періоді. Він недієздатний дати сиюминутную вигоду, вирішити політичні
задачі в короткостроковому періоді.
ОСОБЛИВОСТІ ЗБАЛАНСУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
Принцип збалансованості місцевих бюджетів завжди мав велике значення.
Він відображається в багатьох правових документах.
Доходна та видаткова частини місцевих бюджетів визначаються в
основному затверджуваними парламентом нормами. Це означає, що державні
органи створюють систему місцевих бюджетів, основною умовою існування якої
має бути гармонія між доходною та видатковою сторонами місцевих бюджетів,
тобто рівновага. Передача обов'язків і відповідальності місцевим органам
влади має супроводжуватися забезпеченням цих органів відповідними
фінансовими ресурсами. З правової точки зору про відповідність між
зв'язками та фінансовими ресурсами можна говорити тоді, коли обов'язки
супроводжуються правами та компетенціями на використання джерел доходів. Ці
компетенції можуть визначатися по-різному - від прав на використання
ресурсів до нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановлення податків.
Місцеві органи влади повинні мати юридичне закріплені джерела доходів,
достатні для покриття обов'язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що
місцеві органи влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові
функції. Може бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх
рахунках необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їх
використання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов'язків і ресурсів
зменшить самостійність місцевих органів влади. Однак така небезпека не
означає зв'язку між збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю.
Збалансована система доходів і видатків має забезпечувати відповідний
рівень самостійності місцевих органів влади як у видатковій, так і в
доходній частині.
Закладання в українському законодавстві принципів збалансованості
місцевих бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою ситуацією
та інфляцією. Приводом цього було також побоювання, що при набутті значної
відносної самостійності місцеві органи перевищать власні доходи і це стане
зайвим тягарем для надто дефіцитного бюджету держави. Частково з такими
думками можна погодитись. Однак за відсутності протягом років достатніх
власних місцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало
самостійність регіонів, змушуючи їх скорочувати видатки. Цю ситуацію не
можна вважати за правильну. В багатьох випадках намір самостійності
місцевих органів влади може залишитися лише декларативним, підкреслюючи
також теоретично визнану регіональну самостійність територіального
планування.
В міру розвитку вітчизняної системи місцевої влади необхідно давати
оцінку взаємовідносинам між органами місцевого самоврядування, регіонами та
урядом. Така оцінка має стосуватися впливу зазначених взаємовідносин на
можливості участі у співпраці за умов глобалізації світової економіки. У
ситуації обмеженості публічних бюджетів уряд може відмовитися від деяких
програм з метою збалансування бюджету держави. Постає ряд питань. Чи
повинні міоцені органи влади у відповідь на такі обмеження також
призупинити діяльність у цих сферах? Якщо ні, то яким способом має
фінансуватися місцева сфера послуг" Чи нові обов'язки мають передаватися
від уряду місцевим органам влади разом із додатковою фінансовою підтримкою
у вигляді дотації або нових джерел доходів? До якого рівня уряд має
втручатися у розбіжності, які виникають з неправильного закріплення
компетенцій у галузі видатків і з різного податкового потенціалу?
Під час пошуку відповідей на ці питання необхідно пам'ятати про певні
засади, якими треба керуватися. Основне питання, яке виникає в дискусіях
про місцеві податки та доходи місцевих бюджетів, - чи повинні особи, які
користуються публічними послугами та майном в міру своїх можливостей за них
платити? Коли люди можуть користуватися майном чи послугами за цінами,
нижчими від їх вартості, ними користуються у більших обсягах, ніж тоді,
коли ціни вищі. Якщо особи, які послуговуються публічним секторам, не
зобов’язані за них платити, то на такі програми необхідно виділяти надто
багато коштів за рахунок інших. Це спричиняє марнотратство обмежених
засобів та створює ситуацію, коли особи, які користуються послугами,
субсидуються тими, хто ними послуговує. Така ситуація видається
несправедливою. З вимоги, щоб ті, хто користується послугами, платили за
них, випливає кілька правил. Зокрема залежно від рівня відповідальності
органів місцевої влади за надання послуг вони повинні мати доступ до
диференційованих джерел доходів, щоб мати більші можливості пов'язувати
пропоновані послуги із податками, що стягуються в даному регіоні.
Щодо проектів, доходи з яких надійдуть тільки в майбутньому,
відповідним способом фінансування є боргові зобов'язання. В іншому випадку
теперішні платники податків субсидують майбутніх користувачів послугами,
через що зменшуються і ефективність, і справедливість, оскільки доходи
мають випереджати видатки з метою збору відповідно великих фондів для
початку інвестиції. Тим більше строк сплати боргу має відповідати,
наскільки це можливо, строкам надходження доходів з даної інвестиції. Борг
є тимчасовим і неостаточним джерелом фінансування і, нарешті, пін має бути
сплачений. Цей принцип мінімізує субсидування майбутніх користувачів
теперішніми платниками податків, виконуючи тим самим одночасно вимоги
ефективності та справедливості.
