Посада:
є первинним, неподільним компонентом управлінської структури, деякою мірою відособленим;
її можна розглядати як мінімальну межу диференціації управлінських функцій і як засіб стабілізації, формалізації діяльності службовця.
найпростіша клітина апарату, призначена для одного робітника, що визначає його місце і роль в управлінському ансамблі;
це стабільний комплекс прав і обов’язків, орієнтований на одну людину;
утвориться в розпорядницькому порядку. Правовими актами компетентного органу визначається її назва, місце в службовій ієрархії (тобто визначення тим, кому підпорядкована, хто їй підпорядкований), порядок заміщення;
вона включається в штатний розклад і єдину номенклатуру посад;
є юридичний опис соціальної позиції особи, що займає її;
за допомогою посад забезпечується персоналізація державних функцій і повноважень, чіткий поділ праці в апараті органу держави, індивідуалізація відповідальності державних службовців.
Класифікація державних службовців:
в залежності від принципу розподілу державної влади:
державні службовці органів законодавчої, виконавчої та судової влади;
в залежності від особливостей державної служби:
цивільні та мілітаризовані державні службовці;
в залежності від обсягу повноважень:
- посадові особи (керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативне-дорадчих функцій.)
- особи, що не є посадовими;
Розглянемо цю класифікацію більш детально. Слід зазначити, що таке визначення є досить неконкретним і нечітким. Визначальними критеріями є організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції. Організаційно-розпорядчі функції - це повноваження щодо безпосереднього управління людьми, ділянками роботи, виробничими або технологічними процесами. Ці повноваження проявляються у правах і обов’язках щодо підбору і розстановки кадрів, прийому і звільнення з роботи, в плануванні діяльності підприємства, установи, організації і керівництва ними (Постанова Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про хабарництво” від 7 жовтня 1994).
Нормативне визначення консультативно-дорадчих функцій - відсутнє. Але лексично це може означати наступне: “консультант” - спеціаліст, що дає поради, “радник” - той, хто дає настанови.
Стосовно визначення консультативно-дорадчих функцій в сенсі ЗУ “Про державну службу”, то нам пропонують розуміти ці функції як повноваження щодо розробки проектів нормативно-правових актів і рішень, що видаються посадовими особами, які здійснюють організаційно-розпорядчі функції. Однак такі функції виконують помічники, радники, секретарі Президента, Голови ВРУ, членів уряду.
в залежності від категорії посади:
1-7 категорія;
в залежності від рангу:
1-15 ранг
в залежності від характеру та обсягу повноважень, що визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні державно-владних повноважень:
• керівники;
• спеціалісти;
• технічні працівники.
Керівник - це державний службовець, який займає державну посаду, пов’язану з безпосереднім здійсненням завдань та функцій державних органів. До цієї категорії державних службовців можна віднести: керівників державних органів та їх заступників; керівників структурних підрозділів та їх заступників; осіб, які наділені повноваженнями приймати рішення і давати вказівки підлеглим їм службовцям.
Слід мати на увазі, що кожний керівник несе персональну відповідальність за:
виконання завдань і функцій державного органу, підрозділу і організацію діяльності підлеглих державних службовців;
дотримання державної та службової дисципліни;
дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина у сфері діяльності державного органу;
якість і ефективність державної діяльності у дорученій сфері.
Хто в кожному випадку є керівником. Можна визначити тільки згідно з структурою державного органу.
Розрізняють:
- безпосереднього керівника - керівник відділу є безпосереднім керівником своїх підлеглих (спеціалістів);
- керівника вищого рівня - керівник управління безпосереднім керівником своїх підлеглих (керівників відділів) і керівником вищого рівня їх підлеглих (спеціалістів);
- керівника вищого рангу - голова ДМСУ.
Спеціаліст - це державний службовець, який має необхідну професійну освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах займаної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені повноваженнями здійснювати державні владні функції, але не мають права здійснювати службові юридично-владні дії як засоби управління людьми. Їх повноваження пов’язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів, плануванням, обліком, контролем, опрацюванням питань, які вимагають спеціальних знань.
Технічні виконавці - службовці, службова діяльність яких не пов’язана з діями, що тягнуть юридичні наслідки або впливають на зміст рішень державного органу. Їх правомочність визначається завданнями забезпечення службової діяльності керівників і спеціалістів шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, необхідних для виконання останніми службових функцій. До них можна віднести: секретаря-референта, інженера, діловода, бухгалтера.
Представники влади - це ті державні службовці, які мають право ставити юридично-владні вимоги, давати вказівки, робити приписи та застосовувати заходи адміністративного впливу щодо органів та осіб, які не зв’язані з ними службовими відносинами і не знаходяться в їхньому підпорядкуванні, - тобто щодо так званих третіх осіб (це працівники міліції та різних державних інспекцій, судово-прокурорські працівники, працівники державної податкової адміністрації тощо).
