школи стоїків Зенон, панував безлад, порушувались закони. В умовах
нестабільного політичного клімату в галузі ідеології теж панувала смута.
Стоїцизм, поряд з епікуреїзмом, мав на меті запропонувати суспільству те,
що допомогло б здобути рівновагу та стійкість, а саме: визначення істини та
добра.
В нових суспільних умовах важливе значення мав пошук смислу життя,
тому стоїки звертають свою увагу до розгляду питань космополітизму,
аскетичної моралі, раціональної природи людини. Вони прагнуть жити
відповідно до “обов’язку”, який вони розуміють як втілення законів
космічного розуму. В силу специфіки своїх загальних філософських положень,
стоїки розробляють тему ідеального суспільства і стають ініціаторами нових
елліністичних утопій.
2. Зенон Кітионський, як засновник стоїцизму.
Основні догмати і тези стоїчної філософії. Клеанф і Хрісіпп.
У час Платона та Арістотеля філософія піднялася на такий високий
рівень, що після них, здавалося б, вона була приречена на застій. Проте,
протягом усієї елліністичної епохи вона залишалась однією з
найплодоносніших гілок античної думки. Не лише збереглися й зазнали
подальшого розвитку традиційні теорії, але й з’явилися нові та оригінальні,
які зацікавили еліту.
Обов’язковою для філософа стала дисципліна. Не було ніяких
відлюдників, навпаки, існували добре організовані школи зі своїми
традиціями, керівниками (сколархами) і, звичайно, єретиками.
Як не парадоксально, але навіть кініки підкорялись цим правилам.
Вчитель на своїх семінарах продовжував вчити послідовників не стільки за
допомогою читання теоретичних лекцій, скільки за допомогою щоденних бесід.
Філософ перетворювався на професіонала, вченого, який все більше
відмежовувався від рутинності життя.
Афіни в цей час залишались найбільшим центром філософської думки, де
знаходились найвідоміші школи, формувались нові теорії. Саме до Афін прибув
майбутній засновник стоїцизму Зенон (336 – 264 рр. до н.е.), з міста
Кітион, що на Кіпрі. Існує версія, що Зенон потрапив до Афін через те, що
корабель, на якому він плив, зазнав аварії. Можливо це не найвірогідніша
версія, зате символічна: зацікавлення філософією та перетворення на стоїка
– як результат корабельної аварії. Заглиблення людини у філософію
починається дуже часто через кардинальні зміни у її житті, які змушують
задуматись над певними речами.
Отже, прибувши до Афін, Зенон зайшов до книгарні і там, читаючи
“Меморабілії” (“Спогади про Сократа”) Ксенофонта, він настільки ними
захопився, що негайно запитав продавця, де можна знайти таких людей.
Випадково повз книгарню проходив в цей час кінік Кратет (учень “Пса”-
Діогена). “Ось за ним і йди!” – відповів на запитання Зенона продавець. З
того часу Зенон став учнем Кратета.
“Батьківщина моя, - казав Кратет, - це Безчестя та Підлість, які
непідвладні Вдачі, і земляк мій – недосяжний для заздрощів Діоген”.
Філософією ж, вчив він, потрібно займатись доти, доки не зрозумієш, що
немає ніякої різниці між вождем війська і пастухом, що пасе віслюків.
Ця ідея рівності всіх людей увійде в результаті у “золотий фонд” ідей
стоїцизму, і тому не випадково в числі стоїків у майбутньому ми зустрінемо
і імператора і колишнього фригійського раба.
Зенон в момент зустрічі з Кратетом був вже далеко не хлопчик, йому
виповнилось тридцять років і зовні він зовсім не був красенем: з кривою
шиєю, худий, досить високий, зі смаглявою шкірою (за що його прозвали
“єгипетською лозою”), з товстими ногами, незграбний та слабкий. Він був
відлюдкуватим і сором’язливим. Одного разу він звернувся до оракула із
запитанням, як йому необхідно жити, і Бог відповів: “Візьми приклад з
покійників”. Зенон зрозумів, що це значить, і став читати стародавніх
письменників. Через свою сором’язливість Зенон не зовсім підходив для
кінічної безсоромності, яка буквально заключалась в собачому образі життя.
Тому він почав викладати власне вчення, походжаючи взад і вперед по
Розписній Стої. Тут за часів Тридцятьох тиранів було вбито приблизно
півтори тисячі афінських громадян, і з того часу це місце усі намагались
уникати. Коли ж тут почав викладати Зенон, люди знову почали приходити
сюди, щоб послухати його.
Дуже скоро з числа слухачів виділились особливо уважні і віддані
“учні” – вони й отримали згодом назву “стоїків”.
Перш ніж прийти до розгляду основних доктрин стоїцизму, важливо
підкреслити, що стоїцизм менше належить грекам, ніж будь-яка філософська
школа. Ранні стоїки були переважно сірійці, пізні – здебільшого римляни.
Ряд дослідників вбачає в стоїцизмі халдейські впливи. Стоїцизм, на відміну
від ранніх чисто елліністичних філософських систем, емоційно вузький і в
певному розумінні фанатичний; але він містить також релігійні елементи, в
яких світ відчував потребу, і яких греки, очевидно, не могли дати. Зокрема,
він підходив для правителів: “Майже всі наступники Олександра, можна
сказати, всі найвидатніші державотворці, які були в поколіннях, що прийшли
після Зенона, - оголошували себе стоїками”, - пише професор Гільберт Мері.