За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпорядженні
гарантовані законом ресурси для виконання своїх обов'язків (такі або схожі
обов'язки існують в регіонах з диференційованим рівнем економічного
розвитку), треба прийняти тезу про необхідність вирівнювання фінансово-
економічних можливостей регіонів країни. Якщо видатки в межах регіону, що
надає послуги, та обсяг доходів неможливо врівноважити, координуючу роль
можуть виконувати відповідні дотації. З метою забезпечення ефективності та
справедливості це мають бути конкретні та доповнюючи дотації з урахуванням
поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у доходах. Однак
забезпечення ресурсами для ліквідації диспропорції В економічному розвитку
та рівні життя не повинно зменшувати прагнення місцевих органів влади до
економії видатків і заходів до пошуку нових і збільшення продуктивності
існуючих джерел доходів. Збільшення ресурсів як результат діяльності
місцевих органів влади ніколи не повинно призводити до автоматичного їх
передавання вищому рівню або до зменшення дотацій чи субвенцій.
Все це стосується збалансованості місцевих бюджетів. Крім структури
доходної та видаткової сторін бюджету та прав місцевих органів влади у цій
сфері, важливе значення мають питання процедури збалансування місцевих
бюджетів, тому що правила складання та затвердження бюджету та інші суттєві
норми визначають, хто і в якому обсязі затверджуватиме квоти доходів і
видатки місцевого бюджету. Крім компетенції, неабияке значення тут має
послідовність затвердження, тобто питання процедури. З огляду на принцип
самоврядування найкращим є рішення, за якого органи держави заздалегідь
затверджують обсяги дотацій і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи
певні права у встановленні ставок окремих податків і визначенні обсягу
видатків, остаточно затверджують доходну та видаткову частини бюджету.
Таким чином. акт затвердження місцевого бюджету набуває реального значення.
Розуміючі: необхідність певних обмежень свободи діяльності місцевих органів
влади, слід зазначити, що значення затвердження місцевих бюджетів залежить
від того, чи мають місцеві органи влади права і які вони у визначенні
доходної та видаткової сторін бюджету.
Узагальнюючи положення, що стосуються рівноваги місцевих бюджетів,
необхідно відзначити, що системою, в якій обов'язкам мають відповідати
ресурси, тобто потенційними видаткам - доходи місцевих бюджетів, повинні
керуватися саме фінансові органи держави. Така система повинна передбачати
конкретно визначений обсяг самостійності місцевих органів влади і
стимулювати ефективність діяльності цих органів. Однак право остаточного
затвердження квот доходів і видатків має залишатися на місцевому рівні.
ВИСНОВОК
Гостра дискусія навколо питань фіскальної політики в Україні багато в
чому нагадує подібну ситуацію в країнах Латинської Америки наприкінці 1980-
х рр., коли назрілі зміни — скорочення дефіциту бюджету, впорядкування
урядових видатків, податкова реформа — сприймалися неоднозначно, а
інфляційна інерція та масове ухиляння від сплати податків ускладнювали будь-
які практичні кроки. Процес радикального реформування економік
латиноамериканських країн свідчить: 1) без досягнення збалансованого
бюджету неможливо забезпечити тривалу макроекономічну стабілізацію, 2) при
скороченні дефіциту бюджету проведенню податкової реформи повинно
передувати впорядкування урядових видатків, 3) зниження ставок
оподаткування сприяє зростанню бюджетних надходжень за умов розширення
податкової бази та посилення відповідальності за ухиляння від сплати
податків.
1.Переваги збалансованого бюджету Макроекономічні показники чотирьох
найбільших країн Латинської Америки — Аргентини, Бразилії, Мексики та Чилі
— переконують у справедливості відомих теоретичних аргументів на користь
збалансованого бюджету: припинення інфляції, збільшення приватних
інвестицій, поліпшення сальдо поточного рахунка, прискорення темпів
економічного зростання (таблиця 1).
Таблиця 1. Макроекономічні показники країн Латинської Америки (у %),
1990 -1995 рр.
|Країна|Показник |1990 |1991 |1992 |1993|1994|1995 |
| |Сальдо |-0,4 |-1,3 |0,4 |1,2 |-0,1|-0,5 |
| |бюджету | | | | | | |
| |Інфляція | |72,0 |24,6 |10,6|4,3 |3,3 |
| |Процентні | |71,0 |15,0 |6,0 |8,0 |11,0 |
| |ставки | | | | | | |
|Аргент|Інвестиції |14,0 |14,6 |16,7 |18,2|19,2|17,8 |
|ина | | | | | | | |
| |Зростання ВВП|0,1 |8,9 |8,7 |6,0 |7,4 |-0,7 |
| |Поточний |6,6 |-0,4 |-2,9 |-2,9|-3,6|-8,8 |
| |рахунок | | | | | | |
| |Сальдо |-6,2 |-0,5 |-3,9 |0,3 |1,3 |-5,0 |
