повинні батьки. Суть виховання складається в тому, щоб дитину 1)
"благодарить", 2) "сохранить птенцеви младое здравие", 3) "благовоспитать й
научить благодарности."
"Благодарить" це зачить дати дитині поняття розуміння добра. Якщо цього не
буде, то ніяке виховання їй не допоможе. Це вже не буде справжнє виховання,
розвиток здібностей, закладених природою, а "обуздание".
Що ж до "благовиховання", то воно складається в тому , щоб розвинути оте
зароджене почуття добра - навчити вдячності, яка є основним завданням
виховання. Потрібно вселяти вихованцеві думку, що він є одиницею колективу,
громади, потрібно, щоб він був свідомий, що одиниця без громади - сирота.
Національний момент у вихованні, за Сковородою, зводиться до того, щоб
вихованець усвідомив себе представником певної нації. Виховання не мусить
бути багатим, а спасенним. Ні до чого тут знання іноземних мов, коли дитина
не знає вдячності.
Діти ж відносно батьків мусять пам'ятати: що батьки це є Божий портрет.
Потрібно шанувати і любити батьків. Хто батьків не шанує, той не шанує й
Бога.
А вихователь має пам'ятати, що він слуга природи, і він повинен бути таким,
що вже себе пізнав. Він повинен полегшити пошуки свого вихованця щодо
вибору професії. Правильним чином вихований учень буде готовий вступити на
шлях самопізнання, пройде його і потім з'єднається з Богом, досягне
справжнього блаженства.
Самопізнання має ще одне велике значення: воно дає можливість пізнати ще й
третій світ, третій елемент всесвіту - Біблію. Біблія завжди була
незвичайною книгою для Сковороди. Саме з Біблії і почалося формування
філософської системи Сковороди. Він її дуже добре знав, вільно цитував,
складав часто цілі симфонії із біблійних текстів. Біблія - є світ символів,
який відкривається тільки перед обраними. "Біблія -стріла, яка летить прямо
до Бога; подібна вона ще й до мудрої і
хазяйновитої людини, яка своєчасно запаслася зерном для посіву." - так
говорить про Біблію Сковорода. Той, хто сам себе вже пізав, повинен добре
пам'ятати, що Біблія - це світ символів і тому розуміти її дослівно не
можна. Кожне Біблійне слово має якесь приховане значення, яке буде
зрозумілим тільки тим, хто себе пізнав. Так робив іСковорода. Про Біблію як
книгу Сковорода вчив, що написана вона Мойсеєм. Поетична форма цього твору,
фігурально-символістичний стиль цієї книги і дали привід людям неглибоким
думати, що там оповідається про створення нашої планети. Правильно розуміти
Біблію дуже важко, і Сковорода рекомендує обрати собі у цій справі
наставника. Наставниками він вважає розумних людей і до них зараховує:
Василя Великого, Івана Златоустого, Григорія Назіанзина, Августина
Блаженного, Григорія Великого. Між наставником і учнем повинно бути
взаєморозуміння. Читати Біблію потрібно в міру, добре роздумуючи над кожним
словом. Така сама по собі філософська наука Сковороди- де філософія
поєднується з Богослов'ям в оригінальну, тільки Сковороді властиву
мудрість, заради якої ця людина все життя ходила між людьми, не сходячи з
дороги, а прямо йдучи за своєю ідеєю. Така гармонія життя і науки, слова й
діла була у Сковороди. Нехтуючи особистими користями, він все життя
присвятив своїй ідеї. Ця тверда, наче скеля, людина самостійно йшла своєю
дорогою і переможцем пройшла все своє життя.
Значення філософії Сковороди.