Отже, чому навчав Зенон? Відомо, що він першим ввів поділ
філософського вчення на три частини: фізику, етику і логіку. Новим образом,
що ілюструє співвідношення цих частин філософії, стає фруктовий садок,
огорожа якого логіка, дерева в садку – це фізика, функціональна структура;
фрукти ж, тобто заради чого садять сади – етика.
Загалом, тут ми будемо говорити про основні доктрини філософії Стої,
оскільки існують ще два періоди: це період “Середньої Стої” (II – I ст. до
н.е.), який представляють Панетій та Посідоній, і останній період римської
Стої – “Нова Стоя” (I – II ст.), найяскравішими представниками якої були
Сенека, Епіктет та Марк Аврелій.
Що стосується ранніх грецьких стоїків, то їх вчення, маючи на меті
відповісти на питання про смисл та мету життя, складалось саме як цілісна
філософська система (у боротьбі з ворожим епікуреїзмом), в межах якої
відповідь на будь-яке конкретне запитання можлива лише в тому випадку, якщо
вона добре обгрунтована.
Зенон, наприклад, вчив, що кінцева мета людини – “жити згідно з
природою”. Діоген Лаертський повідомляє, що Зенон був “першим”, хто
“заявив” про це у своєму трактаті “Про людську природу”. З того часу ця
думка повторювалась сотні, а можливо, і тисячі разів – від палкого заклику
Ж.-Ж. Руссо “повернутися назад до природи” і до сучасних нудистів, які
вважають, що ходити без одягу – це значить жити “згідно з природою”.
Але що ж таке “природа”? Жити згідно з природою, продовжує Зенон, це
те ж саме, що жити згідно з доброчесністю: сама природа веде нас до
доброчесності. “И наоборот, жить добродетельно – это значит то же, что жить
по опыту всего происходящего в природе, потому что наша природа есть лишь
часть целого. Стало быть, конечная цель определяется как жизнь,
соответствующая природе, жизнь, в которой мы воздерживаемся от всего, что
запрещено общим законом, а закон этот – верный разум, всепроникающий и
тождественный с Зевсом, направителем и распорядителем всего сущего. Это и
есть добродетель и ровно текущая жизнь счастливого человека, в которой все
совершается согласно с божеством и служит воле всеобщего распорядителя.”4
Навіть при поверхневому аналізі цього уривку не можна не помітити, як
органічно і нерозривно пов’язані у ньому фізика, натурфілософія, логіка, і
етика. З цих категорій, мабуть, найвідомішою є категорія Логоса, запозичена
стоїками з філософії Геракліта. У нього ж стоїки запозичили вчення про
походження світу з вогню і про періодичну світову пожежу. Взагалі, фізика
стоїків виросла з переконання, що світ має суцільну будову: він увесь
матеріальний, живосущий, досконалий. Завдяки цьому вони змогли створити
моністичну систему, яка відрізнялась від систем Платона і Арістотеля, які
були пройняті дуалізмом тіла і духу, матерії і життя, Бога і світу. Монізм
стоїчного типу найяскравіше виступає у світлі доктрини так званих “розумних
зародків”. Світ і все у світі народжується з унікального матеріального
субстрату, утвореного з іманентного Логосу, який здатний опредмечуватися у
безкінечну кількість речей. Тому Логос – це ніби зародок усіх речей. Ідеї
та форми Платона та Арістотеля тут об’єднані в єдиний Логос, що реалізує
себе в безкінечних зародках, потенційних силах, внутрішньо характерних
матерії. Увесь універсум, в такому розумінні, є єдиним організмом, в якому
усе гармонізоване та симпатизоване, тобто одне сприймається через інше, а
разом через все. Це і є теорія “універсальної симпатії”.
Для стоїків буттям є лише те, що діє і підлягає дії, а діяти і
підлягати дії можуть тільки тіла. Отже, тільки вони є буттям. З цього
слідує, що душі, якщо вони існують, - тілесні. Більше того, не тільки речі,
але й властивості речей – тілесні: тілесні – чесноти, боги. Стоїки
заперечували те, що існує щось нематеріальне, духовне, чи ідеальне буття,
тобто вони були матеріалістами. Що нематеріальне – те є небуттям:
порожнеча, простір та час. Вони погоджувались, що предметом загальних
понять є не матеріальні речі, а відірвані загали, але й заперечували те, що
предметом загальних понять є дійсне буття. Ці поняття були для них
витворами мови, які не мають відповідників у дійсності. Внаслідок свого
матеріалізму стоїки займали ту позицію, яка пізніше називалася
номіналізмом.
Стоїки виходять з двох принципів буття: “пасивного” і “активного”,
ототожнюючи перший з матерією, а другий з формою і відстоюючи їх
неподільність. Форма – це божественний розум, Логос, Бог. Пасивний принцип
– це матерія; принцип активний – це розум в матерії, тобто Бог.
Форма була для стоїків матерією, але більш витонченою, аніж звичайна.
Вони уявляли її собі на подобу вогню і повітря, подібного до теплого
повітря, подиху і називали її “пневма”, тобто подих. Вона наскрізь пронизує
пасивну матерію, наче вогонь, наче розплавлене залізо, а пронизуючи, формує
її, становить “властивості” мертвих речей, “природу” рослин, “душу” тварин,
“розум” людини. Тому мертві предмети по суті своїй не відрізняються від
душ, а розумні особи – від нерозумних, оскільки пневма однакова всюди,
немає різних родів тіл, є тільки різні ступені напруження пневми. Усяка
матерія має в собі джерело руху та життя. Отже, концепція світу у стоїків
