Філософське розуміння суспільства

методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного моделювання,

метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок. За своїми

видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і

застерігаючими.

Щодо соціального передбачення, створення моделей майбутньої

цивілізації, то особливо активно ця проблема починає розроблятися в

західній футурології починаючи з 60-х років нашого століття. Численні

моделі нової цивілізації породжують і численні її назви - постіндустріальне

суспільство, суспільство третьої хвилі, технотронне, споживацьке,

трансформаційне тощо. Останнім часом все частіше використовується термін

"інформаційна цивілізація". Незважаючи на те, що залишаються ще

технократичні сподівання на вирішальне значення техніки і науки,

пріоритетними стають інші варіанти розвитку майбутнього суспільства. Які ж

контури нової цивілізації ?

По-перше, очевидним стає принципово інший тип детермінації нової

цивілізації. Це будуть вже не соціально-економічні і техніко-технологічні

чинники, а фактори людської самодетермінації - свідомості, вільного вибору,

соціально-культурних пріоритетів.

По-друге, така цивілізація буде грунтуватися на іншій, ніж техногенна,

системі культурних цінностей: на етиці ненасильства, на відмові від культу

сили і панування, на толерантному ставленні до різних культурних традицій,

на принципово інших засадах відношення до природи. Зростаюча цілісність і

єдність людства буде супроводжуватися зростанням багатоваріантності і

різноманітності культурного розвитку.

По-третє, нове суспільство буде засноване на розвитку нового типу

соціальних зв'язків людей. Суспільство розрізнених, атомізованих індивідів

зміниться на суспільство вільних соціальних спільнот, де людина стане

будувати свої зв'язки, виходячи з міркувань вільного вибору, орієнтуючись

на власні смаки і потреби.

По-четверте, технологічною основою майбутньої цивілізації будуть

принципово нові процеси і об'єкти, які набули назви ''синергетичних'',

тобто таких, що здатні до саморозвитку (комп'ютерні системи,

біотехнологічні комплекси).

Попри всі соціальні прогнози, теоретичні доводи, емпіричні прояви цих

тенденцій, чи реалізуються вони - це питання, на яке може відповісти лише

історія.

6. Ідея прогресу в історії. Сенс історії.

Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну

упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно

розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише калейдоскопом,

хаосом подій. В ньому можна виділити певні періоди розвитку, певні типи

суспільства. Але чи можливо, виходячи з того, охопити історію в її

цілісності, тобто з врахуванням майбутньої перспективи? Чи можливо

однозначно відповісти на питання: куди саме йде людство, в чому полягає

сенс історії і чи є вона прогресивним розвитком?

Жодне фактичне знання про минуле не дозволяє судити про історію в її

цілісності. Історична наука, наприклад, не ставить перед собою таке

завдання. Про історію людства не можна судити по історії окремих країн,

народів, регіонів, навіть епох. "Оскільки в кожного покоління є свої

турботи і проблеми, а від того - власні інтереси й власна точка зору, то з

цього випливає, що кожне покоління має право на свій власний погляд на

історію і свою власну реінтерпретацію історії, яка доповнює інтерпретацію

попередніх поколінь. Зрештою, ми вивчаємо історію, оскільки зацікавлені в

ній, і, можливо, тому, що бажаємо дізнатися дещо про свої власні проблеми.

Підсумовуючи - не може бути історії такого "минулого, яким воно насправді

мало місце", а можливі лише історичні інтерпретації, жодна з яких не є

остаточною, і кожне покоління має право на створення власних інтерпретацій"

(7, с. 290-291). Людська історія є принципово незавершеною. Знаходячись в

середині незавершеного процесу, не знаючи його кінця, не маючи іншої

системи для порівняння (бо людство - єдине і унікальне, іншого просто

немає), не можна сказати, на якій стадії всесвітньої історії як цілої

людство знаходиться. До того ж історичний процес, на відміну від природних

явищ, є процесом людської діяльності і творчості, який передбачити дуже

складно.

Таким чином, науково-теоретична відповідь на запитання про

спрямованість історії в її цілісності неможлива, як неможливе і

обгрунтування чи спростування історичного прогресу. Але це не означає, що

таке питання виявляється марним, цілком вигаданим, воно просто не є

питанням конкретної науки. Проблема спрямованості і сенсу історії - суто

філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме

там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність

історичних подій і фактів, а як реальность, яка створюється людиною і має

для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення

перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до

історії, визначення свого місця в ній. Саме в процесі безпосереднього життя

людей створюється певний узагальнений образ історії. Історія набуває

певного сенсу, коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії?

Усвідомлення історії завжди залежить від ставлення людей до сучасності. В

залежності від обставин життя люди по-різному відчувають себе в своєму

часі, сприймають його то як прогрес щодо минулого, то як регрес, то як

кризу, занепад, зупинки історії. Кожна епоха бачить логіку історії та її

сенс, виходячи із своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро,

мир. Філософія лише відбиває в теоретичній формі, узагальнює набутий

людством духовний досвід в усвідомленні історії. Зокрема це стосується

досить складної і неоднозначної проблеми - проблеми історичного прогресу.

