Проблеми розвитку малих підприємств в Україні
Державна митна служба України
Академія митної служби України
НАУКОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
"Проблеми розвитку малих підприємств в Україні"
Виконав: курсант групи Е00-3
Капацина Юрій Олександрович
Науковий керівник: доц. Лапіцька Светлана Юр`євна
м.Дніпропетровськ
2002
ПЛАН
Вступ 3
І. Малі підприємства – основа малого бізнесу:
1. Сутність малого підприємства
4
2. Роль малого бізнесу в економіці
7
ІІ. Державна полытика підтримки малого підприємництва
ІІІ. Розвиток малого підприємництва в Україні: проблеми та перспективи
11
3.1 Проблема фінансування малого бізнесу
15
3.2 Перспективи інноваційної діяльності малих підприємств
17
3.3 Поєднання переваг великих та малих підприємств
18
Висновки 21
Список використанної літератури
22
Додатки
23
Вступ
Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю
малого підприємництва у сучасній соціально орієнтованій ринковой економіки,
перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Мале підприємництво –
це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент
конкурентного механізму. Мале підприємництво дає ринковій економіці
гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі
могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної
перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, вирішує
проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось
чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з
великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.
Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється
тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношнні державної та іншої
підтримки. Недооцінка малого підприємництва, ігнорування його економічних і
соціальних можливостей можуть бути квалифіковані як великий, стратегічний
прорахунок, який може призвести до багатьох нардногосподарських негативів.
Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малий
бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому
капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси.
Потенціал малих підприємств залишається нереалізований. Існують серйозні
економічні і адміністративні бар`єри для виходу нових підприємств на ринок
і розвитку їх діяльності. Все більша кількість малих підприємств змушенні
прибувати "в тіні" завдяки нестійкому законодавству.
Положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції,
найбільш масовою жертвою якою на місцевому рівні є представник малого
бізнесу.
Мале підприємництво не має яких-небудь істотних переваг в кредитно-
фінансовій системі, в митному захисті, відчуває значні перешкоди в розвитку
бізнесу, діє в неімовірно складних умовах для існування. Для представника
малого підприємництва невигідна бідь-яка підприємницька діяльність в сфері
виробництва, і він намагається затвердитися в торгівлі і посередництві.
В теж самий час в малий бізнес вступає все більша кількіть громадян.
Заняття власною справою як природня форма прояву здібностей людини і
реалізація його громадянських прав формують умови створення самостійного
суспільного прошарку підприємців, які складають соціально політичну базу
демократичних перетворень суспільства.
І. Малі підприємства – основа малого бізнесу
1.1. Сутність малого підприємства
Малий бізнес, або мале підприємництво, представляє самий численний шар
дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають
соціально - економічний і частково політичний рівень розвитку країни. По
своєму рівню життя і соціальному положенню вони належать до більшості
населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого
спектра товарів і послуг одночасно. Мале підприємство є «клітинкою» малого
підприємництва. Звідси слідує, що останнє є особливий сектор економіки, що
утворюється сукупністю малих підприємств і тому що є специфічною суспільною
формою дрібного виробництва в умовах ринку.
Як виявляється із самого визначення, «малий бізнес» - це підприємницька
діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних
встановлених законах, державними органами або іншими представницькими
організаціями критеріях, конституціонуючих сутність цього поняття[11,
c.14].
Як показує світова практика, основним критеріальним показником, на основі
якого підприємства різних організаційно правових форм відносяться до
суб'єктів малого підприємництва, є насамперед середня чисельність
працівників, зайнятих за звітний період на підприємстві. Більшість вчених
під малим бізнесом розуміють діяльність, яка здійснювана невеликою групою
осіб, або підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільш
загальними критеріями, на основі яких підприємства відносяться до малого
бізнесу, є: чисельність персоналу, розмір статутного капіталу, величина
активів, об'єм обороту (прибутку).
За даними Світового банку, загальне число показників, по яких
підприємства відносяться до суб'єктів малого підприємництва (бізнесу),
перевищує 50. Однак що найчастіше застосовуються критеріями є ті, що
описані вище. Практично у всіх країнах визначальним критерієм є чисельність
працівників за звітний період. У даному зв'язку потрібно зазначити, що
перший федеральний закон про малий бізнес, прийнятий в США в 1953 р.,
взагалі не містив ніяких кількісних критеріїв, обмежуючись лише відміченого
роду якісними характеристиками.
Приведу критерії віднесення підприємств до малого бізнесу, що
застосовуються в країнах з розвиненою ринковою економікою. Отже, в
Європейському співтоваристві з 1 січня 1995 р. до малих підприємств
відносяться ті, які не перевищують наступних показників:
кількість зайнятих працівників до 50 чол.;
річний оборот менше за 4 млн. ЕКЮ;
сума балансу менше за 2 млн. ЕКЮ.
При визначенні заходів підтримки суб'єктам малого бізнесу на рівні країн
ЄС можуть застосуються і інші показники, а країни, що входять в ЄС, можуть
використати і свої показники при віднесенні підприємств до малих. Інші
економічні організації встановлюють свої заходи віднесення фірм до
категорії малого бізнесу. Так міжнародна Організація Економічної Співпраці
і Розвитку (ОЕСР), в яку входять економічно високорозвинений країни,
визначає підприємства з числом зайнятих до 19 чол. як «дуже малі», до 99
чол. як «малі», від 100 до 499 чол. як «середні» і понад 500 чол. як
великі.
У Великобританії віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу
засновується на даних обороту і чисельності зайнятих (різних по галузях
економіки). До найдрібніших відносять фірми з числом зайнятих від 1 до 25
чол., до дрібних – від 25 до 99. При цьому в обробляючій промисловості
малими вважаються фірми із зайнятістю нижче за 200 чоловік, в той час як в
торгівлі це підприємство з річним оборотом менше за 400 тис. фунтів
стерлінгів. Згідно з Законом «Про компанії», в Великобританії мале
підприємство повинно відповідати двом з наступних критеріїв:
1. оборот не більше за 2,3 млн. ЕКЮ;
2. активи не більше за 1,5 млн. ЕКЮ;
3. середня чисельність зайнятих до 50 чол.
У Франції малими вважаються підприємства, на яких чисельність зайнятих не
перевищує 500 чол. і річний оборот до стягування податків, оцінений на
момент закриття підсумкового балансу, нижче за 200 млн. франків. Причому в
різних галузях економіки розмір фірми оцінюється по-різному. Якщо в
сільському господарстві і харчовій промисловості фірми із зайнятістю понад
200 чол. вважаються великими, то в галузі виробництва обладнання поріг
чисельності 500 чол.
У Швеції система віднесення підприємств до малих згідно з французькою,
але там дію ще і такі показники як: стадії зростання, галузева
приналежність, географічна сфера діяльності, специфічні характеристики
власників і керівників (жінки-підприємці, іноземці), типи проблем
характерні для підприємства.
У Німеччині певне поняття про малий бізнес відсутнє, але відповідно до
класифікації федерального міністерства господарства до дрібних відносять
фірми з числом зайнятих до 49 чол. і щорічним оборотом менше за 1 млн.
марок. Дрібні і середні фірми – це фірми, якими керують юридично самостійні
власники, що безпосередньо беруть участь у виробництві, що повністю беруть
на себе економічний ризик і що фінансують свою діяльність, як правило, без
залучення кредитних коштів.
У Сполучених Штатах Америки федеральним законом про малий бізнес
встановлено, що мала фірма – це фірма, що має одного або декількох
власників, з числом зайнятих не більше 500 чол., величиною активів не
більше 5.000.000 $ і річним прибутком не понад 2.000.000 $. У залежності
від кількості найнятих працівників всі підприємства в США діляться на:
- найменші 1 - 24 зайнятих;
- малі 25 - 99 зайнятих;
- проміжні 100 - 499 зайнятих;
- великі 500 - 999 зайнятих;
- найбільші 1000 і більш зайнятих.
Потрібно відмітити що тут, як і в багатьох інших країнах, грає роль і
галузева структура підприємства. Причому в одних галузях грає визначальну
роль кількість зайнятих (обробляюча і добувна промисловість), а в інших
величина обороту (будівництво, торгівля, послуги). Норми критеріїв різні
для підприємств, працюючих в різних галузях економіки США.
У США малими вважаються підприємства, керовані незалежними власниками і
що не займають домінуючого положення на товарних ринках.
Згідно з Указом Президента України "Про державну підтримку малого
підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у
встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою
діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти
підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в
яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує
50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
за рік не перевищує 1000000 грн.
Основними економічними чертами малого підприємництва є: відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик); спеціалізація на якому-небудь виді діяльності; реалізація вироблених товарів (послуг) через купівлю - продаж на ринку;
Можна сформулювати декілька груп стійких меж малого підприємництва, зумовлених:
1. Характером виробничого процесу:
. обмеженість масштабів засобів виробництва, що застосовуються і технологічних процесів;
. невелика номенклатура виробів, що випускаються, тобто вузька спеціалізація;
. спрощеность системи збуту.
2. Специфікою системи управління і керівництва:
. єдність права власності і безпосереднього управління підприємством;
. особливе значення ролі керівника в житті підприємства, його безпосередня включеність практично у всі функціональні області;
. компактність управлінської команди і многофункціональності менеджерів;
. відсутність громіздких управлінських структур, простоту інформаційних зв'язків, неформальний характер планування і контролю;
. швидкість прийняття рішень.
3. Станом окремих компонентів (кадри, фінанси і т.д.):
. особливий, персоніфікований характер відносин між працівником і господарем;
. гнучкість, сприйнятливість до нововведень;
. невеликий масштаб фінансових ресурсів, що використовуються;
. низька капіталізація, що означає, що власники пускають на розширення основного капіталу лише малу частку прибутків;
. висока оборотність капіталу;
. істотний вплив на кадрову політику, прийняття стратегічних рішень, вибір правових форм і на інші параметри господарської діяльності сімейних і родинних зв'язків, що зумовлено правом успадкування.
4. Особливостями зовнішніх впливів:
. локальність ресурсних і збутових ринків;
. не формальність взаємовідносин з вузьким довкола постачальників і споживачів;
. положення «веденого» в системі коопераційних зв'язків з великими і середніми підприємствами;
. надчутливість до коливань економічної кон'юнктури, політичної обстановки, змінам законодавства;
. обмеженість джерел фінансування і хронічна недостача капіталів (якщо
