Український мандрівний філософ Г. Сковорода
ЛІТЕРАТУРА
1. Багалій Д. 1. '' Український мандрівний філософ Г. Сковорода ''. К.,
1992
2. Багалій Д. 1. '' Григорій Саввич Сковорода." К., 1920
3. Багалій Д.1., Яворський М.І. "Український філософ Сковорода." К., 1922
4. Білий В.Г, Сковорода Г.С. "Життя й наука." К., 1924
5. Ефименко А. '' Личность Г.С.Сковороди, как мислителя." К., 1905
6. Коваленский М. Й. "Життя Сковороди." К., 1886
7. Кудринский Ф. '' Философ без системи." К., 1848
8. Лаврецький С. '' Український філософ Г.С.Сковорода." Л., 1894
9. Пелех П. '' 3 життя і творчості Сковороди." Л., 1925
10. Радич В. '' Вечний странник." К., 1992
11. Григорій Сковорода : дослідження, розвідки, матеріали., - К., 1992
12. Сковорода Г.С. -український мислитель. - К., 1992
13. Тисяченко Г. '' Народний філософ-учитель Г.Сковороди." К., 1922
Філософія Сковороди
Діяльність кожного історичного діяча, з її засобами й метою, оцінюється з
індивідуально-етичного погляду, корисного для суспільства щирістю його
мотивів, вагою та величністю його провідної думки. І коли його мотиви дуже
щирі і , як кришталь, прозорі, коли вони високо підносяться над особистими
і приватними, коли вони перейняті інтересами людського добра, особливо
трудового народу, коли у своїй діяльності він іде на жертви, забуває про
себе, коли його праця захоплює його цілком, захоплює всі його сили,
здібності та енергію, тоді це буде справжній громадський діяч. Воля кожного
індивідуума суспільне детермінована. Кожен ставить собі свою мету, виявляє
немов свою вагу і з цих бажань, з їх конфлікту складається рівновага -
історичний процес. "Історик, який описує минуле, ніколи не зможе цілком
обминути діячів, коли він бажає з'ясувати особливі форми, в які складався
історичний розвиток при існуючих окремих умовах. Кожний діяч є дитиною
свого віку і свого соціального оточення. Індивідуум не утворює цілком нових
громадських проблем, але іноді може побачити їх там, де інші нічого не
бачать." Точнісінько так і у вирішенні цих проблем людина зв'язана тими
засобами, які дає в розпорядження її' ж доба. Але, навпаки, вибір цього
циклу проблем, якому присвячує себе людина, як вона підходить до
розв'язання цих проблем, і нарешті сила, з якою вона захищає свої думки та
погляди - це все не можна цілком з'ясувати тільки економічними умовами:
поруч з ними тут виступають і індивідуальні умови, що розвинулися завдяки
своєрідності природних здатностей до його оточення, в якому пробувала
особа. Усі перелічені обставини впливають якщо не на напрямок розвитку, то
примаймні на хід його та на той шлях, по якому приходять до неминучого
наслідку. І ось в цьому відношенні окремі особи можуть дуже багато дати
своїй добі. Зокрема мислителі краще розуміють своє оточення, ніж народні
маси, відкидають традиції та забобони, але ж і їх визнають тільки ті класи,
інтереси яких лежать в одному напрямку з інтересами потрібного розвитку. Ми
зробимо спробу поставити ці вимоги і до Сковороди, але спочатку розглянемо,
що являла собою Україна в добу, коли жив і працював Генадій Сковорода, щоб
на підставі цього вирішити питання, чи він стояв вище свого
оточення, чи порушував він якісь проблеми для свого часу, з якою енергією
переводив їх у життя, наскільки вони були життєві та в якій мірі він сам
був продуктом своєї доби.
Генадій Сковорода народився в с. Чорнухах Лохвицького повіту на Полтавщині
1772 р. в родині малоземельного козака. Хоча його батьки були люди
незаможні, але за свою чесність, за спокійний характер та прихильність до
ближніх вони мали велику шану і повагу від своїх знайомих.
Вже з дитинства у Григорія вироблялася спокійна та роздумлива вдача. Як і
всі сільські хлопчаки, користувався він повнісінькою до часу волею - ніхто
йому не міг заважати блукати там, де йому схочеться. Дитинство його
проходило як і у всіх хлопчиків. Змалку він також мав талант до співів та
музики. Грамоти навчився у дяка, як це було заведено у ті часи, у нього
також і навчався співати святих церковних пісень. Маючи 8 років, він ходить
до церкви на крилос і там допомагає дякові читати та співати. Зважаючи на
таку прихильність Гриця до освіти, батьки віддали його у 1738 р. на
навчання до академії, коли йому було 16-17 років.
Сковорода народився вкінці царювання Петра 1, який зневажав українські
вольності, затверджені Переяславською угодою його батька Олексія
Михайловича та статтями гетьманів, що були після Хмельницького. Україні
далося взнаки царювання Петра. Робив він, що хотів і на Слобідській
Україні. Те ж робили і наступники Петра. Отже, автономія була тільки
примарою. Були роки, коли зникла й сама гетьманська влада. Єдиним просвітом
у політичному відношенні була доба Єлизавети, яка погодилася на обрання
гетьмана К. Розумовського.
Сковорода потрапив до академії в той час, коли проводилися реформи Ф.
Прокоповичем. Знайомий безпосередньо з класицизмом, він почав його заводити
і в академії. Запроваджено було і викладання нових мов. До 1741 р. (звикши
до академічного життя) його взяли до царського хору. Україна здебільшого
постачала таких співаків. Був він там аж до відставки, яку одержав у 1744
році. В нагороду за співи у царських хорах дали йому чин придворного
уставщика. Цього ж року він повертається до академії і продовжує своє
навчання, де робить великі успіхи. Сковорода дуже добре володів латинською
мовою, навіть писав вірші. У відомого на той час Григорія Кониського
Сковорода вчився філософії. З філософських наук він слухав логіку,
метафізику й етику. Кониський завжди на своїх лекціях наголошував, що метою
філософії є "блаженноє
человеческое житие." Ця думка мала великий вплив на Сковороду і він потім
часто розвивав цей постулат. Навчаючись в академії, Сковорода прагнув
побувати за кордоном. Він в той час знайомиться з генералом Вишневським,
який їхав до Угорщини з метою закупити вина до царського двору і хотів із
собою взяти свого дяка для будайської православної церкви. Йому вказали на
Сковороду, говорячи, що він добре знає латинську, німецьку та грецьку мови
і дуже бажає поїхати у західну Європу. Вишневський взяв його в Буду (Офен),
а з Буди він обійшов пішки Угорщину, Польщу, Німеччину та Італію. Тут він
найбільше дбав про те, щоб познайомитися із вченими людьми, і є деякі думки
про його зустрічі з Е. Кантом.
У 1753 р. Сковорода повертається додому в свої рідні Чорнухи. Ковалінський
говорить, що Сковорода в ті часи був багатий на знання, але дуже бідний на
матеріальні статки, тому в той час він був у пошуках роботи. Пізніше
Сковорода дізнається, що в Переяславській семінарії є місце вчителя поезії.
Він з проханням звертається до переяславського єпископа Івана Козловича і
той призначає його вчителем. У цей час Сковорода починає формуватися як
філософ. Приблизно тоді, як він сам каже, Біблія стає його улюбленою
книгою, і починає її пильно вивчати. Тоді він написав "Рассуждение о поезии
й руководство к исскуству оной для Переяславской колегии. 2. Стрелецький.
Странствующий Украинский философ Г. Сковорода, Киев, 1894. 1. Д. Багалій.
