державотворення
української нації покаже майбутнє. Разом з тим сьогодення вимагає глибокого
її осмислення з тим, щоб позитив Основного Закону оптимально
використовувався і спрямовувався у прогресивне русло процесів
державотворення. Тим більше, що Конституція у деяких її положеннях
неоднозначне сприймається різними політичними силами та верствами
суспільства. Говорячи про це ми не можемо забувати, що якою б не була
Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які поставить перед нею
життя у перехідний період.
Нова Конституція України відображає тенденції і закономірності
розвитку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких тенденцій є:
цілеспрямоване регулювання й перебудова внутрідержавних і міжнародних
відносин; загальна демократизація конституції, політичних режимів,
правового статусу особи виборчого права; закріплення основних характеристик
(рис) правової держави; впровадження ідей парламентаризму; запозичення
досвіду конституційного будівництва інших країн; орієнтація на людину і
загальнолюдські цінності; правове зміцнення основ громадянського
суспільства, розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних
соціальних, національних, мовних і релігійних груп; посилення виховної,
морально — етнічної ролі конституції; розширення масштабів і сфер
конституційного регулювання тощо.
Конституція України, відповідаючи загальнолюдським конституційним стандартам, втілює в життя конституційні ідеали: здорове екологічне середовище, соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користування надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.
1 Поняття і основні властивості Конституції
як основного закону держави
Термін "конституція" походить від латинського слова "constituto", що
буквально можна перекласти як " устрій, установлення, утвердження ".Разом з
тим існує думка, що він бере початок від звороту " rem publicum co ", з
якого починаються окремі акти римських імператорів. Конституція — категорія
історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях древньогрецьких
філософів, зокрема Платона і Арістотеля, указах імператорів Стародавнього
Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу — хартіях
(Магдебурзьке і Любекське право 13 — 18 ст.). Сучасне розуміння слова
"конституція" (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в
Європі феодального ладу на буржуазний (XVII -XVIII ст.) і кінцево
викристалізовується на початок XX ст. уже як сутність основного закону
держави.
Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію США
1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. До останніх сьогодні
відносять і Конституцію Пилипа Орлика 1710.
Наука конституційного права знає різні підходи (погляди різних
правових шкіл) щодо визначення поняття конституції. Одним із
найуніфікованіших вважають визначення, за яким "онституція — це Основний
Закон держави, що об’єднує у собі групу норм із вищою юридичною силою, які
закріплюють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і
громадянина, систему та принципи організації державної влади,
територіальної організації держави тощо".
Конституція — це Основний Закон держави, який регулює у відповідності з волею та інтересами пануючого класу (класів, народу) суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення основоположних засад організації суспільства й держави.
Конституція — політико-правовий документ, в якому знаходять свій
концентрований, офіційний вираз і закріплення головні, базові устої
суспільного і державного устрою: належність державної влади, характер
власності, права і свободи громадян, національне — державний і
адміністративне — територіальний устрій, а також система і принципи
діяльності механізму здійснення повновладдя народу. Конституція — це
особливий інститут правової системи держави, якому належить правове
верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не просто закон, а
особливий закон країни: закон законів, як називав її Маркс. Вона оформляє
національну систему права, стягує воєдино діюче законодавство, визначає
основи законності і правопорядку в країні. Конституція країни — це Основний
Закон. Закони являють собою систему, а не хаотичний набір різних положень.
В основі цієї системи — Конституція, що є не тільки установчим документом
держави та її основних інституцій: парламенту, уряду, суду, місцевого
самоврядування і те. ін., а й юридичним актом. Як юридичний документ,
Конституція має бути викладена в чітких юридичних термінах, її положення не
повинні суперечити одне одному, тобто створювати колізії.
Як документ установчий, Конституція повинна містити процедури розв’язання суперечностей, що виникають у процесі діяльності держави. Одна з функцій Конституції, яка випливає із її суті, — це затвердження справжнього народовладдя. Конституція не може заважати саморегуляції суспільства: вона повинна бути орієнтиром, еталоном, на який рівняються його політичні, правові та моральні цінності. Завдання полягає в тому, щоб через усвідомлення сутності Конституції, "поставити на місце" співвідношення суспільства й держави. Це, безперечно, не означає, що традиційні класові протиріччя зникають зовсім: вони пом’якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план. На першому плані є фактори, обумовлені кризою сучасної цивілізації, необхідністю збереження людства від загибелі. Саме в таких умовах особливої ваги і значення набуває соціальний консенсус, де Конституція відіграє особливу роль, виступає головним політико-правовим засобом його забезпечення.
З огляду цього змішуються оціночні характеристики: Конституція має
виражати інтереси не стільки держави, скільки інтереси громадянського
суспільства, головною цінністю якого є людина. Це є мірилом соціальної
цінності і ефективності Конституції. Відтак, між іншим, вирішується давня
суперечка відносно того, чим є Конституція: законом суспільства чи держави.
Відповідь однозначна: вона повинна стати основою, правовою базою
ефективного рішення загальних справ громадянського суспільства, могутнім
засобом його самозбереження і розвитку, забезпечення реалізації прав і
свобод людини. Будь — яка Конституція виникає і діє для того, щоб
врегулювати устрій держави, а не суспільства, хоч індиферентною до справ
суспільства вона не може бути. Вона не може стояти осторонь від таких
спеціальних інституцій як власність, права і свободи громадян; громадські
та релігійні об’єднання; громадянське суспільство з його політичною,
економічною та соціально-класовими основами; влада як авторитарний спосіб
організації суспільства; права і свободи нації тощо. Це — елементи
організації суспільства, а не державного устрою, його прерогатив.
Закріплення таких засад суспільства є одною з функцій Конституції як
Основного Закону суспільства й держави. Основними рисами конституції є:
