процесі виробництва, але обумовлені не формою власності на засоби
виробництва, а потребами технології і організації виробництва. Це,
наприклад, відносини між робітниками різних спеціальностей, між
організаторами та виконавцями тощо.
Джерело розвитку способу виробництва є суперечність між продуктивними
силами, що постійно розвиваються, і виробничими відносинами, які мають
стабільний характер. Зміни в продуктивних силах зумовлюють потребу змін у
виробничих відносинах. Саме цей закон - закон відповідності виробничих
відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил - К.Маркс вважав
основним загальносоціологічним законом, що лежить в основі соціально-
політичних революцій і історичного розвитку.
Соціально-політична сфера життєдіяльності - це сфера продукування
способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Вона
пов'язана з формуванням в процесі історії соціальних спільнот (конкретно-
історичних суспільств, держав, класів, націй, етносів, різноманітних
соціальних груп) і соціальних інститутів - форм організації і регулювання
стосунків в суспільстві. Однією з найважливіших функцій суспільства є
функція організації, упорядкування, нормалізації суспільних відносин. Саме
регулятивну функцію виконують соціальні інститути. Вони "обслуговують" всі
сфери суспільства, забезпечуючи соціальну консолідацію і стабілізацію життя
всього суспільства. Соціальні інститути - це і певні установи, і сукупність
норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до цих норм. В
залежності від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути:
економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата), політичні, або
інститути влади (держава, армія, суд, партії, профспілки тощо), інститут
права, освіти, сім'ї, церкви, інститути в сфері культури (традиції і
звички, мораль тощо).
Духовно-культурна сфера є процесом духовного виробництва, процесом
формування і функціонування об'єктивних форм духовного життя - мистецтва,
моралі, релігії, філософії, науки, культурних цінностей, суспільних цілей,
ідеалів, а також таких явищ культури, як виховання, освіта. В марксистській
філософії духовно культурна сфера традиційно розглядалася як похідна від
матеріально-економічної сфери, як така, що виконує роль несамостійного
елементу "другого порядку". З цього приводу потрібне зазначити, що духовне
начало є основою самоорганізації і самозбереження суспільства. Кожне
суспільство в своєму розвитку грунтується на певній системі цінностей,
норм, ідеалів. Якщо ідеали суспільства, його культура, Форми менталітету,
свідомості підпадають під загрозу ерозії, то змінюються і суспільні
відносини, трансформується сама цивілізація. Суспільне життя в будь-якій
формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які
не можна ігнорувати.
Суспільна свідомість, духовна сфера суспільства існує у формі певного
спільного сукупного результату людської діяльності. Досвід міжлюдського
спілкування, взаємин з природою, раціональних та почуттєвих способів
освоєння світу відображається у суспільних формах свідомості, набуває
об'єктивного, надіндивідуального характеру і може передаватися іншим людям,
транслюватися від одного покоління до іншого. Саму людську історію, за
думкою С.Франка, можна представити як втілення, розгортання в часі і у
зовнішньому середовищі духовного життя людства.
3. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв’язок.
У сучасному світі існують різноманітні форми суспільства, що суттєво
відрізняються одне від одного за багатьма параметрами. Так само і в історії
людства можна помітити, що суспільство пройшло в своєму розвитку різні
етапи. Що ж саме лежить в основі суспільного розвитку і за якими критеріями
можна визначити історичні типи, а також різноманітні форми сучасного
суспільства?
В соціальній філософії по-різному вирішувались питання про основні
чинники суспільно-історичного процесу. Як правило, пошук йшов в напрямку
визначення певної єдиної детермінанти, або "мотора" історії, чи то буде
техніка, чи економіка, чи свідомість, пізнання. В натуралістичних
концепціях розвиток суспільства пояснювався біологічними законами,
природними факторами, зокрема географічними чинниками, змінами
народонаселення тощо. Інші концепції апелювали до людського розуму. Ідея
про вирішальне значення людської свідомості є чи не найпоширенішою в
соціальній філософії. Така ідея заснована на тому, що в суспільстві діють
люди, наділені свідомістю і волею. Звідси - особлива увага до ролі пізнання
і науки в історії, до ролі творчої діяльності особистості. Історичний
розвиток пояснюється зростанням людської свободи, вдосконаленням моральних
норм, поширенням нових культурних цінностей тощо. Сучасні західні філософи-
технократи пояснюють соціальний розвиток прогресом техніки і технології.
Марксистська соціологічна теорія спирається на той безперечний факт, що
саме виробництво матеріальних благ забезпечує безпосереднє існування
людини. Тому визначальна роль в історичній еволюції суспільства відводиться
тут матеріальному виробництву, економічному фактору: рівню розвитку
продуктивних сил і виробничих відносин, рівню продуктивності праці.
