структура суспільства і характер життя людей в усіх його розгалуженнях”, що
праця - це сутнісна риса людини, яка творить свій світ. Але у праці
присутній елемент жертовності, відмови від суб’єктивності, і в умовах
технізації це набуває катастрофічного характеру.
Причина, зокрема, в тому, що техніка змінює характер праці, робить її
механізованою, і тому вона з творчого заняття перетворюється на конвейєр.
Людина, зайнята у сучасному виробництві, відчуває себе гвинтиком одного
великого механізму, її роль у суспільстві ніби зводиться до успішного
виконання дорученої їй операції. Вся енергія йде саме на функціонування в
якості елементу складної організації технізованого суспільства, і тому
єдині потреби, які залишаються - це відпочинок і порція адреналіну. Все це
не може не призводити до катастрофічного духовного зубожіння людства.
Ясперс наголошує на тому, що великою мірою людство саме винне у
створенні такої ситуації, бо не усвідомлює обмеженості техніки. А ця
обмеженість існує. Перш за все, техніка - всього лише засіб, який повинен
належним чином скеровуватися, він не існує окремо від людини. Велич і влада
техніки проявляється лише щодо неживого, спроби поширення технізації на
живе ні до чого доброго не призводять. Техніка - це засіб для творення
типової продукції, вона, як правило, не придатна для створення культурних
надбань. Техніка функціонує лише доки наявні матеріали та енергія, а вони
не є невичерпними. Філософ застосовує по відношенню до техніки епітет
“демонічна”, прагнучи висловити думку, що після створення техніки, яке
відбулось майже випадково, вона здійснює могутній вплив на свого творця,
уподібнює людину собі. Людство зараз залежне від своїх технічних здобутків,
позбавлене їх, воно опиниться у катастрофічному стані.
Отже, техніка, в процесі перетворення природи, перетворює і саму
людину, але Ясперс не схильний вважати її якоюсь непоборною силою. Він
стверджує, що людство має захистити своє майбутнє, створивши надійні засоби
для скеровування ситуації, вживши заходів до гуманізації і одухотворення
праці тощо.
Розкривши питання, пов’язані з наукою і технікою, автор звертається
власне до сучасної ситуації, яка, за його словами, “являє собою реальну
єдність людей на землі”. На цьому етапі, великою мірою завдяки останнім
досягненням людини, планета перетворилась на цілісний світ, кожна точка
якого легко досяжна для людини. У зв’язку з цим, відокремлене життя окремих
общин, народі, країн стає фактично неможливим. Всі проблеми набувають
глобального, тобто вселюдського звучання, і розв’язання їх можливе також
лише шляхом об(єднання зусиль всього людства.
Серед таких проблем Карл Ясперс називає, насамперед, той факт, що
народи перетворюються на маси, воля яких стає вирішальним фактором у
сучасному світі. “Маси виникають там, - вважає він, - де люди позбавлені
свого істинного світу, коріння і підгрунтя, де ними керують і замінюють
одне одним”. Маса позбавлена власних ознак, вона розчиняє в собі окремих
людей, що втрачають свою індивідуальність, іншими словами, маса - це
пустота. Небезпека її і в тому, що вона є об’єктом переконання і примусу,
не відає відповідальності і живе на найнижчому рівні свідомості. Добре
відомі неконтрольованість натовпу, бездуховність “публіки” (не вдячних
слухачів, а саме публіки, від свавільної волі якої залежить доля митців);
маси поєднують в собі їх негативи і додають своїх, стаючи символом
сьогоднішньої доби.
Ясперс називаю можливі шляхи розв’язання цієї проблеми, такі як
одухотворення мас через виховання і освіту кожної людини, підвищення міри
свободи. Але поки ці фактори не спрацьовують, відбувається катастрофічний
розпад традиційних цінностей, перехід від релігії до безвір’я, нігілізму.
Віра занепадає, і у цьому процесі можна виділити ряд типових тенденцій :
вироблення мислення, заснованого на ідеології, глобальне спрощення
(прикладом є безкінечні лозунги, псевдонаукові теорії), заперечення як
основа світогляду.
Така криза пов’язана не лише з технічним переворотом. Її передумовами
були й інші фактори, історичні події. Так, на думку Ясперса, епоха
Просвітництва, яка розкрила для людей нові культури і релігії, досі
невідомі, у поєднанні з неповнотою і недосконалістю освіти, викликала
недовір’я до своєї власної релігії, певний скепсис. Велика Французька
революція з її глобальною переоцінкою цінностей, ствердженням всемогутності
розуму, філософський ідеалізм з його видимістю тотального знання теж
зробили свій внесок у формування безвір’я.
Філософ вважає, що вичерпно висвітлити всі причини і передумови цього
явища неможливо, і тому він лише констатує, що сьогоднішня ситуація разом з
глобальним технічним розвитком і все зростаючою єдністю світу відзначається
і глибоким духовним і душевним регресом, спустошеністю як ознакою епохи.
Історична концепція людського існування в його цілісності повинна
включати і майбутнє, бо відмова від майбутнього призводить до
незавершеності, отже, неправдивості образу минулого.
