Хоор К. Структурное программирование.- М.: Мир, 1975.- С. 98-197.)
4. Прізвище І.Б. Назва частини видання // Назва видання.- Рік.- №
Число.- С. Інтервал сторінок.
(4. Dreiheller A. Programming Lanquage Incorporating Units of Measure
// Informationstechnik.- 1997.- №1.- P. 83-88.)
(5. Ершов А. А. Стабильные методы оценки параметров // Автоматика и телемеханика.- 1978.- №8.- С. 86-91.)
5. Нормативно-технічні та патентні документи.
(6. ГОСТ 7.9-77. Реферат и аннотация.- М.: Издательство стандартов,
1981.- 6 с.)
(7. Пат. 3818311, США, МКИ НОЗК 17/60. Схема защиты полу- проводникового переключателя.- Опубл. 04.05.84.)
5.10 Додатки
Ілюстрації, таблиці, текст допоміжного характеру, схеми можна оформляти у додатках.
Додатки оформлюють як продовження документа на його наступних сторінках, розташовуючи в порядку посилань на них у тексті ПЗ.
Посилання на додатки в тексті ПЗ дають за формою:
“... наведено в додатку А” , „ ... наведено в таблиці В.5 ” або
(додаток Б); (додатки К, Л ).
Кожен додаток необхідно починати з нової сторінки вказуючи зверху
посередині рядка слово “Додаток” і через пропуск його позначення. Додатки
позначають послідовно великими українськими буквами, за винятком букв Є, З,
І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т.д. Якщо додатків
більше ніж букв, то продовжують позначати арабськими цифрами. Дозволяється
позначати додатки латинськими буквами, за винятком букв I і O.
Під позначенням для обов’язкового додатку пишуть в дужках слово
(обов’язковий), а для інформативного – (довідниковий).
Кожен додаток повинен мати тематичний (змістовний) заголовок, який записують посередині рядка малими буквами починаючи з великої. При наявності основного напису - заголовок записують у відповідній графі.
Ілюстрації, таблиці, формули нумерують в межах кожного додатка,
вказуючи його позначення: “Рисунок Б.3 - Найменування”; “Таблиця В.5 -
Найменування” і т.п.
Нумерація аркушів документа і додатків, які входять до його складу, повинна бути прохідною.
Всі додатки включають у зміст, вказуючи номер, заголовок і сторінки з яких вони починаються.
6 ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ ГРАФІЧНОЇ ЧАСТИНИ
6.1 Загальні правила
Схеми необхідно виконувати у відповідності до вимог стандартів ЄСКД на установлених форматах простим олівцем середньої твердості, а демонстра- ційні плакати - тушшю або олівцем (ГОСТ 2.701-84 і ГОСТ 2.702-75). При використанні комп'ютерних графічних редакторів дозволяється друкувати креслення і схеми на аркушах принтерного формату, а потім закріплювати на відповідних форматах.
Кожен аркуш графічної частини повинен мати рамку робочого поля і основні написи. На плакатах основний напис розміщують з тильної сторони у відповідному місці (справа-внизу).
Кожна схема повинна мати назву, яка визначається назвою її виду і типу, наприклад, Схема електрична принципова
Назву схеми вписують в графу 1 основного напису після назви виробу,
для якого розроблена схема і шрифтом меншого розміру. Назву виробу слід
записувати в називному відмінку однини, ставлячи на першому місці іменник.
Знак переносу в назвах не використовується, крапка в кінці не ставиться.
Всі надписи на схемах повинні виконуватися креслярськими шрифтами згідно з міждержавним стандартом ГОСТ 2.304-81.
Посилання на графічну частину виконують за формою:
“... наведено на схемі 08-29.ДП.015.00.000 ЕЗ”.
Нижче наведені основні правила виконання деяких типів схем, які найчастіше представляються в графічній частині.
6.2 Типи схем
Структурна схема визначає основні функціональні частини виробу, їх призначення та взаємозвґязки.