Дослідники Сковороди звичайно шукали джерела його філософії у закордонних
філософських системах, шукали за впливами заходу і дивувались, що у нього
якось не складається його філософія докупи ані з феноменалізмом Берклі, ані
з психологізмом Юма, ані не ідентична з монізмом Спінози. Такий дослідник
Сковороди, як Зеленогорський, намагався довести, що Сковорода це синтез
Платона, Арістотеля, Епікура, Філона та Лейбніца. Проте О. Єфременко
справедливо помітила, що Сковорода "сам себе предок, й син своего века."
І справді, Сковороду можна оцінювати і розуміти тільки як сина своєї епохи,
як продукт сучасної йому української дійсності і тільки в ній можна знайти
відповідь, хто такий Сковорода?
Яку ж філософію могло створити громадянство 18 ст? Дворянство не
потребувало ніякої філософії, тому що їм не потрібно було нею
виправдовувати своє панування. Буржуазія, що на заході створила свою
матеріалістичну філософію18 ст, на Україні була ще слабка, і тому не могла
створити своєї філософії. Селянство у той час було неграмотним, щоб
оформляти свою ідеологію боротьби у філософську систему. Але боротьба все-
таки наростала серед загостренних класових суперечок і домагалася свого
ідеологічного оформлення, яке вона знайшла у філософії Сковороди.
Філософія Сковороди, по-перше, опиралася на матеріалістичний світогляд
придушеної буржуазії, а саме своїм матеріалістичним пантеїзмом; а по-друге,
стояла на сектярській утопічності українського селянства своїм етичним
евдемонізмом та містичною формою викладу думки. Вона - вираз боротьби
подвійного пригнічення, підкорення і експлуатації, а через це й била своїми
моністичними поглядами одночасно і по матеріалістичній та дуалістичній
ідеології, що виправдовувала однаково існуючий на Україні громадянський
дуалізм, що виправдовувала подвійне панування і подвійне підкорення,
експлуатацію і насильство людини людиною, грабіж своєрідного дворянина і
наживу влізливого спекулянта з півночі.
Підведемо підсумок творчості Сковороди стосовно різних вчень та систем.
Щодо онтології, то Сковорода був ідеалістом-моністом. Дуалізм, що не раз
приписувався Сковороді, походить від неуважного читання тих його трактатів,
де він про це говорить. Гносеологія Сковороди виходила з його вчення про
людину. Людина є основою всякого пізнання. Початок будь-якого пізнання -
самопізнання людини. Таким чином, бачимо,що пізнання Сковорода виводив від
реального факту-людини. Космологічне вчення складається із біблійних байок.
Усе існуюче є результатом вічної волі до буття, закладеної в початку.
Теологія Сковороди, змішана з філософією, визнавала існування Бога як сили
розлитої природи. Далі Сковорода замінив Бога природою.
Релігія була відкиненням обряду чернецтва, духовенства. Христа він визнавав
як Божу премудрість. Його релігійна система була дуже подібною до духовного
християнства.
Соціологічної системи як такої Сковорода не склав. Він вчив про "нерівне
равенство", бажав примирити класи філософським способом -шляхом проймання
філософською етикою вищих класів. Особисті симпатії були на боці
пригнічених, звідки він сам вийшов.
Етична частина вчення Сковороди мала зв'язок з вченням про людину. Людина,
як бачимо, займає центральне місце в його системі. Від людини йде пізнання
всесвіту. Найнеобхідніше для людини - щастя. Щастя є в самопізнанні, а
звідси в духовному світі, що є результатом самопізнання.
Педагогічна теорія Сковороди з натуралістичної основи та з самодіяльності
вихованця. Вчитель - це є тільки служитель природи. Він мусить бути
"вездесущим в народе", він тільки, як садівник слідкує за деревом, дивиться
за розвитком вихованця.
Роблячи висновки з науки Сковороди, порівнюючи з економікою того часу, ми
бачимо, що як філософ Сковорода є антитезою соціально-економічного ладу
того часу.
Тлумачення святого письма.