Третій розділ другої частини книги присвячений саме баченню філософом
майбутнього. Звичайно ж, з упевненістю казати щось стосовно майбутнього ми
не можемо, і все ж, на думку Ясперса, знання про сучасне і минуле (а отже,
розуміння тих загальних тенденцій, що характеризують історичний розвиток в
цілому) дозволяє зробити певні прогнози. Мета прогнозування звернена у
сучасне: адже прогнозуюче історичне мислення визначає наші дії.
Автор здійснює невеликий екскурс в історію, наводить декілька
різнопланових прогнозів, зроблених починаючи з 18 століття щодо нашої
сучасності філософами і науковцями. Зміст цих прогнозів - різний; деякі
передбачають тотальну машинізацію суспільства, панування духовного
нігілізму , інші, навпаки, подають оптимістичні картини майбутнього на
основі науково-технічного прогресу, є ряд прогнозів щодо зміни біологічних
якостей людини, але найбільше уваги приділяє Ясперс тим з них, що
попереджають про можливість втрати людиною своєї сутності, вступ її у
“царство чорної злоби, що не знає гуманності”. Очевидно, автор писав цей
твір , перебуваючи під глибоким враженням від страшного досвіду Другої
Світової війни, і зокрема, концентраційних таборів, де люди і дійсно
втрачали себе, переступали за межі людського ( і це не обов’язково були
якісь монстри, а навіть і мирні бюргери, слухняні чиновники). Жах, який
принесла війна, має бути усвідомлений людством, і ні в якому разі не
забутий, - лише в цьому випадку є надія, що він не повториться. Протистояти
загрозам майбутнього людина може лише у боротьбі з можливістю зла у світі .
“Лише відповідальність за сучасне дозволяє нам відчути відповідальність за
майбутнє”.
Отже, знов має місце звернення до сучасності. Цього разу автор
звертає увагу на з, на його погляд, вирішальні тенденції, які можуть
дозволити зробити певні висновки щодо перспектив людства. Цими тенденціями
є ;
соціалізм (як ідея справедливої організації мас),
єдність світу ( потяг усіх до мирного існування, яке може
реалізуватися у формі світової імперії, або ж “світового порядку”),
віра (те всеохоплююче начало, яке повинне лягти в основу перших двох).
Соціалізм - це універсальна тенденція суспільства, спрямована на
створення такої організації праці і такого розподілу продуктів праці, які б
забезпечували свободу всіх людей. Ясперс в цілому позитивно ставиться до
соціалізму, але наголошує на ому, що його провідні положення часто
підмінюються своєю абсолютизацією, і тоді ідея поступового здійснення
справедливого майбутнього у союзі з демократією, на основі розумного і
обмеженого планування, розподілу благ, замінюється на комунізм, який
передбачає швидкий стрибок до “щасливого майбутнього” через встановлення
диктатури пролетаріату і тотального планування. Ясперс підкреслює, що
соціалістичні вимоги є розумними і раціональними лише у певних межах, а на
шляху примусу, диктату вони ведуть до рабства. Він розкриває глибокі
недоліки тотального планування, наводячи аргументи як суто економічні
( добре відомі переваги вільної конкуренції і ринку), так і духовні (адже
тотальне планування не обмежується лише виробничими відносинами). Сама ідея
тотального планування є непридатною, бо воно повинне виходити з тотального
знання, що є неможливим. За умови врахування небезпек подібної
абсолютизації, соціалізм може мати місце, адже він сам по собі включає ідеї
свободи і справедливості і прагне влаштувати наше існування.
Єдність світу - це глобальна тенденція, елементи якої простежуються з
осьового часу, коли відбувалась активна комунікація між культурами. Обмін
матеріальними і духовними цінностями сьогодні набуває планетарного
значення. Цей процес, на думку Ясперса, з необхідністю має призвести до
подальшого об’єднання людства в єдину спільноту. Постає питання : яким буде
це об’єднання. Наприкінці осьового часу відбулось утворення світових
імперій, що аж ніяк не сприяло духовному прогресу. Сьогодні існують два
вірогідні шляхи : або світова імперія, або так званий світовий порядок (її
протилежність). Перша можливість досягається методом насилля і веде до
знищення свободи. Друга досягається мирним шляхом, через переговори,
самообмеження тих, хто має владу, відмову від локальних суверенітетів
заради спільного суверенітету. Людству вже відомий приклад такого
об’єднання - Сполучені Штати Америки, а у майбутньому подібний процес має
призвести до певної форми світового федералізму. Звичайно, на шляху до
світового порядку, у перехідний період, існують вагомі небезпеки : це і
нетерплячість окремих правителів, і можливість встановлення диктатури
(Ясперс, будучи знайомий лише з досвідом Німеччини і Італії, вважає, що
диктатура не може бути повалена зсередини. Досвід СРСР свідчить про
зворотне, хоча, тим не менш, слід погодитися з тим, що встановлення
подібного режиму на всій планеті мало б значно складніші наслідки). Існує
також і небезпека повного знищення - у випадку розв’язання світової війни
(в умовах, коли держави-лідери володіють ядерною, бактеріологічною та
іншими зброями, наслідки такої війни страшно передбачити, тим більше що
подібна техніка може потрапити в руки і менш цивілізованих держав, або
навіть використана особою божевільною). Враховуючи все це, світовий порядок
