може призвести до скорочення виробництва, невиконанню виробничої програми.
Зайве відволікання засобів у запаси, що перевищують дійсну потребу,
приводить до омертвляння ресурсів, неефективному їхньому використанню.
Оскільки оборотні кошти включають як матеріальні, так і грошові
ресурси, від їхньої організації й ефективності використання залежить не
тільки процес матеріального виробництва, але головним чином і фінансова
стійкість підприємства.
2. Визначити та охарактеризувати форми фінансової санації.
Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть
дати позитивні результати лише за умови санації фінансів базової ланки
економіки — підприємств промислової галузі. Висока собівартість продукції
вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними
причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.
В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно
адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати кість,
знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте
вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від „ринку продавця”,
кий дів за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”.
Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належної кваліфікації
(або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.
Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадовільного
фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне
зростання кредиторської і дебіторської заборгованості на підприємствах.
Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не
лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів,
споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету,
зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників
макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств,
справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток
становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх
активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення
санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть
розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале
законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення
санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної
фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і
об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому
числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства
України, стають потенційними банкрутами.
У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне вище.
Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи,
система заходів щодо управління кою не дала позитивних результатів.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності
підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові
відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, к
правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства
підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього
підприємства потенціалу для успішного функціонування.
Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:
V джерелами (факторами) виникнення;
V видом кризи;
V стадією її розвитку.
Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову
неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних
заходів.
Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень
щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати
причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.
Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві,
поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності
підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи с підприємстві
можуть бути:
> спад кон'юнктури в економіці в цілому;
> зменшення купівельної спроможності населення;
> значний рівень інфляції;
> нестабільність господарського та податкового законодавства;
> нестабільність фінансового та валютного ринків;
> посилення конкуренції в галузі;
> криза окремої галузі;
> сезонні коливання;
> посилення монополізму на ринку;
> дискримінація підприємства органами влади та управління;
> політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства
або в країнах підприємств — постачальників сировині (споживачів
продукції);
> конфлікти між засновниками (власниками).
Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер.
Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент
неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або
недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним
із завдань якої є прогнозування банкрутства.
Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою
систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.
* Низька кість менеджменту;
* Дефіцити в організаційній структурі;
* Низький рівень кваліфікації персоналу;
* Недоліки у виробничій сфері;
* Прорахунки в галузі постачання;
* Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;
* Прорахунки в інвестиційній політиці;
* Брак інновацій та раціоналізаторства;
* Дефіцити у фінансуванні;
* Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу
(планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).
Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані,
становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно,
досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи,
можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по
суті вони зводяться до щойно перелічених.
Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-
господарський стан підприємства такі:
. втрата клієнтів і покупців готової продукції;
. зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу
продукції;
. неритмічність виробництва, неповне завантаження
потужностей;
. підвищення собівартості та різке зниження продуктивності
праці;
. збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і
наявність наднормативних: запасів;
. виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення
плинності кадрів;
. підвищення тиску на ціни;
. істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок,
недоодержання виручки від реалізації продукції.
Розрізнюють три види кризи:
. стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано
виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори
успіху);
. криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують класний
капітал, і це призводить до незадовільної структури
балансу);
. криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або
існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові
зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою
чергу, приводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми
та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить,
з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до
зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом
розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська
заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є
ідентифікація: глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:
o фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню
підприємства (за умови переведення його на режим антикризового
управління);
o фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує
негайного проведення фінансової санації;
o кризовий стан, який не сумісний подальшим існуванням
підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою
правильної та своєчасної реакції на неї.
Найдійовішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова
санація. Термін «санація» походить від латинського „sапаrе” — оздоровлення,
видужання. Економічний словник тлумачить це поняття к систему заходів,
здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних,
банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям
підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією;
випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;
збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій;
перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або
частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі
банкрутства.
Вважаємо, що наведене в словнику тлумачення цілей санації та
механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими.
Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу
підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним і не
розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм
санації.
Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією
ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які
реалізуються з допомогою сторонніх юридичних, а також фізичних осіб і
спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і