Всі названі фактори є суттєвими і необхідними в соціальному розвитку,
всі вони обумовлюють певним чином плин історичних подій. В еволюції
суспільства важливі всі форми життєдіяльності - матеріально-економічна,
політична, релігійна, моральна та інші - в їх історичній єдності і
взаємозв'язку. Не заперечуючи величезний детермінуючий вплив техніко-
економічних факторів, потрібно все ж зазначити, що не можна вказати єдиний
визначальний чинник для всієї людської історії. На різних етапах
соціального розвитку головним може стати будь-який з названих чинників.
Отже, історія обумовлена сукупністю різних факторів, одні з яких в
конкретних ситуаціях виявляються сильнішими за інші і постають в якості
основних детермінант. Яким же чином це відображається на типології
суспільства, на класифікації історичних типів і сучасних моделей
суспільства?
4. Історичні типи суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і
"цивілізація".
У сучасній філософії співіснують два підходи до типології суспільства,
які частково заперечують, але й доповнюють одне одного - інформаційний і
цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої спрямовані ці
підходи, є проблема логіки, певного порядку і спрямованості історичного
процесу. Чи є історія розвитком, рухом вперед, чи вона є історією
"броунівського руху", історією локальних, замкнених цивілізацій, не
пов'язаних в єдиний загальнолюдський історичний процес. Формаційний підхід
однозначно вирішує цю проблему: історія є прогресивним розвитком, лінійним
процесом сходження від менш досконалої формації до більш розвиненої. На
відміну від нього, цивілізаційний підхід до історії набагато обережніше
ставиться до історії, він не передбачає наперед заданого сценарію
майбутнього розвитку, заперечує наявність єдиної закономірності історії.
Зупинимось на сутності цих двох підходів.
Формаційна теорія грунтується на розумінні суспільства як соціально-
економічної цілісності, тобто вирішальна роль відводиться економічному
фактору. Розробка поняття "суспільно-економічна формація" належить
К.Марксу. Саме він вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії,
що значним чином вплинуло на подальший розвиток соціологічної науки.
Суспільно-економічні формації - це конкретно-історичні типи суспільства,
послідовні "сходинки" історичної еволюції, що обумовлені певним способом
виробництва і специфічною формою виробничих відносин, насамперед - формою
відносин власності. Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва
детермінує усю різноманітність суспільних відносин і зв'язків. Основними
елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Сукупність
виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, називається
базисом. Від базису залежать всі інші суспільні відносини. Він визначає
характер і зміст надбудови - ідеологічних, політичних, правових відносин і
ідей, організацій і установ, через які ці відносини здійснюються.
Суспільно-економічна формація розглядається як загальна характеристика
основних типів суспільства. Первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне,
капіталістичне, комуністичне суспільство - такі ступені розвитку соціуму.
Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї
формації до іншої.
Формаційний підхід, на який спирався К.Маркс в аналізі суспільства, був
історично виправданий. Він належав періоду переходу від феодалізму, до
капіталізму, саме на даному етапі історії об'єктивні соціально-економічні,
технологічні і техніко-економічні процеси однозначно визначали
функціонування і розвиток суспільства. Сьогодні формаційний підхід є
недостатнім для пояснення історичного розвитку. Причому хибним виявився не
сам по собі цей підхід, а його абсолютизація, догматичне ставлення до
нього. По-перше, неправомірно стверджувати, що на будь-якому етапі історії
соціально-економічні відносини детермінують суспільне життя в цілому. По-
друге, уявлення про єдину закономірність, лінійне сходження від формації до
формації не залишає місця для свободи людини, для вибору альтернативних
шляхів розвитку. Насправді - історія є проявом творчої діяльності людей, а
процес творчості ніколи не можна абсолютно передбачити. По-третє, реальна
історія народів, суспільств, держав не вкладається в тісні рамки
формаційного розвитку по висхідній, при такій спрощеній схемі втрачається
своєрідність і самоцінність кожної культури і цивілізації, вони виступають
лише в якості передумов майбутнього досконалого суспільства.
Отже, теорія формаційного розвитку суспільства є історично обмеженою.
Вона була адекватна епосі, яка пройшла під знаком і гаслом наукового і
технічного прогресу (XVIII-XIX століття) і відображає об'єктивні тенденції
саме цього періоду.
Потребам більш досконалого осмислення сучасного суспільства відповідає
цивілізаційний підхід, що утверджується в сучасній філософії. В його основі
лежить факт перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську
історію. Раніше вона була історією окремих народів, племен, країн,
регіонів, культур. Створення планетарної цивілізації - складний і досить
