продукції і зайнятості.
Фіскальна політика може як благотворно, так і достатньо болісно
впливати на стабільність національної економіки. Якщо уряд використовує
міри фіскальної і/або грошової політики, намагаючись наблизити об’єм
випуску продукції до його потенційного рівня і підтримати стабільність цін,
це називається політикою стабілізації.
Політика стабілізації являє собою дії уряду по контролю над
економічною ситуацією з метою максимально наблизити об’єм ВВП до його
потенційного рівня і підтримати низькі і стабільні темпи інфляції. Ціллю
політики економічного росту є збільшення фактичних обсягів ВВП. Політика
обмеження ділової активності, навпроти, спрямована на зменшення реального
обсягу ВВП у порівнянні з його потенційним рівнем. Бюджет - це докладний
опис витрат, а також фінансових планів окремих людей, компаній або уряду.
Якій же вплив розміру і динаміки бюджетного дефіциту на розвиток всієї
економіки в цілому й окремих її показниках зокрема? Для початку відзначу,
що бюджетний дефіцит потребуває у фінансуванні, і, як правило, це
фінансування проводиться за допомогою запозичень, як на внутрішньому, так і
на зовнішньому ринках. Безсумнівно, іноді уряди удають і до інших методів
фінансування, серед котрих найбільше згубним для економіки в цілому є
інфляційне фінансування.
2.2 Чисті податки
Для початку коротко роздивимося теоретичний механізм функціонування
фіскальної політики, а конкретно - як податки, трансферти і державні
закупівлі впливають на економічну ситуацію в країні.
У якості моделі візьмемо класичну математичну модель, у якому ВВП (Y)
= витратам на споживання ( C ) + витратам на інвестиції (I) + державні
закупівлі (G) . Для простоти не будемо брати до уваги частку чистого
експорту.
Можна сказати, що державні витрати складаються з державних закупівель
(попит уряду на товари і послуги), а так само з трансфертів (платежів,
здійснюваних без відповідного надання їхніми одержувачами яких-небудь
товарів або послуг). У ідеальній ситуації розмір податків, що складає
прибутки бюджету, повинні рівнятися державним витратам, тобто розміру
державних закупівель + трансферти. Але оскільки трансферти являють собою
лише перерозподільні відношення, тобто в остаточному підсумку прибутки
приватного (на противагу державному) сектора в розмірі трансфертів
повертаються приватному ж сектору, варто використовувати таке поняття, як
чисті податки. Чисті податки - це сума, що приватний сектор сплачує уряду
після урахування розміру всіх трансфертів, одержуваних їм від уряду. У
даному випадку нас цікавить сукупний прибуток, а трансферти на його розмір
не впливають.
2.3 Наслідки зміни розмірів витрат і прибутків бюджету
Як же вплинуть на економічну ситуацію збільшення податків і збільшення
урядових витрат? Очевидно, що ріст обсягу державних закупівель збільшує
рівноважний рівень випуску продукції, причому приріст цей дорівнює розміру
державних закупівель, помноженої на розмір мультиплікатора.
Оподатковування у свою чергу скорочує розмір споживчих прибутків і
відповідно витрат. Так як мультиплікатор дорівнює 1/(1- Гранична схильність
до споживання), то сукупний попит при збільшенні податків зменшиться на
розмір, рівний добутку граничної схильності до споживання і суми скорочення
прибутку. У такий спосіб ми одержуємо знаменитий ефект дії мультиплікатора
збалансованого бюджету. Мультиплікатор збалансованого бюджету встановлює,
що приріст урядових витрат, супроводжуваний рівним по розміру приростом
податків, має своїм результатом збільшення випуску продукції. Тобто
заощадження, що є головним джерелом фінансування збільшення витрат уряду
через механізм внутрішнього державного боргу, пускаються в оборот і тим
самим збільшують сукупний попит.
2.4 Стратегії фіскальної політики
Як уже було відзначено, розмір валових витрат в економіці повної
зайнятості не завжди збігається з обсягом зробленої в економіці повної
зайнятості продукції (товарів і послуг). Якщо валові витрати менше обсягу
випущеної в країні продукції, то виникає «рецесіонний розрив» (recessionary
gap) . Така ситуація виникає через існування «граничної схильності до
заощадження» - визначену частину своїх прибутків люди витрачають на
заощадження, і саме вони, заощадження, і є джерелом фінансування збільшення
державних витрат.
Отже, у держави є 2 варіанта - або терміново збільшувати об’єм випуску
продукції, або терміново збільшувати валові витрати. Саме останнє і
досягається за допомогою збільшення державних витрат. А тому якщо державні
закупівлі ефективніші державних трансфертів, саме перше і повинно
застосовуватися. Таким чином, збільшення державних витрат врівноважує
збиток розміру валових витрат, викликаних заощадженнями, податками або
імпортом.
Може скластися й обернена ситуація - виникнення «інфляційного розриву»
(inflationary gap) - коли валові витрати економіки повної зайнятості
перевищують валовий об’єм випущеної продукції економіки повної зайнятості.