Ідея прогресу була пануючою на протязі ХVIII-XIX століть. Саме в цей

період людство беззастережно вірило у всеперемагаючу силу розуму, наукового

знання, технічних досягнень. Саме тут поняття прогресу набуло значення

сходження людства до кращого, безперервного і дедалі зростаючого

вдосконалення життя і людини.

Формаційна теорія К.Маркса була спрямована на теоретичне обгрунтування

ідеї прогресу з позиції матеріалістичного розуміння історії. Історія, за

К.Марксом, є єдиним закономірним процесом сходження від нижчого до вищого

стану суспільства, або типу суспільно-економічної формації. В основі такого

розвитку лежить закон розвитку способу виробництва. К.Марксом був

запропонований об'єктивний критерій історичного розвитку - рівень розвитку

продуктивних сил, ступінь продуктивності праці. Поряд з цим головним,

економічним показником, визнавався і інший - гуманістичний, зміст якого

полягає у загальному становищі людини в соціальній системі, у можливостях,

які відкриваються для розвитку особистості, для задоволення її потреб і

реалізації здібностей.

Деякі напрямки сучасної західної філософії і соціології (зокрема

технократичні) не заперечують ідею прогресу, важливість об'єктивного

критерію (він доповнюється іншими техніко-економічними показниками - рівнем

зайнятості, рівнем споживання тощо). Дійсно, можна застосувати поняття

прогресу та його критерію щодо окремого історичного процесу чи явища

(наприклад, науки, техніки, технології), для порівняння певних параметрів

окремих соціальних систем. Але навряд чи це дає підстави робити висновок

щодо тенденцій історії в цілому. Чи можна вважати проявом прогресу історії

науково-технічний прогрес, що поставив людство перед загрозою загибелі? Чи

є дикун з комп'ютером більш досконалим за дикуна з кам'яною сокирою? Чи

насправді сучасна епоха з її шаленим ритмом, економічними перегонами на

виживання, з її масовою культурою дає більше можливостей для розвитку

людини, ніж епоха середньовіччя, сповнена релігійного ставлення до природи,

зосередженої уваги до духовного світу людини? Чи збільшує щастя і чи

зменшує страждання перехід від племенного ладу до держави? Своєрідною

відповіддю на це може стати запитання одного з філософів: чи не є ідея

прогресу лише назвою стійкого інстинкту, що не дозволяє череді стояти на

місці і що тягне її все далі в надії, що далі буде більш соковита трава?

Ідея прогресу в тому значенні, яке ій надала попередня епоха, може

вважатися вичерпаною. Не випадково формаційний підхід до історії змінився у

ХХ столітті на цивілізаційний. Поняття цивілізації передбачає розгляд

історії не лише як історії економіки, а як історії людей, в єдності їх

матеріального і духовного життя. Основу цивілізацій складають певні

культурні цінності. Кожна епоха є відбитком неповторної унікальної

культури, яка є самоцінною і не підлягає порівнянню, не може вимірюватись

критеріями прогресу. М.Бердяєв вважав вчення про прогрес (як про

поступальний розвиток ''по сходинках'' історії нижчого до вищого, від менш

досконалого до більш розвиненого) хибним і невиправданим ні з філософської,

ні з моральної, ні з наукової точки зору. При такому підході втрачається

самоцінність кожної епохи, покоління, культури. Вони перетворюються лише на

засіб майбутнього, більш досконалого суспільства. Насправді ж кожна епоха,

кожна цивілізація і культура, за словами одного з істориків, рівною мірою

наближена до Бога. Критерій більшої або меншої досконалості, повноцінності

або меншвартості щодо періодів історичного розвитку не спрацьовує. Людство

все більше розуміє необхідність ''рівноправного партнерства'', діалогу

різних епох і різних культур. Не випадково, що в період кризи техногенної

цивілізації людство все частіше звертається до культурних цінностей

традиційного суспільства, вони виявляються такими, що потребують освоєння

наново і по-новому.

Безперечно, людство йде вперед, але це скоріше рух від дитинства до

юнацтва, від юнацтва - до зрілості. Це сходження не до кращого, а до

складнішого: це нові труднощі, нова відповідальність, загострення і

необхідність подолання нових, більш серйозних проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. Москва, Мысль, 1982.

2. Бердяев Н. Смысл истории. Москва, 1990.

3. Вебер М. Избранные сочинения. Москва, Прогресс, 1990.

4. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. Москва,

Наука, 1991.

5. Сорокин П.А. Человек, цивилизация, общество. Москва, Политиздат 1992.

6. Старовойт І.С., Сілаєва Т.О., Орендарчук Г.О. Філософія. Навчальний

посібник. Тернопіль, Астон, 1997.

7. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Київ, Основи, 1994.

8. Тойнби А.Дж. Постижение истории. Москва, 1991.

9. Філософія: Підручник. За редакцією Заїченко та ін. Київ, 1995.

10. Філософський словник. За редакцією В.І. Шинкарука. Київ, Головна

редакція Української Радянської енциклопедії, 1986.

11. Франк С. Духовные основы общества. - М., 1992.

12. Человек и общество (основы современной цивилизации). Москва, Геликон,

1992.

13. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М., 1991.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты