Банкрутство, як один з видів припинення діяльності юридичних осіб (Банкротство как один из видов прекращения деятельности юридических лиц)
План
Вступ
1. Правове регулювання процедури банкрутства в Україні…………..
1. Неплатоспроможність і банкрутство……………………………….
2. Процедури банкрутства................................................
3. Суб,єкти банкрутства…………………………………………………
4. Учасники у справі про банкрутство………………………………..
2. Процедура розпорядження майном..............…………………..
2.1 Сутність введення процедури розпорядження майном…….
2.2 Розпорядник майном боржника.........................………….
2.3 Завершення процедури розпорядження майном ……….
3. Процедура санації……….
3.1 Сутність введення процедури санації……….
3.2 Керуючий санацією………….
3.3 Завершення процедури санації……….
4. Ліквідаційна процедура
1. Сутність введення процедури ліквідації......
2. Ліквідатор (ліквідаційна комісія)........
3. Завершення ліквідаційної процедури.....
4. Мирова угода................
Висновки……………………………………………………………………
Список використаної літератури……………………………………….
1. Правове регулювання процедури банкрутства в Україні
До 1992 року у законодавчому полі України фактично був відсутній юридичний механізм рішення проблем неплатоспроможності господарчих суб,єктів. Питання погашення заборгованості вирішувались на адміністративному рівні або у порядку виконавчого виробництва за результатами арбітражного чи громадського судового процесу.
Першим законодавчим актом, який установив спеціальну процедуру
розгляду справ фінансово неспроможних підприємств в Україні, став Закон
України від 14 травня 1992 року "Про банкрутство".
Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації
підприємств регулювалася Законом «Про підприємства в Україні»
(ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких
юридичних осіб — (суб,єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою
задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14
травня 1992 р. "Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради України. — 1992
— №31. — Ст. 440).
Цей Закон мав багато недоліків, що робило його неприємним у роботі
Арбітражного суду. Потім на основі накопиченого опиту та відсутності
повномасштабного Закону про банкрутство Висшим Арбітражним судом України
18.11.1997 року було дане пояснення "Про деякі питання практики
застосування Закону України про банкрутство".
Але роз,яснення було не достатньо для покрашення недоліків діючого
Закону. Відчувалася потреба у новому, сучасному Законі, який охоплював
кращі досягнення іноземних та ніціональної правових систем.
Таким став Закон "Про встановлення платежеспроможності боржника чи визнання його банкрутом".
В порівнянні з попередньою редакцією Закону, змінені основи для відкриття справи про банкрутство; встановлені процесуальні строки розгляду справи; встановлені нові судові процедури; введена нова судова фігура – арбітражний керуючий та інші. В Законі є ще багато редакційних недоліків, але в цілому він відповідає потребам сучасної економіки.
Особливість Закону є в тому, що він має пріорітет перед іншимими законами а, саме, громадського кодексу, арбітражного та громадсько процесуального кодексів.
Інститут банкрутства має свої спеціфічні принципи: конфлікт інтересів, пріорітет загального інтересу над часним; заміна неефективного власника на ефективного; задоволення грошових потреб кредиторів тільки у рамках процедури банкрутства та інше.
У відношенні процедур банкрутства у стороні не має залишатися і держава. У Законі особливо підкреслюється участь у процедурах банкрутства держави у особі спеціального державного органу.
З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю
продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб,єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення.
Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому,
що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові
правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта
підприємництва.
Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає
комплекс процесуальних правовідносин: провадження у
справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення
справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний
правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.
1. Неплатоспроможність і банкрутство
В умовах сучасної ринкової економіки майно боржника, не виконуючього свої обов,язки, може бути спрямоване на принудительне взискання в пользу кредитору.
На думку Г.Ф. Шершеневича, видатного дореволюційного російського вченого-юриста, під недієздатністю треба розуміти такий стан майна боржника, встановлений у судовому порядку, який дає основу предполагати недостатність його для равномірного задоволення всіх потреб кредиторів
Слово "банкрутство" має давні корені і походить від латинського banca rotta (зломана скамейка).
Во всі часи існування інституту банкротства завжди виникало питання про те, що є достатньою умовою для початку процедури банкрутства. У світі вже давно існує два підходи до вирішення данного питання. Розроблені дві правові доктрини інституту банкротства, які основані на принципах неоплатності та неплатоспроможності боржника.
У правових системах, де інститут банкрутства побудований на принципі неоплатності, виробництво по справі про банкрутство починається у тому випадку, якщо має місце факт перевищення розміру обов,язків боржника над його майном.
На відміну від принципу неоплатності, доктрина нелієздатності, побудована на принципі неплатоспроможності стоїть в тому, що справа про банкрутство може бути почата при наявності факту припинення боржником платежів по обов,язкам.