Функціональна схема пояснює окремі процеси, що протікають в окремих функціональних колах або у виробі в цілому. Ці схеми використовуються при вивчені принципів роботи виробів, при їхній наладці, контролі та ремонті.
Схема електрична принципова визначає повний склад елементів та звґязків між ними та, як правило, дає детальне уявлення про принципи роботи виробу. Принципова схема служить вихідним документом для розробки інших конструкторських документів, в тому числі креслень.
При розробці конструкторських документів, які визначають прокладку і способи кріплення проводів, жгутів та кабелів або трубопроводів у виробі, а також для здійснення приєднань при контролі, експлуатації та ремонті виробів використовують схему зґєднань.
Для здійснення зовнішніх підключень виробів при їх експлуатації використовують схеми підключення.
Складові частини комплекса, а також зґєднання їх між собою на місці експлуатації визначає загальна схема.
Відносне розташування складових частин виробів та (при необхідності) проводів, жгутів, кабелів показують на схемі розташування.
Коли на одному конструкторському документі необхідно виконати схеми двох або декількох типів на один і той же виріб, оформляють обґєднану схему.
Вид та тип схеми визначають її найменування та код.
6.2.1 Схема електрична структурна
Електрична структурна схема визначає основні функціональні частини виробу (елементи, пристрої, функціональні групи), їх призначення і звґязки.
Всі функціональні частини на схемі зображують у вигляді прямокутників або умовних графічних позначень (УГП). При зображенні прямокутниками найменування, умовні позначення або номера функціональних частин вписують в середину прямокутників. Умовні позначення і номери повинні бути розшифровані на вільному полі схеми в таблиці довільної форми. Позиційні позначення записують над УГП або справа від них.
Прямокутники чи УГП на схемі з'єднують лініями електричного зв'язку, на яких стрілками вказують напрямок ходу робочого процесу. Структурна схема повинна давати уявлення про хід робочого процесу в напрямку зліва-направо, зверху-вниз.
Якщо функціональних частин багато, останні замінюють квадратами з сторонами кратними 12 мм. В цьому випадку замість найменувань, типів і позначень проставляють порядкові номери справа від зображення або над ним, як правило, зверху-вниз у напрямі зліва-направо, і розшифровують в таблиці довільної форми, яку розміщують на вільному полі схеми.
На схемі рекомендується розміщувати пояснювальні надписи, діаграми, таблиці, вказівки параметрів у характерних точках (величини струмів, напруг, форми і величини імпульсів), математичні залежності та ін.
6.2.2 Схема електрична функціональна
Функціональна схема відображає процеси, які протікають в окремих функціональних колах виробу або у виробі в цілому. Ця схема в порівнянні з структурною більш детально розкриває функції окремих елементів чи пристроїв.
На схемі зображують всі функціональні частини виробу та основні зв’язки між ними.
Функціональні частини на схемі зображують у вигляді УГП згідно з діючими державними стандартами. Дозволяється окремі функціональні час- тини, на яких немає УГП, зображувати у вигляді прямокутників, а також розкривати до рівня принципових схем.
Дозволяється об'єднувати функціональні частини в функціональні групи, які виділяють на схемі штрих-пунктирними лініями. Кожній виділеній групі присвоюють найменування або умовне позначення.
На схемі повинно бути вказано:
- для кожної функціональної частини, зображеної прямокутником, її найменування або умовне позначення, вписане в прямокутник;
- для кожної функціональної частини або елемента, зображеного УГП позиційне позначення.
Якщо функціональна схема використовується разом з принциповою, то позиційне позначення елементів та функціональних частин на цих доку- ментах повинні бути однаковими. Перелік елементів в цьому випадку для функціональної схеми не розробляють, оскільки користуються даними принципової схеми.
Якщо функціональна схема розробляється самостійно (без принципової), то позиційне позначення елементів і функціональних частин вказують за загальними правилами і розробляють перелік елементів.
