Україною, передбачається вчинення нотаріальних дій, невідомих українському законодавству про нотаріат. Зокрема, до таких дій відносять розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави і поданого нотаріусові після смерті заповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подається нотаріусу на території України, то ця дія входить до його компетенції та має вчинятися в такому порядку.
У вчиненні нотаріальних дій нотаріуси мають рівні права та однакові
обов’язки незалежно від того, чи працюють вони в державній нотаріальній
конторі, чи займаються приватною практикою. Документи, складені приватними
нотаріусами, мають таку саму правову силу, як і документи, складені
державним нотаріусом. І державні, і приватні нотаріуси вчиняють нотаріальні
дії від імені держави. Нині приватні нотаріуси відповідно до Указу
Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23
серпня 1998 р. мають печатку з зображенням Державного Герба України,
зазначенням посади, прізвища, імені та по батькові, а також нотаріального
округу.
До предметної компетенції приватного нотаріуса входять майже всі
нотаріальні дії, передбачені ст. 34 Закону України "Про нотаріат".
Відповідно до ст. 36 цього Закону з компетенції приватного нотаріуса
виключалося вчинення таких дій: накладання і зняття заборони відчуження
нерухомості, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному
майні подружжя в разі смерті одного з них, видача свідоцтва про право на
спадщину, вжиття заходів до охорони спадкового майна, посвідчення договорів
довічного утримання, засвідчення справжності підпису на документах,
призначених для дії за кордоном, посвідчення доручень для цієї ж мети, а
також засвідчення справжності підпису батьків чи опікуна (піклувальника) на
заяві про згоду на усиновлення дитини. Такі досить широкі винятки з
компетенції приватного нотаріуса викликали певні незручності в їхній
діяльності; особливо це стосувалося заборони посвідчувати доручення і
засвідчувати справжність підпису на документах, які повинні були діяти за
кордоном.
3 огляду на викладене вище Указом Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998 р. було змінено компетенцію приватного нотаріуса. Відтепер вони не можуть учиняти тільки дві нотаріальні дії: видавати свідоцтво про право на спадщину та вживати заходів до охорони спадкового майна.
Залишилося не до кінця вирішеним питання про право приватного
нотаріуса засвідчувати справжність підпису батьків, опікунів
(піклувальників) на заявах про згоду на усиновлення. Відповідно до Указу
Президента можна зробити висновок, що приватні нотаріуси мають право
вчиняти цю дію, а відповідно до ст. 105 Кодексу про шлюб та сім’ю вони
такого права не мають, бо в названій статті вказано, що справжність підпису
на таких заявах може засвідчувати тільки державний нотаріус.
Компетенція консульських установ щодо вчинення нотаріальних дій
регулюється ст. 38 Закону України "Про нотаріат" та Консульським статутом
України, затвердженим указом Президента України від 2 квітня 1994 р.
Вони можуть посвідчувати угоди, видавати свідоцтво про право на спадщину, на частку в спільному майні подружжя, вживати заходів до охорони спадкового майна, приймати в депозит грошові суми та цінні папери, приймати на зберігання документи, посвідчувати юридичні факти знаходження громадянина в живих, у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, часу пред’явлення документів, засвідчувати вірність копії документів і виписок із них, справжність підпису на документах і вірність перекладу з однієї мови на іншу, вчиняти морські протести та виконавчі написи.
Крім того, відповідно до Консульського статуту (ст. 44) консульські установи мають право забезпечувати докази. Це пояснюється тим, що за законодавством України (ст. 35 ЦПК України) забезпечення доказів як до порушення справи в суді, так і після порушення здійснює суд. Нотаріус такого права не має.
Оскільки консульські установи діють на території інших держав, вони в ряді випадків не є правомочними застосовувати ті правила й повноваження, що їх мають нотаріальні органи в Україні. Тому з їхньої компетенції виключено деякі нотаріальні дії, а саме: вони не можуть посвідчувати угоди про відчуження нерухомості, що знаходиться в Україні, накладати заборони на відчуження нерухомості, передавати заяви від одних осіб до інших, вчиняти протести векселів, приймати чеки до платежу і посвідчувати неоплату чеків, видавати свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів.
Консульські установи України мають право вчиняти нотаріальні дії й відносно іноземців, причому не лише тоді, коли угоди укладаються на території України, а й тоді, коли угоди укладаються на території інших держав, якщо це випливає з міжнародних договорів і конвенцій, у яких бере участь Україна.
Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, що вчиняються консульськими установами України.
