Державні витрати структурно можна уявити так:
1. Витрати на соціальні послуги.
2. Витрати на господарське споживання.
3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.
4. Адмінистративно - управлінчиські витрати.
5. Платежі по державному боргу.
З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують
функцію політичного, соціального і господарського регулювання.
Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні
посібники, утворення, охорона здоров'я й ін. У цьому виявляється головний
напрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики в
цілому - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-
економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати покликані зм'якшити
диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому господарству.
У витратах на господарські споживи звичайно виділяються бюджетні субсидії
підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм.
Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей.
Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої
політики, а також адміністративно-управлінські витрати впливають на
структуру попиту.
Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по
внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини
боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним
підприємствам, сільському господарству, на створення й удосконалювання
об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєння і військове будівництво.
Таким чином, держава намагається задовольнити вимоги різноманітних
соціальних груп, зменшити соціальну напруженість у товаристві.
У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські
споживи, як правило, ростуть, а під час "перерви" кон'юнктури -
скорочуються.
Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючий
вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну
структуру економіки, національну конкурентоздатність на світових ринках.
ПРИБУТКИ
Структуру державних прибутків можна уявити такою уявою:
1. Податки (у тому числі акцизні збори і мита).
2. Податкові надходження: прибутки від державної власності, державної
торгівлі.
3. Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний,
страхування від безробіття.
Головною статтею бюджетних прибутків є податки. Під податком, збором,
митом і іншими платежами розуміється обов'язковий внесок у бюджет
відповідного рівня або в позабюджетний фонд, здійснювані платниками в
порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.
Податки бувають двох видів:
1. Податки на прибутки і майно: прибутковий податок із громадян; податок
із прибутку, податок на соціальне страхування і на фонд заробітної
плати і робочої сили ; майнові податки, у тому числі податки на
власність , включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад
прибутку і капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної
фізичної особи, їх називають прямими податками.
2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний час
замінений податком із додаткової вартості; акцизи (податки, прямо що
включаються в ціну товару або послуги); податок на спадщину, на догоди
з нерухомістю і цінними паперами й ін. Ці податки називаються
непрямими. Вони частково або цілком переносяться на ціну товару або
послуги.
З вище викладеного очевидно, що податки виконують три найважливіші
функції:
1. Фінансування державних витрат (фіскальна функція).
2. Підтримки соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між
прибутками окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між
ними (соціальна функція).
1. Державного регулювання економіки (регулююча функція).
У минулому й у даний час податки в основному виконували фіскальну
функцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали
соціальна і регулюючої функції. Зупинимося на них докладніше.
Так за допомогою податків держава намагається зменшити соціальну
напруженість у товаристві, і тим самим запобігти соціальному вибуху. Це
досягається гнучкою податковою політикою , наданням усіляких податкових
пільг : пільги багатодітним сім'ям, переселенцям через межу на свою
історичну батьківщину, студентам і особам збільшуючим свою кваліфікацію.
Часто податкові пільги даються дрібним і середнім підприємцям, особливо
вперше починаюча самостійна справа, ферма, але ці податкові пільги носять
не тільки соціальний, але і регулюючий характер.
Регулююча функція податків також широко використовується державою.
Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків, посиленню
стимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень, попиту,
зайнятості до пожвавлення господарської кон'юнктури. Підвищення податків -
звичайний засіб боротьби з перегрівом кон'юнктури. Змінюючи податкові
ставки на прибуток, держава може підсилити або зменшити додаткові стимули
для капіталовкладень, а маневруя рівнем непрямих податків - впливати на
фонд споживання в цілому, на рівень цін.
Також одним із засобів здійснення регулюючої функції є маневрування
розмірами мит, із метою захисту вітчизняного товаровиробника.
ПРОБЛЕМА ЗБАЛАНСОВАНОГО ДЕРЖБЮДЖЕТУ
Збалансування бюджету належить до ключових проблем бюджетної системи.
Згідно із ст.21 3акону України "Про бюджетну систему України",
"збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України,
є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики". Відповідні правові
рішення з цього питання не тільки забезпечують чітке й ефективне
функціонування бюджетної системи, але й визначають фактичні можливості
діяльності різних органів влади. В найзагальніших рисах під
"збалансуванням" необхідно розуміти забезпечення рівноваги. В свою чергу,
термін "бюджетна рівновага" означає, що бюджетні видатки покриваються
бюджетними доходами. Якщо бюджетні видатки перевищують доходи, то це
значить, що існує бюджетний дефіцит. У цьому випадку рівноваги немає. Якщо
ж доходи вищі від податків, існує профіцит бюджету, або бюджетний надлишок.
