Философия (шпора по курсу)

філософський хар-р. Життя людини має бути радісним, і зробити його таким

може тільки вона сама.Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх, воно є

простим і за змістом, і за формою, тому Сковорода проповідує простоту

життя, бідність(розумну достатність).Особливістю ф-ії Сковороди є поділ

світу на два начала : вічне і тлінне.

Основним положенням ф-кої с-ми Сковороди е вчення про дві натури і три

світи.2 натури : видима (тварь,реальне) і невидима(Бог, ідея) “Сия

невидимая натура или Бог, всю тварь проницает и содержит ; везде и всегда

был, есть и будет». 3світи: макрокосм (великий, світ речей, Всесвіт) ;

мікрокосм (малий, людина) ; символічний (Біблія).Сковорода закликав до

гуманізму та «сродної» людської праці.

Українська філософія 19-20 ст. (П.Юркевич, І.Франко)

Юркевич(1827-1874) – один із визначних укр. філософів минулого

століття.Через всю його творчість проводиться думка, що істинну природу

людини, її духовність , моральність, можна осягнути через більш досконалі ,

вищі форми пізнання, ніж раціоналістичні.Твердження, що всі сторони

духовного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим.Коли б

наше духовне життя обмежувалось мисленням, зауважує Юркевич, то світ

здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь

математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві.Саме

на критиці раціоналістичної тенденції у європейській ф-ії, релігії та

моралі і створює він свою систему, яку називає “Філософією серця”Істина

відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини

пов’язаний з релігійними та моральними прагненнями людини.Те, що може

існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через

ціль платонівської ідеї добра.

Франко (1856-1916) ставить в центр своєї ф-ії людину, формулює головний

закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро.Але

жити лише для праці неможливо, крім праці існує внутрішнє благо людини, її

творче натхнення , її пісня.Пісня і праця , дух і матерія, книжка і хліб

володіють істотою людини і природою суспільства.Але духовний світ людини –

її найдорожче надбання. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й

справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу

майбутість – це дух франківський, каменярський і переможний.Загалом можна

відзначити, що стрижньовою ідеєю ф-ого та естетичного пошуку Франка є ідея

особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму.

Неопозитивізм і постпозитивізм

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм,

постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними

(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями,

котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення

такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати

твердження, що мають смисл від безсмислових.Така методика – “верифікація” –

була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,

Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне

твердження необхідно зіставити з фактами. Карнап розробив модель наукового

знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні

речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки

мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як

гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за

допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу

псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких

логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна

мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний

аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив

на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження

знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його

вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку,

що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не

: 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних

структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і

суспільства.

Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.

У 1960-1970 рр. під впливом ідей Карла Поппера (1902-1994) склалась течія

постпозитивізму. Характерними є проблеми фальсифікації : правдоподібності

наукових теорій ; раціональності ; розуміння.Впливовою частиною

постпозитивізму є критичний раціоналізм (Поппер, Агассі): наукові теорії і

закони не мають описових хар-к,виражають прагнення відділити сферу

раціональності (науку) від псевдонауки.Критич. раціоналізм утворює

сукупність концепцій, спрямованих на вирішення конкретних проблем

соціального життя, проте в його рамках не було сформульовано програми

переходу від закритого суспільства до відкритого.

Проблеми наукового пізнання і філософії неопозитивізму.

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм,

постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними

(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями,

котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення

такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати

твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – “верифікація”

– була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,

Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне

твердження необхідно зіставити з фактами.Карнап розробив модель наукового

знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні

речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки

мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як

гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за

допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу

псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких

логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна

мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний

аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив

на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження

знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його

вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку,

що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не

: 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних

структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і

суспільства.

Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.

Концепція творчості в філософії Бердяєва.

Творчість – це синтез різних форм діяльності з метою створення нових

якостей матеріального і духовного буття.

Значну увагу проблемі творчості приділяли представники релігійної ф-кої

думки Росії 2пол. 19 – поч. 20 ст (Соловйов, Бердяєв).Вони утверджували

ідею про людину як творця.Людська сутність проявляється лише в творчості.

Філософію вони піднімали до творчості. “Творча ф-ія” не може бути ф-ією

академічною, державною, буржуазною. Філософ – вільний, незалежний, людина,

яка ні до чого не пристосовується.

Вже на початку нашого століття була зроблена спроба створити окрему науку

про творчі процеси мислення – еврилогію.У її започаткування зробили значний

внесок Бердяев, Грузенберг, Лезін та ін. Після революції було створено

Інститут еврилогії, який ліквідовано в 30-ті роки.

Філософські концепції Арістотеля

Арістотель – старогрецький філософ, учень Платона (“Платон мені дгуг, але

істина дорожча”)

А. – засновник логіки (викладена в роботі “Органон”)

Ф-ія у А. Досить чітко виділяється з усієї сферизнання.Він розрізняє

“першу” і “другу” ф-ію.Предметом “першої” ф-ії є не природа, а те, що існує

поза нею,це наука “найбільш Божа”, бо володіє нею скоріше Бог, ніж

людина.Тому А. Свою ф-ію назив. Теологією, вченням про Бога., але ф-ія А.

Ширше теології, вона вивчає взагалі “ начала і причини всього існуючого,

оскільки воно береться як існуюче”.

У А. Закони мислення є одночасно і законами буття.Осн. закон буття:

одночасно існувати і не існувати не можна. А. Вважає, що суть буття речі –

її форма.Форма – це не якість, не кількість , не відношення, а те що

становить суть речі, без чого її немає, форму ніхто не творить і не

виробляє, вони існують самі по собі і, будучи весеними в матерію Богом,

начебто творять речі.Під матерією А. Розуміє:1) неозначену і безформну

речовину;2)це,те з чого складається, і те, з чого річ виникає

Матерія і форма – два співвічні начала.Форма робить матерію дійсністю,

тобто втіленням у конкретну річ.

Вчення А. Про душу: душу може мати тільки природне, а не штучне тіло.3 вида

душі ; розумна душа притаманна людині і Богу, інші дві не існують без

матерії.

Ф-ія А вплинула на ф-ію Нового часу.

Категорія буття її смисл і сецифіка.Основні форми буття.

Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядаються в

онтології(вчення про буття)Розглядаючи проблему буття, ф-ія виходить з того

, що світ існує.Ф-ія фіксує не просто існування світу, а більш складний

зв’язок всезагального хар-ру : предмети і явища світу.Вони разом з усіма

їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з усім

тим, що є, існує у світі.Природне і духовне, індивіди і суспільство існують

у різних формах;їх різне за формою існування – передумова єдності

світу.Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і

загальними відношеннями предметів та явищ світу.

Серед основних форм буття розрізняються :

1. буття речей, процесів (буття речей, процесів, стан природи, буття

природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною)

2. буття людини( у світі речей і сецифічне людське буття)

3. Буття духовного(ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і

об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне;

4. буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої

людини в історичному процесі) і суспільне буття.

Психоаналіз соціальних процесів та сучасний неофрейдизм.

Психоаналіз застосовується у ф-ії для пояснення особистісних , культурних

та соціальних феноменів.

Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається

тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону.За

такого підходу індивідуальний розвиток людини відтворює основні стадії

розвитку людського роду.Перехід дитини від одного віку до іншого повторює

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты