В нашій державі досі багато малих інноваційних підприємств зберігають статус державних, оскільки їх засновниками є державні підприємства. В зв'язку із цим здійснюється їх державне фінансування, яке постійно зменшується. За таких умов виникає потреба в пошуку інших джерел фінансування, якими можуть бути кошти від реалізації власної готової продукції, або від продукції, виготовленої спеціально на замовлення.
Скорочення обсягів виробництва товарів і послуг не супроводжується відповідним виведенням з експлуатації застарілих і неефективних основних фондів, які залишаються на балансах підприємств.
В умовах переходу до ринку інвестиційна діяльність визначається, насамперед, можливостями фінансування капітальних вкладень та їх обмеженнями з боку запитів.
Малі інвестиційні підприємства в нашій країні стали створюватися ще в період перебудови. Але, прикриваючись назвами "впроваджувальні", " досліджувальні", "інноваційні", вони спеціалізувалися переважно на наданні посередницьких послуг.
В останні кілька років малі інноваційні підприємства стали формуватися різними шляхами, відповідно до чого виділяються такі їх групи:
1. Ті, що виокремлюються з великих НВО, НДІ, які стають все більш непридатними до умов швидких змін, інновацій, що здійснюються цими підприємствами, мають характер "таких, що покращують" .
2. Ті, які створюється як "ринкові дублери" лабораторій і відділів галузевих НДІ і заводів. Вони займаються як чисто науковими і прикладними дослідженнями, так і повним інноваційним циклом, а інколи і виробництвом.
3. Що утворюються за ініціативою підприємливих розробників, які об'єднуються для виробництва конкурентоспроможної і прибуткової науковомісткої продукції. Часто з метою спрощення кооперації із зарубіжними партнерами в процесі створення науковомісткої продукції і виходу її на ринки інших країн ці малі фірми об'єднуються у спільні підприємства.
4. Що виступають посередниками в просуванні інновацій і технологій.
Зарубіжний досвід свідчить про те, що останнім часом інвестори ризикового
капіталу намагаються поглибити міжнародну кооперацію.
У 1983 р. за підтримки Комісії Європейських співтовариств (КЄС) була
створена Європейська асоціація венчурного капіталу (ЄАВК). Основна мета
цієї асоціації - сприяння розвитку ринкового підприємства у країнах
Західної Європи шляхом збирання і поширення відповідної інформації,
встановленні контактів між зацікавленими підприємцями різних країн,
допомога малим фірмам, створеним за підтримки ризикового капіталу, у виході
на зарубіжні ринки.
Аналізуючи використання венчурного механізму в країнах Західної Європи,
можна зробити висновок, що, незважаючи на численні труднощі, з якими
стикаються інвестори ризикового капіталу, цей механізм фінансування
нововведень вже включився у господарське життя регіонів[6,с.165].
Малий інноваційний бізнес у нашій країні сьогодні перебуває в найбільш
важкому становищі навіть порівняно з усіма складними ситуаціями, які
виникають у сфері малого підприємництва в цілому.
Цей вид бізнесу може бути ефективним лише в умовах добре налагодженої
інфраструктури передачі технологій (взаємодія між різними секторами науки,
наукою і виробництвом, центром і регіонами) і системи комунікацій. Але така
система сьогодні відсутня, а інформації, яка була у доперебудовчий період,
стала недостатньою.
У зв'язку із цим потрібно створити базу даних про розробки і попит на них
і надання допомоги у розширенні такої інформації. На наш погляд, доцільне
формування спеціальних структур з визначення перспективності технологій з
їх оцінки на базі існуючих НДІ. На державному рівні такою структурою має
бути агентство сприяння дослідженням з подальшим утворенням мережі
регіональних представництв, які могли б посісти центральне місце в системі
державної допомоги малим і середнім підприємствам, що здійснюють
інноваційні проекти, впроваджують у виробництво нові продукти і технології.
3.3.Поєднання переваг великих та малих підприємств
До середини XX ст. промислові підприємства, їх виробнича ра будувались на
принципах замкнутого циклу виготовлення кінцевого продукту - від
надходження сировини до виробництва готового до споживання продукту. Такі
підприємства мали у своїй структурі повний, чи майже повний, набір
допоміжних і обслуговуючих цехів, служб, виробництв: заготівельних,
ремонтних, інструментальних, енергетичних, транспортних тощо. Природно, що
в умовах недосконалого поділу праці, її кооперації, підприємства з такою
структурою виробництва могли бути тільки великими і навіть гігантськими.