Надзвичайно важливим і складним є питання розмежування понять “державний службовець” і “державний політичний діяч”. Визначення поняття і сутності державного службовця ми тільки що з’ясували. Що ж стосується визначення поняття “державний політичний діяч”, то чинне законодавство про державну службу відповіді на нього не дає. В адм науці з цього приводу висловлюються різні міркування. Їх узагальнення дає підстави стверджувати, що до цієї категорії слід віднести посади Президента України, народних депутатів України, Прем’єр-міністра, членів КМУ, перших заступників міністрів, Голови та членів КСУ, Голови та суддів ВСУ, Голови та арбітрів ВГСУ, Генерального прокурора України, Голови та перших заступники НБУ, АКУ, ФДМУ, Держ комітету телебачення і радіомовлення України, голів та перших заступників обласних державних адміністрацій.
Слід пам’ятати, що політичний характер зазначених посад не зводиться до факту обов’язкової належності вищезазначених осіб до певної партії. Специфіка статусу державних політичних діячів виявляється в наступному:
особливий порядок призначення чи обрання на посади державних політичних діячів, який регламентується насамперед Конституцією України;
специфічний порядок звільнення з посад зазначених осіб і припинення їх повноважень;
особливий вид відповідальності - політичної, яка носить відкритий публічний характер (усунення з посади, оголошення резолюції недовіри, відставка, не обрання повторно як опосередковане “притягнення до відповідальності”, процедура імпічменту).
Державний політичний діяч - це особа, яка набула цього статусу в результаті обрання народом України або призначення всенародно обраними носіями влади за особливими процедурами на певний термін, приймає у межах своїх повноважень нормативні рішення, ґрунтується на власних політичних пріоритетах і несе політичну відповідальність за свою діяльність.
4. Адміністративно-правовий статусу державних службовців
Державний службовець, як і будь-який суб’єкт права - громадянин, має права, свободи та обов’язки людини і громадянина, встановлені Конституцією та іншими нормативними актами. Разом з тим з моменту заміщення державної посади він стає суб’єктом державно-службових відносин: наділяється особливими правами та обов’язками, на нього покладається відповідальність за виконання обов’язків. При цьому необхідно розрізняти, по-перше, посадові права та обов’язки, які визначають повноваження конкретної посади, і по-друге, загальні права та обов’язки, встановлені для державних службовців незалежно від які державні посад вони займають.
Адміністративно-правовий статус державного службовця складається з наступних елементів: права, обов’язки, обмеження, гарантії, заохочення, матеріальне забезпечення, пенсійне забезпечення та відповідальність.
1. Загальні права та обов’язки державних службовців встановлені Законом “Про державну службу”. Характерною особливістю цих прав є те, що вони відображають не повноваження з займаної посади, а загальні правила поведінки та дій службовців, умови та заходи організаційного характеру, якими забезпечується виконання ними повноважень з займаних ними посад. Такі права та обов’язки досить різноманітні. (Ст. 10. Основні обов’язки державних службовців, ст. 11. Основні права державних службовців).
Посадові права та обов’язки є похідними від завдань та функцій державного органу і відображають його повноваження. Реєстр державних посад державної служби місить перелік уніфікованих найменувань цих посад, а конкретні права і обов’язки визначаються на підставі основних типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах їх компетенції та у відповідності до закону.
Наприклад, для посади керівника характерні наступні повноваження:
керівництво діяльністю підлеглих йому структурних підрозділів та окремих службовців та персональна відповідальність за виконання покладених на них завдань;
розподіл обов’язків між підлеглими та встановлення розміру іх вини за невиконання ними своїх обов’язків;
затвердження положень та посадових інструкцій, що визначають об’єм посадових повноважень підлеглих структурних підрозділів та посад осіб;
спеціальні права з відання нормативних актів з питань, що входять до компетенції керівника, організація та координація роботи підлеглих;
повноваження пов’язані з розпорядження власністю, укладенням трудових договорів, призначенням на посаду та звільненням з посади робітників, їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;
права по взаємодії з іншими організаціями, застосуванню специфічних форм та методів роботи.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконання - повідомити вищу за посадою особу.
2. Крім прав та обов’язків, державний службовець, вступаючи на державну службу. Добровільно приймає ряд встановлених законом обмежень та заборон. Вони мають за мету забезпечити високий моральний рівень державного службовця та свободу його дій в межах посадових повноважень. Такі обмеження повинні запобігати можливим зловживанням, проявам корупції. Існує два вида обмежень:
А). Обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:
• визнані у встановленому порядку недієздатними;
• мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
