суперечливий процес. Не випадково, що все частіше йдеться про цивілізаційну
кризу сучасності. В соціології і філософії став вже загальноприйнятим поділ
історії на період традиційної (аграрної), техногенної (індустріальної)
цивілізації і нової, яка лише формується, але деякі ознаки якої дають
підставу називати її постіндустріальною (інформаційною). Аграрна
цивілізаційна революція, яка відбулася 6-8 тисяч років тому, здійснила
перехід від споживацького типу життєдіяльності до продуктивного;
індустріальна революція пов'язана з появою машинного виробництва (XVI-XVII
століття); інформаційна революція, в яку вступають найбільш розвинені
країни сучасності, є початком нової цивілізації.
Термін "цивілізація" досить багатогранний і не має однозначного і
чіткого визначення. Іноді цивілізацію ототожнюють з поняттям "культура"
(коли йдеться про китайську цивілізацію, шумерську, латиноамериканську
тощо). Нерідко під поняттям "цивілізація" розуміється більш високий рівень
розвитку суспільства, який йде на зміну його вихідному стану (варварству) і
який пов'язаний з високим рівнем техніки і технології. Але у всякому
випадку поняття "цивілізація" вживається для характеристики цілісності
матеріальної і духовної життєдіяльності людей. Щодо цивілізаційного
підходу, який ми розглядаємо, то під цивілізацією тут розуміється певне
історичне утворення, відгалуження історичного розвитку, сукупність культур
і соціумів, об'єднаних спільними ознаками. Чим же відрізняються типи
цивілізацій від типів суспільно-економічних формацій?
На відміну від формаційної типології (членування) суспільства, яка
базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, поняття
"цивілізація" фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на сукупності
всіх форм життєдіяльності суспільства - матеріально-економічній,
політичній, культурній, моральній. Основу цивілізації складає не лише
економічний базис, але в більшій мірі - сукупність культурних зразків
ціннісних орієнтирів, цілей, мотивів, ідеалів, що перетворюються в певні
психологічні настанови людей. Типи цивілізацій більш глобальні, більш сталі
утворення, ніж типи формацій. У межах одного типу цивілізації можливі
формаційні відмінності. Розвиток цивілізації є більш могутнім, значущим,
довготривалим процесом, ніж зміна формацій. Важливо підкреслити, що кожному
типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку, свій власний
механізм детермінації.
Традиційна цивілізація охоплює періоди стародавності і середньовіччя -
це Стародавня Індія і Китай, Стародавній Єгипет, держави мусульманського
Сходу, середньовіччя тощо. Цей тип соціальної організації зберігся і до
наших часів, багатьом країнам третього світу притаманні такі риси
традиційного суспільства. Для традиційної цивілізації притаманні такі риси
і ознаки: аграрна спрямованість економіки; екстенсивний і циклічний типи
соціального розвитку; високий рівень залежності від природних умов буття,
зокрема від географічного становища; консерватизм в соціальних стосунках і
способі життя; орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження
прийнятого порядку і наявних структур соціального життя; негативне
ставлення до будь-яких нововведень (інновацій); пріоритет традицій,
усталених норм, звичаїв, авторитету; високий рівень залежності людини від
соціальної групи і жорсткий соціальний контроль; різка обмеженість
індивідуальної свободи.
Техногенна цивілізація сформувалась на руїнах середньовічного
суспільства. Екстенсивний тип соціального розвитку змінюється на
інтенсивний. Найвищими принципами життя людини і суспільства стають
зростання, оновлення, розвиток. Циклічний тип розвитку змінюється
поступальним. Розвиток економіки на основі техніки, технології, науки
перетворюється на провідну детермінанту суспільного розвитку. Виникає нова
система цінностей, основу якої складають наука, техніка, технологія. Ідея
перетворення світу і підкорення людиною природи стає провідною в культурі
техногенної цивілізації. Цінністью стає сама новизна, оригінальність,
взагалі все нове. Принципово змінюється становище індивіда в техногенній
цивілізації: утверджується цінність свободи, принцип вихідної рівності
людей, незалежно від соціального походження, автономія індивіда. Саме тут
набувають особливого значення цінності демократії, суверенності
особистості, принцип недоторканості її прав і свобод. Основною настановою
діяльності індивіда стає досягнення успіху завдяки власним зусиллям через
реалізацію своїх особистих цілей.
Техногенна цивілізація не тільки динамічна і рухлива, але й досить
агресивна. Вона подавляє, підкоряє традиційні суспільства та їх культуру. І
це не випадково, тому що серед провідних цінностей цієї цивілізації не
останнє місце належить цінностям влади, сили, боротьби, панування над
природними і соціальними обставинами. Саме на цьому грунтується культ
корисності і спрямованість на володіння товарами (речами, людськими
здібностями, інформацією як товарними цінностями).
Еволюція західних суспільств ХІХ-ХХ століть виявила фундаментальну
суперечність техногенної цивілізації. З одного боку, її вища мета
(збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-
економічних систем) перетворює людину на просту функцію, засіб економічної
сфери. Збільшилась частина не стихійних, а організованих зв'язків в
суспільстві, зокрема духовне виробництво перетворилось на складну індустрію
свідомості. Індивід стає об'єктом маніпулювання з боку масової культури,
засобів масової інформації. Але з другого боку - та ж техногенна
цивілізація орієнтується на свободу індивіда, мобілізує людську активність,
стимулює розвиток і потреб, і здібностей людини, внаслідок чого
відбувається гуманізація суспільства, заснованого на капіталістичній
економіці. Таким чином техногенна цивілізація породжує і економічний базис,
і новий тип людини, яка здатна модифікувати, гуманізувати цей базис
(проявом чого є розвиток економічного і політичного лібералізму - визнання
принципу соціальної справедливості, створення механізму соціального
захисту, обмеження влади буржуазії, демократичні свободи тощо). Надбудова
(всупереч формаційній теорії) виявила здатність набувати все більшої
незалежності від економічного базису.
5. Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування.
Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку.
Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені
внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації, нерівномірністю
економічного, технічного, політичного, культурного розвитку людства.
Основні чинники техногенної цивілізації - неухильне економічне зростання,
науково-технічний прогрес - виявили свої негативні наслідки. Наприкінці ХХ
століття загострилися проблеми, які набули загальнопланетарного значення і
котрі загрожують самому існуванню людства, - так звані глобальні проблеми.
Наприклад - проблема виживання людства в умовах розвитку принципово нового
типу військової техніки і нагромадження зброї масового знищення. "Сучасна
науково-технічна революція призвела до небаченого стрибку у розвитку
засобів руйнування і військової справи, в результаті якого людина стала
фізично здатна знищити все живе на нашій планеті. Вже накопичених
арсеналів, як вважають вчені, достатньо для того, щоб знищити 58 мільярдів
людей, або в 11,5 разів більше, ніж живе людей на Землі" (12, с. 277).
Крім військової загрози, дуже важливою є проблема глобальної екологічної
кризи і пов'язані з нею сировинні, енергетичні, економічні проблеми.
Постійна хімізація життя людей в наш час є достатнім приводом для
хвилювання. "З продуктами харчування, медикаментами, забрудненим повітрям
різноманітні речовини, шкідливі для людини, потрапляють в її організм. Це
не тільки погано впливає на стан здоров’я людей, але й дуже негативно діє
на фізичну повноцінність майбутніх поколінь" (12, с. 277).
Важливими глобальними проблемами також є - загроза демографічної кризи,
проблема збереження особистості як біосоціальної істоти в умовах
деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури,
зростаючих процесів відчуження (накопичення шкідливих мутацій, інформаційні
перевантаження, стреси, наркоманія, маніпуляція свідомістю тощо).
Гострота глобальних проблем залежить не лише від того, що непередбачені
екологічні та соціально-економічні наслідки глибоко впливають на всі боки
життя сучасної людини. Істотним є й те, що ці проблеми настільки
взаємопов’язані, що практично неможливо добитися успіху у вирішенні однієї
з них, ігноруючи або приділяючи недостатню увагу іншим. Крім того,
однобічний підхід до вирішення глобальних проблем може призвести до тяжких
наслідків, які негативно позначаються на перспективах розвитку усього
людства.
Характерною рисою глобальних проблем є їх динамізм. Можливим є як
збільшення кількості глобальних проблем з часом, так і їх зменшення.
Вирішення глобальних проблем можливе лише зусиллями світового
співтовариства. Навіть найбільш могутня держава не взмозі вирішити
самостійно загальнолюдські проблеми. Для їх подолання потрібно спільне
використання економічних, інтелектуальних, науково-технічних і культурних
ресурсів всього людства. Необхідні також політична воля урядів і народів
різних країн, широке розповсюдження у світі нового політичного мислення. На
теперішній час різні країни по-різному ставляться до вирішення глобальних
проблем: одні ігнорують ці проблеми, інші витрачають великі кошти на їх
подолання.
Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси
нової цивілізації, яка ще знаходиться в процесі формування, - це основне
завдання соціального передбачення і прогнозування. "Прогноз" в сучасному
значенні слова - це не просто передбачення, а особливий вид його, який
суттєво відрізняється від усіх інших видів високим ступенем
обгрунтованості, об’єктивності. Прогнозування є процесом отримання знань
про майбутнє на грунті спеціальних наукових методів. Соціальне
прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних
досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і
природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать
