бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу.
Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки
з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне.
До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.
Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової
політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику
оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні суспільні
потреби.
Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом,
оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво,
зокрема на стимулювання виробництва. Для сбалансування економічної системи
найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка
прямих податків і меншає частка непрямих.
У 1994 році прибуткова частина бюджету України сформована такою
системою податків (прямі податки):
• платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),
• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий
податок, на прибутки
від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;
Непрямі податки:
• податок на додану вартість (НДС);
• акцизний збір;
• державне мито, місцеві податки і прибутки;
• відрахування на геологорозвідувальні роботи;
• надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,
• надходження від реалізації державних позик
Основні надходження до бюджету України забезпечили непрямі податки -
61,3 %, а прямі становили 38,7 %. Сама велика маса податкових надходжень
доводиться на ПДВ - 43,8 % всіх суми прямих і непрямих податків, менша на
платежі підприємств 25,1 % і на податки з населення 12,8 %. Оскільки
платниками ПДВ і акцизів через ціни на споживчому ринку є населення, то по
сумі прямих і непрямих податків населення оплачує майже 60 % прибутки до
бюджету держави.
Цей податковий тягар на населення викликаний хронічним спадом
виробництва і малоефективною податковою політикою держави відносно зупинки
спаду і нарощування темпів виробництва.
Витратну частину бюджету визначають, як вже було відмічено, суспільні і
державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру
витрат:
• на народне господарство;
• на соціально-культурні заходи і науку,
на управління;
• на оборону,
• інші.
2 Загальне поняття про управління фінансами
Управління - це сукупність прийомів та методів цільоспрямованої дії на
об'єкт для досягнення певного результату.
Важливою галуззю управлінської діяльності є управління фінансами. Його
виконує спеціальний аппарат за допомогою особливих прийомів та методів, в
тому числі різноманітних стимулів та санкцій.
В управлінні фінансами розрізняють об'єкти та суб'єкти управління.
Об'єктами є різноманітні види фінансових відносин; суб'єктами виступають ті
організаційні структури, які здійснюють управління.
Існує три групи об'єктів:
- фінансових підприємств ( організацій, закладів );
- страхові відносини;
- державні фінанси;
Їм відповідають такі суб'єкти управління:
- фінансові служби ( відділи ) підприємств;
- страхові органи;
- фінансові органи та налогові інспекції;
Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління
фінансами, називається фінансовим апаратом.
В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів:
планування, оперативне управління, контроль.
Планування займає важливе місце в системі управління фінансами. Саме
під час планування будь-який суб'єкт господарювання різнобічно оцінює стан
своїх фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямки
їх найбільш ефективного використання. Управлінські рішення приймаються на
основі аналізу фінансової інформації, яка повинна бути достатньо повною та
достовірною. Вона базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній
звітності.
Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб'єктів
господарювання та держави, а підсумковим результатом - составлення
фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до вільного
фінансового балансу держави. В кожному плані визначаються прибутки та
витрати на визначений період, зв'язки з ланками фінансової та кредитної
систем (внески відрахувань на соціальне страхування, платежі в бюджет,
платня за банківський кредит та ін.).
Фінансови плани мають усі ланки фінансової системи, до того ж форма
фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної
ланки фінансової системи. Так підприємтсва та організації, які функціонують
на комерційній основі складають баланси прибутків та витрат; установи, які
здійснюють некомерційну діяльність, - кошториси; кооперативні организації,
громадські об‘єднення та страхові компанії - фінансові плани; органи
державної влади - бюджети різних рівней.
Оперативне управління - це комплекс дій, які розробляються на основі
аналізу фінансової ситуації, що склалася, та переслідуючих ціль отримання
максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілення
фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до
маневрування фінансовими ресурсами з ціллю ліквідації "вузьких місць",
вирішення знову виникаючих задач.
Контроль здійснюється й в процесі планування, й на стадії оперативного
управління. Він дозволяє порівняти фактичні результати від використання
фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту фінансових
ресурсів, намітити шляхи найбільш ефективного господарювання.
Розрізняють стратегічне ( загальне ) управління фінансами та
оперативне.
Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових ресурсів
через прогнозування на перспективу, встановленні об'єму фінансових ресурсів
на реалізацію цільових програм і т. д. Воно здійснюється Міністерством
економіки, Міністерством фінансів, державним казначейством.
Оперативне управління - головна функція апарату фінансової системи:
фінансових управлінь місцевих Рад, дирекцій позабюджетних фондів, страхових
організацій, фінансових служб підприємств та організацій.
При розробці управлінських рішень фінансового характеру, які
оформлюються в юридичних законах, фінансових прогнозах та планах,
постановленнях і т. д., враховуються: вимоги економічних та юридичних
законів; результати економічного аналізу не лише підсумків попереднього
господарчого періоду, але й перспективи; економічно-математичні методи та
автоматизовані системи управління фінансами; раціональне поєднання
економічних та адміністративних методів управління.
3 Органи управління фінансами та їх функції
Загальне управління фінансами України здійснюють Міністерство
економіки, Міністерство фінансів, державне казначейство. Оперативне
управління здійснює аппарат. За його допомогою держава керує фінансовою
діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.
Управління фінансами на підприємствах та в галузях народного
господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові
відділки та управління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю
роботу по управлінню державними фінансами здійснює Міністерство фінансів та
його фінансові органи, Державна податкова служба.
Міністерство фінансів виконує такі функції:
Підготовка бюджету та організація його виконання;
Розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів
стосовно фінансових питань, обгрунтування основних положень фінансової
політики держави;
Розглядання та реалізація управлінських рішень по використанню фінансових
ресурсів;
Контроль за дотриманням фінансового законодавства усіма органами
управління.
Міністерство фінансів включає в себе Бюджетне управління та Управління
виконання бюджету (казначейство). В Міністерстві існують структурні
підрозділи, які притаманні ринковій економіці: Управління податкових
реформ, Управління державних цінних паперів та фінансового ринку,
Управління фінансування програм розвитку сільського господарства,
Управління фінансових програм розвитку виробничої інфраструктури та
споживчого ринку, Управління фінансування прграм розвитку сфери
матеріального виробництва та конверсії.
Важливе місце в структурі апарату Міністерства займають: Управління
фінансування оборони, проавопорядку та безпеки; Управління фінансування
соціальної сфери та науки; Контрольно-ревізійне управління; Управління
валютно-фінансового регулювання; Управління методології бухгалтерського
обліку та звітності. В Україні створена та функціонує державна податкова
служба. Її функціями є: контроль за дотриманням податкового законодавства;
контроль за правильністю обчислювання, полнотою та своєчасністю внесків у
бюджет всіх державних податків та інших платежів; підготовка пропозицій по
вдосконаленню податкового законодавства. Державна податкова служба має
вертикальну структуру: їй підлягають податкові інспекції в районах, а їм -
податкові інспекції виконкомів Ради народних депутатів, які функціонують
окремо, тому що не входять у склад місцевих фінансових органів, а
підлягають вищим ланкам системи.
Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових
платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у
встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи
оподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правом
держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи з задач соціально-
економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також
обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи
оподатковування, держава пред'являє однакові вимоги до ефективного ведення
господарства в країні.
По-перше, обов'язковість виконання законодавства про податки всіма
суб'єктами оподатковування, що означає рівнонапруженість для підприємств
усіх форм власності у формуванні загальнодержавного і місцевих бюджетів. У
рамках цілісності економічної системи всі господарські суб'єкти і громадяни
повинні знаходитися в приблизно однакових податкових умовах. Як свідчить
світовий досвід, відступ від цього принципу означав би руйнацію єдиного
