Заміна неналежної сторони відбувається в тому самому процесі, без зупинення чи призупинення провадження. Якщо заміна відбувається в засіданні суду, останній може відкласти справу слуханням з тим, щоб надати час належній стороні вступити у справу та підготуватися до захисту своїх інтересів. Після заміни неналежної сторони розгляд справи починається з початку, а саме зі стадії підготовки до судового розгляду. Заміна неналежної сторони може відбуватися тільки в суді першої інстанції. Заміна неналежної сторони має проводитись судом у відкритому судовому засіданні з обов’язковим викликом всіх осіб, що беруть участь у справі.
Процесуальне правонаступництво
В ході процесу по конкретній справі може виникнути необхідність заміни
осіб, що приймають участь у справі через правонаступництво, яке виникло в
матеріальних правовідносинах. Громадянин, що є стороною у справі може
вмерти, залишивши своє майно наслідувачу (по закону чи за заповітом).
Юридична особа може бути реорганізована чи закінчити своє існування. Крім
такого загального (універсального) правонаступництва можливо
правонаступництво у окремому правовідношенні (сингулярне). Сторона може
передати право вимоги чи виконати переказ боргу. У будь-якому випадку,
процесуальне правонаступництво можливо лише у тому випадку, коли відбулося
правоприємство матеріальне. Якщо матеріальні правовідношення та виникаюча
на їх підставі зацікавленість мають особистий характер (стягнення
аліментів, поновлення на роботі, відшкодування збитків, що нанесені
здоров’ю) неможливість матеріального правонаступництва обумовлює й
неможливість правоприємства у процесі.
Матеріальне правонаступництво автоматично не тягне процесуального
правоприємства. Вступ до процесу правонаступника позивача залежить від його
волевиявлення. Залучення до процесу правонаступника-відповідача знову ж
таки залежить від волі позивача чи іншої особи, що приймає участь у справі.
Тільки після того як буде визначено правонаступника вилученої особи, а від
зацікавлених осіб буде отримано відповідну заяву, призупинене в результаті
смерті громадянина чи ліквідації юридичної особи провадження по справі може
бути поновлено. В цьому суть диспозитивного характеру процесуальних прав
сторін.
Порядок настання правонаступництва в процесі :
1) в разі настання обставин, що є підставою для універсального правонаступництва в матеріальному праві, провадження по справі має бути обов’язково призупинено;
2) у випадах сингулярного правонаступництва вступ до справи правонаступника відбувається без призупинення провадження по справі;
3) правонаступник повинен надати суду документи, що засвідчують його правонаступництво в матеріальних правовідношеннях
(свідоцтво про право на спадщину, документ про реорганізацію юридичної особи та ін..)
4) Якщо правонаступництво в матеріальному праві наступає стосовно декількох осіб, кожна з них може вступити до справи за своїм бажанням. Вступ одного з правонаступників до справи не зв’язує інших правонаступників, однак суд має їх сповістити про поновлення процесу;
5) правонаступництво можливо у будь-якій стадії процесу;
6) для правонаступника всі дії, що вчинені до його вступу до справи, обов’язкові в тому обсязі, в якому вони були обов’язкові для особи, яку правонаступник змінив.
Правонаступник не має права вимагати переперевірки доказів, що в їх дослідженні брав участь його попередник;
7) при процесуальному правонаступництві процес не починається знову, а поновлюється з тієї стадії, на якій був призупинений, або продовжується з тієї стадії, на якій настало правонаступництво (сингулярне правонаступництво).
Таким чином процесуальне правонаступництво є особливим випадком заміни осіб в процесі. Від заміни неналежної сторони правонаступництво відрізняється декількома суттєвими моментами: воно можливе у будь-якій стадії виконання; воно тягне поновлення чи продовження процесу; воно тягне передачу правонаступнику всіх процесуальних прав та обов’язків попередника; і останнє – правонаступник ніколи не може приймати участь у справі разом з право попередником.
Процесуальна співучасть
Згідно ст.104 ЦПК, позов може бути пред’явлено сумісно декількома позивачами або до декількох відповідачів.
В літературі нерідко співучасть на боці позивача називають активною, а на боці відповідача – пасивною, виходячи з того, що порушується справа та до у ньому залучаються відповідачі з ініціативи позивача. Назва ця умовна та не означає пасивності відповідача. Сторони в процесі мають рівні права та однакові можливості активно користуватися всіма наданими їм законом процесуальними засобами для захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.
Співучасть може виникнути в разі пред’явлення позову декількома позивачами до декількох відповідачів.
Відповідно, процесуальна співучасть можлива як на боці позивача чи відповідача, так й на обох сторонах одночасно. Структура сторін при множинності осіб не змінюється, в процесі є тільки дві сторони, що є співпозивачами або співвідповідачами.
Співучасники, звичайно не суперечать між собою. Але якщо навіть між ними виникають розбіжності, наприклад про розмір належної частини, то їх вимоги як правило сумісні та не виключають одна одну. Ця особливість є суттєвою ознакою співучасті.
Таким чином, процесуальна співучасть – участь в одній справі декількох позивачів чи декількох відповідачів, інтереси та вимоги яких не виключають одне одного.
Процесуальні співучасники, як правило, є суб’єктами суперечного чи пов’язаного з ним правовідношення, що підлягає вирішенню судом.
Процесуальна співучасть – поєднання позовів по суб’єктам процесу, тому ще має назву суб’єктивного поєднання позовів, на відміну від об’єктивного поєднання позовів – коли одна особа пред’являє до іншої декілька позовних вимог. В такому провадженні поєднання проводиться за об’єктом процесу, в ньому немає співучасті.
