При всім різноманітті філософських концепцій техніки слід зазначити
одну особливість філософії техніки - у її формуванні поряд із професійними
філософами величезну роль зіграли натуралісти й інженери. Більш того, у
ряді країн (наприклад, у дореволюційній Росії і Німеччині) інженери були
ініціаторами постановки питання про необхідність і важливість філософії
техніки і формуванні перших дослідницьких програм у цій області. В інших же
країнах, зокрема, у Франції і США ініціатива була висунута філософами і
вченими, фахівцями в різних природничих науках, що водночас були урядовими
експертами щодо оцінки технологій і керування науково-технічною політикою.
Труднощі філософського дослідження техніки зв'язані не тільки з тим,
що воно далеко виходить за рамки вивчення методологічних проблем технічного
знання і технічних наук, але і з тим, що воно повинно містити в собі
величезний комплекс різнорідних проблем - відношення техніки і людини,
техніки і природи, техніки і буття, місця техніки в соціокультурному світі,
оцінки технічних інновацій і науково-технічного прогресу, соціологічних,
економічних і соціально-психологічних умов і наслідків технічного прогресу,
взаємовідносин техніки і праці, інженерної діяльності і техніки, техніки і
навколишнього середовища, екологічних наслідків науково-технічного прогресу
та ін.
Якщо проаналізувати ті проблеми, що лежать в основі різних концепцій
техніки, то можна виділити чотири структуроутворюючих відношення, що й
визначають спосіб розгляду техніки: техніка і людина, техніка і природа,
техніка і буття, техніка і соціокультурний світ. Відповідно до цього все
різноманіття філософських концепцій техніки може бути схематизовано
виходячи з того чи іншого типу відносини, що вважається найбільш
фундаментальним. Тому можна говорити про антропологію техніки,
натуралістичну онтологію техніки, про онтологію техніки і культурологію
техніки. Такі типи філософських концепцій техніки, звичайно, по-різному
визначають й суть техніки й перспективи її розвитку.
Почнемо з праць найбільшого іспанського філософа Хосе Ортега-и-
Гассета (1883-1955), що користаються широкою популярністю в нашій країні.
Це один з філософів, що залишили глибокі й оригінальні міркування щодо
техніки. Ортега виходить з того, що техніка - це практичні дії, що чи
змінюють й перетворюють природу. У ці дії обов'язково входять винаходи і
технічні пристрої. Техніка, згідно Ортеги є сукупність таких актів, що
перетворюють природу заради задоволення потреб людини. "людина створює
нові, сприятливі обставини." У противагу пристосуванню до середовища, що
характерно для відношення тварини до природи, людина завдяки техніці
пристосовує середовище до себе. Така вихідна передумова його аналізу
техніки. У ході її конкретизації Ортега показує, що техніка - це дії, що не
обмежуються задоволенням людських потреб, а дії надлишкові, спрямовані на
винахід чогось, на виконання плану діяльності. Тим самим, техніка зменшує
зусилля людини, і, змінюючи обставини, поліпшує його життя. "Техніка, -
відзначає Ортега, - це головним чином зусилля заради заощадження зусиль"
Проблематика лекцій Ортеги дуже широка. Техніка і життя, техніка і
добробут, критика ідеї прогресу технічного детермінізму, техніка і погрози
європейській культурі, спрямованість розвитку техніки і типи культур,
зв'язок техніки з точною і строгою наукою, мінливість і лабільність
техніки, періодизація розвитку техніки, в основі якої відношення "людина -
машина", перетворення людини в придаток машини, техніцизм як спосіб думки,
що виник разом з Галилеєм і одержав у наші дні свою вищу форму, - от коло
проблем, що обговорювалися Ортегой.
Питання про техніка переростає в його лекціях у питання про буття
людини у світі. Ортега виходить з того, що людське існування, перебування у
світі зовсім не схоже на пасивну присутність, що "людина - це онтологичний
кентавр, одна половина якого уросла в природу, а інша виходить за її межі,
тобто їй трансцендентна". Жити, відповідно до цього філософа, означає мати
справи зі світом, звертатися до світу, діяти в ньому, піклуватися про
нього. Життя в його інтерпретації, тотожна діяльному виробництву, активній
творчості. А воно немислимо без технічних винаходів і створення технічних
засобів. Реалізація людиною свого буття у світі неможлива без заощадження
людиною своїх зусиль, що здійснюється завдяки техніці й у техніку. Місія
техніки - звільнення людини від його злитості з природою, від витрати
зусиль, перенесення зусиль на світ технічних засобів, на машини.
Ім'я німецького філософа майже Ханса Блюменберга невідомо нашому
читачу. Тим часом, він - професор університетів Гамбургу, Гіссена, Бохума,
Мюнстера, член Академії наук і літератури, автор більш 150 монографій і
статей, освячених різним проблемам сучасної філософії - від філософії мови
до історії науки, від естетики до філософії техніки. У центрі уваги
Блюменберга - своєрідність науки і картини світу в культурі нового часу.
Вступивши в полеміку з концепцією М. Хайдеггера про новий час як час
картини світу, він звертається до феноменології Гуссерля та її аналізу
походження науки нового часу, ролі науки в кризі європейської цивілізації
та її інтерпретації феномена технізації світу.
