Майже одночасно на Землі, незалежно одне від одного, утворилось
декілька внутрішньоспоріднених духовних центрів. Основне, що зближувало їх,
і що, відповідно, було основною характеристикою “осьової епохи” - це прорив
міфологічного світоспоглядання, що складало основу доосьових культур.
Людина, ніби вперше, пробуджується до ясного мислення, виникла недовіра до
безпосереднього емпіричного досвіду, а також раціоналізація ставлення до
світу і до собі подібних. Саме у цей період з(являються філософи, вперше
постає проблема співвідношення людини і світу.
Отже, з(являються розум і особистість - те, що дає нам змогу твердити
про появу людини такої, якою вона є сьогодні.
Осьовий час дає змогу зрозуміти всю людську історію, її структуру.
Тим, що відбулось тоді, людство живе і сьогодні. Епохи Відродження - це
повернення до осмислення осьового часу. Не можна абсолютизувати досягнення
осьового часу, слід визнати, що і пізніші епохи принесли немало духовних
здобутків. Але він дає масштаб для оцінки цих пізніших епох, для виявлення
того, що дійсно було духовною цінністю.
Осьовий час обмежується 3ма сферами : Китай, Індія, Захід, але
історично став всеохоплюючим: доісторичні народи або сприймають його, або
вимирають.
Між 3ма сферами існувало глибоке взаєморозуміння і схожість, вони
являють собою багатоманітність одного й того ж у 3х коренях історії, яка
стає єдиною лише у сучасну добу, Між ними не лише окремі співпадання, а
глибокий паралелізм (лише у цей період).
У виявленні причин цього явища існують різні підходи:
n досягнення людиною певного ступеню духовного і фізичного розвитку;
n взаємопроникнення культур, обмін здобутками;
n певна невідома спорідненість цих культур;
n А.Вебер : кочові народи зі своїм усвідомленням далечини, тендітності
світу принесли героїчну культуру, яка вступила в боротьбу з
матріархальними культурами давнини;
n спільні соціальні умови.
Жодне з пояснень, на жаль , не спроможне виявити всю повноту причин
і передумов, пояснити всі таємниці того часу. Ясперс у своїй роботі не
дає власного пояснення, він акцентує увагу на тому, що така складність
проблеми свідчить про складність розгляду історії взагалі, що розвиток
людства не може бути зображений простим поступальним графіком.
Значення осьового часу для людини (сьогодні): а)виділення того, що
властиве всьому людству може призвести до об(єднання людства на підставі
спільного досвіду (Ясперс взагалі схильний прогнозувати досить ідилічне
майбутнє, яке хоча й залежить від людей, але за своєю ідеєю відповідає
пророцтвам Біблії);
б)існування 3х моди-фікацій закликає до комунікації
між людьми різних культур, різних вірувань. Глибокий аналіз досвіду
осьового часу, коли у трьох регіонах планети паралельно виникали і
розвивалися духовні і релігійні концепції надзвичайно високого рівня,
підштовхне людей до відмови від впевненості у винятковості якогось
вірування.
Пробудження духу, вважає Ясперс, є початком буття загальної історії
людства, яке до цього було поділене на локальні культури. З того часу
людство неухильно йде цим спільним шляхом. Тому встановлення
взаєморозуміння, відкритість різних типів суспільства, релігій і культур є
життєво необхідним для людини. Звідси випливає особлива роль філософії, яка
за допомогою філософської віри, що відкриває сенс і призначення історії,
покликана об’єднувати людство на спільних духовних основах.
Після завершення осьового періоду людство продовжує розвиватись, нові
народи приймають Великий прорив і таким чином нова епоха поширюється майже
на всю земну кулю. Шляхи трьох епіцентрів прориву розходяться. Індія і
Китай у своєму розвитку повторюють чи продовжують своє минуле, їх
поступальний рух уповільнюється. Західна культура індоєвропейських народів
у цей період починає відігравати провідне значення. Європейці починають
опановувати світ.
У зв’язку з визначальною роллю Заходу Карл Ясперс приділяє досить
значну увагу висвітленню тенденцій його розвитку. На його думку, віссю
західної історії є Христос і саме християнська церква є найвищою формою
організації людського духу (вона увібрала риси попередніх культур, високі
ідеали). Цю думку не можна відкидати, оскільки християнство, безумовно,
здійснило вирішальний вплив на розвиток Західної культури не лише у
духовній, а й у політичній сфері. Завдяки йому історія Заходу пов(язана з
гуманістичною формою свідомості.