Малі підприємства мали завжди нижчу продуктивність праці через порівняно
високу частку ручних робіт, нижчу їх механізацію, не кажучи вже про
автоматизацію, відсутність можливості і економічної доцільна впроваджувати
передові форми організації праці тощо. У результаті малі підприємства
порівняно з великими виглядали кустарними. Державна політика спрямовувалась
на всіляку підтримку великого виробництва, підвіщення рівня його
концентрації. Під останнім розумілось зосередження виробництва на все
більших за розмірами підприємствах[8,с.128].
Зараз ситуація докорінно змінилась. З другої половини XX ст. під впливом
науково-технічного і технологічного прогресу швидко еволюціонує структура
промислових підприємств. З їх складу зникають допоміжні і обслуговуючі
цехи, служби, окремі технологічні підрозділи, перетворюючись у самостійні
підприємства. Розукрупнення виробництва призвело до появи невеликих за
параметрами, але високопродуктивних за техніко-технологічними
характеристиками засобів виробництва, впровадження фізико-хімічних,
мікробіологічних технологій обробки сировини і матеріалів - до безперервних
апаратних виробничих систем будь-яких параметрів. Підвищився рівень
спеціалізації і кооперації праці. Хоча, як і раніше, великі підприємства
забезпечують при всіх інших рівних умовах вищу ефективність виробництва,
ніж малі. Але суттєво змінилось місце малих підприємств у структурі
суспільного виробництва. Враховуючи, що техніко-технологічна база останніх
стала однопорядковою з великими підприємствами, з'явились об'єктивні
підстави для поєднання переваг малого і великого виробництва в єдиному
суспільне організованому виробничому циклі.
Змінилась і парадигма концентрації виробництва. Зараз під концентрацією
виробництва розуміють уже не зосередження його на найбільших підприємствах,
а на підприємствах оптимального розміру. В сучасних умовах оптимальними за
розмірами можуть бути як великі, так і малі підприємства.
Змінилось у суспільстві і ставлення до малих підприємств, малого
підприємництва. Якщо в недалекому минулому до нього ставились як до
"пережитку капіталізму", то сьогодні всі закликають до "державної підтримки
малого бізнесу". На жаль, ця теза залишається поки що гаслом. Але для того,
щоб вона сприймалася суспільством позитивно, а тим більше перетворилась у
реальну ефективно діючу державну політику, потрібні неабиякі зусилля.
До останнього часу вітчизняні науковці і фахівці розглядали концентрацію
виробництва як єдино можливу основу індустріального економічно розвинутого
суспільства. Причому під концентрацією виробництва розглядалася лише
внутрішньозаводська концентрація, збільшення розмірів підприємств. На
практиці це вилилось у гігантоманію.
Природно, що концентрація суспільного виробництва - це закон розвитку
продуктивних сил. Але саме суспільного виробництва, а не лише окремого
підприємства. Акцентування на ідеї постійного збільшення розмірів заводів і
фабрик, навіть її звеличення, ставила "поза законом" малі підприємства
[8,с.128].
У сучасних умовах, коли відбулися значні перетворення в техніці і
технології, малі підприємства перетворилися з примітивних, напівкустарних у
спеціалізовані високотехнологічні виробництва, в багатьох випадках - у
доповнення до великих підприємств і фірм. Ефективність діяльності малих
підприємств у цьому разі не поступається великим. При цьому збільшення
кількості малих підприємств при певних умовах не веде до зниження
концентрації суспільного виробництва, через те, що вони "вмонтовані" в
загальне кооперування і комбінування суспільного виробництва.
Існують численні сфери діяльності, де малі підприємства є необхідним
доповненням до великих. Вони виконують невигідні для великих підприємств
функції. Така найважливіша умова економічної ефективності великих
підприємств, як їх спеціалізація, достатньо повно виконується там, де малі
підприємства виступають агентами великого виробництва. Більш того,
раціональна організація великих підприємств, особливо спеціалізація,
ускладнюється, якщо якась певна частина їхньої роботи не перекладається на
малі підприємства. Таким чином, малі підприємства з короткими термінами
будівництва відіграють сьогодні незамінну роль у народному господарстві.
Вивільняючи великі підприємства від невластивої їм функції виготовлення
виробів або деталей дрібними партіями, або від безпосереднього
обслуговування споживачів, вони сприяють спеціалізації крупного
виробництва.
Той факт, що техніка малих підприємств принципово інша, ніж великих,
зовсім не означає, що вона обов'язково застійна й архаїчна. Технічний і
технологічний прогрес і тут змінили прийоми виробництва.