Верховна Рада України провела реформу законодавства і 30.06.1999 року внесла зміни до Закону України “Про банкрутство”, виклавшо його у новій редакції. У новій редакції Закон називається “Про встановлення платоспроможності боржника чи вознання його банкрутом” і цей Закон оснований на принципі наплатоспроможності. Неплатоспроможність є одним із ключових понять даного Закону.
Прийнято розрізняти абсолютну та відносну неплатоспроможність.
Абсолютна неплатоспроможність состоїть у неможливості боржника оплатити свої борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства.
Відносна неплатоспроможність состоїть у неможливості погашення боргів кредиторів при наявності тимчасових фінансових ускладнень та наявності майнових активів, які перевищують кредиторську заборгованість.
Банкрутство означає ліквідацію боржника, реалізацію його майна з ціллю задоволення потреб кредиторів.
2. Процедури банкрутства
Інститут банкрутства містить у собі групи спеціальних норм – процедур банкрутства. Таких процедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація та мирова угода.
Кожна з процедур має свою спеціфіку та призначення. У трьох процедурах
– санація, ліквідація та мирова угода передбачена – можливість заміни
власгика не зважаючи на його волю. Фінансове оздоровлення боржника
здійснюєтьсяух процедурах – санації та мирової угоди. Основними судовими
процедурами є розпорядження майном, санація та ліквідація. Мирова угода –
це субсидіарна процедура и вона виникає на всіх судових процедурах.
Процедурам санації та ліквідації предшесвує розпорядження майном.
Інститут банкротства передбачає, в залежності від виду суб,єкта боржника, наявності майна, вида його діяльності, загальний, спеціальний або спрощений порядок виробництва по справі про банкрутство.
Загальний порядок передбачає використання стадії розпорядження майном з поступовим переходом до процедури санації, ліквідації та мирової угоди.
Спеціальний порядок використовується у випадку присунення до участі у справі додаткових учасників та інше (ст. 42 – 50, 53 Закона).
3. Суб,єкти банкрутства
У відповідності з абзацем 5 статті 1 Закону України “Про встановлення
платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом”, суб,єктом
банкрутства (банкрутом) може бути визнаний боржник, недієздатність якого
виконати свої грошові забов,язання встановлена Господарчим судом.
Суб,єктами банкрутства закон визнає лише юридичних
осіб, причому осіб однієї категорії — суб,єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином суб,єктами банкрутства є суб,єкти підприємницької діяльності:
- громадяни України, інших держав з повною правоздатністю чи дієздатністю;
- юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України “Про власність”
Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях
провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після
того, як Господарчий суд прийме постанову про визнання
боржника банкрутом.
Оскільки Закон не містить ніяких вказівок відносно його використання
до громадських організацій, політичних партій, профсоюзів, релігійних
організацій і оскільки такі організації, у відповідності до законів
України, не є суб,єктами підприємницької діяльності, отже вони не можуть
бути суб,єктами банкрутства.
4. Учасники у справі про банкрутство
У відповідності со статтєю 1 Закону, учасниками справи про банкрутство є кредитори, боржник, арбітражний керуючий, власник майна (орган, уповноважений керувати майном). У деяких випадках, передбачених Законом, приймають участь і інші особи: Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, центральний орган виконавчої влади, представник робітників боржника.
Основними діючими особами процедури банкрутства є сторони (кредитори та боржник) і арбітражний керуючий.
Головними процесуальними фігурами справи про банкрутство є кредитори.
Кредитором, у відповідності до ст. 1 Закону, є юридичне або фізичне ліцо, яке має у встановленному порядку затверджені документами вимоги по грошовим забов,язанням до боржника, по виплаті заборгованності з заробітної плати боржника, а також органи державної налогової служби і інші державні органи, які здійснюють контроль за привильним і своєчасним перерахуванням податків і зборів.
Аналізуючи Закон, можно класіфікувати кредиторів наступним чином:
- ініціюючі;
- примушені;
- забезпечені;
- поточної заборгованності;
- привілейовані;
- реєстрові.
Ініціюючий – це кредитор, за ініціативою якого була почата справа про банкрутство.
Примушені – це кредитори, які звертаються до суду після публікації у офіційному друкованому органі об,яви про початок справи про банкрутство.
Забезпечені – це ті кредитори, вимоги яких повністю або частково забезпечені
Привілейовані – це кредитори, чиї вимоги не потребують їх визнання
Господарчим судом.
Реєстрові – це кредитори, чиї вимоги включені до реєстру і визнані
Господарчим судом.
2. Процедура розпорядження майном
У відповідності до ст. 1 Закону, розпорядження майном боржника – це система мір по надзору і контролю за керуванням і розпорядженням майном боржника з ціллю забезпечення збереженості і ефективного використання майнових активів боржникаі проведення аналізу його фінансового становища.
Страницы: 1, 2