Для недопущення інфляції державі припадає зменшити валові витрати саме на
розмір цього інфляційного розриву. Це можна проробити декількома засобами.
Можна зменшити державні витрати (трансферти або витрати на товари і
послуги), або споживчі витрати за допомогою збільшення податків. Проте
треба пам'ятати, що збільшення податків на гривню призведе до зменшення
витрат менше, ніж на гривню.
Отже, складемо зведену таблицю усього вищесказаного стосовно
фіскальної політики.
| |Заощадження, податки, імпорт |
|Джерела зменшення валових| |
|витрат | |
|Джерела збільшення |Інвестиції, державні витрати, експорт |
|валових витрат | |
|Рівноважний рівень ВВП |Рівень випуску продукції, при якому бажаний рівень |
| |валових витрат рівняється рівню виробництва. У |
| |умовах рівноваги сума розмірів, що збільшують валові|
| |витрати, дорівнює сумі розмірів, що зменшують валові|
| |витрати. Таким чином, бажані інвестиції + державні |
| |витрати + експорт = бажаним заощадженням + податкам |
| |+ імпорту |
|ВВП повної зайнятості |Загальна вартість кінцевих товарів і послуг, що |
| |можна зробити у визначений період часу при повній |
| |зайнятості. Цей розмір називається потенційним ВВП. |
|Ціль фіскальної політики |Зрівняти рівноважний ВВП із ВВП повної зайнятості. |
|Стратегії фіскальної |Розмір бажаного збільшення валових витрат = розміру|
|політики |рецесіонного розриву; |
| |Розмір бажаного зменшення валових витрат = розміру |
| |інфляційного розриву. |
2.5 Автоматичні стабілізатори
Здавалося б, що може бути простіше - скоротити видаткову частину
бюджету, якщо дохідна недостатня, і справа з кінцем. Проте в реальному
житті видаткову частину скорочувати не тільки достатньо складно, але й
іноді не можливо. Наприклад, не можна з економічної точки зору скорочувати
витрати на страхування, капітальну амортизацію; із політичної точки зору -
на соціальні потреби, на озброєння і т.п. Лише мала частина витрат бюджету
залежить від рішень, прийнятих саме цього року. Велика ж їхня частина
необхідна для виконання затверджених раніше програм, як ось поміч
інвалідам, учасникам війн, різноманітних федеральних програм. Крім того,
хоча існування захищених статей витрат бюджету і скорочує можливості
варіювання фіскальної політики, ці витрати часто є стабілізаторами
економічного положення в країні. Візьмемо, приміром, виплати по безробіттю.
Витрати по цій статті збільшуються саме тоді, коли сукупних витрат в
економіці не вистачає для забезпечення зайнятості всіх наявних ресурсів у
повному обсязі. Люди, що одержують ці трансферти, починають більше
витрачати, збільшуючи тим самим сукупні витрати економіки. З іншого боку,
такі автоматичні стабілізатори є й у дохідній частині бюджету. Зокрема
прибутковий податок так само приносить коли більше, коли менше прибутків у
бюджет у залежності від розміру сукупних витрат і прибутків. Коли прибутки
і, відповідно, витрати йдуть нагору, прибутковий податок стримує ріст
купівельної спроможності населення, запобігаючи тим самим додаткові
передумови до виникнення інфляції. У такий спосіб автоматичні стабілізатори
(урядові прибутки або витрати, що автоматично змінюються в протилежну
змінам у національному доході сторону, наприклад допомога по безробіттю або
прибутковий податок) згладжують флуктуація кривої сукупних витрат і
прибутків, запобігаючи зайво різкі і слабко контрольовані зміни розмірів
макроекономічних показників.
Таким чином, можна сказати, що розмір витрат, а, отже, і розмір сальдо
збалансованого бюджету, зафіксований приблизно на визначеному рівні. Звідси
можна зробити висновок, що при пропорційній системі оподатковування розмір
бюджетного дефіциту насамперед залежить від рівня прибутків.
Таким чином завдяки пану Кейнсу із середини тридцятих років дефіцит
державного бюджету став застосовуватися в якості джерела можливостей
державного регулювання економіки, наприкінці двадцятого сторіччя не
залишилося практично жодної країни, що може похвастатися відсутністю
бюджетного дефіциту.
Варто пам'ятати, що яка б не була міць фіскальної політики, не одна
вона впливає на розмір дефіциту держбюджету. Розмір дефіциту пов'язаний із
циклічним прямуванням макроекономіки. Це обумовлено насамперед існуванням
автоматичних стабілізаторів.
З вищенаведених даних можна зробити такі висновки:
1. Ні законодавча, ні виконавча влада не має повний контроль над розміром
бюджетного дефіциту.
2. Реальний розмір бюджетного дефіциту або надлишку змінюється як під
впливом фіскальної політики, так і під впливом економічної ситуації в
країні.
2.6 Дефіцит повної зайнятості
Оскільки другий висновок має місце, нам потрібно якийсь інший, більш