Проте фондоозброєність праці в малих підприємствах значно нижча, ніж на
великих, тобто для працевлаштування однакової кількості робітників у малих
підприємствах потрібно менше капіталовкладень, ніж на великих.
З огляду на складну ситуацію з працевлаштуванням, збільшенням в Україні
рівня безробіття мале підприємство може стати суттєвим чинником розв'язання
соціальних проблем суспільства. Розвиток малого підприємництва стає
важливим елементом не тільки структурної перебудови виробничого апарату,
але й підвищення рівня життя населення, його трудової активності. Сьогодні
доцільність розвитку малого підприємництва вже не викликає сумніву. Йдеться
про прискорення цього процесу. Так, як колись всебічно перебільшувалось
значення великих підприємств, так зараз фахівці і науковці таким же чином
перебільшують значення малого підприємництва, іноді доводячи реально
існуючі деякі переваги малого підприємства перед великим до абсурду,
стверджуючи, що лише в малому бізнесі майбутнє економіки України[8,с.129].
У суспільному житті взагалі не існує або виключно негативних, або
виключно позитивних явищ. Кожне з них виявляє свої риси переважно негативні
або переважно позитивні в конкретних умовах. Однобічний підхід до оцінки
переваг великих підприємств привів у свій час до гігантоманії, так само
безумовне ствердження переваг малого підприємства може призвес до іншої
крайності - деіндустріалізації суспільного виробництва.
Висококонцентроване суспільне виробництво завжди було і залишається
науково-технічною й організаційною базою для величезної кількості малих
підприємств. Лише за наявності великих і надвеликих підприємств, фірм,
об'єднань різних типів створюються сприятливі організаційні і економічні
умови для поглиблення суспільного поділу праці. Малі підприємства,
ефективно використовуючи високопродуктивну спеціалізовану техніку,
найсучаснішу технологію, поєднують усі переваги великого виробництва з
позитивними моментами малого бізнесу.
Малий бізнес у сучасних умовах не може бути конкурентоспроможним, якщо
він базується на принципах натурального господарства.
Створення і нарощування виробничого потенціалу в колишньому СРСР та в
Україні відбувалося шляхом універсалізації виробничої структури підприємств
у всіх її формах: заводська концентрація призвела до розширення промислових
підприємств, агрегатна сприяла збільшенню потужності обладнання,
технологічна - потужності спеціалізованих допоміжних виробництв. На
багатьох підприємствах допоміжні виробництва за своєю потужністю
відповідали розмірам досить великих заводів.
Виникли умови, коли подальше зростання ефективності суспільної праці
почало вимагати реструктуризації великих підприємств, виведення з їх
допоміжних підрозділів і створення порівняно малих самостійних
спеціалізованих підприємств, що беруть на себе функції колишніх допоміжних
служб. Природно, що такі малі підприємства входили з відповідною високою
технічною оснащеністю і передовою технологією в комбіновану структуру
суспільного виробничого процесу.
Таким чином, сучасні малі підприємства, їх виникнення і кількісне
збільшення, породжене концентрацією виробництва, сприяє, з одного боку,
реструктуризації великих підприємств, спричиняючи витіснення з їх структури
допоміжних виробництв. А з другого - формує спеціалізовану мережу малих,
самостійних підприємств. Причому і в першому, і в другому випадках
структура підприємств перетворюється з предметно-замкненої на суспільно-
комбіновану. Малі підприємства здебільшого технологічно спеціалізуються на
виробництві часткового продукту, а великі - на виробництві кінцевого
'продукту, також спеціалізуючись на здійсненні однієї технологічної
операції - збирання кінцевого продукту. Змінюється структура всього
суспільного виробництва не знижуючи, а, навпаки, підвищуючи рівень його
концентрації.
Висновки
Після проголошення Україною незалежності та обрання курсу на створення
правової демократичної держави розпочався принципово новий етап
економічного життя суспільства. Але на цьому етапі господарський організм
виявився у кризовій ситуації: розбалансованим, з порушеними звичними
господарськими зв'язками. Відбулася глибока структурна деформація
виробництва, що характизувалася значною відсталістю галузей споживчого
комплексу за потужністю і технічним станом, спрацьованістю значної частини
фондів у цивільному виробництві і надмірним навантаженням виробництва на
довкілля у багатьох районах та ін. Жорсткі методи командно-
адміністративного управління, всілякі дотації, директивний перерозподіл
фінансових ресурсів тощо не давали змоги здійснити різні структурні
перетворення. Після переходу на нові методи управління виявилися усі ці
недоліки, що накопичувалися тривалий час, дуже уповільнивши реформи.
