філософський хар-р. Життя людини має бути радісним, і зробити його таким
може тільки вона сама.Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх, воно є
простим і за змістом, і за формою, тому Сковорода проповідує простоту
життя, бідність(розумну достатність).Особливістю ф-ії Сковороди є поділ
світу на два начала : вічне і тлінне.
Основним положенням ф-кої с-ми Сковороди е вчення про дві натури і три
світи.2 натури : видима (тварь,реальне) і невидима(Бог, ідея) “Сия
невидимая натура или Бог, всю тварь проницает и содержит ; везде и всегда
был, есть и будет». 3світи: макрокосм (великий, світ речей, Всесвіт) ;
мікрокосм (малий, людина) ; символічний (Біблія).Сковорода закликав до
гуманізму та «сродної» людської праці.
Українська філософія 19-20 ст. (П.Юркевич, І.Франко)
Юркевич(1827-1874) – один із визначних укр. філософів минулого
століття.Через всю його творчість проводиться думка, що істинну природу
людини, її духовність , моральність, можна осягнути через більш досконалі ,
вищі форми пізнання, ніж раціоналістичні.Твердження, що всі сторони
духовного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим.Коли б
наше духовне життя обмежувалось мисленням, зауважує Юркевич, то світ
здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь
математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві.Саме
на критиці раціоналістичної тенденції у європейській ф-ії, релігії та
моралі і створює він свою систему, яку називає “Філософією серця”Істина
відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини
пов’язаний з релігійними та моральними прагненнями людини.Те, що може
існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через
ціль платонівської ідеї добра.
Франко (1856-1916) ставить в центр своєї ф-ії людину, формулює головний
закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро.Але
жити лише для праці неможливо, крім праці існує внутрішнє благо людини, її
творче натхнення , її пісня.Пісня і праця , дух і матерія, книжка і хліб
володіють істотою людини і природою суспільства.Але духовний світ людини –
її найдорожче надбання. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й
справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу
майбутість – це дух франківський, каменярський і переможний.Загалом можна
відзначити, що стрижньовою ідеєю ф-ого та естетичного пошуку Франка є ідея
особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму.
Неопозитивізм і постпозитивізм
Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм,
постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними
(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями,
котрі можна перевірити фактично)
Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення
такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати
твердження, що мають смисл від безсмислових.Така методика – “верифікація” –
була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,
Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне
твердження необхідно зіставити з фактами. Карнап розробив модель наукового
знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні
речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки
мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як
гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за
допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу
псевдоречень.
Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких
логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна
мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний
аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив
на сучасну логіку та лінгвістику.
Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження
знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його
вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку,
що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не
: 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних
структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і
суспільства.
Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.
У 1960-1970 рр. під впливом ідей Карла Поппера (1902-1994) склалась течія
постпозитивізму. Характерними є проблеми фальсифікації : правдоподібності
наукових теорій ; раціональності ; розуміння.Впливовою частиною
постпозитивізму є критичний раціоналізм (Поппер, Агассі): наукові теорії і
закони не мають описових хар-к,виражають прагнення відділити сферу
раціональності (науку) від псевдонауки.Критич. раціоналізм утворює
сукупність концепцій, спрямованих на вирішення конкретних проблем
соціального життя, проте в його рамках не було сформульовано програми
переходу від закритого суспільства до відкритого.
Проблеми наукового пізнання і філософії неопозитивізму.
Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм,
постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними
(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями,
котрі можна перевірити фактично)
Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення
такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати
твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – “верифікація”
– була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,
Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне
твердження необхідно зіставити з фактами.Карнап розробив модель наукового
знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні
речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки
мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як
гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за
допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу
псевдоречень.
Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких
логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна
мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний
аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив
на сучасну логіку та лінгвістику.
Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження
знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його
вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку,
що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не
: 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних
структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і
суспільства.
Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.
Концепція творчості в філософії Бердяєва.
Творчість – це синтез різних форм діяльності з метою створення нових
якостей матеріального і духовного буття.
Значну увагу проблемі творчості приділяли представники релігійної ф-кої
думки Росії 2пол. 19 – поч. 20 ст (Соловйов, Бердяєв).Вони утверджували
ідею про людину як творця.Людська сутність проявляється лише в творчості.
Філософію вони піднімали до творчості. “Творча ф-ія” не може бути ф-ією
академічною, державною, буржуазною. Філософ – вільний, незалежний, людина,
яка ні до чого не пристосовується.
Вже на початку нашого століття була зроблена спроба створити окрему науку
про творчі процеси мислення – еврилогію.У її започаткування зробили значний
внесок Бердяев, Грузенберг, Лезін та ін. Після революції було створено
Інститут еврилогії, який ліквідовано в 30-ті роки.
Філософські концепції Арістотеля
Арістотель – старогрецький філософ, учень Платона (“Платон мені дгуг, але
істина дорожча”)
А. – засновник логіки (викладена в роботі “Органон”)
Ф-ія у А. Досить чітко виділяється з усієї сферизнання.Він розрізняє
“першу” і “другу” ф-ію.Предметом “першої” ф-ії є не природа, а те, що існує
поза нею,це наука “найбільш Божа”, бо володіє нею скоріше Бог, ніж
людина.Тому А. Свою ф-ію назив. Теологією, вченням про Бога., але ф-ія А.
Ширше теології, вона вивчає взагалі “ начала і причини всього існуючого,
оскільки воно береться як існуюче”.
У А. Закони мислення є одночасно і законами буття.Осн. закон буття:
одночасно існувати і не існувати не можна. А. Вважає, що суть буття речі –
її форма.Форма – це не якість, не кількість , не відношення, а те що
становить суть речі, без чого її немає, форму ніхто не творить і не
виробляє, вони існують самі по собі і, будучи весеними в матерію Богом,
начебто творять речі.Під матерією А. Розуміє:1) неозначену і безформну
речовину;2)це,те з чого складається, і те, з чого річ виникає
Матерія і форма – два співвічні начала.Форма робить матерію дійсністю,
тобто втіленням у конкретну річ.
Вчення А. Про душу: душу може мати тільки природне, а не штучне тіло.3 вида
душі ; розумна душа притаманна людині і Богу, інші дві не існують без
матерії.
Ф-ія А вплинула на ф-ію Нового часу.
Категорія буття її смисл і сецифіка.Основні форми буття.
Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядаються в
онтології(вчення про буття)Розглядаючи проблему буття, ф-ія виходить з того
, що світ існує.Ф-ія фіксує не просто існування світу, а більш складний
зв’язок всезагального хар-ру : предмети і явища світу.Вони разом з усіма
їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з усім
тим, що є, існує у світі.Природне і духовне, індивіди і суспільство існують
у різних формах;їх різне за формою існування – передумова єдності
світу.Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і
загальними відношеннями предметів та явищ світу.
Серед основних форм буття розрізняються :
1. буття речей, процесів (буття речей, процесів, стан природи, буття
природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною)
2. буття людини( у світі речей і сецифічне людське буття)
3. Буття духовного(ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і
об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне;
4. буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої
людини в історичному процесі) і суспільне буття.
Психоаналіз соціальних процесів та сучасний неофрейдизм.
Психоаналіз застосовується у ф-ії для пояснення особистісних , культурних
та соціальних феноменів.
Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається
тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону.За
такого підходу індивідуальний розвиток людини відтворює основні стадії
розвитку людського роду.Перехід дитини від одного віку до іншого повторює