Однак цього разу можна сказати, що бюджет відзначається відсутністю
рівноваги. Отже, стан бюджетної рівноваги не означає тільки рівновагу в
арифметичному розумінні, тобто коли доходи дорівнюють видаткам. Бюджет
знаходиться у стані рівноваги як тоді, коли доходи дорівнюють видаткам, так
і тоді, коли доходи вищі від видатків. Іншими словами, бюджетної рівноваги
немає тільки тоді, коли видатки перевищують доходи, тобто має місце
існування бюджетного дефіциту.
Як ми можемо переконатися функції виконувані державним бюджетом
многогранны. І в цій многофункциональности закладене внутрішнє протиріччя
процесу формування бюджету. Спробуємо розкрити це протиріччя.
У силу соціальних і суб'єктивних причин держава ринеться витрачати все
більше і більше фінансових засобів. Це у свою чергу викликає необхідність
збільшення дохідної частини, що можна збільшити за рахунок нових надходжень
у бюджет. Збільшення податкового тягара призведе до зменшення ефективності
виробництва, а отже до скорочення робочих місць і збільшенню безробіття.
Зниження рівня виробництва і збільшення безробіття з однієї сторони знизить
дохідну частину бюджету, а з іншої сторони збільшить його видаткову
частину. У такому разі утворюеться замкнуте коло : витрати ростуть, а
прибутки зменшуються.
Такий стан, коли витрати державного бюджету перевищують його прибутки
називається бюджетним дефіцитом. Для боротьби з даним явищем застосовується
ряд методів. Одним із них є державні позики (внутрішній і зовнішній). Вони
здійснюються у виді продажі державних цінних паперів, позик у позабюджетних
фондів (наприклад у фонду страхування по безробіттю або пенсійному фонді) і
одержання кредитів у банків (ця форма фінансування бюджетного дефіциту
часто порушується місцевою владою).
Іншим засобом покриття бюджетного дефіциту є додаткова емісія грошів.
Проте наслідки такого кроку дуже негативні і загальновідомі: розвивається
неконтрольована інфляція, підриваються стимули для довгострокових
інвестицій, розкручується спіраль цін - заробітна плата і заощадження
населення знецінюється.
Даний засіб дає ефекти в короткостроковому періоді , надалі все
повертається в старе положення тільки в збільшеному стані. Тому метод
державних позик є більш предпочтительным, проте так саме не варто забувати
про його хиби.
Головною хибою державних позик є ріст державного боргу, а його
припадає виплачувати з відсотками. Говорять, що сьогоднішні державні позики
- це завтрашні податки. Державний борг підрозділяється на внутрішній і
зовнішній, а так саме на короткостроковий "до одного року",
середньостроковий "від одного року до п'ятьох років" і довгостроковий
"понад п'ятьох років". Найбільше важкими є короткострокові борги. По ним
незабаром припадає виплачувати основну суму з високими відсотками. Таку
заборгованість можна пролонгувати, але це пов’язано з виплатою відсотків на
відсотки.
Найбільше кращим засобом регулювання бюджетного дефіциту є маніпулювання
дохідною статтею бюджету, при розумної видаткової політики. Ідея полягає в
такому : за допомогою податкової системи необхідно створити сприятливі
умови для виробничого росту. Цього можна домогтися знизивши і зробивши
гнучкими податкові ставки. Теоретично це добре пояснює подана крива :
надходження податків , %
100
0 35 100
ставка податку в %
малюнок №1 Крива Лаффера.
Зміст полягає в тому, що одну і туж суму податків можна збирати при
більш низькій ставці. Зростання виробництва викликає збільшення добробуту
людей, що у свою чергу зменшить їхні потреби в соціальному захисті, а отже
знизяться і витрати держави. З іншої сторони за рахунок зростання
виробництва відбудеться ріст надходження в бюджет, тобто збільшення по
бюджетній частині(фінансових можливостей держави).
У даного засобу є одна хиба - це його инерционность, тобто його
результати можуть проявитися тільки в середньостроковому і довгостроковому