Український мандрівний філософ семинарии" - твір, який не дійшов до нас. За
цей твір і почався конфлікт між єпископом Переяславським і Сковородою. У
викладі "поезій" Сковорода дотримувався Ломоносова, а не Полоцького, це
йому зауважили. Якщо це справді так, то Сковорода випередив на кілька
десятків років свого товариша митрополита Самуіла Миславського, який за
свого ректорства в Київській академії наказував професорам вчити студентів
"по правилам господина Ломоносова."
Отже, Сковороді було зауважено, що його "Руководство" може бути курсом для
семінарії. Але Сковорода виправдовуючи себе говорить: "Одне - єпископський
жезл, а друге - сопілка..."
Але ось багатий поміщик Степан Томара шукає вчителя для свого сина, панича
Василя. Сковороді не пощастило на посаді офіційного вчителя, тому він
береться за приватну педагогічну діяльність у цього поміщика. Однак у 1754
р. його було вигнано із дому панича, але згодом він знову до нього
повернувся.У 1763-46 рр. Сковорода займає посаду вчителя у Харкові. У цей
час він зустрічається із Ковалінським, з яким
його єднає велика дружба. Вони вивчають класиків - Плутарха, Ціцерона,
Горація, Лукіяна, проте основну увагу вони звертали на Біблію.
У 1766 р. Сковороду було призначено професором "блаґонравия" у Харківському
Колегіумі. Цю пропозицію він радо прийняв і не брав ніякої платні за
роботу.
В останні роки свого життя він мандрує по монастирях, знайомих поміщиках,
відвідує ярмарки, де навчає простий народ. Старість не змінила його життя.
Одні вважали його за розумного, інші - за юродивого, дивака, проте всі
шукали його і всі були раді його розмові. Він все частіше ходив у степи, бо
він вважав, що на самоті можна складати трактати, збільшувати "Сад
божественних песен" або грати на флейті чи сопілці і пізнавати себе, Бога і
Біблію.
У серпні 1794 р. він був дуже хворий і пішов у Орловську губернію в с.
Хотетово на зустріч із Ковалінськім, адже це була їхня остання зустріч. Із
Хотетова він іде на рідну Україну, відмовляється від грошей, які дає йому
Ковалінській. Так прийшов він до села Пан Іванівки, де жив його знайомий
поміщик Ковалевський, там він і помер.
Сам Григорій Савич у своїй знаменитій сатиричній пісні "Всякому городу свой
нрав й права" до певної міри дав вірний малюнок сучасної йому епохи.
Україна явлала собою тоді країну, яку атакував російський капітал, що шлях
його випав через неї. Таким чином, час з 1722 до 1764 р. це перехідна доба
в житті України, пережиток старої козацької автономії, але з деякими ще
старими козацькими традиціями. У 1763 р. автономія була скасована і
Сковороді довелося прожити ЗО років у важку для України добу царювання
Катерини II, яка скасувала політичну автономію України. Форми політичного
життя України, що існували з 17 ст., з часів Б. Хмельницького, автономія
гетьманщини у складі Російської держави та політична автономія, хоча і в
менших розмірах, Слобідської України, були Катериною II скасовані і таким
чином українське суспільство з його керуючими класами - козацькою старшиною
та козацтвом, що жило політичними інтересами протягом більш ніж сто років,
опинилося поза цими інтересами. Накази старшини та козаків до катеринської
комісії для складання проекту нового Уложення (1767) свідчать, що козацтво
і його старшина не примирилися з політичним актом царського самодержавства
та навіть у перший час виявили деякий, хоч і не дуже великий пасивний та
активний опір. Цікаво, що бажання відновлення гетьманщини висловлювало
навіть козацьке населення невеликих міст
та сіл. Звичайно, за гетьманщини йому жилося не дуже добре, але й реформи
Катерини II не покращили його становища. У всякому разі політичні інтереси
у суспільстві зникли, почався політичний занепад. І саме на цей час
припадали виступи Сковороди як вчителя у додаткових класах Харківського
