7. Види адміністративно-правових норм
Враховуючи різноманітність сфери публічного управління, можна зробити висновок, що адм-правовідносини, що складаються в його межах різні за характером, змісту та спрямованості. Звідси можливість їх видової класифікації за певними критеріями, що напрацьовані наукою АП.
1. щодо цільового призначення:
- на відносини позитивно-регулюючого (творчого) характеру;
- правоохоронні (зокрема, деліктні відносини, пов’язані з правопорушеннями).
2. залежно від управлінського характеру:
- основні - які безпосерньо виражають основну форму управлінського впливу (суб’єкт - об’єкт), тобто “владовідносини”;
- неосновні - складаються поза рамками управлінського впливу, але органічно пов’язані з його існуванням (суб’єкт - суб’єкт).
3. в залежності від конкретних цілей виникнення суспільних відносин:
- внутрішні - відносини, пов’язані з формуванням управлінських структур, визначенням основ взаємодії між ними і їхніми підрозділами, із розподілом прав і обов’язків, відповідальності між посадовими особами органу управління. Сторони в цих відносинах - супідрядні державні органи, структурні підрозділи, посадові особи;
- зовнішні - відносини, пов’язані з безпосереднім впливом на об’єкти, що не входять у систему управління (наприклад, громадян, громадянські об’єднання).
4. за характером зв’язків між учасниками:
- вертикальні - тобто такі, що складаються при юридичній нерівноправності (залежності) однієї сторони щодо іншої - в межах організаційного підпорядкування або поза ним. Вони уособлюють субординаційний характер нерівнозначності правового статусу сторін;
- горизонтальні (функціональні, координаційні, власне - рівноправні).
5. за своїм змістом (порядку реалізації прав і обов’язків їх учасників):
- матеріальні - відносини в сфері управління, які регулюються матеріальними нормами адмін права;
- процесуальні - відносини, що складаються сфері управління в зв’язку з розв’язанням індивідуально-конкретних справ, що регулюються адмін-процесуальними нормами.
- договірні.
Тема 3. Сутність, ознаки і принципи державного управління та основні напрями його розвитку в перехідний період
1. Сутність соціального управління, його види.
2. Поняття та особливості державного управління.
3. Характеристика державної виконавчої влади
4. Співвідношення державного управління та виконавчої влади
5. Перспективи розвитку державного управління за Концепцією адміністративної реформи в Україні.
1. Сутність соціального управління, його види
В самому широкому сенсі управління означає керівництво ким-небудь або чим-небудь. Воно є функцією організованих систем будь-якої природи та складності і пов’язане за своїм змістом з певним впливом керуючого суб’єкта на керований об’єкт з метою виконання завдань, що стоять перед системою, елементом якої вони є, її бажаної організації та забезпечення необхідного режиму функціонування.
Управління здійснюється у механічних, інших технічних, біологічних та соціальних системах. Однак не дивлячись на суттєві відмінності, закономірності управління системами загальні.
При управлінні будь-якими системами проходять одні й ті ж процеси отримання, перетворення та передачі інформації.
Управляючий суб’єкт завжди: по-перше, отримує інформацію як про поведінку керованого об’єкта так і функціонування всієї системи, так і інформацію з-за системи; по-друге, цю інформацію певним чином інтерпретує, оцінює, аналізує і на підставі цього, виходячи з завдань системи, приймає управлінське рішення, тобто рішення про характер впливу на об’єкт управління; в-третіх, передає інформацію, пов’язану з прийнятим рішенням, керованому об’єкту, здійснюючи на нього необхідний управлінський вплив. Це все є не одностороннім процесом, а процесом взаємодії.
Таким чином управління означає будь-який цілеспрямований, організуючий вплив з боку керуючого суб’єкту на поведінку керованого об’єкта, на ті чи інші явища та процеси для приведення їх у відповідність з певними закономірностями.
Управління обумовлене:
• наявністю суб’єкта управління (той, хто управляє) і об’єкта управління (той, ким управляють);
• існуванням між об’єктом і суб’єктом прямого (подання команд, розпоряджень) і зворотного зв’язку (інформування про виконання або невиконання команд суб’єкта управління).
Управління зводиться до керуючого впливу суб'єкта на об'єкт із метою:
• досягнення завдань, що стоять перед системою
• організації системи;
• збереження структури системи;
• забезпечення функціонування системи.
Соціальні системи є найбільш складними системами, а управління ними - найбільш складним видом управління.
Соціальне управління - це цілеспрямована владно-організуюча діяльність людей з метою організації і оптимізації людського середовища, забезпечення координації і взаємодії поведінки окремих індивідів та людських колективів, досягнення певної упорядкованості в процесі їх сумісних дій для досягнення завдань, що стоять перед суспільством.
Ознаки соціального управління:
• соціальне управління є тільки там, де має місце спільна діяльність людей;
• головне призначення соціального управління - вплив, що упорядковує діяльність учасників спільної діяльності;
• об’єктом впливу соціального управління є поведінка учасників спільної діяльності, взаємовідносини між ними;
• соціальне управління, регулюючи поведінку учасників спільної діяльності, досягає цієї мети в рамках суспільних зв’язків, які по суті є управлінськими відносинами;
• базис соціального управління - співпідпорядкованість волі учасників управлінських відносин;
• соціальне управління вимагає наявності особливого механізму його реалізації, який уособлюють суб’єкти управління в ролі яких виступають органи управління.
Зміст управління як соціальної функції виявляється у організаційній діяльності, що досягається шляхом:
• збирання і опрацювання інформації;
• прогнозування (науковому передбаченні змін у розвитку яких-небудь явищ або процесів на основі об’єктивних даних);
• планування (визначення напрямків, цілей управлінської діяльності, засобів і засобів їхній досягнення);
• організації (формування системи управління, упорядкування управлінських відносин між суб’єктом і об’єктом управління);
• координації, регулювання та взаємодії, які здійснюються для досягнення загальних завдань управління;
• контролю і обліку.
Види соціального управління:
державне управління;
самоуправління;
громадське управління (управління об’єднаннями громадян);
управління у недержавному (приватному) секторі;
сімейне управління.
2. Поняття та особливості державного управління
Державне управління, у широкому змісті слова, - діяльність органів та установ усіх гілок влади (законодавчої, виконавчої і судової) з створення і здійснення регулюючих, організуючих і координуючих впливів на всі сфери суспільства з метою задоволення його потреб, які змінюються. (Н.Р. Ніжник) .
Державне управління, у вузькому змісті слова, - діяльність особливого роду, зміст якої полягає у виконанні правових актів шляхом різних форм організуючого впливу на суспільні явища та процеси. (В.Б. Авер’янов). Тобто ДУ - здійснення виконавчої влади.
Державне управління - це підзаконна, юридично-владна форма державної діяльності виконавчо-розпорядчого, організуючого характеру, здійснювана органами виконавчої влади і спрямована на реалізацію на основі чинного законодавства завдань та функцій держави щодо безпосереднього і оперативного керівництва економікою, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом у державі.
Місце і роль державного управління у суспільстві визначається наступними його характеристиками:
ДУ - конкретний вид діяльності щодо здійснення єдиної державної влади, що має функціональну та компетенційну специфіку, що відрізняє її від інших видів реалізації державної влади (законотворчість, судочинство);
ДУ - діяльність виконавчо-розпорядчого характеру. Основним її напрямком є виконання законів та підзаконних нормативних актів. Досягається ця мета використанням необхідних юридично-владних повноважень;
ДУ - прерогатива спеціальних суб’єктів, які узагальнено можна назвати виконавчо-розпорядчі органи державної влади або ОДУ;
ДУ - виконавча діяльність, що здійснюється в процесі безпосереднього і безперервного управління економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом;
ДУ - підзаконна діяльність, що здійснюється “на підставі і на виконання закону”;
Серед інших ознак державного управління виділяють його :
універсальність (всебічність);
офіційність;
вертикальність;
соціальну цілеспрямованість;
динамізм;
громадську активність в процесі його здійснення;
різноманітність правових та організаційних форм та ін.
Управлінський процес відбувається у певній послідовності, тобто становить собою послідовне здійснення його учасниками відповідних поетапних дій, які складають певні стадії (фази або цикли) управління. Управлінський процес носить циклічний характер.
Державне управління обов’язково містить три елементи: прийняття рішення, його виконання та контроль за його реалізацією.
3. Характеристика державної виконавчої влади
Одним з конституційних принципів правової, демократичної держави є принцип розподілу влад. Цей принцип розглядається як важлива гарантія від узурпації влади в руках однієї особи чи органу. Ця теорія передбачає наявність окремих видів державних органів, незалежних у своїй діяльності однин від одного, чітке розмежування їх функцій і повноважень, форм діяльності, їх відокремлення, взаємостримування та взаємоконтроль.
Сам термін “розподіл влади” є умовним, оскільки державна влада є єдиною, джерелом якої є народ.
Одна з головних цілей розподілу влад - ефективне функціонування державного механізму й кожної гілки влади, зокрема. Бо поділ і спеціалізація праці завжди ефективні.
Різні гілки влади повинні співробітничати між собою та доповнювати одна одну, залишаючись при цьому до певної міри незалежними, але маючи можливість впливати одна на одну. Кожна з гілок влади займає своє місце в системі державної влади і виконує тільки їй притаманні завдання та функції.
Не будемо впадати в дискусію яка з гілок влади є головною, першою і так далі. Лише зазначимо, що на сьогоднішній день виконавча влада є відносно самостійною гілкою єдиної державної влади в Україні.
Виконавчу владу можна визначити як відносно самостійну гілку єдиної державної влади, яка через управлінську діяльність своїх суб'єктів функціонально призначена організовувати і забезпечувати практичне виконання законів у різних сферах і галузях суспільного життя, тісно взаємодіючи з іншими гілками державної влади.
Виконавча влада - одна з 3 гілок влади, котра організовує і спрямовує внутрішню і зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини (Політолог. енциклопедичний словник).
Виконавча влада - державна влада, яка передбачає наявність особливих ланок державного апарату, діяльність яких спрямована на реалізацію загальних норм, установлених суб’єктами законодавчої (представницької) влади з метою регулювання різних сторін суспільного життя (Полянський І.А. // Правоведение 1999/4).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