Своєрідність Заходу визначається багатьма факторами:
n географічне розмаїття стало передумовою для розмаїття мов і народів, які
розвивались в Європі. Індія і Китай теж неоднорідні в етнічному
розумінні, але в Європі відмінності між народностями набули настільки
важливого значення, що стали підставою для виникнення окремих держав з
несхожими культурами;
n ідея політичної свободи . Вперше вона зароджується в Стародавній Греції і
є унікальною. Східна цивілізація її не знала;
n раціональність, логіка. Здатність до мислення, раціонального осмислення
дійсності характерна для всіх людей, але у західних людей вона стала
переважати над іншими рисами;
n усвідомленість внутрішньої глибини буття особистості. Європеєць схильний
до занурення у глибини свого “я”. Він усвідомлює складність і безмежність
внутрішнього світу, його неповторність ( це також спричиняє надмірний
індивідуалізм);
n усвідомлення реальності світу, в якому стверджує себе людина і створення
на цій основі трагедії;
n всезагальне не носить характеру догми, допускаються винятки, тому -
постійний неспокій, незадоволення західної культури. Західна культура
навіть у християнстві не була послідовною: безліч напрямків є тому
доказом. Досягти ідеалу, який був би сприйнятий усіма раз і назавжди, для
цього світу, напевно, неможливо.
n претензія на виняткову істинність релігійних вчень, що спричиняє
посилення напруги в західному світі, протистояння, яке породжує рух,
пошуки. І ці пошуки часто призводять до нових проривів у свідомості
людей, винаході компромісних рішень. Водночас протистояння пов’язані з
агресією, що має трагічні наслідки;
n рішучість (проблеми доводяться до логічного завершення). Європейська
культура не сприймає напівтонів, напіврішень, і це теж є поштовхом для
протистоянь і пошуків.
n розмаїття самобутніх індивідуальностей. Жодна зі східних культур не
відзначається такою кількістю видатних осіб. Західну ж історію рухають
уперед сильні постаті.
n індивідуальна любов.
Європеєць відрізняється, але не має переваг над іншими народами.
Водночас для західної культури Схід завжди виступав певною протилежністю,
полярністю. Європейці звертаються до Азії за тим, чого їм не вистачає.
Визначальна роль романо-германських народів - у створенні науки і
техніки, і тим самим здійсненні прориву глобального характеру. Зокрема, в
історії Європи другою віссю стали 1500-1800 рр (науково-технічні і
культурні досягнення), коли були закладені підгрунтя сучасної культури.
Частина друга - “Сучасне і майбутнє”
Тут подається аналіз розвитку людства на останній фазі його існування.
Очевидно, що принципово новими і визначальними факторами на цьому
етапі стають насамперед наука і техніка, тому Ясперс приділяє глибоку увагу
розкриттю всіх проблем, позитивних і негативних змін, пов’язаних з
виникненням та еволюцією цих феноменів.
Причини виникнення сучасної науки, на думку Ясперса, до кінця не
розкриті. В цьому відношенні можна вказати лише на ряд соціальних умов
(свобода держав і міст, технічні потреби, конкуренція, місіонерство,
авантюризм і т. п.), а також виділити мотиви, що призвели до виникнення
науки:
1) неісторичні - т. зв. воля до влади. Знання поєднує усвідомлення
сили, спрямоване на практичне творення і волю до пізнання.
Насправді - це воля до достовірності. Агресивність не є характерною
рисою науки.
2) історичні - пов’язані з біблейською релігією : а) етос релігії
вимагає істинності, пошук якої - найважливіша для людини справа; б)
світ і все існуюче створене Богом, отже, немає нічого, не гідного
пізнання. Пізнання спрямоване і на прекрасне і на потворне. Буття
світу ніколи не може бути осягнуто як кінечна, абсолютна дійсність,
бо основа світу - Бог; в) дійсність сповнена жаху для людини. Бог
вимагає пізнання, але його зміст звинувачує Бога - сміливість
пізнання.
Сучасний світ всюди створює незалежні науки, спільні за духом.
Імпульсом, як правило слугує бажання отримати зі знання користь для
здійснення політичних та економічних цілей, але невдовзі з(являється
інтерес до самого предмету вивчення.
Особливостями сучасної науки є її універсальність (сфера наукових
інтересів - це весь світ, і не існує питань, не гідних розгляду),
принципова незавершеність: її ідея - безперервний прогрес (на відміну від
ранніх наук, метою торців яких було досягнення сталої, гармонійної,
завершеної системи), вона прагне виявити свої всебічні зв’язки: дослідити
весь космос наук, пов’язаних через взаємопідтримку на основі імпульсу до
універсального знання, тощо.
На жаль, хоча сьогодні наука всюди поширена і визнана, але по-
справжньому вона відома небагатьом. Люди лише засвоюють технічні істини,
залишаючись поза наукою. Внаслідок цього виникає т.зв. “науковий забобон”:
люди очікують від науки того, чого вона здійснити не може, потім
розчаровуються і виникає презирство до науки.
Отже, вважає Ясперс, необхідно створити науку, яка б чітко
усвідомлювала свої межі, водночас пізнаючи те, що можна пізнати.
Техніка - це сукупність дій мислячої людини, спрямованих на панування
над природою. Їх мета - надати людському життю такий вигляд, що дозволив би
скинути тягар злиднів і отримати необхідну форму зовнішнього середовища.
Сьогодні епоха перетворень носить руйнівний характер, по-новому
виявляється зв’язок людини і природи, створена людиною “друга природа” стає
тираном. Людина втрачає підгрунтя, дух зводиться до здатності навчатися і
створювати корисне.
Вплив технічної епохи на людину Ясперс розкриває через аналіз такого
феномену, як праця. Він підкреслює, що “від характеру праці залежить