Самопізнання має ще одне велике значення: воно дає можливість пізнати ще й
третій світ, третій елемент всесвіту - Біблію. Біблія завжди була
незвичайною книгою для Сковороди. Саме з Біблії і почалося формування
філософської системи Сковороди. Він її дуже добре знав, вільно цитував,
складав часто цілі симфонії із біблійних текстів. Біографи Сковороди
свідчать, нібито він ніколи не розлучався з Біблією, так і помер з нею. У
його свідомості це була якась незвичайна величина, пізнати яку було
потрібно кожному. І яких тільки імен, яких тільки назв не вишукував
Сковорода, щоб достойно величати Біблію, з чим він її не порівнював.
Біблія - це світ символів, що відкривається тільки обраним. Вона, наче
море: там, де вода стоїть тихо - ховається безодня, в якій сховані дракони,
що гублять людей. Це бідна удова, що тужить за померлим чоловіком, це -
аптека для душі, де багато-багато ліків проти різних хвороб. Біблія -
стріла (Бога), що летить прямо до Бога; подібна вона й до мудрої і
хазяйновитої людини, що своєчасно запаслася насінням для посіву, і врешті-
решт - вона сам Бог!
Отже, як і кожен зі світів, хоч і божественний світ, Біблія все ж таки не
вільна від плотського, тлінного начала. Для того, що сюди вліз ворог Божий
і премудрості сатана, що насмітив у Біблії своєю брехнею, якою й губить
кожного, хто ще себе не пізнав, а хоче пізнати Біблію.
Той же, хто сам себе вже пізнав, повинен добре пам'ятати, що Біблія - це
світ символів і розуміти її' дослівно не можна. Кожне слово Біблії має
приховане значення, яке буде зрозумілим тим, хто себе пізнав. Так робив і
Сковорода. Вірний своїй думці, що "всякое слово в ней дишет таинственним
гаданий мраком", він і тлумачить Біблійні символи. А люди, що розуміють
Біблію так, як тлумачить її священник, не знаходять шлях до щастя, а
навпаки: "многих поколебала грязь Лотового пьянства", любовні історій
Давида тощо.
Про Біблію як книгу Сковорода вчив, що написана вона Мойсеєм. Поетична
форма цього твору, фігурально-символістичний стиль цієї книги і дали привід
людям неглибоким думати, що там оповідається про створення нашої планети,
що Землі близько 7000 років. Але це зовсім не так, бо "materia acterna".
Біблія оповідає про інше, коли там говориться про те, що Бог сказав: "Хай
буде світ", то це потрібно розуміти, що Бог зробив світ символом себе,
своєю ознакою. Сковорода говорить, що ним уся матерія перейнята. Він
єдиний, він усюди і ніде, немає ні початку, ні кінця, наш світ і усі світи,
коли вони без числа - це лише тінь вічного. Вона іноді зникає, не стоїть
постійно на однму місті і перетворюється у різні форми, але тільки не
відходить від свого живого дерева життя.
Сковорода не говорить про створення світу Богом, він висміює біблійську
казку про створення світу за 6 днів. Він підкреслює це, бо думає, що тільки
дитячий розум може думати, що цього світу колись не було або не буде. Це
тільки в десятому столітті були такі розуми, що готувались до Христового
приходу. Але він все ж таки початком всього існуючого визнає Бога. Яка ж
первісна основа сущого? Ніщо! Вічна воля, каже Сковорода, забажавши
проявитись у видимому світі, з нічого утворила все, що є у думці і у світі.
Бажання вічної волі перетворилися у видимі явища, одяглися у думки, думки у
форми, форми в матеріальні образи. Кожна істота в світі є виявлення
невидимого в тимчасовій видимості і, закінчивши своє світове існування,
воно знову приходить до свого початку: тобто перетворюється в ніщо, це і є
смерть.
Особливо дратував Сковороду фінал поеми про сотворення: "почти от дел
своих". Мало того, що написано всіляких дурниць - світ зробився у перший
день, а сонце на четвертий з'явилося, так ось іще: "Будто истомлен, ничего