Консульський статут України передбачає ряд уточнень, що стосуються вчинення нотаріальних дій, а саме:
• консул вживає заходів до охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо ж залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсуватися, а також за надмірної дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати майно і надіслати вилучені гроші за належністю (ст. 36 статуту);
• консул має право приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які знаходяться в Україні (ст. 37 статуту);
• консул може приймати на зберігання гроші, коштовності, цінні папери
й документи, що належать громадянинові України, а в разі смерті особи, якій
належало майно, здане на зберігання, вживає заходів до його охорони, а при
необхідності може його реалізувати і вилучені гроші надіслати за належністю
(ст. 38 статуту);
• консул негайно передає до Міністерства закордонних справ України всі відомі йому дані про спадщину і можливих спадкоємців, якщо йому стане відомо про спадщину, котра відкрилася на користь громадян України, які проживають в Україні (ст. 51 статуту);
• консул приймає від капітана морського судна заяву про загибель або пошкодження судна, а також на його прохання складає акт про морський протест (ст. 79 статуту);
• консул вживає заходів до збереження (забезпечення) речових доказів у разі аварії чи вимушеної посадки повітряного судна (ст. 85 статуту); таких самих заходів він вживає, коли мова йде про засоби автомобільного, залізничного транспорту і суден річкового флоту (ст. 88 статуту).
Як уже зазначалося, виконкоми сільських, селищних і міських рад мають право вчиняти деякі найбільш поширені й нескладні нотаріальні дії, якщо в місцевості немає нотаріусів. Це зручно для місцевого населення, бо звільняє його від поїздок до міст і районних центрів; надання виконкомам повноважень вчиняти певні нотаріальні дії є доцільним з огляду на специфіку цих дій.
Посадові особи виконкомів місцевих рад можуть посвідчувати односторонні угоди — заповіти й доручення. Вчинення цих нотаріальних дій у багатьох випадках може бути терміновим, коли зволікати не можна.
Посадовим особам виконкомів надано право засвідчувати вірність копій документів і виписок із них, а також справжність підпису на документах. Це дуже поширені, а водночас нескладні нотаріальні дії, тому віднесення їх до компетенції виконкомів є виправданим.
До компетенції виконкомів місцевих рад входить вжиття заходів до
охорони спадкового майна та реєстрація заборон на відчуження нерухомості.
Ці нотаріальні дії зручніше вчиняти на місці, тим більш, що вжиття заходів
до охорони спадкового майна може вимагати негайного їх здійснення.
Посадові особи мають право вчиняти тільки ці дії, передбачені ст. 37
Закону України "Про нотаріат". Виходячи з того, що посадові особи
виконкомів не завжди мають спеціальну юридичну підготовку, вони не є
правомочними вчиняти складні нотаріальні дії, а також оформляти документи,
що мають діяти за кордоном.
Після визначення предметної компетенції для вчинення нотаріальної дії необхідно визначити територіальну компетенцію, тобто яка саме державна нотаріальна контора, який саме приватний нотаріус і посадова особа якого саме виконкому місцевих рад мають право вчиняти конкретну нотаріальну дію.
Територіальна компетенція — це розмежування кола нотаріальних дій між нотаріальними органами з урахуванням території діяльності цих органів.
Існує загальне правило територіальної компетенції, відповідно до якого нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою будь-якого виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради на всій території України (ст. 41 Закону України "Про нотаріат").
Законом передбачено винятки з цього загального правила, коли за вчиненням нотаріальної дії можна звернутися тільки до певного нотаріуса чи посадової особи певного виконкому місцевих рад. Ці винятки стосуються найбільш складних і важливих нотаріальних дій.
Відповідно до ст. 55 Закону посвідчення угод про відчуження чи заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, а також іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням цього нерухомого майна.
Вжиття заходів до охорони спадкового майна (ст. 60 Закону), видача свідоцтва про право на спадщину (ст. 66 Закону), видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя (ст. 71 Закону) провадяться за місцем відкриття спадщини.
Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя за життя обох подружжя, якщо до складу майна входять жилий будинок, квартира, дача, садовий будинок, гараж, земельна ділянка, а також інше нерухоме май- но, видається нотаріусом за місцезнаходженням цього майна (ст. 70 Закону).
Так само вирішується питання про територіальну компетенцію щодо видачі свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів — за місцезнаходженням будинку (ст. 72 цього Закону), щодо накладання заборони відчуження нерухомого майна — за місцезнаходженням жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража чи за місцезнаходженням земельної ділянки (ст. 73 Закону).
Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів провадиться нотаріусом за місцем виконання зобов’язання (ст. 85 Закону).
Прийняття чеків для пред’явлення до платежу і посвідчення неоплати чеків, вчиняється нотаріусом за місцезнаходженням платника (ст. 93 Закону).
Крім того, якщо міжнародним договором установлено інші правила про
нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при
вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору.
Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення
нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, то нотаріуси
вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції
України (ст. 103 Закону).
До таких дій, зокрема, належать розкривання та оголошення заповіту,
складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, і
поданого нотаріусові після смерті заповідача для розкривання та оголошення.
Якщо такий заповіт подається нотаріусові на території України, то вказана
дія входить до його компетенції і має вчинятися в такому порядку.
Нотаріус повинен оголосити зміст заповіту й скласти протокол про його стан і зміст. Протокол підписується нотаріусом та особою, яка подала заповіт. Цими ж особами підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався в нотаріуса у запечатаному вигляді, то ці дії провадить нотаріус одноособово. До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог договору — копія протоколу та оригінал заповіту. Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані конкретній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