Формування ринку в Україні збіглося з глобальними структурними реформами,
що здійснюються на основі перетворення як матеріально-речової, так і
соціально-економічної структури суспільного виробництва. Органічним
об'єктом цих реформ є невеликі підприємства, які на відміну від великих
характеризуються особливими умовами функціонування.
Як зазначається у проекті Послання Президента України до Верховної Ради
України " Україна: поступ у XXI століття", "слабким місцем у розвитку
реформ виявився недостатній розвиток малого та середнього бізнесу. Його
частка у створенні валового внутрішнього продукту лишається надзвичайно
низькою".
Оптимальне функціонування ринку, що охоплює практично всі сфери і систему
суспільного виробництва держави, досягається при збалансованому розвитку
всіх його структурних ланок не тільки по вертикалі і горизонталі, а й з
погляду найбільш раціонального поєднання організаційно-виробничих структур,
що відрізняються за розмірами виробництва. Однією з умов вирішення цього
завдання і є підвищення ефективності малого підприємництва.
Малі підприємства в умовах нашої держави також можуть забезпечити значне
підвищення ефективності господарства, насамперед за рахунок кращого
використання капітальних і поточних витрат. Стосовно капітальних витрат
потрібно виділити такі фактори, як висока швидкість обороту капітальних
вкладень на основі скорочення строків будівництва, введення і освоєння
виробничих потужностей, низькі витрати на спорудження інфраструктурних
об'єктів.
Малі підприємства впливають на просторову структуру ринку і розвиток
ринкових відносин передусім за рахунок приросту кількості суб'єктів ринку.
Саме малі підприємства, особливу в разі успішного проведення земельної
реформи, можуть стати основою динамічних ринкових структур у всіх без
винятку галузях, забезпечать переведення ресурсів у найбільш ефективні
сфери і тим самим об'єднають процеси структурної політики і формування
ринку.
Динамічність, здатність швидко змінювати номенклатуру продукції, що виготовляється, перетворюють малі підприємства на основу структурної гнучкості народного господарства.
Перехід до ринку в Україні надто затягнувся. Це свідчить про
недооцінювання ні малого підприємництва, ні підприємця. І хоча підприємець
- це ключова фігура на ринку, він все ще не має всієї необхідної правової
бази для своєї діяльності. Разом з тим у свідомості громадян не стався
перелам, пов'язаний з розумінням ролі підприємництва та підприємців, які
досі асоціюються з проявами тіньової економіки. Коли підприємці будуть
основою "середнього класу", а мале підприємництво набуде правового статусу,
стане повноправним елементом господарської системи, розшириться соціальна
база демократії, що сприятиме виходу України з кризи.
Сьогодні провідну роль у створенні ефективного недержавного сектора відіграє малий бізнес. Саме малі і середні підприємства, різні комерційні структури, що належать до сфери малого бізнесу, беруть на себе ризик і працюють згідно з новими вимогами, що ставляться до ефективності. Створення широкої мережі малих підприємств у всіх галузях господарства сприятиме демонополізації та розвитку конкуренції. Але такий бажаний розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на безліч перепон.
Список використанної літератури
1) Закон України "Про підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000р.
№2063-ІІІ
2) Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва" від 21.12.2000р. №2157-ІІІ
3) Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99
4) Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік
"Україна: поступ ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004рр."
5) Буряк П.Ю., Маринець В.П. "Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу в Україні"// Фінанси України. – 1999р. - №6. с.95-98
6) Дуб Л. "Питання розвитку малого бізнесу в Україні"//Вісник Української
Академії державного управління при Президенті України. – 2000.- №2.
–с.162-168
7) Єфименко Т. "Напрямки розвитку податкового потенціалу малого підприємництва"//Вісник Української Академії державного управління при
Президенті України. – 2001.- №3. –с.141-148
8) Кирпот О. "Висококонцетроване суспільне виробництво – основа малого підприємницства"//Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2000.- №2. –с.127-134
Кондратюк Т. "Державна політика підтримки малого бізнесу: зміст і механізм
реалізації// Вісник Української Академії державного управління при
Президенті України. – 2001.- №4. –с.111-118
9) Микитюк О.І. "Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств"//
Фінанси України. – 1999р. - №6. – с.55-61
Лапуста М.Г., Старостин Ю.Л., Малое предпринимательство. – М.:ИНФРА-М. –
1998г.
Экономика предприятия: Учебник. – М:ИНФРА. – 1999г. под ред. О.И. Волкова
www.liga.kiev.ua
www.rada.gov.ua
www.ukrstat.gov.ua