Згідно Блюменбергу, феноменологія розкрила суть технізації, не
обмеживши аналізом світу машин, створених людиною, а показавши, що
технічний елемент вже міститься в природничонауковій постановці питань,
характерної для науки нового часу й особливо для Галилея. Блюменберг
підкреслює неминущу цінність аналізу Гуссерлем технізації, у тому числі і
для дослідження трансплантації європейської науки в інші культури,
звертаючи увагу на те, що в цьому процесі відсутня внутрішня мотивація
прийняття рішень щодо підтримки і запозичення тих чи інших технічних
нововведень і дослідницьких напрямків. Експорт науки, а точніше її
практично корисних досягнень також свідчить про технізацію науки, про
спустошення її змісту.
Разом з тим Блюменберг указує на ряд слабких сторін
феноменологічного аналізу техніки. Зокрема, він відзначає, що технізація
нерідко розглядається Гуссерлем як патологічний процес, а філософія
виступає як терапія, що рятує європейську культуру від хвороб техніцизму і
рятує її від катастрофи. Суперечливість феноменологічної концепції техніки
полягає, згідно Блюменбергу, й в тім, що з одного боку, Гуссерль проводить
думку про неминучу технізацію в новоєвропейській культурі, а з інший, -
платоністські установки, що збереглися у світогляді і пізнього Гуссерля,
приводили до відкидання техніки і неприйняттю технізації, оскільки
технізація - невблаганна доля цієї культури, що веде її до кризи.
У тім аналізі феноменологічної концепції технізації, що дав
Блюменберг, неявно представляється і його власна інтерпретація техніки. Її
вихідним пунктом є ідея про те, що людина з біологічної точки зору істота
непристосована, відкрита, нужденна для того, щоб вижити і жити у
виробництві штучного світу артефактів. Це виробництво (незалежно від того,
чи є воно матеріальним чи духовної) завжди символічно. Завдяки створенню
символічного світу людина заміщає далекий йому світ світом штучним, а
відношення людини до дійсності завжди є опосередкованим, виборчим і
ґрунтується на метафоризації світу. Інстинктивні реакції, характерні для
тварини, заміщаються в людини орієнтованою дією, що припускає мету, символ,
вербальне вираження і розуміння. Неважко помітити близькість ідей
Блюменберга щодо біологічної недостатності й незахищеності людини, про
культурно-символічний характер діяльності людини, що відшкодовує і
компенсує його біолого-антропологічну обмеженість з ідеями філософської
антропології А. Гелена.
Думка Блюменберга про опосередкований характер відносин людини до
дійсності дуже істотна для філософії техніки. Саме вона пояснює
різноманіття форм дійсності і світів, у яких живе сучасна людина,
неоднозначність правил, що регулюють її життя, метафоричність розуміння нею
світу й себе самої.
Філософська концепція техніки М.Хайдеггера (1889-1976) протистоїть
антропології техніки і її можна назвати онтологією техніки. У центрі його
робіт - онтологична інтерпретація техніки, її зв'язку з буттям, аналіз її в
контексті відносини людини з буттям. Він не приймає уявлення про техніку як
засобі й як утіленні людської діяльності, інструментальний і
антропологічний підходи до техніки. Неявно полемізуючи з Ортегой-и-Гассетом
і К. Ясперсом, Хайдеггер бачить у техніці спосіб конструювання світу.
Техніка несе із собою і виражає в собі нове відношення людини до світу,
новий спосіб розкриття буття. У цьому техніка споріднена мистецтву і
сполучена з щирим пізнанням. Подібно мистецтву техніка - творчість, що
відкладається в добутку, а оскільки всякий добуток виводить з неявного у
відкритість, техніка відноситься до тієї ж області, де збувається істина.
Однак, сучасна техніка зв'язана з забуттям буття і його відкритості. У
цьому джерело тієї погрози, що несе із собою техніка. Вона формує сугубо
технічний спосіб конструювання світу, де природа виявляється постачальником
енергії і матеріалів, ставиться на службу виробництва як добуванню нових
матеріалів, нової енергії, нової сировини. Техніка з розкриття таємності
буття перетворюється у виробляюче, видобувне розкриття, для якого буття, що
стало сущим, поставлене як таке "дещо", функціонально використовуване
людиною. Своєрідність сучасної свідомості полягає в тім, що онтологічна
природа техніки, її спряженість з Таємницею Буття зникає. Спосіб виявлення
сутності техніки, форма розкриття таємності буття, що править сучасною
технікою, не будучи чимось технічним Хайдеггер називає поставом (Ge-stell).
Особливостями цього способу відносини людини до буття, що з
найбільшою силою виражено в техніку і яке, по Хайдеггеру складає місію і
долю людини, є:
1) перетворення природи в матеріал і джерело поставляння енергії;
2) уніфікація, що не осягає різноманіття і диференційованість буття;
3) функціоналізація, що применшує індивідуальну самостійність речі;
4) протиставлення суб'єкта й об'єкта при який об'єкт включений у
систему видобувного надання, свідомість відокремлено від сущого, а суб'єкт,
що ототожнюється з опредмечиванием стає лише моментом розвитку технічних