Підстави співучасті діючим законодавством прямо не встановлені. Однак процесуальна співучасть допускається насамперед в тих випадках, коли це пов’язано з характером матеріальних правовідносин. По змісту закону процесуальна спів участь можлива в таких випадках:
1) якщо предмет позову - загальне право ( наприклад позови з права загальної власності);
2) якщо позовні вимоги походять з однієї тієї ж підстави (з сумісного нанесення шкоди декількома особами);
3) якщо вимоги однорідні, хоч і не тотожні за підставою та предметом.
(позов про сплату заробітної платні до одного роботодавця декількох робітників)
Залежно від характеру матеріально-правових зв’язків між суб’єктами суперечних правовідносин розрізняють два види процесуальної співучасті – необхідне(обов’язкове) та факультативне (можливе).
Необхідна співучасть – обов’язкова участь у справі всіх суб’єктів спірного правовідношення як позивачів так і відповідачів. Воно пов’язано з особливостями спірних матеріальних правовідносин при множинності їх суб’єктів. Якщо позивач пред’явив позов не до всіх зобов’язаних осіб, а вимоги його не можуть бути розглянуті окремо, то суд повинен залучити до процесу всіх цих осіб. Невиконання на практиці вимог про залучення співвідповідачів веде до винесення необґрунтованих рішень та до їх подальшої відміни.
Співучасть факультативна, якщо вимоги декількох позивачів чи одного позивача к декільком відповідачам можуть бути розглянуті та здійснені незалежно одна від одної. Наприклад позов батьків до дітей про стягнення аліментів може бути пред’явлено як сумісно (в одній справі), так й окремо до кожного з дітей або до всіх одночасно.
Факультативна співучасть дозволяється як при матеріально правовому
зв’язку між співучасниками так без нього, залежно від необхідності.
Факультативна співучасть можлива лише за умов, коли воно відповідає вимогам процесуальної економії, дозволяє скоротити витрати часу на розгляд справи,
забезпечуючи швидке та правильне вирішення суперечки. Якщо сумісний розгляд
вимог декількох позивачів чи до декількох відповідачів ускладнює процес, то
суддя може виділити одну чи декілька вимог в окреме провадження.
Основна мета інституту процесуальної співучасті – винесення єдино образного рішення, його стабільність. Метою необхідної співучасті є винесення повних рішень, що вичерпують всі можливі по справі питання.
Співучасники користуються правами та несуть обов’язки сторін в процесі
(ст.104 ЦПК). Кожен з позивачів та відповідачів стосовно іншої сторони
виступає в процесі самостійно та діє незалежно від інших учасників процесу
(він може наприклад самостійно визнати позов чи відмовитися від нього).
Співучасники можуть поручити ведення справи одному з них, навіть коли
співучасник не має загального права ведення сторонніх справ.
При процесуальній співучасті суд виносить загальне рішення, в якому визначаються права та обов’язки кожного з співучасників. Це рішення поєднане, в ньому має міститися відповідь по кожній вимозі.
Цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність
як умови правосуб’єктності у цивільному процесі .
Цивільна процесуальна правоздатність – встановлена законом можливість мати цивільні процесуальні права та обов’язки, а саме, бути учасником цивільного процесу.
Закон надає цивільну процесуальну правоздатність в рівній мірі всім громадянам та юридичним особам (ст.100 ЦПК), маючи на увазі тільки можливість їх участі у цивільному процесі як сторін та приведених до них осіб. В цьому розумінні цивільне процесуальне законодавство не припускає ніяких обмежень процесуальної правоздатності.
Всі особи, що мають суб’єктивне матеріальне право, повинні мати можливість звернення за його захистом, отже мати цивільно-правову правоздатність.
Цивільна процесуальна правоздатність пов’язана з правоздатністю в матеріальному праві (цивільному, трудовому, сімейному, земельному, адміністративному), коли визначається можливість бути стороною чи третьою особою. Судовий захист передбачає, що особа, яка звертається за ним може мати спірне право. Тому цивільна процесуальна правоздатність виникає одночасно з правоздатністю в матеріальному праві. Процесуальна правоздатність громадян виникає з моменту народження та припиняється зі смертю. Але якщо правоздатність в матеріальному праві виникає з визначеного віку (наприклад трудова, шлюбна), то відповідно й процесуальна настає з того ж моменту.
Юридичні особи мають процесуальну правоздатність з моменту виникнення.
Припинення юридичної особи веде до припинення його процесуальної
правоздатності.
Однак за змістом правоздатність в матеріальному праві не тотожна процесуальній правоздатності. Якщо правоздатність в матеріальному праві – можливість мати відповідні матеріальні права та обов’язки (цивільні, трудові, шлюбно-сімейні), то цивільна процесуальна правоздатність – можливість мати цивільні процесуальні права та обов’язки, а саме бути стороною, третьою особою.
Всі громадяни та організації наділені законом однаковою процесуальною правоздатністю на відміну від цивільного права, що встановлює, як правило, спеціальну правоздатність юридичних осіб.
Для виконання процесуальних прав та обов’язків в суді через виконання процесуальних дій необхідно мати процесуальну дієздатність.
Цивільна процесуальна дієздатність – можливість особисто виконувати свої права та передавати ведення справи представнику, а саме можливість особисто виконувати процесуальні дії 9самому пред’являти позов, укладати мірову угоду, відмовитися від позову чи визнати позов, заявляти клопотання в процесі, доказувати і т.д.). в цьому відмінність цивільної процесуальної дієздатності від дієздатності в матеріальному праві (можливість особисто укладати угоди, отримувати власність і т.д.).