На функціональних схемах рекомендується вказувати поряд з графічним позначенням чи на вільному полі схеми технічні характеристики функ- ціональних частин, діаграми, параметри сигналів тощо.
6.2.3 Схема електрична принципова
Схема електрична принципова є найбільш повною схемою виробу і дає детальне уявлення про принцип його роботи.
На схемі зображують всі складові частини виробу і зв'язки між ними, а також елементи якими закінчуються вхідні та вихідні кола (роз’єми, зажими і т.п.).
Схему слід виконувати для режиму, коли виріб знаходиться у вимкне-ному стані. Якщо ж режим інший, то на полі схеми вказують режим для якого виконується схема.
Всі елементи і зв'язки між ними на схемі зображують за допомогою
УГП згідно з діючими державними стандартами і розміщують таким чином, щоб
схема була найбільш наглядною, зручною для читання.
Схеми рекомендується виконувати строчним способом: умовні графічні позначення пристроїв та їх складових частин, які входять в одне коло, зображають послідовно одне за одним по прямій, а окремі кола у вигляді паралельних горизонтальних або вертикальних стрічок.
Елементи, які у виробі використовуються частково, допускається зображувати не повністю, а тільки ті частини, які використовуються.
Виводи невикористаних частин УГП слід креслити короткими.
Допускається зливати в одну лінію декілька електрично не звґязаних ліній звґязку. При цьому кожну лінію в місці злиття на обох кінцях помічають умовними позначеннями (цифровими або буквенно-цифровими).
На схемі дозволяється вказувати характеристики вхідних кіл виробів
(частоту, напругу, силу струму, опір та ін.), а також параметри, які
підлягають вимірюванню на контрольних контактах. Написи, знаки або графічні
позначення, які повинні бути нанесені на виріб, поміщають біля відповідних
елементів в лапках.
Допускається вказувати адреси зовнішніх зґєднань вхідних та вихідних кіл даного виробу, якщо вони відомі.
Умовні графічні позначення вхідних та вихідних елементів – зґєднувачів, плат та інших дозволяється заміняти таблицями довільних розмірів. Таблицям присвоюють позиційні позначення елементів, які вони заміняють. Порядок розташування контактів в таблиці визначається зручністю побудови схеми.
Всі елементи на схемі повинні мати буквенно-цифрове позиційне
позначення (ПП), яке записують тільки великими буквами латинського алфавіту та арабськими числами, однаковим шрифтом, в один рядок без пропусків (R1,
C25, ...), справа від УГП або над ними (ГОСТ 2.710-81). Порядкові номери
присвоюють в напрямку зверху-вниз, зліва-направо в межах виду елемента. При
виконанні схеми на кількох аркушах П. продовжують. Вид і номер є
обов’язковими частинами УГП.
При об’єднанні елементів у функціональні групи, П. елементів про- ставляють в межах групи і присвоюють П. групі.
На полі схеми дозволяється розташовувати:
- вказівки про марки, перерізи та кольори проводів та кабелів, які зґєднують елементи, пристрої, функціональні групи;
- вказівки про специфічні вимоги до електричного монтажу даного виробу.
УГП можуть виконуватися сполученим або рознесеним способом:
- при сполученому способі складові частини елемента зображують на схемі так, як вони розміщені у виробі, тобто разом;
- при рознесеному способі складові частини елемента розміщують в різних частинах схеми так, як це обумовлено послідовністю процесу роботи виробу. При цьому в П. добавляють порядковий номер частини елемента, розділяючи крапкою (DA1.2).
Кожна схема повинна мати перелік елементів (ПЕ), в якому записують всі елементи, що зображені на схемі.
Форма і розміри ПЕ повинні відповідати міждержавному стандарту
ГОСТ 2.701-84.
Заповнюють ПЕ за групами елементів в алфавітному порядку їх П..
